Провадження № 22-ц/803/4558/26 Справа № 193/1245/25 Суддя у 1-й інстанції - Томинець О.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
31 березня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 193/1245/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 ,
відповідач ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Заставний Роман Андрійович, на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Томинцем О.В. у сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 05 січня 2026 року,
В серпні 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 25 травня 2024 року мала місце дорожньо-транспортна пригода, яка сталась за участі джерела підвищеної небезпеки - вантажного автомобіля марки «MAN 8.155 LRC», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих травм загинув на місці події.
Загибель батька неповнолітньої дочки ОСОБА_2 спричинила втрату важливого життєвого зв'язку для дочки, який поновлений бути не може та відповідно завдає їй довготривалих та глибоких душевних страждань, втративши батька вона втратила можливість отримати допомогу та підтримку від нього, належне виховання, також його загибель очевидно впливатиме на її подальше як юнацьке, так і доросле життя та зумовлює для неї непоправні зміни у житті.
З огляду на викладене моральну шкоду позивачка, мати цієї дівчинки, ОСОБА_1 оцінює у розмірі 300 000 грн. Однак, з урахуванням виплачених неповнолітній дочці страховиком відповідача СК «Еталон» моральної шкоди у розмірі 48 000 грн, просила стягнути з відповідача ОСОБА_3 різницю між фактичним розміром моральної шкоди і страховою виплатою, що складає 252 000 грн.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , моральну шкоду у розмірі 12 000 грн. У задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір, пропорційно задоволених позовних вимог, у розмірі 120 грн.
В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача з відповідача, просить збільшити розмір моральної шкоди до заявленого у позові, оскільки він значно занижений, оскільки моральна шкода неповнолітній дитині завдана смертю її батька, що спричинило та буде спричиняти протягом усього її життя душевні страждання, та відновити становище, яке існувало до смерті батька у житті дочки є неможливим. Вона втратила можливість тривалого життєвого зв'язку з одним із батьків протягом свого майбутнього життя, що не може не впливати на її, як юнацьке, так і доросле життя, адже ставши напівсиротою, втративши одного з батьків, втратила можливість отримати допомогу та підтримку від батька, що відновлені у будь-який спосіб бути не можуть. У обставинах що склалися, такі наслідки для дочки загиблого є справді трагедією, яку вона ніколи не зможе прийняти і пережити, адже незважаючи на те, що батьки розлучилися, та після розлучення дочка проживала з матір'ю, це не було перешкодою для їх спілкування із батьком та підтримання із ним добрих життєвих стосунків.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, в порушення норм процесуального права, послався на докази, які не подавалися учасниками справи та не були дослідженні в судовому засіданні, а саме на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. При цьому суд першої інстанції безпідставно послався на те, що загиблий належним чином свої батьківські обов'язки не виконував, матеріальну допомогу на її утримання не надавав, та дочка, на момент ДТП, вже проживала у родині з вітчимом 7 років. Апелянт зауважує, що факт проживання з вітчимом не свідчить про розрив емоційних зав'язків, які сформувалися між рідним батьком та донькою.
Крім того апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково розцінив порушення загиблим пішоходом правил ПДР як грубу необережність, оскільки саме по собі порушення пішоходом вимог п. 4.1,4.4,4.7,4.8 та 4.14 «а» Правил дорожнього руху, який не перебуваючи у стані алкогольного чи іншого сп'яніння, рухався поза межами населеного пункту по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів, не є грубою необережністю.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивачки - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Заставного Р.А., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Гриза О.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що відповідно до постанови старшого слідчого СУ ГУНП Дніпропетровській області від 28 червня 2024 року, 25 травня 2024 року, близько 02 годин 30 хвилин, водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «MAN 8.155 LRC», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою М-30 сполученням «Стрий - Тернопіль - Кропивницький - Знам'янка - Луганськ - Ізварине», зі сторони с. Затишне у напрямку с. Миколаївка, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який рухався по проїзній частині дороги у зустрічному із автомобілем напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події.
Факт смерті ОСОБА_4 25 травня 2024 року підтверджено відповідним свідоцтвом про смерть (а.с.13).
25 травня 2025 року інформацію про ДТП внесено до ЄРДР за № 12024040000000822 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
З вказаної постанови видно, що причиною смерті пішохода ОСОБА_4 є сполучена тупа травма тіла з множинними переломами кісток обличчя та основи черепа, крововиливами під м'які мозкові оболонки, розривами твердої мозкової оболонки, розривом правої частини печінки, наявністю 800 мл. крові в черевній порожнині, переломом лівого ріжка під'язикової кістки, переломами обох кісток обох гомілок, яка ускладнилася травматичним шоком.
Під час досудового розслідування встановлено, що у діях водія ОСОБА_3 під час керування транспортним засобом - автомобілем марки «MAN 8.155 LRC», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не було допущено порушень вимог Правил дорожнього руху, які могли бути у прямому причинно-наслідковому зв'язку з подією та наслідками, що настали. Зокрема водій автомобіля марки «MAN 8.155 LRC» ОСОБА_3 при заданих встановлених обставинах механізму ДТП не мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода, своєчасно виконавши вимоги п. 12.3 ПДР України.
При проведенні досудового розслідування в рамках вищевказаного кримінального провадження, старший слідчий в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Дніпропетровській області майор поліції Неборачко О.В. дійшовши висновку, що в даній дорожній ситуації саме з вини пішохода ОСОБА_4 , який грубо порушуючи вимоги пунктів 4,1, 4.4, 4.7, 4.8 та 4.14 «а» Правил дорожнього руху України, настала вищевказана ДТП, в результаті якої загинув сам ОСОБА_4 , виніс постанову від 28 червня 2024 року про закриття кримінального провадження за № 12024040000000822 від 25 травня 2024 року, у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с.10-12).
Як встановлено при судовому розгляді справи, зазначена постанова слідчого не оскаржувалася і наразі набрала законної сили.
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу - автомобіля марки «MAN 8.155 LRC», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у СК «Еталон» відповідно до договору (полісу) № 215774100 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ (а.с.19).
Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , батьками неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , яка у зв'язку з укладенням нового шлюбу 09 вересня 2017 року, змінила своє прізвище на « ОСОБА_1 » (а.с.14,15,18).
11 червня 2024 року позивачка ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 , зверталася до СК «Еталон» із повідомленням про ДТП та заявою на виплату страхового відшкодування, зокрема заподіяної моральної шкоди (а.с.62).
Як видно з повідомлення СК «Еталон», у період з 02 грудня 2014 року по 31 липня 2025 року ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах дочки ОСОБА_2 , отримала загальну суму страхового відшкодування у розмірі 223 180 грн (а.с.52 зворот).
Крім того, згідно рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2025 року, з ПрАТ «Страхова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , як її законний представник, стягнуто страхове відшкодування пов'язане з втратою годувальника для неповнолітньої дитини у розмірі 170 098,40 грн.
Крім того, СК «Еталон» виплатило ОСОБА_1 страхову виплату у розмірі 48 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
Вказаний розмір визначено з урахуванням права двох осіб на відшкодування моральної шкоди - матері та дочки загиблого. Відтак виходячи з положень вищевказаної норми Закону, згідно якої розмір відшкодування моральної шкоди з боку страховика становить 12 мінімальних заробітних плат, то ураховуючи те, що розмір мінімальної заробітної плати станом на час події ДТП відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» складав 8 000 грн, розмір страхового відшкодування на загиблого ОСОБА_4 склав 96 000 грн (8 000 х12), тобто кожному з цих двох потерпілих було виплачено по 48 000 грн (96 000 : 2).
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, позивачка посилалась на те, що розмір страхового відшкодування моральної шкоди розрахований у відповідності до ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не є співрозмірним із фактичним розміром заподіяної моральної шкоди, яку вона оцінила у розмірі 300 000 грн посилаючись на моральні страждання дочки загиблого.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що постановою від 28 червня 2024 року про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_3 не встановлено порушень останнім ПДР України, які б могли бути у причинному зв'язку із подією і наслідками, що настали. Одночасно проведеним досудовим слідством встановлено, що саме в діях ОСОБА_4 вбачаються порушення вимог пунктів 4,1, 4.4, 4.7, 4.8 та 4.14 «а» Правил дорожнього руху, які перебувають у причинному зв'язку з подією, оскільки останній, проявляючи крайню небезпечність та ігноруючи заходи особистої безпеки, в темний час доби і в умовах недостатньої видимості, не виділив себе для своєчасного виявлення, рухаючись по проїжджій частині в невстановленому для переходу місці назустріч автомобілю марки «MAN 8.155 LRC», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого вказаний автомобіль, яким керував ОСОБА_3 , скоїв на нього наїзд передньою своєю частиною. Поведінку (дії) ОСОБА_4 суд розцінив як грубу необережність, яка сприяла виникненню шкоди, і є підставою для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди. Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції врахував грубу необережність потерпілого ОСОБА_4 , безвинну відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки, ступінь глибини та тривалості моральних страждань дочки загиблого та вважав, що достатнім еквівалентом компенсації моральних страждань неповнолітньої дочки, пов'язаних із смертю її батька, є грошові кошти у сумі 60 000 грн, а зважаючи на те, що страховою компанією вже було виплачено позивачці страхову виплату у розмірі 48 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_7 , то з відповідача підлягає стягненню на її користь сума різниці визначеної судом моральної шкоди, що складає 12 000 грн (60 000- 48 000).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини, моральної шкоди, завданої смертю батька, однак не може погодитись із визначеним судом першої інстанції розміром морального відшкодування, з огляду на наступне.
За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральну шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням і зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 439/1213/18 (провадження № 61-8734 св 19), від 05 серпня 2020 року у справі № 439/1218/18 (провадження № 61-11853 св 18).
У частині другій статті 1193 ЦК України визначено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
У відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.
Разом з тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов'язку доказування своєї невинуватості.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 450/446/16-ц (провадження № 61-3140св23), від 13 березня 2024 року у справі № 569/4753/23 (провадження № 61-16332св23).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Із позовної заяви вбачається, що підставою для стягнення моральної шкоди позивачка зазначила, що загибель батька неповнолітньої дочки ОСОБА_2 спричинила втрату важливого життєвого зв'язку для дочки, який поновлений бути не може та відповідно завдає їй довготривалих та глибоких душевних страждань, втративши батька вона втратила можливість отримати допомогу та підтримку від нього, належне виховання, також його загибель очевидно впливатиме на її подальше як юнацьке, так і доросле життя та зумовлює для неї непоправні зміни у житті.
Встановивши, що ОСОБА_2 є донькою загиблого ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заподіяна їй моральна шкода внаслідок загибелі ОСОБА_4 підлягає відшкодуванню відповідачем, як володільцем, на достатній правовій підставі, джерелом підвищеної небезпеки у момент ДТП.
ОСОБА_3 рішення суду не оскаржується.
Разом з тим, суд першої інстанції визначаючи розмір моральної шкоди 12 000 грн, не врахував всіх обставин справи, обсяг та глибину душевних страждань дочки загиблого, непоправність втрати близької людини - батька, неможливістю відновлення попереднього стану, біль і страждання.
Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів враховує підстави обґрунтування позивачем розміру моральної шкоди, фактичні обставини справи, в їх сукупності, зокрема, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стали порушення пішоходом ОСОБА_4 вимог пунктів 4,1, 4.4, 4.7, 4.8 та 4.14 «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, характер, глибину і тривалість душевних страждань дочки загиблого, пов'язані зі смертю рідної людини, яка втратила можливість тривалого життєвого зв'язку з одним із батьків протягом свого майбутнього життя, що не може не впливати на її, як юнацьке, так і доросле життя, адже ставши напівсиротою, втративши одного з батьків, втратила можливість отримати допомогу та підтримку від батька, що відновлені у будь-який спосіб бути не можуть, та вважає, що рішення суду в частині стягнення моральної шкоди слід змінити, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди з 12 000 грн до 60 000 грн, що відповідає засадам розумності та справедливості.
При цьому колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно послався на те, що загиблий належним чином свої батьківські обов'язки не виконував, матеріальну допомогу на утримання дочки не надавав, та дочка, на момент ДТП, вже проживала у родині з вітчимом 7 років, оскільки вказані висновки суду не підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, а факт проживання дочки загиблого з вітчимом не свідчить про розрив емоційних зав'язків, які сформувалися між рідним батьком та донькою. Про розрив емоційних зав'язків, які сформувалися між рідним батьком та донькою також не свідчать рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи слід змінити, збільшивши розмір стягнутої з ОСОБА_3 моральної шкоди з 12 000 грн до 60 000 грн.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому має бути залишено без змін.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги судом апеляційної інстанції задоволено частково в розмірі 60 000 грн, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частини судового збору стягнутого з відповідача на користь держави із збільшенням цього розміру з 120 грн до 600 грн.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Заставний Роман Андрійович, задовольнити частково.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2026 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , збільшивши цей розмір з 12 000 грн до 60 000 гривен.
Збільшити суму стягнутого рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2026 року на користь держави з ОСОБА_3 судового збору з 120 грн до 600 (шістсот) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 31 березня 2026 року.
Головуючий:
Судді: