Справа №613/9/25
Провадження № 2-о/638/85/26
31 березня 2026 року м.Харків
Суддя Шевченківського районного суду м. Харкова Поляков О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кутоманової К.С.,
заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харківська міська рада, про встановлення факту постійного проживання спільно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
У своїй заяві ОСОБА_1 пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Після смерті батька відкрилася спадщина на належну йому на праві власності, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 22.03.1999 року Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради, 1/2 частину квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
При житті ОСОБА_1 склав заповіт, посвідчений 22 квітня 2022 року державним нотаріусом Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Верещакою Г.Л., згідно з яким усе належне йому майно заповідав заявнику ОСОБА_1 , заявник є спадкоємцем за заповітом на майно після смерті батька.
ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори для оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом, однак нотаріус відмовив йому у його видачі, оскільки ОСОБА_1 у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини не подав до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини та на момент смерті спадкодавця не був зареєстрований за місцем проживання разом з померлим батьком.
Отже в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 на даний час не може оформити свої спадкові права, він змушений звертатися до суду для ухвалення рішення про встановлення факту спільного постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2025 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження з повідомленням сторін, призначено розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
У судове засідання, призначене на 26.02.2026, зацікавлена особа Харківська міська рада по справі не з'явилась, про час та місце слухання справи повідомлялась своєчасно та належним чином, надала до суду письмові пояснення щодо заяви, у якій просила заяву про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - відмовити у повному обсязі.
Вислухавши у судовому засіданні пояснення заявника та його представника, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц (провадження № 14-139цс18) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (провадження № 14-610цс18).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 (заявник по справі), народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками записані - батько ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , друга дружина ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис №8431, виданий 05 червня 2019 року.
Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №12536, виданий 20.11.2023.
Після смерті батька відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22.03.1999 р.н., № НОМЕР_3 ).
За життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений 22 квітня 2022 року державним нотаріусом Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Верещакою Г.Л., згідно з яким усе належне йому майно заповідав синові ОСОБА_1 .
27 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Згідно з постановою Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори від 27 липня 2024 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва на право на спадщину. Зі змісту постанови ОСОБА_3 не був зареєстрований та не проживав разом із ОСОБА_3 на час смерті останнього та протягом шести місяців не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Звертаючись до суду із заявою, заявник посилався на те, що він є спадкоємцем за заповітом на майно після смерті батька. Вчасно у встановлений законом шестимісячний строк після смерті батька не подав до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Однак вважає себе таким, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджують у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які повідомили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з початку війни проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 по день смерті ОСОБА_3 . Крім показань свідків доказами спільного проживання заявника з батьком є оригінали квитанцій оплати житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того заявник здійснював й поховання батька, ОСОБА_3 . Після смерті батька заявник ОСОБА_1 залишився проживати у належній йому квартирі де мешкає і по цей час.
Відповідач, Харківська міська рада вважає, що наведені заявником докази не обґрунтовують заяву та не підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним. Відповідач вказав, що заявник не надає жодного доказу на підтвердження постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_2 , зокрема, доказів ведення спільного з ОСОБА_3 господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна, тощо. До заяви ОСОБА_1 , надісланій Харківській міській раді не надано копій квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг, тому надати оцінки цьому доказу заінтересована особа не має можливості. Однак виходячи з переліку доданих до заяви документів, заявником надано лише дві квитанції про сплату комунальних послуг, що не достатньо для підтвердження факту постійного проживання на час відкриття спадщини.
Щодо показань свідків Харківська міська рада зазначає, що їх показання не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту без документального підтвердження та можливості підтвердження їх показань письмовими доказами. Тому просить суд у задоволені заяві ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносини положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Згідно з пунктами 3.19, 3.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було за однією адресою зі спадкодавцем.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Верховний Суд неодноразово зазначав у спірних правовідносинах, що положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до абз. 4 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Пунктом 12 частини 1 статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Зі змісту викладеного вбачається, що право звернення до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини виникає у заявника, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами.
Суд виходить з того, що реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що вона не проживала зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18; від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, провадження №61-2387св22.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків (ч. 2 ст. 76 ЦПК України).
Так, дослідженими судом доказами повністю підтверджується той факт, що ОСОБА_1 на час смерті ОСОБА_3 постійно проживав разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
У матеріалах справи маються оригінали квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг та пояснення свідків, які у судовому засіданні підтвердили факт того, що ОСОБА_1 дійсно мешкав із своїми батьком ОСОБА_3 понад 10 років. Оскільки батько постійно хворів, син ним опікувався у спільній квартирі за адресою АДРЕСА_1 , проживавз ним однією сім'єю та вели із ним спільне господарство, до моменту смерті ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене, заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання за однією адресою АДРЕСА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час його смерті обґрунтована та підлягає до задоволення у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 81, 263-265, 315 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харківська міська рада, про встановлення факту постійного проживання спільно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_1 постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, тобто на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення або з дня складення повного судового рішення, у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. В. Поляков