м. Львів
31 березня 2026 рокусправа № 380/24641/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у невнесенні відомостей щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку та постанову про визначення непридатним до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів протиправною;
- зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , внести відомості про виключення з військового обліку та постанову про визнання непридатним щодо ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до запису у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 від 11.06.1996 року;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , судові витрати, у зв?язку із розглядом справи;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 компенсацію за завдану моральну шкоду, відповідно до ст. 25 Закону України «Про звернення громадян» у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.06.1999 позивачу видано тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 та було визнано непридатним до військової служби. Однак позивачем було виявлено, що у застосунку «РЕЗЕРВ+» він визначений як військовозобов'язаний, який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення коректних відомостей щодо його виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Однак листом відповідач повідомив про необхідність пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.
Ухвалою судді від 22.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Відповідач відзиву на позов у встановлений строк не подав. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 КАС України).
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 від 29.06.1999 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з даними застосунку «Резерв+», ОСОБА_1 визнаний непридатним в мирний час та обмежено придатним у воєнний час відповідно до постанови ВЛК від 11.06.1996 та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 з категорією обліку «військовозобов'язаний».
17.10.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою з метою внесення відповідних відомостей.
Листом від 31.10.2025 №3/15450 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив представника позивача про відсутність підстав внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, зазначивши:
«Відповідно про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення "Закону України" "Про внесення змін до деяких змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" Верховна Рада України постановляє:
Пункт 2 розділу II "Про кінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" (Відомості Верховної Ради України 2024 р. №22 ст. 196 ) викласти в такій редакції:
Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом ( крім осіб визнаних в установленому порядку особам з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов?язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов?язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов?язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов?язані та резервісти розвідувальних органів України- до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов?язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки керується наказом №402 від 17.11.2008 Міністерства оборони України положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, відтак виключення технічно не може бути здійснене у системі ІКС «Оберіг» на підставі положення про медичний огляд на підставі статті 15а наказу МО України №2-1994, №207-1999р.».
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин, які склалися між сторонами, є розгляд заяви про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення з військового обліку.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено та на момент розгляду справи, триває.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Пунктом 79 Порядку № 1487 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Таким чином, до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, взяття, зняття або виключення з військового обліку, а також ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Додатком 2 до Порядку № 1487 визначено Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п. 1, 8, 9, 11 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, крім іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2016 №1951-VIII (далі Закон №1951-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно з статтею 3 Закону №1951-VIII основними засадами ведення Реєстру є:
1) обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.
Оформлення документів військового обліку громадян України здійснюється з використанням засобів Реєстру.
Відповідно до статті 5 Закону №1951-VIII держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру (частина 1).
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (частина 8).
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частина 9).
Частиною 1 статті 6 Закону №1951-VIII передбачено, що до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості:
1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1951-VIII призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право:
1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;
2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Призовник, військовозобов'язаний та резервіст зобов'язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру (частина 2 статті 9 Закону №1951-VIII).
Частиною 3 статті 13 Закону №1951-VIII передбачено, що до Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону №1951-VIII ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною (частина 3 статті 14 Закону №1951-VIII).
Згідно з частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.
Проаналізувавши норми права, суд дійшов висновку, що встановлене право призовника, військовозобов'язаного та резервіста звертатися до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру пов'язане з обов'язком органу ведення Реєстру розглянути таку заяву, перевірити відповідність персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним і привести відомості Реєстру у відповідність з персональними даними призовника, військовозобов'язаного та резервіста.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить зняття або виключення з військового обліку, а також ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства, після отримання поштою від позивача заяви про виправлення недостовірних відомостей Реєстру повинен розглянути таку заяву.
Як встановлено судом, 29.06.1999 позивачу було видане тимчасове посвідчення невійськовозобов'язаного № НОМЕР_1 (замість військового квитка). Відповідно до якого ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Позивач з метою усунення виявлених розбіжностей Реєстру із військово-обліковими документами звернувся із заявою від 17.10.2025 до відповідача (органу ведення Реєстру), до якої долучив належним чином завірені копії: паспорта громадянина України та РНОКПП, посвідчення № НОМЕР_1 , витягу з Резерв+.
Водночас відповідач на заяву позивача відповіді по суті не надав, не перевірив відповідність персональних та службових даних позивача існуючим обліковим даним, обмежився лише покликанням на норми законодавства.
Як встановив суд, ОСОБА_1 відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 від 29.06.1999 по ст. 15"а" наказу МО № 2-94 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з даними застосунку «Резерв+», ОСОБА_1 визнаний непридатним в мирний час та обмежено придатним у воєнний час відповідно до постанови ВЛК від 11.06.1996.
Суд зазначає, що за правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає під дію статей розкладу хвороб, що визначають ступінь придатності особи до військової служби.
З матеріалів справи суд установив, що відповідач не надав оцінку документам позивача, які були додані ним до заяви, не прийняв будь-якого рішення щодо отриманих позивачем документів про виключення з військового обліку військовозобов'язаних, не з'ясував підстав для такого виключення, тому суд зазначає про передчасність позовних вимог про внесення даних позивача про його виключення з військового обліку у відповідні реєстри.
Суд наголошує, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Відсутність належним чином оформленого рішення щодо внесення або відмови внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення його з військового обліку свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн, суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Як встановлено статтею 1166 ЦК України, необхідність встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів та посадових або службових осіб цих органів.
Таким чином, для відшкодування шкоди за правилами статті 1173, 1174 ЦК України необхідно довести такі факти:
1 - неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду;
2 - наявність шкоди;
3 - причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення матеріальної чи моральної шкоди, оскільки заподіяння шкоди має бути обов'язково аргументовано поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) призвели до майнових втрат позивача, спричинили його моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Позивач як підставу стягнення моральної шкоди вказує те, що відповідач своїми протиправними діями завдав позивачу моральної шкоди, а саме створює невизначеність щодо його військово-облікового статусу, що може призвести до неправомірних дій щодо позивача, таких як спроби мобілізації, ігнорування статусу як особи, виключеної з обліку через що у позивача були щоденні переживання щодо можливої мобілізації на фоні чого з?явились проблеми зі здоров?ям, а саме, гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба серця без (застійної) серцевої недостатності.
Однак, такі твердження позивача суд оцінює критично, зокрема з огляду на те, що позивачем не доведено втрати нормальних життєвих зв'язків, а також наявності чи необхідності його додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок порушення прав через невиконання відповідачем своїх обов'язків, що, відповідно, підлягають захисту у судовому порядку.
Оскільки, позивач не обґрунтував та не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, підстави для стягнення з відповідача шкоди у сумі 30000,00 грн відсутні. А тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд дійшов висновку, що поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України критерію законності, та порушує право позивача на належний розгляд заяви щодо внесення відомостей до інформаційних баз, а саме до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд в контексті спірних правовідносин може лише зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача, за результатами розгляду якої відповідачу необхідно прийняти обґрунтоване рішення.
З урахуванням встановлених обставин, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви.
Тому, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача внести відомості про виключення з військового обліку та постанову про визнання непридатним щодо ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів, відповідно до запису у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 від 11.06.1996, задоволенню не підлягають як передчасні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає що позовні вимоги потрібно задовольнити частково.
На цей момент суд не вирішує питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки представником позивача подано тільки попередній розрахунок таких витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.10.2025 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про його непридатність до військової служби та виключення з військового обліку.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2025 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про його непридатність до військової служби та виключення з військового обліку та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачений судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Повне рішення суду складено 31.03.2026.
Суддя Кондратюк Юлія Степанівна