Провадження № 22-ц/803/3648/26 Справа № 199/247/25 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
31 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Слюсар Л.П.
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У січні 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 з вимогою про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 5154,64 доларів США та відсотків за користування позикою за період з 24 травня 2008року по 07 січня 2025року в розмірі 10 284,01 доларів США, а також судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що 24 травня 2008року між ним та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено усний договір позики, що підтверджується письмовою розпискою від 24 травня 2008року, згідно з яким ОСОБА_2 на умовах зворотності отримала в борг грошові кошти в сумі 25 000,00грн, з нарахуванням відсотків в розмірі 12 % річних, зі строком повернення грошових коштів на вимогу позикодавця.
ОСОБА_3 на умовах зворотності отримав в борг грошові кошти в сумі 76000,00грн з нарахуванням відсотків в розмірі 12 % річних, зі строком повернення грошових коштів на вимогу позикодавця.
Оскільки насправді ОСОБА_1 24 травня 2008року надав у позику ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти не у національній валюті України -гривні, а в іноземній валюті - в доларах США, відповідачка ОСОБА_2 24 травня 2010року написала ще одну письмову розписку, відповідно до якої вона та ОСОБА_3 отримали в борг (позику) від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 22 580,00 доларів США, зобов'язавшись повернути грошові кошти на вимогу.
Тому позивач вважав, що відповідачка ОСОБА_2 отримала в позику 5 154,64 доларів США, оскільки в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на момент надання позики, а саме 24 травня 2008року, 5 154,64 доларів США становило 25 000,00грн (5 154,64 доларів США х 4,85грн (курс за 1 долар США).
Також вказував, що позовні вимоги заявлені тільки до боржника ОСОБА_2 , оскільки згідно рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013року у справі № 22-ц/774/7400/13 з боржника ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 76 000,00грн; 12 % річних в розмірі 36480,00грн; судові витрати в сумі 1 124,80грн.
16 листопада 2024року позивач направив засобами поштового зв'язку на відому йому поштову адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення коштів, яка була вручена їй особисто 24 листопада 2024року, проте вимога залишилася без відповіді.
На думку позивача відповідачка повинна сплатити суму боргу за розпискою від 24 серпня 2008року в розмірі 5 154,64 доларів США та 12 % річних за період користування позикою з 24 травня 2008року по 07 січня 2025року в розмірі 10 284,01 доларів США, а всього -15 438,65 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 грудня 2025року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 25 000,00грн та відсотки за користування позикою в розмірі 49 915,07грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено існування між сторонами договірних правовідносин, що виникли на підставі договору позики, натомість відповідачка не довела повернення суми позики та не спростувала належними та допустимим доказами, що такий обов'язок у неї відсутній.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
07 січня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 грудня 2025року.
В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення і просив задовольнити позов повністю.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що відсутність фактичної передачі коштів при написанні розписки 2010року не спростовує її юридичної сили, оскільки кошти були передані раніше - у 2008році, а розписка 2010року лише зафіксувала зміну валюти зобов'язання шляхом новації. Відсутність підпису ОСОБА_3 на розписці від 24 травня 2010року жодним чином не впливає на зобов'язання ОСОБА_2 , яка власноруч написала та підписала цю розписку, тим самим добровільно визнавши свій борг саме у доларах США. Кожен із боржників несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Відсутність згадки про долари в розписці 2008року не виключає можливості подальшої новації зобов'язання за взаємною згодою сторін. Суд не врахував, що розписка від 24 травня 2010року була написана саме відповідачкою ОСОБА_2 добровільно, через два роки після отримання позики. Логічним та економічно обґрунтованим поясненням такої поведінки є саме бажання сторін зберегти реальну вартість грошового зобов'язання в умовах різкого знецінення гривні та високого рівня інфляції у період 2008-2010 років.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг, відзиву на апеляційні скарги не подали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
12 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Індустріального районного суду міста Дніпра цивільну справу; та 20 січня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2026року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 грудня 2025року.
16 лютого 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 11?? год 31 березня 2026року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Відповідно до розписки від 24 травня 2008року ОСОБА_2 (позичальник) взяла у борг у ОСОБА_1 (позикодавець) 25 000,00грн, під 12 % в місяць, з терміном повернення за вимогою.
Згідно з розпискою від 24 травня 2008року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (позичальники) взяли у борг у ОСОБА_1 (позикодавець) 76 000,00грн, під 12 % в місяць, з терміном повернення за вимогою.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013року у справі № 205/2828/13-ц (провадження № 22-ц/774/7400/13) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 76 000,00грн; 12% річних в розмірі 36480,00грн; судові витрати в сумі 1 124,80грн.
У вказаній справі суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 отримали від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 76 000,00грн, під 12 % річних, тобто договір був укладений в національній валюті.
Відповідно до оригіналу розписки від 24 травня 2010року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяли в борг у ОСОБА_1 22 580,00 доларів США, під 12 % річних, які зобов'язалися повернути за вимогою. Дана розписка підписана ОСОБА_2 .
16 листопада 2024року ОСОБА_1 направив засобами поштового зв'язку на відому йому поштову адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення грошових коштів, в якій просив боржника повернути суму основної заборгованості, а також 12 % річних, за договором позики від 24 травня 2008року, протягом 7 днів з дня отримання вимоги.
Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідачки позики в розмірі 5154,64 доларів США в перерахунку за офіційним курсом НБУ станом на момент надання позики, а саме 24 травня 2008року, що становило 25 000,00грн та 12 % річних в розмірі 10284,01 доларів США.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У своїх висновках про часткове задоволення позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що між сторонами укладено договір позики і зазначена обставина відповідачкою не спростована. При цьому відповідачкою не надано суду доказів щодо належного виконання свого зобов'язання за договором позики.
Також суд оцінив розписку ОСОБА_2 від 24 травня 2010року про отримання коштів в доларах США, та виснував про недоведеність вимог про стягнення боргу в іноземній валюті, оскільки, як зазначав сам позивач, розписка від 24 травня 2010року була написана без передачі коштів, не підписана другим позичальником ОСОБА_3 , а в розписці від 24 травня 2008року не йдеться про позику в іноземній валюті, і не зазначено суму еквіваленту в іноземній валюті.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статі 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Тож, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)».
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Встановивши факт існування між сторонами договірних правовідносин згідно розписки від 24 травня 2008року, а також факт невиконання позичальником своїх зобов'язань із повернення суми позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки суми боргу за договором позики в розмірі 25 000,00грн та узгоджені між сторонами відсотки за користування позикою в розмірі 49 915,07грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував, що зобов'язання за договором позики, оформленим розпискою від 24 травня 2008року, припинилося домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим позиковим зобов'язанням шляхом укладення договору позики, оформленого розпискою від 24 травня 2010року, тобто відбулася новація, - суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні.
Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Згідно з частиною другою статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тим ж сторонами (новація).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019року у справі № 609/67/18 зазначено, що новація - це угода про заміну первинного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання. Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов'язання. Угода про заміну первинного зобов'язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.
Згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019року у справі № 686/863/17 тлумачення частини другої статті 604, статті 1053 ЦК України свідчить, що під новацією необхідно розуміти одну з підстав припинення зобов'язання, яка представляє собою домовленість сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами. Борг, який виник із договору купівлі-продажу, договору найму (оренди) чи з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.
Аналіз статті 604 ЦК України дозволяє стверджувати, що новація - це угода про заміну первинного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.
Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов'язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов'язання); двостороннім правочином (договором); нове зобов'язання пов'язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов'язання новим, а не на заміну цього зобов'язання.
До умов новації згідно вимог закону віднесено наступні: нове зобов'язання повинне пов'язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов'язання іншим, а «домовленість про новацію», - це договір про заміну зобов'язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов'язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов'язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов'язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов'язання (недійсність первинного зобов'язання веде до недійсності і нового зобов'язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов'язаними первинним зобов'язанням, і новація не відбувається); заміна змісту зобов'язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов'язання новим.
Отже, важливою умовою новації є наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов'язково вказати у договорі, оскільки за відсутності такого застереження первинне зобов'язання не припиняється, а буде діяти поряд із новим.
Зі змісту розписки від 24 травня 2010року вбачається, що в ній відсутні вказівки на первинне і нове зобов'язання та наміри сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче зобов'язання за попереднім договором і замінити новим позиковим зобов'язанням, а тому такий договір не містить обов'язкових ознак новації.
Натомість за обставин справи, яка переглядається, встановлено, що зобов'язання за розпискою від 24 травня 2008року не є припиненим, в підтвердження чого свідчить також та обставина що позивач вже звертався за захистом свого права до одного із позичальників ОСОБА_5 за розпискою від 24 травня 2008року про повернення позики саме в грошовій одиниці України, в сумі 76 000,00грн, та з цього приводу є рішення суду, а тому за наведених умов до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 1053 ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 грудня 2025року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 березня 2026року.
Судді: