25 березня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів
судової палати у кримінальних справах:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12023152170000281, за апеляційною скаргою начальника Братського відділу Вознесенської окружної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2024 року відносно
ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Новоолександрівка Братського району Миколаївської області, зареєстрована та мешкає в АДРЕСА_1 , є особою, яка не має судимостей,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_9 ,
обвинувачена - ОСОБА_8 ,
захисник - ОСОБА_10 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2024 року ОСОБА_8 визнано винною в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 118 КК України та їй призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.
Ухвалено запобіжний захід ОСОБА_8 , до набрання вироком законної сили обрати у виді тримання під вартою в Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор». Строк відбування основного покарання обвинуваченій ОСОБА_8 обчислювати з 22.04.2024 р., тобто з моменту ухвалення вироку, зарахувавши в строк відбування основного покарання тримання її під вартою з 13.11.2023 р. по 21.04.2024 р. включно за правилами ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 2046 - VIII від 18 травня 2017 року, відповідно до якої попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в сумі 5 607,62 грн.
Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Прокурор просить вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2024 року, яким ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 118 КК України, та призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі - скасувати з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м?якість.
Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, тобто умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком 8 років.
У ході апеляційного розгляду повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження: протокол огляду місця події від 13.11.2023 р.; протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 від 14.11.2023 р.; висновок СМЕ № 205 від 14.11.2023 р.; висновок СМЕ № 306 від 14.11.2023 р.; медичний огляд на стан сп'яніння ОСОБА_8 від 13.11.2023 р.; матеріали характеризуючі особу обвинуваченої ОСОБА_8 .
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі прокурор вважає, що вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2024 року відносно ОСОБА_8 підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність - не застосування закону, який підлягав застосуванню, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м'якість.
Вважає, що висновки суду щодо зменшення обсягу обвинувачення та необхідності засудження ОСОБА_8 не за ч. 2 ст. 121 КК України, а за ч. 1 ст. 118 КК України не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтвердженим дослідженими у судовому засіданні доказами, внаслідок чого судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність - а саме не застосовано закон України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, що у свою чергу призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м?якість.
Зауважує, що дійсно ОСОБА_8 в силу ст. 89 КК України вважається раніше не судимою особою, однак відомості про попередню судимість останньої характеризують її агресивний характер, що підтверджує вчинення останньою раніше кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, де також знаряддям нанесення тілесних ушкоджень остання використовувала ніж, а тому останній достеменно відомо наслідки вказаних дій. Також невірним є посилання суду на те, що саме тілесні ушкодження які були наявні у ОСОБА_8 та зазначені у висновку судово-медичної експертизи № 306 від 14.11.2023 р. у вигляді синця на спині в підлопатковій області зліва були завдані саме ОСОБА_11 , так як з вказаного приводу ОСОБА_8 не зверталась до правоохоронних органів та відповідно розслідування не здійснювалось.
Крім того, зазначає, що судом не враховано висновок зазначеної судово-медичної експертизи № 306 від 14.11.2023 р., згідно з якою, виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження не відноситься до подій 13.11.2023 р. Додає, що судом не враховано й те, що у потерпілого не було та ним не використано будь-яких знарядь для нападу на обвинувачену, його дії не несли загрози для її життя та здоров?я.
Вважає, що досліджені судом докази у своїй сукупності доводять спрямованість умислу ОСОБА_8 саме на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_11 . Зокрема, використане обвинуваченою знаряддя злочину (ніж), нанесення двох ударів ним, один із яких у життєвоважливий орган потерпілого (серце), що спричинило значну крововтрату у потерпілого і є небезпечним для життя, у тому числі і в момент спричинення та перебуває в прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_11 , таким чином, за встановлених обставин, у ОСОБА_8 не було умов для необхідної оборони, а тому підстави для кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 118 КК України відсутні.
Зазначає, що всупереч вказаним вимогам кримінального процесуального закону та практики ЄСПЛ, у оскаржуваному вироку суд, дійшовши висновку про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 118 КК України, не виклав у вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Зауважує, що поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що в порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у оскаржуваному вироку суд, дійшовши висновку про необхідність кваліфікації вчиненого ОСОБА_8 діяння за ч. 1 ст. 118 КК України, не виклав у вироку обвинувачення, визнане судом доведеним, зокрема обставини вчинення (місце, час, спосіб вчинення), кримінального правопорушення, не сформулював фактичні обставини щодо суб'єктивної та об'єктивної сторони, не зазначив, які саме наслідки настали від злочинних дій, таким чином, при формулюванні обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Апелянт вважає, що суд, дослідивши обставини кримінального правопорушення, неправильно оцінив надані стороною обвинувачення докази, не в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку, відокремлено один від одного, що перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення. Допущене судом неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій обвинуваченої, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню - ч. 2 ст. 121 КК України, призвело до призначення занадто м'якого покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
13.11.2023 р. приблизно об 11.00 год. в с. Новоолександрівка Вознесенського району Миколаївської області, обвинувачена ОСОБА_8 разом із своїм співмешканцем громадянином ОСОБА_11 знаходилися у приміщенні літньої кухні за місцем свого спільного проживання за адресою АДРЕСА_1 .
Під час спілкування, між обвинуваченою ОСОБА_8 та її співмешканцем ОСОБА_11 на ґрунті сімейно-побутових відносин розпочався конфлікт, в ході якого ОСОБА_11 почав висловлювати на адресу обвинуваченої ОСОБА_8 погрози фізичною розправою у словесній формі та одночасно з висловлюванням зазначених погроз схопив руками за волосся обвинувачену ОСОБА_8 .
Під час перебігу зазначеного конфлікту, з метою захисту свого права особистої недоторканості від посягання свого співмешканця ОСОБА_11 , усвідомлюючи, що нею будуть перевищені межі необхідної оборони, та усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, обвинувачена ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, використовуючи побутовий кухонний ніж, котрий утримувався нею у правій руці, умисно нанесла вказаним ножем два послідовних удари - в область лівого плеча своєму співмешканцю ОСОБА_11 , спричинивши останньому поранення лівого плечового суглобу з колото-різаною раною, сліпим рановим каналом, з ушкодженням м'язових тканин та мілких кровоносних судин, та поранення грудної клітини зліва з колото-різаною раною, рановим каналом, що проникає у грудну порожнину, з лівостороннім гематораксом (кровотеча в ліву плевральну порожнину), з ушкодженням серцевої сорочки та стінки лівого шлуночка серця, котре перебуває в прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_11 .
Після цього, обвинувачена ОСОБА_8 за допомогою власного мобільного телефону здійснила виклик до екстреної (швидкої) медичної допомоги, але в результаті отриманого ножового поранення з ушкодженням серцевої сорочки та стінки лівого шлуночка серця, ОСОБА_11 через певний проміжок часу помер на місці події.
Дії ОСОБА_8 судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 118 КК України як умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони.
При визначенні покарання обвинуваченій, суд врахував умови життя обвинуваченої ОСОБА_8 , її соціальне та матеріальне становище, стан здоров'я, рівень культури та освіти, соціально - психологічні риси, при дослідженні яких з'ясовано, що обвинувачена повністю усвідомлювала значення своїх умисних дій і в повній мірі могла керувати ними, те що вона має повну загальну середню освіту, є незаміжньою, на утриманні дітей не має, задовільно характеризується за місцем проживання, не перебуває на диспансерних обліках лікарів психіатрів та наркологів комунальних медичних закладів Миколаївської області, не має непогашених судимостей в силу ст.89 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_8 , суд також врахував наявність обставин, що пом'якшують, а також обтяжують покарання обвинуваченій, а також факти наявності неодноразових незаконних дій з боку ОСОБА_11 , відносно обвинуваченої ОСОБА_8 , внаслідок чого ОСОБА_11 в жовтні та листопаді 2023 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173 - 2 КУпАП за вчинення домашнього насильства з призначенням йому адміністративного стягнення у вигляді громадських робіт.
Врахувавши всі обставин кримінального провадження, тяжкість вчиненого обвинуваченою ОСОБА_8 злочину, його наслідки котрі привели до незворотніх наслідків у вигляді смерті її співмешканця ОСОБА_11 , а також інші обставини кримінального провадження, суд дійшов висновку, що обвинуваченій ОСОБА_8 повинно бути призначено основне покарання в виді позбавлення волі, відповідно до мінімальної межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 118 КК України для даного виду покарання.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Апеляційним судом встановлено, що 13.11.2023 р. близько 11.00 год., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_12 знаходилась у приміщенні літньої кухні за місцем свого мешкання в АДРЕСА_1 , разом із своїм співмешканцем ОСОБА_11 .
Під час спілкування, між ОСОБА_8 та її співмешканцем ОСОБА_11 на ґрунті сімейно-побутових відносин розпочався конфлікт, в ході якого ОСОБА_11 почав висловлювати на адресу обвинуваченої ОСОБА_8 погрози фізичною розправою у словесній формі та одночасно з висловлюванням зазначених погроз схопив руками за волосся ОСОБА_8 .
Під час перебігу зазначеного конфлікту у ОСОБА_8 виник злочинний, прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, обвинувачена ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, взяла з поверхні обіднього столу побутовий кухонний ніж, та утримуючи його у правій руці, умисно нанесла вказаним ножем не менше двох послідовних ударів - в область лівого плеча ОСОБА_11 , спричинивши останньому поранення лівого плечового суглобу з колото-різаною раною, сліпим рановим каналом, з ушкодженням м'язових тканин та мілких кровоносних судин, та поранення грудної клітини зліва з колото-різаною раною, рановим каналом, що проникає у грудну порожнину, з лівостороннім гематораксом (кровотеча в ліву плевральну порожнину), з ушкодженням серцевої сорочки та стінки лівого шлуночка серця, котре є тяжким тілесним ушкодженням небезпечним для життя, у тому числі і в момент спричинення та перебуває в прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_11 .
Після спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , ОСОБА_8 за допомогою власного мобільного телефону здійснила виклик до екстреної (швидкої) медичної допомоги.
В результаті отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_11 через певний проміжок часу помер на місці події.
Смерть потерпілого ОСОБА_11 , внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , в результаті гострої крововтрати, яка розвинулась як ускладнення проникаючого колото-різаного ножового поранення грудної клітини зліва з ушкодженням лівого шлуночка серця.
Вказані дії обвинуваченої ОСОБА_8 апеляційним судом кваліфікуються за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Стороною обвинувачення дії ОСОБА_8 відносно потерпілого ОСОБА_11 спочатку були кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України, як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Однак у ході судового розгляду кримінального провадження встановлено нові фактичні обставини та дії ОСОБА_8 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Водночас, дослідивши надані сторонами докази у кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_8 вчинила умисне вбивство ОСОБА_11 при перевищенні меж необхідної оборони та перекваліфікував її дії на ч. 1 ст. 118 КК України.
Суд першої інстанції у вироку зазначив, що ОСОБА_8 , в ході конфлікту з ОСОБА_11 , обороняючись від його неправомірних дій, який, висловлюючи погрози фізичною розправою, схопив її за волосся, з метою захисту свого права особистої недоторканості від посягання свого співмешканця ОСОБА_11 , усвідомлюючи, що нею будуть перевищені межі необхідної оборони, в стані алкогольного сп'яніння, умисно нанесла два послідовних удари ножем, спричинивши ОСОБА_11 , окрім іншого поранення грудної клітини зліва з колото-різаною раною, рановим каналом, що проникає у грудну порожнину, з лівостороннім гематораксом (кровотеча в ліву плевральну порожнину), з ушкодженням серцевої сорочки та стінки лівого шлуночка серця, яке перебуває в прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_11 .
Обґрунтовуючи такий висновок, суд першої інстанції у вироку послався на дані протоколу затримання ОСОБА_8 від 13.11.2023 р., висновок Братської ЦРЛ щодо медичного огляду на стан сп'яніння ОСОБА_8 , висновки експертів № 205 від 14.11.2023 р., № 306 від 14.11.2023 р., № 180/ц від 28.11.2023 р. висновки комплексної судової криміналістичної експертизи № КСЕ-19/115-2323/16111 від 21.11.2023 р., постанови слідчого від 13.11.2023 р., 13.12.2023 р., щодо визнання речовими доказами, висновок судово-психіатричної експертизи ОСОБА_8 № 33 від 06.02.2024 р.
Суд апеляційної інстанції, зіставивши ознаки встановленого діяння з ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та сформульованим обвинуваченням, дійшов висновку про їх відповідність та необхідність кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_8 саме за цією нормою закону.
Так, у суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_8 пояснила, що 13.11.2023 р. близько 11.00 год. у приміщенні літньої кухні за місцем мешкання, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, готувала їжу. У цей час туди зайшов її співмешканець ОСОБА_11 , який також був напідпитку, і між ними на ґрунті сімейно-побутових відносин виник конфлікт. За словами обвинуваченої, ОСОБА_11 висловлював їй погрози, підійшов ззаду, схопив за волосся та почав смикати, завдаючи фізичного болю, у зв'язку з чим вона, тримаючи в руці кухонний ніж, нанесла йому два чи три удари. Після цього ОСОБА_11 сів на ліжко, а через декілька хвилин почав сповзати на підлогу, після чого вона викликала швидку медичну допомогу. Незважаючи на прибуття медиків, врятувати ОСОБА_11 не вдалося, і він помер того ж дня. Обвинувачена визнала, що її дії були пов'язані з позбавленням життя потерпілого. Аналогічні пояснення обвинувачена надала й під час апеляційного розгляду, а також пояснила що наносила удари ножем щоб потерпілий відпустив її.
В ході апеляційного розгляду за клопотанням прокурора апеляційним судом безпосередньо досліджено низку доказів, при цьому встановлено, що, згідно з журналом судового засідання, суд першої інстанції досліджував протокол проведення слідчого експерименту від 14.11.2023 р. за участю ОСОБА_8 разом із відеозаписом цієї слідчої дії, однак будь-якої оцінки цьому доказу у вироку не надав, що свідчить про неповноту судового розгляду. За таких обставин винуватість обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, підтверджується сукупністю досліджених апеляційним судом доказів, зокрема даними:
- протоколу огляду місця події від 13.11.2023 р. з фототаблицею та відеозйомкою, згідно якому у період з 14.26 год. до 15.44 год. оглянуто домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , де проживали ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , під час огляду приміщення літньої кухні виявлено труп ОСОБА_11 , вилучено змиви речовини бурого кольору, а також три побутові кухонні ножі, два з яких знаходилися на кухонному столі. При цьому загальна обстановка в приміщенні не порушена, будь-яких продуктів харчування, які за словами обвинуваченої вона нарізала, на столі - не зафіксовано.
- протоколу проведення слідчого експерименту від 14.11.2023 р. за участю ОСОБА_8 , в ході якого остання на місці події, а саме в приміщенні літньої кухні домоволодіння розташованого за адресою АДРЕСА_1 , показала про обставини сварки з потерпілим ОСОБА_11 , його дії направлені на хапання її за волосся та спричинення нею ножом тілесних ушкоджень ОСОБА_11
- висновку експерта № 205 від 14.11.2023 р., за змістом якого, смерть ОСОБА_11 настала внаслідок гострої крововтрати, спричиненої проникаючим колото-різаним пораненням грудної клітки зліва з ушкодженням лівого шлуночка серця. Окрім смертельного поранення, у потерпілого виявлено колото-різане поранення лівого плеча та поверхневу різану рану грудної клітки, які до настання смерті причинного зв'язку не мали. Експертизою також встановлено, що смертельне поранення є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння, характер ушкоджень виключає можливість їх спричинення власною рукою, будь-яких ознак боротьби чи самооборони не виявлено, а в крові потерпілого виявлено етиловий спирт у концентрації 3,5‰, що відповідає тяжкому ступеню алкогольного сп'яніння.
- висновку експерта № 306 від 14.11.2023 р., згідно якому у ОСОБА_8 виявлено синець у лівій підлопатковій ділянці спини, який за своїми ознаками утворився за 6-7 діб до огляду внаслідок дії тупого предмета з обмеженою контактною поверхнею та міг виникнути, зокрема, від удару кулаком, взутою ногою чи іншим предметом. Зазначене ушкодження віднесено до легких тілесних, воно не є характерним для спричинення власною рукою, не свідчить про боротьбу чи самооборону та не пов'язується з подіями 13.11.2023 р. Експертизою також не виключено можливість його утворення внаслідок падіння з вертикального положення на нерівну поверхню.
- висновку Братської ЦРЛ щодо медичного огляду на стан сп'яніння, яким 13.11.2023 р. о 20.40 год. зафіксовано у обвинуваченої ОСОБА_8 стан алкогольного сп'яніння середнього ступеня.
Отже, сукупність досліджених апеляційним судом доказів доводить, що на ґрунті сімейно-побутових відносин між обвинуваченою та потерпілим виник конфлікт, в ході якого обвинувачена, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, умисно нанесла потерпілому не менше двох ударів ножем, який вона взяла з поверхні обіднього столу, чим спричинила колото-різану рану в області лівого плеча, поверхневу різану рану та проникаючу колото-різану рану грудної клітини, від якої потерпілий ОСОБА_11 , через деякий час, помер на місці події.
При розмежуванні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), від умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України), суду слід брати до уваги спрямованість умислу особи.
Так, під час обопільної бійки сторони, як спосіб вирішення конфлікту, використовують свою фізичну силу та перевагу з метою умисного заподіяння тілесних ушкоджень іншій стороні. У таких випадках умисел кожної зі сторін спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень іншій стороні, у тому числі і з застосуванням різних знарядь чи предметів.
Про обопільну бійку чи стан необхідної оборони можуть вказувати виявлені у сторін тілесні ушкодження (їх кількість, локалізація, тяжкість, механізм заподіяння тощо), показання очевидців, зроблені очевидцями або зафіксовані камерами спостереження відеозаписи обставин події.
Відповідно до діючого КК України підставою для необхідної оборони є суспільно небезпечне посягання.
Основними ознаками необхідної оборони є: заподіяння шкоди тому, хто посягає (це завжди активні наступальні дії, шкода заподіяна життю, здоров'ю та іншим цінностям); своєчасність оборони, яка визначається початком та кінцем посягання, при цьому застосовується фізичний вплив, а також кінець фактичного посягання і усвідомлення цього моменту особою, що захищалась); мета оборони захист від посягання; співмірність оборони - це відповідність опору характеру і небезпеці посягання.
Небезпека посягання - це співвідношення благ, співвідношення правоохоронних інтересів, які порушуються посяганням, та яким у відповідь заподіюється шкода особою, що захищається.
Небезпека посягання також оцінюється по його інтенсивності, стрімкості, агресивності, раптовості.
Характер посягання визначається тими засобами, якими володіють при події нападник та особа, що захищається, а також обстановкою, в якій воно здійснюється (раптовість нападу, кількість нападників, та осіб, що захищаються, їх фізичні сили, стать, вік тощо).
Оборона правомірна, якщо не перевищені її межі.
Перевищення меж необхідної оборони це явна невідповідність захисту характеру та небезпеки посягання.
Перевищення меж необхідної оборони можливо тільки при порушенні співмірності захисту характеру та небезпеці посягання. Якщо відсутня будь-яка інша із чотирьох ознак, то неможливо казати про перевищення меж необхідної оборони. В цих випадках відповідальність настає на загальних підставах. Отже ознака перевищення меж необхідної оборони співвідноситься (корелює) тільки з ознакою співмірності оборони.
Перевищення можливе тільки при явній неспівмірності захисту та посягання. Явне це очевидне для усіх та кожного та передусім для особи, яка захищалась. Тут головну роль має суб'єктивна ознака принципу винуватості.
Перевищення меж необхідної оборони може бути тільки умисно.
Зі змісту вироку суду першої інстанції вбачається, що свій висновок про наявність обопільної бійки між ОСОБА_8 і потерпілим ОСОБА_11 , суд зробив на підставі пояснень обвинуваченої про напад на неї ОСОБА_11 (схопив за волосся), наявності даних про притягнення ОСОБА_11 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства та виявлення на тілі обвинуваченої синця, який виник за 6-7 діб до огляду, що на переконання суду свідчило про те, що вона була жертвою домашнього насильства.
Разом з тим, об'єктивні дані кримінального провадження не підтверджують наявності такої обстановки, за якої дії ОСОБА_8 могли б розцінюватися як вчинені у стані необхідної оборони чи при перевищенні її меж.
