Справа № 420/11374/25
31 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 16.03.2023 року по 31.03.2023 року, з 15.04.2023 по 28.06.2023; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 16.03.2023 року по 31.03.2023 року, з 15.04.2023 по 28.06.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.
Ухвалою суду від 13.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 16.03.2026 залучено до участі у справі №420/11374/25 в якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_2 ; у задоволенні заяви представника позивача про залучення 3-ї особи - відмовлено.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача, у позовній заяві вказав, що відповідно до вимог пункту 1 Постанови КМУ № 168, для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України у розмірі, збільшеному до 100 000 грн є встановлення таких обставин, як, зокрема:- перебування на військовій службі у період дії воєнного стану;- перебування на військовій службі у статусі військовослужбовця Збройних Сил України;- перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з отриманням поранення, пов'язаним із захистом Батьківщини/ перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, пов'язаного із захистом Батьківщини. Представник позивача звернув увагу Суду, що кожна з цих обставин існувала протягом періоду стаціонарного лікування з 16.03.2023 по 31.03.2023, з 15.04.2023 по 28.06.2023 та підтверджується належними та допустимими доказами, доданими до цього позову та відповідно просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
19.05.2025 до суду від представника відповідача, Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач наголосив, що позивачем порушено строки звернення до суду із цим позовом та, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача. Відповідач вказав, що позивачеві виплачено додаткову винагороду у розрахунку 100 000 гривень на місяць за період з 04.03.2023 по 31.03.2023 у розмірі 62 277,42 грн. на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.06.2023 №336 (виписка із зарплатної відомості №89); зазначена сума фактично є доплатою, оскільки на момент видання відповідного наказу на виплату додаткової винагороди за період лікування позивачеві вже було попередньо виплачено додаткову винагороду у розмірі 29 550 грн за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 (виписка із зарплатної відомості №67), що також підтверджують наявні в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 (суми зазначені після відрахування податків та зборів встановленим порядком). Таким чином, як зазначив відповідач, в зазначеній частині (за період з 16.03.2023 по 31.03.2023) позовні вимоги є завідомо безпідставними. Нарахування та виплата додаткової винагороди у розрахунку 100 000 гривень на місяць за період з 15.04.2023 по 19.05.2023 на користь позивача правомірно не здійснювалась через відсутність причинно-наслідкового зв'язку відповідних захворювань (у зв'язку з наявністю яких позивач проходив лікування протягом вказаного періоду) із захистом Батьківщини, про що фактично зазначено у пункті 12 Свідоцтва про хворобу №393 ОСОБА_1 , а також у зв'язку з проходженням військово-лікарської комісії позивачем для встановлення ступеня придатності до військової служби у період з 24.05.2023 по 28.06.2023. Також відповідач вказав, що жодним чином не підтверджене право позивача на отримання відповідної додаткової винагороди за період з 20.05.2023 по 23.05.2023 включно, оскільки у його розпорядженні відсутні, а позивачем не надано жодних документів на підтвердження факту перебування позивача на лікуванні (у відпустці за рішенням ВЛК) протягом вказаного періоду; можливість такого тривалого (три дні) переміщення між лікувальними закладами також виключається, оскільки КНП «ОООЦІВ» (де позивач перебував з 15.04.2023 по 19.05.2023) та КНП «ООКМЦ «ООР» (куди позивач потрапив 24.05.2023) знаходяться в межах одного і того ж населеного пункту (м. Одеса), а позивач не був позбавлений можливості переміщуватись самостійно. Вказане припущення, як вказав відповідач, також спростовується тією обставиною, що 22.05.2023 позивач саме у Військовій частині НОМЕР_1 отримав направлення на ВЛК до ВМКЦ Південного регіону, а звідти був перенаправлений до лікувального закладу на обстеження, куди прибув 24.05.2025. Таким чином, відповідач зазначив що позовні вимоги в частині здійснення перерахунку додаткової винагороди за період з 20.05.2023 по 23.05.2023 включно також є завідомо безпідставними та необґрунтованими, оскільки, згідно даних стройового обліку, позивач у період з 20.05.2023 по 21.05.2023 включно перебував у строю (наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.05.2023 №141), а з 22.05.2023 вибув на ВЛК до ВМКЦ Південного регіону (наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.05.2023 №142).
17.03.2026 до суду від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач зазначив, що не погоджується із позовними вимогами позивача. Так, відповідач наголосив, що Військова частина НОМЕР_2 у зв'язку з наявністю спільного фінансового господарства лише провадила виплати (перераховувала кошти) військовослужбовцям на підставі документів, сформованих підпорядкованими військовими частинами, а (не)нарахування спірних виплат, зазначених у позовній заяві, здійснювалося саме військовою частиною НОМЕР_1 . Як зазначив відповідач, позивач дійсно має право на отримання додаткової винагороди у розрахунку 100 000 гривень на місяць за період стаціонарного лікування, однак, за період з 04.03.2023 по 31.03.2023, оскільки саме у цей період він, згідно наданих медичних документів, проходив лікування саме у зв'язку з отриманим під час захисту Батьківщини пораненням (травмами), і між ними є прямий причинно - наслідковий зв'язок. Згідно наявних в матеріалах справи документів, виплата додаткової винагороди у розрахунку 100 000 гривень на місяць за вказаний період Військовою частиною НОМЕР_1 здійснена у повному обсязі. Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого №531, молодший сержант ОСОБА_1 з 15.04.2023 по 19.05.2023 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «ОООЦІВ», зокрема, у зв'язку з наявністю певних захворювань, причинно-наслідковий зв'язок яких з отриманими під час захисту Батьківщини травмами встановити не було можливості та відповідної компетенції з боку відповідачів, у тому числі у зв'язку з відсутністю відповідних законних повноважень, якими наділені лише військово-лікарські комісії. Водночас, згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого №2307, молодший сержант ОСОБА_1 з 24.05.2023 по 28.06.2023 перебував на у КНП «ООКМЦ «ООР» з метою проходження військово-лікарської комісії, а не дікування. За таких обставин, посилаючись на норми діючого законодавства, відповідач наголосив, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Молодший сержант ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.07.2025р. №231, відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2025 року № Д-321/65/дск “Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році", директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України віл 22 травня 2025 року № Д-22/ДС "Про проведення додаткових організаційних заходів у Силах територіальної оборони Збройних Сил України в 2025 році та наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 26 травня 2025 року №46/дск, з 01 серпня 2025р. введено в дію штат № 58/182-01 - військова частина НОМЕР_2 та згідно п. 1.1 військову частину НОМЕР_1 вважати НОМЕР_3 батальйоном територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 .
Під час проходження військової служби, 04.03.2023 року, ОСОБА_1 отримав поранення під час захисту Батьківщини, відповідно до довідки про обставини травми № 1877 від 26.05.2023: акубаротравму, струс головного мозку, забій поперекової ділянки спинного мозку.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2023 №1877 04.03.2023 року приблизно о 15.30 н.п. м. Бахмут, ОСОБА_1 одержав поранення в наслідок ворожого обстрілу. Під часу отримання поранення військовослужбовець знаходився у засобах індивідуального захисту та не знаходився в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Поранення отримане під час проходження військової служби та пов'язане з використанням обов'язків військової служби, із захистом Батьківщини, під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України, в зоні ведення бойових дій.
У зв'язку з отриманням бойового поранення (04.03.2023) ОСОБА_1 проходив лікування та перебував на стаціонарному лікуванні.
Відповідно до виписки №4955 ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 16.03.2023 року по 21.03.2023 року.
Відповідно до виписки №2400/138 ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 21.03.2023 року по 31.03.2023 року.
Відповідно до виписки №531 ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 15.04.2023 року по 19.05.2023 року.
Відповідно до виписки №2307 ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 24.05.2023 року по 28.06.2023 року.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV.
Відповідно статті 3 Статуту військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який станом на дату прийняття даного рішення не припинено.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 “Про введення воєнного стану в Україні» та №69 “Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято постанову №168, пунктом 1 якої (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної Постанови КМУ №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
В подальшому до вказаної постанови вносилися зміни, та у відповідності до п.1-2 Постанови №168 (а редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07 червня 2018 року № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Згідно з пунктом 11 розділу XXXIV Порядку № 260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
Отже, аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100 000 гривень підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які перебувають на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини.
Тобто, норми постанови № 168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 грн винагороди за час перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку із таким пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), зокрема і закордоном.
Основним документом, який підтверджує зв'язок отриманого військовослужбовцем Збройних Сил України поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва), під час захисту Батьківщини (та пункт 11 розділу XXXIV Порядку № 260).
Так, як зазначав суд, відповідно до виписки №4955 ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 16.03.2023 року по 21.03.2023 року.
Відповідно до виписки №2400/138 ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 21.03.2023 року по 31.03.2023 року.
Відповідно до виписки №531 ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 15.04.2023 року по 19.05.2023 року.
Відповідно до виписки №2307 ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 24.05.2023 року по 28.06.2023 року.
Зі змісту вказаних виписок вбачається, що лікування проведено за спірні періоди, у зв'язку з отриманням бойового поранення, що мало місце 04.03.2023, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Водночас, суд враховує, що позивачеві виплачено додаткову винагороду у розрахунку 100 000 гривень на місяць за період з 04.03.2023 по 31.03.2023 у розмірі 62 277,42 грн. на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.06.2023 №336 (виписка із зарплатної відомості №89).
Як вказав відповідач та підтверджується доданими до відзиву матеріалами, зазначена сума фактично є доплатою, оскільки на момент видання відповідного наказу на виплату додаткової винагороди за період лікування позивачеві вже було попередньо виплачено додаткову винагороду у розмірі 29 550 грн за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 (виписка із зарплатної відомості №67).
Поряд з цим, щодо посилання відповідачів на те, що з 15.04.2023 по 19.05.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «ОООЦІВ», у зв'язку з наявністю певних захворювань, причинно-наслідковий зв'язок яких з отриманими під час захисту Батьківщини травмами встановити не було можливості, а з 24.05.2023 по 28.06.2023 перебував на у КНП «ООКМЦ «ООР» з метою проходження військово-лікарської комісії, що на думку відповідачів, свідчить про відсутність у позивача права на отримання додаткової винагороди у розрахунку 100 000 гривень, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття належне урядування.
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер'їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Зважаючи на те, що позивач, на підтвердження наявного у нього права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 надав до відповідача та суду відповідні докази, а також те, що за період з 04.03.2023 по 31.03.2023 було виплачено позову додаткову винагороду відповідно до Постанови №168, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 15.04.2023 по 19.05.2023, з 24.05.2023 по 28.06.2023; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 15.04.2023 по 19.05.2023, з 24.05.2023 по 28.06.2023.
Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 15.04.2023 по 19.05.2023, з 24.05.2023 по 28.06.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 15.04.2023 по 19.05.2023, з 24.05.2023 по 28.06.2023.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра