Провадження № 11-сс/803/721/26 Справа № 204/1594/26 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 березня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 (приймає участь
в режимі відеоконференції),
якої вирішується питання про арешт
представника третьої особи, щодо майна
якої вирішується питання про арешт ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Чечелівського районного суду міста Дніпра від 17 березня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №22025040000001977 від 06.10.2025 року,
Ухвалою слідчого судді Чечелівського районного суду міста Дніпра від 17 березня 2026 року задоволено клопотання слідчого про арешт майна.
Накладено арешт на майно вилучене 19 лютого 2026 року під час проведення обшуку, а саме: транспортний засіб - автомобіль «BMW 730D», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова (VIN): НОМЕР_2 , який на праві приватної власності належить громадянці ОСОБА_8 , ключ від транспортного засобу та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
Мотивуючи ухвалене рішення, слідчий суддя послався на те, що слідчим відділом Управління СБ України у Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025040000001977 від 6 жовтня 2025 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч.4 ст.408, ч.1 ст.114-1 КК України, розпочате за фактом повідомлення про те, що ОСОБА_9 , спільно з іншими мешканцями Дніпропетровської області, з метою перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, організували протиправний механізм вивезення діючих військовослужбовців з місць дислокації для подальшого ухилення останніми від проходження військової служби. Встановлено, що ОСОБА_9 , використовує для своєї протиправної діяльності транспортний засіб - автомобіль, марки «BMW 730D», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова (VIN): НОМЕР_2 .
Постановою слідчого СВ УСБУ в Дніпропетровській області ОСОБА_10 від 20 лютого 2026 року, вилучений транспортний засіб, ключ від транспортного засобу та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22025040000001977. Тому, з метою забезпечення збереження речових доказів, а також з урахуванням того, що вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, на нього необхідно накласти арешт.
Не погоджуючись з цим рішенням слідчого судді, представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого СВ Управління СБ України у Дніпропетровській області про арешт майна відмовити та зобов'язати уповноважену особу СВ Управління СБ України у Дніпропетровській області повернути власнику майна ОСОБА_8 , особі у якої було вилучено транспортний засіб або її адвокату ОСОБА_7 .
Вважає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та невмотивованою.
Посилається на те, що:
-вилучений транспортний засіб «BMW 730D», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова (VIN): НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 , не має ніякого відношення до кримінального провадження № 22025040000001977 від 06.10.2025 року та не є доказом у ньому;
- ОСОБА_8 не є підозрюваною у вказаному кримінальному провадженні;
-слідчим не доведено необхідності застосування арешту автомобіля, технічного паспорту та ключів до нього з метою збереження як речових доказів;
-судом першої інстанції не досліджено додатки до клопотання про арешт майна, в яких відсутні відомості про те, що майно, на яке накладено арешт, має відношення до кримінального провадження;
-суд першої інстанції не визначив вид арешту, а саме можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
Заслухавши суддю-доповідача, думку представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, - ОСОБА_8 , - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно із ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Колегією суддів встановлено, що слідчим відділом Управління СБ України у Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22025040000001977 від 06.10.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 408, ч. 1 ст. 114-1 КК України розпочате за фактом повідомлення про те, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільно з іншими мешканцями Дніпропетровської області, з метою перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та
інших військових формувань, організували протиправний механізм вивезення діючих військовослужбовців з місць дислокації для подальшого ухилення останніми від проходження військової служби.
19.02.2026 року слідчим СВ УСБУ в Дніпропетровській області, в період часу з 14 год. 05 хв. по 14 год. 26 хв., проведено обшук автомобіля «BMW 730D», державний номерний знак НОМЕР_1 , після якого цей автомобіль, ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 були вилучені.
Постановою слідчого від 20 лютого 2026 року вилучені речі було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №22025040000001977, так як ОСОБА_9 використовував вказаний автомобіль у своїй злочинній діяльності, що є предметом досудового розслідування.
Відповідно до протоколу обшуку від 19 лютого 2026 року, слідча дія проводилась за участю, зокрема, ОСОБА_9 .
Під час проведення обшуку встановлено обставини, що мають значення для кримінального провадження, зокрема факт використання транспортного засобу у діяльності, яка є предметом досудового розслідування.
При цьому, на початку проведення обшуку ОСОБА_9 добровільно видав працівникам правоохоронних органів ключі від транспортного засобу «BMW 730D», державний номерний знак НОМЕР_1 , а також свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу.
Зазначені обставини свідчать про фактичне користування вказаним транспортним засобом саме ОСОБА_9 , що узгоджується з даними досудового розслідування щодо використання цього автомобіля як засобу вчинення кримінального правопорушення та додатково підтверджує наявність підстав для визнання його речовим доказом у кримінальному провадженні.
З урахуванням наведеного, щодо майна, на яке рішенням слідчого судді було накладено арешт, є підстави обґрунтовано вважати, що воно відповідає вимогам ст. 98 КПК України щодо речового доказу, а тому арешт на це майно був накладений з дотриманням вимог закону, і доводи апеляційної скарги такого висновку колегії суддів не спростовують.
Доводи апеляційної скарги про те, що транспортний засіб не має жодного відношення до кримінального провадження, спростовуються наведеними вище обставинами, а також постановою слідчого від 20 лютого 2026 року, якою вказане майно визнано речовими доказами.
Посилання представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на те, що автомобіль належить ОСОБА_8 на праві власності, саме по собі не виключає можливості накладення на нього арешту як на речовий доказ відповідно до ч.3 ст.170 КПК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що зазначеним транспортним засобом користувався підозрюваний ОСОБА_9 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст.408 КК України.
Тому факт належності майна третій особі сам по собі не є підставою для відмови у накладенні арешту, якщо існують достатні підстави вважати, що воно пов'язане із кримінальним правопорушенням.
Посилання на те, що власник майна не є підозрюваною у кримінальному провадженні, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог ст. 170 КПК України арешт майна допускається незалежно від процесуального статусу його власника, за умови наявності підстав вважати таке майно речовим доказом.
Твердження про недоведеність необхідності накладення арешту також є безпідставними, оскільки арешт застосовано з метою забезпечення збереження речових доказів, а з огляду на характер майна та обставини його використання існують обґрунтовані ризики його приховування, пошкодження або відчуження.
Доводи щодо недослідження слідчим суддею додатків до клопотання про арешт майна не підтверджені жодними об'єктивними даними та не обґрунтовують необхідності скасування правильного по суті судового рішення.
Посилання на те, що слідчий суддя не визначив вид арешту майна, не є підставою для скасування ухвали, оскільки зі змісту судового рішення вбачається, що арешт накладено з метою збереження речових доказів, що за своєю правовою природою передбачає обмеження права користування, розпорядження та відчуження майна.
На стадії досудового розслідування при вирішенні питання про накладення арешту на майно слідчий суддя не вирішує питання доведеності вини особи, а лише перевіряє наявність обґрунтованих підстав вважати, що майно може відповідати критеріям речового доказу, передбаченим ст.98 КПК України.
З матеріалів провадження вбачається, що:
?автомобіль перебував у фактичному користуванні підозрюваного;
?майно вилучено під час проведення обшуку;
?постановою слідчого від 20.02.2026 року вилучені речі визнано речовими доказами.
За таких обставин висновок слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту на зазначене майно є обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності визнання автомобіля речовим доказом не є слушними.
Відповідно до ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на те, що автомобіль використовувався підозрюваним, а також з урахуванням характеру інкримінованого кримінального правопорушення, орган досудового розслідування мав обґрунтовані підстави вважати, що транспортний засіб може містити відомості, які мають доказове значення у кримінальному провадженні.
Отже, арешт майна спрямований на забезпечення збереження речових доказів та запобігання їх можливому відчуженню.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками слідчого судді та фактично спрямовані на переоцінку обставин, які вже були предметом дослідження, однак не містять належних і допустимих підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Отже, слідчий суддя, дослідивши надані матеріали, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, а доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б свідчили про незаконність або необґрунтованість оскаржуваної ухвали.
З огляду на вищенаведене, підстав для задоволення апеляційної скарги на цьому етапі досудового розслідування не вбачається. У випадку, якщо у подальшому наявність зв'язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, апелянт не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.
Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 310, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Чечелівського районного суду міста Дніпра від 17 березня 2026 року - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Чечелівського районного суду міста Дніпра від 17 березня 2026 року про арешт майна - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
___________ ________________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4