Провадження № 11-кп/803/1248/26 Справа № 210/2666/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
23 березня 2026 року Кривий Ріг
23.03.2026р. колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області у складі:
судді доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Металургійного районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.02.2026р., якою щодо обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 02.04.2026р. включно без права внесення застави -
за участю обвинуваченого (в режимів ВКЗ) ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
прокурора (в режимі ВКЗ) ОСОБА_8
Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції щодо обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 02.04.2026р. включно без права внесення застави.
Ухвалу суду першої інстанції оскаржено обвинуваченим, який в апеляційній скарзі:
- зазначає, що прокурор та суд у оскаржуваній ухвалі не навели жодних нових обставин для продовження строку тримання під вартою, крім тих, які існували після попереднього продовження запобіжного заходу, фактично повторили стандартні доводи, що вказує про автоматичне продовження строку тримання під вартою;
- вважає, що ризики, на які наголошував прокурор, не доведені, в країні оголошено воєнний стан, що унеможливлює переховування від суду, він має тісні родині зв'язки, неповнолітню дитину на утриманні та під домашнім арештом планує працювати для її утримання, а також потребує лікування, яке неможливе в умовах тримання під вартою;
- прохає оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати, обрати запобіжний захід, не пов'язаний з тримання під вартою, тобто домашній арешт або домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційної скарги обвинуваченого та прохали її задовольнити, позицію прокурора ОСОБА_8 , яка заперечила проти доводів апеляційної скарги обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення за таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 було продовжено під час судового провадження в суді першої інстанції до 02.04.2026р. включно без визначення застави.
Суд першої інстанції вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 належним чином врахував, що він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, яке є тяжким злочином проти життя та здоров'я людини, та за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
При цьому, суд першої інстанції, врахувавши наведене, а також із дотриманням вимог ст.ст. 177, 183, 194 КПК України вважав, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КК України, а саме, що обвинувачений розуміючи ймовірність покарання, яке йому може загрожувати, може переховатися від суду або впливати на інших учасників, а саме потерпілу та свідків, тобто перешкодити встановленню істини по справі, а також вчинити інший злочин.
Врахувавши наведене, суд першої інстанції вважав, що є доцільним продовження щодо обвинуваченого строку тримання під вартою, при цьому інший, більш м'який запобіжний захід, на переконання суду першої інстанції, буде недостатнім для запобігання зазначених ризиків.
Також судом першої інстанції належним чином було враховано відомості про особу обвинуваченого, а саме стан його здоров'я та міцність соціальних зв'язків, та зроблено висновок, що такі відомості не зменшують встановлені судом та існуючі з боку обвинуваченого ризики.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції при розгляді клопотання щодо обґрунтованості та законності застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого умисного злочину проти життя та здоров'я іншої особи, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, а тому, обвинувачений, усвідомлюючи відповідальність, яка йому загрожує у випадку доведеності його вини, може переховуватися від суду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до змісту обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 на посаді стрільця охорони роти охорони батальйону у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 6, 9, 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, затвердженого ЗУ від 24.03.1999 № 548?XIV, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарною статуту ЗСУ, затвердженого ЗУ від 24.03.1999 № 551-XIV, 26.03.2025 приблизно о 14.00 годині, перебуваючи по вул. Віталія Матусевича поблизу будинку № 21 в Металургійному районі м. Кривого Рогу, де побачив раніше йому знайомого ОСОБА_9 .
Під час спілкування між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на ґрунті давніх не приязних відносин виникла сварка, в ході якої ОСОБА_6 , знаходячись біля потерпілого ОСОБА_9 , застосовуючи до останнього насильство, небезпечне для життя та здоров'я, умисно зі значною силою завдав ОСОБА_9 не менше двох ударів правою рукою стислою в кулак в область щелепи та два удари правою рукою в область тім'яної частини голови, не переслідуючи при цьому за мету спричинити потерпілому смерть, від зазначених ударів ОСОБА_9 не втримавши рівновагу впав спиною на асфальтне покриття. Після чого ОСОБА_10 пішов у невідомому напрямку.
26.03.2025р. приблизно о 14.10 годині, ОСОБА_9 був виявлений громадянами, що викликали бригаду екстреної медичною допомоги, яка, прибувши на місце злочину, після проведення реанімаційних заходів о 15.11 годині було констатовано смерть ОСОБА_9 .
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно дослідив всі обставини кримінального провадження, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, належним чином врахував обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі відомості про особу обвинуваченого, які в сукупності дали суду першої інстанції достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, зокрема, переховуватись від суду, впливати на свідків, у зв'язку з чим прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у клопотанні прокурора про продовження дії запобіжного заходу, належним чином обґрунтована наявність заявлених ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, та підтверджується матеріалами справи.
Суд апеляційної інстанції, при перевірці законності та доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, надано оцінку сукупності всіх обставин та доказів, які покладені в обґрунтування пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим.
Суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою також узгоджується з практикою ЄСПЛ, в контексті приписів ст. 5 ЄКПЛ, висловленій у справі «Ілійков проти Болгарії», що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також Європейський суд з прав людини в рішенні «Летельє проти Франції» від 26.06.1991р. зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого, що прокурор та суд у оскаржуваній ухвалі не навели жодних нових обставин для продовження строку тримання під вартою, крім тих, які існували після попереднього продовження запобіжного заходу, фактично повторили стандартні доводи, що вказує про автоматичне продовження строку тримання під вартою, є неслушними, оскільки чинний КПК України встановив виключні підстави, як для обрання, так і для продовження строку тримання під вартою, а саме наявність ризиків з боку обвинуваченого, які передбачені ст. 177 КПК України.
Існування таких ризиків з боку обвинуваченого наведено у клопотанні прокурора щодо продовження строку тримання під вартою, підтверджено матеріалами кримінального провадження, досліджено судом першої інстанції у судовому засіданні відповідно до вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого, що в країні оголошено воєнний стан, який унеможливлює навіть вільне пересування, що виключає переховування від суду та вплив на свідків, є також неспроможними, оскільки воєнний стан жодним чином не обмежує пересування громадян, крім дії комендантської години.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого, що ризики, на які наголошував прокурор, не доведені, в країні оголошено воєнний стан, що унеможливлює переховування від суду, він має тісні родині зв'язки, неповнолітню дитину на утриманні, під домашнім арештом планує працювати для її утримання, а також потребує лікування, не можливо в умовах тримання під вартою, є також неслушними, оскільки наслідки кримінального правопорушення, та виниклі на підставі цього кримінально-правові обмеження відповідають вимогам чинного законодавства, є заходом реагування держави на вчинення кримінальних правопорушень та прямо передбачені ст. 2 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи викладене вище та керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Металургійного районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.02.2026р., якою щодо обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 02.04.2026р. включно без права внесення застави залишити без задоволення.
Ухвалу Металургійного районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.02.2026р., якою щодо обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 02.04.2026р. включно без права внесення застави залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною, та набирає законної сили після її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді