Справа № 420/19719/25
31 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючої судді Бойко О.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вирішив адміністративний позов задовольнити.
І. Суть спору:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просив суд:
1. Визнати протиправним та скасувати нарахуванні Головним Управління ДПС в Одеській області податкові зобов'язання відносно фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 2017 по 2020 роки у сумі 37 788,74 грн.
2. Здійснити розподіл судових витрат між учасниками судового процесу.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція Позивача
Позивач звертає увагу, що фізична особа підприємець ОСОБА_1 набув статус фізичної особи підприємця з 19.10.1999 року за видом економічної діяльності 14.19 “Виробництво іншого одягу й аксесуарів». Фактично з початку 2000 років підприємницьку діяльність ним не здійснювалась. В 2002 році ФОП подав заяву на припинення своєї діяльності як підприємця але не здійснив контроль за результатами її розгляду в зв'язку із чим помилково вважав свою діяльність як ФОП припиненою. В подальшому наприкінці травні 2025 року при випадковій перевірці себе через відкриті джерела інформації йому стадо відомо, що його діяльність як ФОП є активною та в нього наявна заборгованість із сплати податків. Позивач з 24.02.2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України де і продовжує свою службу на теперішній час, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 10.02.2023 року та довідкою з ВЧ № НОМЕР_3 від 12.05.2025 року. З означеної підстави позивач після отримання вищеозначеної інформації щодо активності свого статусу ФОП звернувся до відповідача із обґрунтованою заявою щодо відсутності в нього можливості подавати фінансової звітності до податкових органів за останні три роки через його мобілізацію та проходження служби в збройних силах України. З метою припинення своєї підприємницької діяльності позивач звернувся до Державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Черненко Ю.В, із відповідною заявою про припинення діяльності ФОП. Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців № 448426870468 від 19.05.2025 року зазначена діяльність була припинена. Згідно із відповіддю ГУ ДПС в Одеській області № 27986/6/15-32-13-05-06 від 18.06.2025 року на адвокатський запит представника позивача в автоматичному режимі було нараховано єдиний внесок на загальну суму 37 788,74 грн. Позивач не згідний із вищевказаним нарахування ЄСВ в зв'язку із тим, що у вказані періоди нарахування позивач не здійснював свою діяльність як ФОП, а також відповідно до записів в трудовій книжці працював на штатних посадах наступних підприємствах:- з 01.07.2014 по 06.02.2017 у ПП "ВІП ЕЛЕКТРО СЕРВІС" Код: 39148015;- з 01.11.2017 по 20.08.2021 у ТОВ "СОФІЛАЙТ-ПІВДЕНЬ" Код: 30515005 Тобто під час нарахування вищевказаного податку на позивача як на ФОП з боку органів ДФС єдиний внесок був сплачений від його імені його роботодавцем у повному обсязі та повторно не підлягає сплати за вказані періоди. Позивач не згідний із вищевказаними нарахуваннями, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими що підлягають скасуванню.
(б) Позиція Відповідача
Відповідач, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву надано не було, про поважність причин неподання не повідомлено.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ Процедура та рух справи
23.06.2025 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження
Судом встановлено, що позивач, фізична особа підприємець ОСОБА_1 набув статус фізичної особи підприємця 19.10.1999 року, за видом економічної діяльності 14.19 “Виробництво іншого одягу й аксесуарів».
В 2002 році ФОП ОСОБА_1 подав заяву на припинення своєї діяльності як підприємця.
З 24.02.2022 року позивач був мобілізований до лав Збройних сил України де і продовжує свою службу на теперішній час, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 10.02.2023 року та довідкою з ВЧ № НОМЕР_3 від 12.05.2025 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
В подальшому наприкінці травня 2025 року при перевірці через відкриті джерела інформації позивачу стадо відомо, що його діяльність як ФОП є активною та в нього наявна заборгованість із сплати податків.
Позивач після отримання вищеозначеної інформації щодо активності свого статусу ФОП звернувся до відповідача із обґрунтованою заявою щодо відсутності в нього можливості подавати фінансову звітність до податкових органів за останні три роки через його мобілізації та проходження служби в збройних силах України.
З метою припинення своєї підприємницької діяльності позивач звернувся до Державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Черненко Ю.В, із відповідною заявою про припинення діяльності ФОП.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців № 448426870468 від 19.05.2025 року зазначена діяльність була припинена.
На адвокатський запит представника позивача ГУ ДПС в Одеській області надало відповідь № 27986/6/15-32-13-05-06 від 18.06.2025 року про те, що в автоматичному режимі було нараховано єдиний внесок за наступні періоди: 09.02.2018 - 8448,00 грн. за 2017 рік;- 19.04.2018 - 2457,18 грн. за 1 квартал 2018 року;- 19.07.2018 - 2457,18 грн. за 2 квартал 2018 року;- 19.10.2018 - 2457,18 грн. за 3 квартал 2018 року;- 21.01.2019 - 2457,18 грн. за 4 квартал 2018 року;- 12.04.2019 - 2754,18 за 1 квартал 2019 року;- 19.07.2019 - 2754,18 за 2 квартал 2019 року;- 21.10.2019 - 2754,18 за 3 квартал 2019 року; - 20.01.2020 - 2754,18 за 4 квартал 2019 року;- 20.07.2020 - 2078,12 за 1 квартал 2020 року;- 20.07.2020 - 1039,06 за 2 квартал 2020 року;- 19.10.2020 - 3178,12 за 3 квартал 2020 року;- 19.01.2021 - 2200,00 за жовтень листопад 2020 року. Наявний податковий борг у вигляді нарахувань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 37 788,74 грн.
Позивач не згідний із вищевказаним нарахування ЄСВ в зв'язку із тим, що у вказані періоди нарахування позивач не здійснював за свою діяльність як ФОП, а також відповідно до записів в трудовій книжці працював на штатних посадах в наступних підприємствах: - з 01.07.2014 по 06.02.2017 у ПП "ВІП ЕЛЕКТРО СЕРВІС" Код: 39148015;- з 01.11.2017 по 20.08.2021 у ТОВ "СОФІЛАЙТ-ПІВДЕНЬ" Код: 3051500.
Тобто під час нарахування вищевказаного податку на позивача, як на ФОП з боку органів ДФС єдиний внесок був сплачений від його імені його роботодавцем у повному обсязі та повторно не підлягає сплаті за вказані періоди.
В підтвердження обставини свого працевлаштування позивач надав копію своєї трудової книжки, форму ОК-5, витяг з реєстру застрахованих осіб.
Позивач не згодний із вищевказаними нарахуваннями, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що підлягають скасуванню на підставі нижченаведених фактичних обставин.
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
IV. Джерела права та висновки суду
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно норм статті 1 Податкового Кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий Кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до статті 3 ПК України, окрім іншого, Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 5 ПК України, для регулювання податкових відносин застосовуються виключно поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу (п.5.2 ст. 5 ПК України).
Обов'язковими елементами, які визначаються під час встановлення податку, згідно п.7.1. статті 7 ПК України є: платники податку; об'єкт оподаткування; ставка податку: база оподаткування; порядок обчислення податку: податковий період; строки та порядок сплати податку. При цьому, згідно п.7.4 статті 7 ПК України, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний: сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).(пп.14.1.156 п. 14.1 статті 14 ПК України).
1 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Суд звертає увагу, що фізична особа підприємець ОСОБА_1 не здійснював подачу документів щодо отримання свідоцтва нового зразка, а отже вважається недійсним з часу вступу до сили означених вище норм Закону.
Окрім того спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так відповідно до Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI) не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та набутті статусу підприємця, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Таким чином, на думку Позивача, в розумінні Закону № 2464-VI протягом 2017 - 2021 років він був найманим працівником та відповідно застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає виникнення обов'язку по сплаті єдиного внеску як підприємцем, який не здійснює господарської діяльності.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страху.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.18 № 469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за № 508/26953 (надалі Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності ФОП, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як ФОП зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який було безпідставно нараховано ЕСВ, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/ чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його повторної сплати.
Крім того, визначальним у контексті саме цього спору мета сплати єдиного внеску отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку досягнуто.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
VI. Розподіл судових витрат
Позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн., який належить до розподілу на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України.
Питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000 грн. може бути розглянуте судом у разі подання позивачем протягом встановленого ч. 7 ст.139 КАС України строку доказів понесення таких витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 77, 161,245, 255, 293, 295 КАС України, суд -
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати нарахуванні Головним управління ДПС в Одеській області податкові зобов'язання відносно фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 2017 по 2020 роки у сумі 37 788,74 грн.
3.Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач: ФОП ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області, адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, ЄДРПОУ 44069166.
Суддя Оксана БОЙКО