Справа № 420/8712/26
31 березня 2026 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бездрабко О.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дій,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації протиправними;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини від 25.02.2026 р. № 68 про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити та звільнити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Разом з позовною заявою представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Військової частини НОМЕР_1 та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії, пов'язані з переміщенням ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або до іншої військової частини з військової частини НОМЕР_1 до набрання законної сили судовим рішенням по адміністративній справі. Заява мотивована тим, що станом на дату звернення з позовною заявою до суду позивача незаконно мобілізовано та наказом від 25.02.2026 р. № 68 командира військової частини НОМЕР_1 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Позивач вважає, що його призвано на військову службу з порушенням норм визначених порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560, ще в свою чергу призвело до протиправного призову позивача на військову службу. Жодних повісток позивач не отримував, направлення на ВЛК не отримував, ВЛК не проходив, мобілізаційне розпорядження не отримував, місце проживання не змінював, тому були відсутні будь-які правові підстави утримання ОСОБА_1 на території ІНФОРМАЦІЯ_3 та подальшому зараховані до особового складу військової частини НОМЕР_1 . Позивач має вади по здоров'ю, однак, без проходження ВЛК неможливо встановити придатність/непридатність позивача до військової служби. Невжиття заходів забезпечення позову унеможливить подальше виконання рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву.
При вирішенні даної заяви суддя виходить з наступного.
Частинами 1, 2 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).
Відповідно до положення ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
З аналізу викладених норм, вбачається, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд, проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує подану заяву, дійшов висновку, що доводи й аргументи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України, адже мотиви заяви про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника про те, що дії відповідача можуть порушити права та інтереси позивача або істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення його порушених прав або інтересів до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, зокрема, останнім не надано доказів що відповідач має намір направити його до іншої військової частини.
Крім того, суд зазначає, що приписами п.10 ч.3 ст.151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм, вбачається, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
Отже, беручи до уваги зазначені вище обставини, суд дійшов висновку, що позивач набув статусу військовослужбовця. Відтак, на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона шляхом забезпечення позову здійснювати зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю.
З огляду на вищевикладене, виходячи з принципу співмірного вжиття заходів забезпечення позову, враховуючи законодавчу заборону забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, а також відсутність обґрунтованих підстав та доказів на підтвердження доводів, викладених у заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що дана заява задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.150-152, 154, 243, 248 КАС України, суддя -
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя О.І. Бездрабко