Справа № 420/39417/25
30 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Роздільнянського районного суду Одеської області ОСОБА_1 станом на 02.10.2025 року із розрахунком суддівської винагороди, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2025 року в розмірі 3028 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Роздільнянського районного суду Одеської області станом на 02.10.2025 року із розрахунком суддівської винагороди, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 року в розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачку рішенням Вищої ради правосуддя від 02.10.2025 року №2039/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Роздільнянського районного суду Одеської області у зв'язку з поданням заяви про відставку» звільнено з посади судді у відставку. 30.10.2025 року позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці Центральним об'єднаним управлінням ПФУ в Одеській області. 02.10.2025 року позивач звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області із заявою про надання довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Роздільнянського районного суду Одеської області та просила нарахувати суддівську винагороду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого з 01 січня 2025 року, у відповідності до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», становить 3028 гривень. Листом відповідача №5024/25-вих від 08.10.2025 року позивачу відмовлено у видачі зазначеної довідки, оскільки посадовий оклад судді місцевого суду станом на 01.01.2025 року встановлюється відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Відповідачем складено та затверджено штатний розпис кожного місцевого загального суду Одеської області, згідно з яким посадовий оклад судді Роздільнянського районного суду Одеської області станом на 02.10.2025 року становить 63060,00 грн., виходячи з прожиткового мінімуму 2102 грн. Відповідно до довідки ТУ ДСА України в Одеській області від 08.10.2025 року вих №5023/25, виданої згідно Додатку 2 до «Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці органами Пенсійного фонду України (пункт 1, розділу III), затвердженого Правлінням Пенсійного фонду України №3-1 від 25.01.2008 року, станом на 02.10.2025 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні /перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, складає 94590,00 грн., у тому числі посадовий оклад 63060,00 грн., доплата за вислугу років (50%) 31530,00 грн. Позивачка уважає протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 02.10.2025 року із розрахунком суддівської винагороди, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 року в розмірі 3028 грн, а тому звернулася до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою від 01.12.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/39417/25 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
09.12.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно із частиною дев'ятою статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Таким чином, Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді встановлюють інші закони, які доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 11 листопада 2024 року №4059-IX (далі - Закон № 4059-ІХ). Статтею 7 Закону № 4059-ІХ визначено у 2025 році установити з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні Отже, з 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 грн., тому використовувати величну іншу ніж прямо передбачено Законом, у відповідача не було правових підстав. Норми статті 7 Закону №4059-ІХ не визнані неконституційними, й підстави для її незастосування відповідачем наразі відсутні. Таким чином, саме розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн., застосовується також і Територіальним управлінням при видачі відповідної довідки позивачу, що є законним та обґрунтованим й використовувати величну іншу ніж прямо передбачено Законом у Територіального управління не має правових підстав.
Також у відзиві відповідачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі №420/39417/25 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, з огляду на те, що виходячи із предмету спору, рішення у цій справі може вплинути на права, законні інтереси та виконання обов'язків Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Ухвалою від 15.12.2025 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача у справі № 420/39417/25.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 працювала на посаді судді Роздільнянського районного суду Одеської області.
Рішенням Вищої ради правосудця від 02.10.2025 року № 2039/0/15-25 позивачку звільнено з посади судді Роздільнянського районного суду Одеської області у відставку у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Рішенням Головного управління ПФУ в Одеській області №155250007772 від 30.10.2025 року позивачці з 03.10.2025 року призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
02.10.2025 року позивачка звернулася до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з заявою, в якій просила надати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2 в редакції Постанови Пенсійного Фонду України № 5-1 від 20.03.2017 р. із змінами), в якій нарахувати суддівську винагороду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого з 01 січня 2025 року, у відповідності до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», становить 3028 гривень.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, листом від 08.10.2025 року № 5024/25-Вих, на заяву позивачки від 02.10.2025 року повідомило, що посадовий оклад судді місцевого суду станом на 01.01.2025 року встановлюється відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року та Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік». Враховуючи наведене, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області складено та затверджено штатний розпис кожного місцевого загального суду Одеської області. Згідно з штатним розписом Роздільнянського районного суду Одеської області станом на 02.10.2025 року посадовий оклад судді становить 63060,00 грн., виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102 грн.
Відповідачем на ім'я позивачки було видано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 02.10.2025 року, в якій посадовий оклад зазначено в розмірі 63060,00 грн.
Уважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 02.10.2025 року із розрахунком суддівської винагороди, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2025 року в розмірі 3028 грн, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.
Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону №1402-VIII, частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає 2920 грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018).
30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».
Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону №1402-VIII (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання, означену в його преамбулі, є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), зокрема, пунктом 1 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Згідно з приписами статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зазначеною нормою Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зазначити, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» разом із встановленням на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн. був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
У цьому аспекті також слід зауважити, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.
Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може зазнавати змін без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2025 року (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», є протиправною.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25.
У постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий:
у зв'язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;
для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Застосовуючи наведені вище правові висновки до спірних правовідносин, які виникли у даній справі, суд дійшов висновку про те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України, відмовляючи позивачу як судді у відставці у видачі довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2025 року абзацом 4 статті 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік», на тій підставі, що на 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму, який застосовується для обрахунку посадового окладу судді апеляційного суду не змінювався, діяв необґрунтовано та всупереч вимог частини другої статті 130 Конституції України і частини третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому суд вважає за необхідне вказати на безпідставність посилань відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 04 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, під час розгляду цієї справи, з огляду на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на наведені приписи процесуального закону, суд зазначає, що Верховний Суд (зокрема, і Велика Палата Верховного Суду) висловлює правові висновки у справ з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантної та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Встановлюючи обов'язковим врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, частина п'ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України резюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19 травня 2020 року (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, у справі № 240/9028/24 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді.
Натомість, у справі, яка розглядається, предмет спору стосується видачі довідки для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді місцевого суду у відставці, зокрема, наявності підстав для здійснення такого перерахунку, у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року.
Отже, відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі № 240/9028/24 та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 24 квітня 2025 року у зазначеній справі, під час розгляду цього спору.
Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 600/5380/24-а.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною відмови Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо видачі ОСОБА_1 довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн, встановленого на 01 січня 2025 року абзацом 4 статті 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 02.10.2025 року (за формою, передбаченою додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою ПФУ України від 25.01.2008 №3-1), виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн, встановленого на 01 січня 2025 року абзацом 4 статті 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії»). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії»). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час подання позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
З огляду на викладене, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (вул. Димитра Іванова, 2, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо видачі ОСОБА_1 довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн, встановленого на 01 січня 2025 року абзацом 4 статті 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 02.10.2025 року (за формою, передбаченою додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою ПФУ України від 25.01.2008 №3-1), виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн, встановленого на 01 січня 2025 року абзацом 4 статті 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (вул. Димитра Іванова, 2, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 30.03.2026 року.
Суддя Г.В. Лебедєва