Так, подія відбувалась у денний час у приміщенні літньої кухні за місцем проживання сторін. Потерпілий ОСОБА_11 перебував у стані тяжкого алкогольного сп'яніння, будь-яких знарядь чи інших предметів, придатних для нападу, при собі не мав, Крім цього, у протоколі огляду місця події від 13.11.2023 р. зафіксовано, що загальна обстановка у приміщенні не порушена, що не свідчить про наявність боротьби.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи, виявлене у ОСОБА_8 тілесне ушкодження виникло за 6-7 діб до огляду та не пов'язується з подіями 13.11.2023 р., а, на тілі потерпілого не виявлено інших ушкоджень характерних для боротьби чи самооборони.
За таких обставин самі по собі словесні погрози та, за версією обвинуваченої, хапання її за волосся, за відсутності інших об'єктивних даних, не дають підстав вважати доведеним наявність реального суспільно-небезпечного посягання, яке викликало б в неї стан необхідної оборони.
Отже, у даному випадку, апеляційний суд не встановив наявності з боку потерпілого такого реального й безпосереднього суспільно небезпечного посягання, яке б надавало обвинуваченій право на необхідну оборону чи свідчило про перевищення її меж. Тому висновок суду першої інстанції про кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ст. 118 КК України не ґрунтується на належних та достатніх доказах.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставах, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 409, ст. ст. 410, 411 КПК України. Так, залишення судом першої інстанції без будь-якої оцінки протоколу проведення слідчого експерименту від 14.11.2023 р. за участю ОСОБА_8 та відеозапису цієї слідчої дії, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, свідчить про неповноту судового розгляду. Крім того, висновок місцевого суду про кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ст. 118 КК України, як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони - не підтверджується дослідженими під час судового розгляду доказами та суперечить установленим фактичним обставинам кримінального провадження, тому дії обвинуваченої слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Призначаючи обвинуваченій покарання у межах, встановлених санкцією ч. 2 ст. 121 КК України, апеляційний суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином проти життя та здоров'я особи, обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченої.
Так, апеляційний суд враховує, що обвинувачена вчинила тяжке кримінальне правопорушення проти життя та здоров'я особи, яке спричинило смерть потерпілого, фактичні обставини справи, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, а саме обопільне перебування обвинуваченої та потерпілого в стані алкогольного сп'яніння, конфліктна поведінка потерпілого під час події, застосування обвинуваченою під час конфлікту ножа, яким було нанесено щонайменше два неприцільних удари, один з яких виявився смертельним, причини припинення злочинних дій та подальші дії обвинуваченої, самостійний виклик швидкої медичної допомоги. При дослідженні особи обвинуваченої ОСОБА_8 апеляційним судом встановлено, що вона, є особою яка не має судимостей, але раніше притягалась до кримінальної відповідальності, в тому числі за ч. 1 ст. 121 КК України, судимості за якими, станом на день вчинення кримінально-протиправних дій, в даному провадженні - погашені. Апеляційним судом враховуються й умови життя обвинуваченої ОСОБА_8 , її соціальне та матеріальне становище, стан здоров'я, рівень культури та освіти, соціально - психологічні риси, яка повністю усвідомлювала значення своїх умисних дій і в повній мірі могла керувати ними, має повну загальну середню освіту, є незаміжньою, на утриманні дітей не має, задовільно характеризується за місцем мешкання, на обліку у лікарів нарколога або психіатра не перебуває. Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_8 є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обставинами, які обтяжують покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винна перебуває у сімейних відносинах, а також вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими особами.
Суд апеляційної інстанції враховуючи наведені відомості про особу обвинуваченої вважає, що необхідним та достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде призначення покарання за ч. 2 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі у мінімальних межах санкції, передбаченої цією нормою закону.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, вирок суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового вироку.
Відповідно до вимог ст. 72 КК України строк попереднього ув'язнення підлягає зарахуванню у строк відбування покарання.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419, 420, 424, 532 КПК України, апеляційний суд -
апеляційну скаргу начальника Братського відділу Вознесенської окружної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2024 року відносно ОСОБА_8 скасувати та ухвалити новий вирок.
ОСОБА_8 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Зарахувати ОСОБА_8 у строк покарання період попереднього ув'язнення з 22.04.2024 р. по 25.03.2026 р. включно, з розрахунку день за день.
Строк покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили, тобто з 25.03.2026 р.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженою ОСОБА_8 , яка тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення їй копії вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженій ОСОБА_8 та прокурору, роз'яснивши іншим учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3