Справа № 420/5240/25
30 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України в якому позивач (з урахуванням уточнень) просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №420/35913/23;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №420/35913/23.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 доплати грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №420/35913/23 йому не проведено нарахування і виплату грошової компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб, що є протиправним і таким, що не відповідає вимогам Закону, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Токмілової Л.М. від 24.02.2025 року відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що питання щодо виплати компенсації втрат доходів суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями врегульоване п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (надалі - ПК України), суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінальновиконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. До того ж, сума донарахованої індексації грошового забезпечення, інші доходи, включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку (пп. 164.1.2 Податкового кодексу України), тобто підстав для компенсації сум податку з доходів фізичних осіб не було.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді Токмілової Л.М. з 20.05.2025 у довготривалій соціальній відпустці, згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 року, зазначена справа передана на розгляд судді Василяці Д.К.
Ухвалою судді Василяки Д.К. від 02 червня 2025 року прийнято до розгляду справу.
Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року прийнято до провадження заяву позивача про уточнення позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відзив на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року по справі №420/35913/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 14.06.2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, премії, виходячи з розмірів посадового окладу а окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року). Зобов'язано НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 14.06.2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
На звернення позивача, відповідач надав відповідь №10/К-5167/5201 від 31.12.2024 року в якій зазначено (крім іншого), що у відповідності до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» правові підстави для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення відсутні.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
У рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 Конституційним Судом України констатовано, що конституційні принципи закріпленні у статті 17 Конституції України є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення пункту 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, яка набула повномасштабного характеру з 24.02.2022 (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019].
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 ЗУ №2017-III визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ із змінами (далі ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).
Згідно з п. 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Приписами пунктів 3-5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядовою і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115 (далі - Положення), особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 року у справі № 825/761/17 зазначив: “Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки судовим рішенням у справі №825/1656/16, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій відповідача щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, саме неправомірні дії відповідача мали наслідком несвоєчасність виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (не в день звільнення і проведення розрахунку).
Таким чином, доводи скаржника щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв'язку з тим, що на час виплати одноразової грошової допомоги останній вже втратив статус військовослужбовця, є необґрунтованими, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена ОСОБА_1 одночасно з виплатою йому грошової допомоги при звільненні за наявності у позивача статусу військовослужбовця.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності дій відповідача по утриманню податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів при проведенні ОСОБА_1 доплати грошової допомоги при звільненні та наявності підстав для стягнення з Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 недоотриманої суми грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при проведенні доплати грошової допомоги при звільненні.»
Таким чином, відповідач при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/35913/23 був зобов'язаний здійснити компенсацію позивачу податку на доходи фізичних осіб.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо того, що компенсацію втрати доходів виплачуються за грошове забезпечення, грошові винагороди та інших виплат, одержані військовослужбовцями у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, адже донарахування сум грошового забезпечення здійснено з підстав порушення відповідачем норм законодавства, як це було встановлено під час судового розгляду справи №420/35913/23, за час проходження позивачкою військової служби. Навіть потенційне отримання донарахованих сум після звільнення з військової служби не матиме значення, адже нараховані такі суми грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.03.2022, коли позивач таку службу проходив.
Інших доводів на підтвердження власної позиції відповідачем не наведено.
Однак, слід наголосити, що з урахуванням наведених вище норм утримання податку має здійснюватися при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення. При цьому, здійснюється одночасна компенсація цього податку, тобто фактично військовослужбовець отримує всю суму грошового забезпечення, але утримання податку здійснюється.
Відтак, з урахуванням вище викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) і “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №420/35913/23.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №420/35913/23.
Беручи до уваги інтенсивність роботи та об'єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання і тривалість повітряних тривог, текст рішення складено та підписано суддею 30.03.2026 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка