30 березня 2026 року м. Дніпросправа № 340/2034/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернікова Дениса Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року в адміністративній справі №340/2034/25 (головуючий суддя першої інстанції - Науменко В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 27.03.2025 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , ВЧ НОМЕР_2 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати йому грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку з 25.02.2022 по 11.07.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ №704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити йому з 25.02.2022 по 11.07.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 , що полягає у не включенні до складу його грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити йому компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 та грошове забезпечення виплачувалось відповідачем у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період 25.02.2022 по 11.07.2024 відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.02.2022 року по 19.05.2023 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 25.02.2022 року по 19.05.2023 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 25.02.2022 по 19.05.2023, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року - 2481,00 грн.; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - 2684,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 донараховане грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 25.02.2022 по 19.05.2023, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з визначенням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року - 2481,00 грн.; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - 2684,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, якою просив рішення скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є частково необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо обчислення і виплати позивачу грошового забезпечення з 20.05.2023 по 11.07.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01 січня 2024 року є незаконним та необґрунтованим. Посилаючись на судові рішення Верховного Суду в подібних правовідносинах, скаржник вказує, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу з 29.01.2020 року, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року. Щодо врахування сум додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток, апелянт зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував положення пункту 6 розділу XXXI Порядку №260 та не врахував усталену судову практику Верховного Суду з подібних питань. Апелянт посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року залишено без змін), яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідачі відзиви на скаргу не подали, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У період з 25.07.2025 року по 29.07.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 01.09.2025 року по 15.09.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 24.09.2025 року по 11.11.2025 року та з 13.11.2025 року по 09.12.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 29.12.2025 року по 11.01.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період 20.01.2026 року по 12.02.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала у відпустці. У період з 18.03.2026 року по 20.03.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала на лікарняному. 26.03.2026 року та 27.03.2026 року судді-члени колегії Білак С.В. та Чабаненко С.В. перебували у відпустці.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 року, позивача призначено старшим стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 з 25.02.2022 (а.с.27).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2024 року №195 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я та виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 11.07.2024 (а.с.28).
07.01.2025 року позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 та до Міністерства оборони України, щодо отримання наказів стосовно проходження служби та інформації про складові та обчислення його грошового забезпечення під час перебування на службі (а.с.14-15, 17-18)
Лист, адресований Міністерству оборони України був переадресований до ВЧ НОМЕР_2 , як до фінансового розпорядника та установи, в підпорядкуванні якої перебуває ВЧ НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_2 листом повідомлено заявника, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018 року і до часу виникнення спірних правовідносин, є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений на 01.01.2018 року - 1762,00 грн.. Законних підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення із застосуванням іншого розміру прожиткового мінімуму немає (а.с.19-23).
Не погодившись із діями відповідачів щодо обчислення і виплати розміру основних та додаткових видів грошового забезпечення, позивач оскаржив такі дії до суду.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що посадовий оклад позивача з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року повинен був визначений шляхом множення розрахункової величини - 2481,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1 до Постанови №704, а з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року такою розрахунковою величиною є 2684,00 грн.. Аналогічним чином мали бути розраховані усі інші складові грошового забезпечення позивача з вказаний період. Суд дійшов висновку, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 року включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови №704.
Щодо компенсації при звільненні за невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 року №168, нарахованої станом на день проведення розрахунку компенсації, допомоги, суд першої інстанції зазначив, що щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, а тому вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232).
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон №2011) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі по тексту - Постанова №103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови №103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду в справі №826/6453/18, діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте, Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704, зазначено, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно із Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо не застосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Також у постанові від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103, суд першої інстанції правильно зазначив, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Отже, позивач має право на перерахунок грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 19.05.2023, із застосуванням розрахункової величини, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Щодо періоду з 20.05.2023 року по 11.07.2024 року, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою №704 в редакції Постанови №103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
Постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 року, яка набрала чинності з 20.05.2023 року, було внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, шляхом викладення абз.1 постанови у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, починаючи з 20.05.2023 року, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Оскільки після набрання чинності 20.05.2023 року постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 року змінився порядок обчислення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, зокрема, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, то розмір грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців за цим Законом №2262, з 01.01.2024 року не підвищився, тому у відповідача не виникає обов'язку здійснювати виплату позивачу грошового забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року. Також, не підлягає перерахунку нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення з 20.05.2023 року.
Посилання скаржника на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишено без змін), якою визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ухвалою Верховного Суду від 04.08.2025 року відкрито касаційне провадження по справі №320/29450/24, а тому рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року не може вважатися остаточним рішенням.
Верховний Суд у постановах від 20 жовтня 2025 року по справі № 600/3516/24-а, від 22 жовтня 2025 року по справі №420/3824/25, від 26 червня 2025 року по справі №480/7154/24, від 24 червня 2025 року по справі №420/5584/24 сформував правовий висновок, згідно якого відповідні положення постанови КМУ №481 у період з 20.05.2023 року по 18.06.2025 року підлягають застосуванню, оскільки нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Колегія суддів зазначає, що з 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704», якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже з 20.05.2023 року пункт 4 Постанови №704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн., а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту, а тому в цій частині не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.01.2026 року по справі №280/12030/24.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині щодо зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) та інших додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за період з 20.05.2023 року до 11.07.2024 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року та 01.01.2024 року.
Представником позивача подані додаткові пояснення, в яких апелянт посилається на прийняття Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постанови від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24, в якій Судова палата відступила від попередніх висновків Верховного Суду та вказала, що пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Разом з тим, таке посилання представника позивача колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спірні правовідносини, що розглядалися Судовою палатою та спірні правовідносини в межах даної справи не є тотожними. Спірним питанням у справі №520/5814/24 було наявність у позивача права на отримання довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року для перерахунку його пенсії, яка призначена відповідно до Закону №2262. У справі, що розглядається, предметом спору є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за час несення служби.
Щодо врахування сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток, апеляційний суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 5 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі по тексту - Порядок №260), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Згідно із пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Відтак, за правилами підпункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
Суд констатує, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець встановив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку №260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
За такого правового регулювання колегія суддів дійшла висновку, що обчислюючи розмір компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023 та 2024 роки без урахування щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, військова частина діяла правомірно.
При цьому, визначена постановою КМУ №168 додаткова грошова винагорода не відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто її виплата залежить від певних умов та виплачується лише в означений період, а її розмір не є сталим, оскільки визначається наказами командирів (начальників) у відповідній сумі, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для включення додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ №168, до складу грошового забезпечення, з якого повинна бути обрахована компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки.
Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заявлених позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Чернікова Дениса Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року в адміністративній справі №340/2034/25 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року в адміністративній справі №340/2034/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко