Справа № 420/222/26
31 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Вовченко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,,
До Одеського окружного адміністративного суду 05.01.2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення та відображення у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» недостовірних відомостей стосовно ОСОБА_1 , а саме: відомостей про перебування у розшуку та відомостей про накладення адміністративного штрафу за ст. 210-1 КУпАП.
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 привести відомості про ОСОБА_1 у Реєстрі «Оберіг» у відповідність до фактичних обставин справи шляхом вилучення (анулювання) записів про розшук та накладення штрафу і забезпечення відображення актуального статусу особи, яка має чинну відстрочку від призову.
Ухвалою від 12 січня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 . Відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог в позивній заяві зазначено, що позивач має чинну відстрочку від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Незважаючи на це відповідачем у Реєстрі щодо позивача відображено недостовірні відомості, а саме: статус «у розшуку» та відомості про накладення адміністративного штрафу за ст. 210-1 КУпАП. Позовні вимоги стосуються протиправних дій відповідача як органу ведення Реєстру щодо порушення принципів достовірності, актуальності та повноти даних, визначених статтею 14 Закону України №1951-VIII. Запис про штраф кваліфікується як внесення недостовірного службового даного, оскільки постанова про адміністративне правопорушення не виносилась та позивачу не вручалась. Ініціювання щодо позивача статусу «у розшуку» з підстав неявки за повісткою на ВЛК є грубим порушенням матеріального права, оскільки обов'язок проходження ВЛК для позивача був відсутній. Внесення до Реєстру відомостей про штраф за відсутності юридичного акта, а також статусу «у розшуку» за відсутності правопорушення є протиправною дією та порушу право позивача на свободу та особисту недоторканність, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В Реєстрі зазначено, що підставою формування негативного статусу щодо позивача зазначено неявку за повісткою від 02.04.2025. Неявка за повісткою є разовим адміністративним правопорушенням. Станом на грудень 2025 року накладення адміністративного штрафу є неможливим, а відображення відомостей про штраф у Реєстрі є протиправним. ІНФОРМАЦІЯ_2 є юридичною особою та органом ведення Реєстру у регіоні. Будь-які дії або записи, внесені структурними чи відокремленими підрозділами, є діями відповідача як єдиного суб'єкта владних повноважень, який несе повну юридичну відповідальність за достовірність даних Реєстру.
05 лютого 2026 року від представника ІНФОРМАЦІЯ_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву (Вхід. №ЕС/13068/26) де зазначено, що відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 не визнає в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України. На дату виникнення спірних правовідносин діяв Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений наказом Міністерства оборони України від 28.03.2022 року № 94. Відповідно до п. 1 розділу І Порядку № 94 цей Порядок встановлює процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Аналіз положень Порядку № 94 вказує, що відповідальні особи за ведення Реєстру уповноважені на верифікацію персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних або резервістів. В той же час, ІНФОРМАЦІЯ_2 не є органом ведення Реєстру, а виконує функції адміністрування Реєстру. ІНФОРМАЦІЯ_2 є неналежним відповідачем, оскільки між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_4 відсутній спір. Позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 з клопотанням/вимогою здійснити певні дії та не отримував відмову у здійсненні таких дій. ІНФОРМАЦІЯ_4 не приймає жодної участі під час внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про ОСОБА_1 . Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено в КАС України. В адміністративному процесі наявність статусу юридичної особи не є обов'язковою ознакою для відповідача.
10 лютого 2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, де зазначено, що аргументи відповідача про те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 є неналежним відповідачем, оскільки дані вносив районний підрозділ, є безпідставними. Відповідно до п. 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (Постанова КМУ № 154), районні ТЦК є відокремленими структурними підрозділами обласного ТЦК та не мають статусу окремої юридичної особи публічного права. ІНФОРМАЦІЯ_5 , як юридична особа, несе повну відповідальність за дії своїх структурних підрозділів та за організацію військового обліку в регіоні. Спроба перекласти відповідальність на підрозділ без статусу юридичної особи є зловживанням процесуальними правами. Відповідач у відзиві не спростував факт наявності у позивача чинної відстрочки (броні) згідно зі ст. 23 Закону про мобілізацію. Оголошення в розшук особи, яка має відстрочку, за неявку на ВЛК (проходження якої не вимагається згідно з п. 63 Постанови КМУ № 560), є прямим порушенням закону.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позовну заяву та відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є військовозобов'язаним, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 , номер в реєстрі Оберіг 161220210640324900001; ВОС 956647; Будівельних робіт, Робітник підсобний; Тип відстрочки: п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до завершення мобілізації; дата уточнення даних 18.01.2025, запис «Порушення правил військового обліку», що підтверджено військово-обліковим документом позивача в «Резерв+» сформованим 19.12.2025 (а.с. 4).
Також у військово-обліковому документі ОСОБА_1 в «Резерв+», зазначено: «ТЦК та СП 02.04.2025 звернувся до Нацполіції, щоб доставити вас для складання протоколу. Причина: Не прибули за повісткою до ТЦК та СП» (а.с. 5); «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП. У вас виявлено порушення правил військового обліку. Тут ви можете сплатити за нього штраф зі знижкою 50%. Для цього: 1. Подайте заяву, що визнаєте порушення. 2. Дочекайтеся рішення по справі в застосунку протягом 3 днів. 3. Сплатіть штраф у розмірі 8 500 гривень впродовж 20 днів від моменту винесення рішення. Радимо сплатити штраф вчасно. Якщо цього не зробити протягом 40 днів з моменту рішення, відкриють виконавче провадження. Штраф стягнуть примусово - від 34 000 гривень. Ваші дані потраплять до реєстру боржників» (а.с. 6).
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо внесення та відображення у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» недостовірних відомостей стосовно ОСОБА_1 , а саме: відомостей про перебування у розшуку та відомостей про накладення адміністративного штрафу за ст. 210-1 КУпАП, позивач 02.01.2026 року звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Приписами п.20 ч.1 ст. 106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
В Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ), визначені правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно зі ст. 1 Закону № 3543-XII, мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В ст. 22 Закону № 3543-XII зазначено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк (ч.3). Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України (ч.5).
Підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначені в ст. 23 Закону № 3543-XII.
Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
У відповідності до ч. 1 ст. 33 Закону № 2232-XII військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний (ч.3). Військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний (ч.4). Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.5).
Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону №2232-ХІІ, персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відтак до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на відповідній території, та внесення відповідних відомостей про них до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулювання відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць визначено в Законі України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі Закон № 1951-VIII)
В ст. 1 Закону № 1951-VIII визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Приписами ч. 5 ст. 5 Закону № 1951-VIII передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки областей є органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень.
Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону № 1951-VIII, органи адміністрування Реєстру: 1) здійснюють аналітичну обробку даних; 2) забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру; 3) забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 4) організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування.
Відповідно до ч. 8, 9 ст. 5 Закону № 1951-VIII, органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, центри рекрутингу Збройних Сил України, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (ч.8). Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (ч.9).
Таким чином, відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 є органом адміністрування Реєстру та до його повноважень законодавцем не віднесені повноваження щодо ведення Реєстру та актуалізацію бази даних.
З досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджено відомостями з військово-облікового документу позивача з застосунку «Резерв+» (а.с. 4).
Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону № 1951-VIII ІНФОРМАЦІЯ_9 є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та забезпечує актуалізацію даних про позивача як військовозобов'язаного в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Приписами ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1). Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2). Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності (ч.3).
Згідно зі ст. 46 КАС України, сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач (ч.1). Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч.4).
В ч.1 ст. 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7); відповідач це суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (п.9).
Отже відповідачем відповідно до положень ст. 4 КАС України є зокрема і орган військового управління у тому числі і без статусу юридичної особи.
Належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин.
Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
При цьому, неналежний відповідач - це особа, зазначена позивачем як відповідач і до неї звернуто позовні вимоги та стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже на позивачеві лежить обов'язок довести, що саме зазначений в позовній заяві відповідач зобов'язаний згідно приписів чинного законодавства виконувати обов'язки (вчиняти дії) та відповідно є належним відповідачем у справі.
За правилами ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Із аналізу наведених положень ст. 48 КАС України слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо такого відповідача, якого визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до того, хто повинен відповідати за позовом, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати відповідне клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З досліджених документів, а саме відзиву на позовну заяву, де представником відповідача зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_10 не є органом ведення Реєстру та є неналежним відповідачем, а також з відповіді на відзив позивача, де позивач вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_10 , як юридична особа, несе повну відповідальність за дії структурних підрозділів та за організацію військового обліку в регіоні, судом встановлено, що позивач
не звертався до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача на належного, та вважає, що заміна відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 на належного відповідача є зловживанням процесуальними правами.
В той же час, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. А пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача. При цьому, вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред'явлений даний позов.
Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а в сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення та відображення у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» недостовірних відомостей стосовно ОСОБА_1 , а саме: відомостей про перебування у розшуку та відомостей про накладення адміністративного штрафу за ст. 210-1 КУпАП та про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 привести відомості про ОСОБА_1 у Реєстрі «Оберіг» у відповідність до фактичних обставин справи шляхом вилучення (анулювання) записів про розшук та накладення штрафу і забезпечення відображення актуального статусу особи, яка має чинну відстрочку від призову задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю до вказаного відповідача.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час розгляду справи судом не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження зазначених обставин.
Позивач не довів правомірності своєї позиції у спірних правовідносинах, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Правові підстави для відшкодування судових витрат у порядку ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення та відображення у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» недостовірних відомостей стосовно ОСОБА_1 , а саме: відомостей про перебування у розшуку та відомостей про накладення адміністративного штрафу за ст. 210-1 КУпАП та про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 привести відомості про ОСОБА_1 у Реєстрі «Оберіг» у відповідність до фактичних обставин справи шляхом вилучення (анулювання) записів про розшук та накладення штрафу і забезпечення відображення актуального статусу особи, яка має чинну відстрочку від призову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
Суддя O.A. Вовченко
.