30 березня 2026 року м. Львівсправа № 380/10351/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (відповідач/військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 156 днів, обчисливши її суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану. Указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір грошових компенсацій як за основну так і невикористану додаткову відпустки, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 серпня 2024 року у справі № 420/693/23 та від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23. Утім, відповідач не включив до складу грошового забезпечення позивача суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, під час обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 156 днів.
З огляду на вказане з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що позивач пропустив установлений законом тримісячний строк звернення з цим позовом до суду.
По суті спору відповідач зазначає, що грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій провадяться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, до якого не включаються винагороди. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168. Зазначена додаткова винагорода не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення під час визначення розмірів грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Отже, відповідач правомірно не включив додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, до розрахунку складових грошового забезпечення позивача під час визначення розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Також, обґрунтовуючи свою правову позицію, відповідач покликається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 березня 2025 року у справі № 240/2921/23.
Відповідач підсумовує, що у межах спірних правовідносин він діяв на підставі та у спосіб, передбачені чинним законодавством, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
З огляду на викладене у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 26 травня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 06 квітня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач проходив військову службу Державній прикордонній службі України.
Згідно з витягом із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17 лютого 2025 року № 206-ос «Про особовий склад» позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 17 лютого 2025 року.
Відповідно до цього наказу вирішено виплатити позивачу:
- грошову компенсацію за 25 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік;
- грошову компенсацію за 15 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік;
- грошову компенсацію за 15 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік;
- грошову компенсацію за 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік;
- грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2024, 2025 роки тривалістю 56 календарних днів.
Суми грошових компенсацій за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідач виплатив позивачу без урахування у складі місячного грошового забезпечення для їх обрахунку додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_2 від 24 квітня 2025 року № 09/10567-25-Вих, яким вона повідомила представника позивача у відповідь на її адвокатський запит від 18 квітня 2025 року про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо включення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, під час обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 156 днів, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду суд ураховує таке.
Спірні у цій справі правовідносини виникли у зв'язку з недотриманням відповідачем, на думку позивача, законодавства про оплату праці.
Утім, положення статті 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Водночас такі строки встановлені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, відповідно до частини другої статті 233 цього Кодексу із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, законодавець установив строк для звернення працівника з позовом до суду про виплату усіх сум, що належать йому при звільненні, який становить три місяці та обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2026 року у справі № 420/26951/24 вказав, зокрема, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.
Чинне законодавство не передбачає форми документа, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, а також способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
З урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду суд відзначає, що витяг із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17 лютого 2025 року № 206-ос «Про особовий склад», яким позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 17 лютого 2025 року, містить лише про відомості про кількість днів невикористаних відпусток, за які позивачу належить виплата грошової компенсації при звільненні, та не визначає суми такої компенсації чи алгоритму її розрахунку.
Однак, предметом спору у цій справі є саме питання включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, а не кількість днів таких відпусток.
Тож витяг із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17 лютого 2025 року № 206-ос «Про особовий склад» не є тим документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, з якими пов'язаний ініційований позивачем спір.
Натомість таким документом є особиста картка та архівна відомість грошового забезпечення позивача за 2025 рік, яка містить відомості про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, зокрема й грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, правильність нарахування якої позивач оскаржує у цій справі.
Ураховуючи те, що вказаний документ позивач отримав разом з відповіддю на адвокатський запит свого представника від 25 лютого 2025 року, яка датована 04 березня 2025 року, а з цим позовом до суду звернувся 22 травня 2025 року, то установлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду він не пропустив.
Тому доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду суд відхиляє.
По суті спору суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частинами першою, третьою статті 25 Закону України від 03 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» визначено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктами 1 - 3 статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За змістом абзацу другого пункту 4 статті 9 Закону № 2011 Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» (пункт 14 статті 10-1 Закону № 2011).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 558, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції № 558 у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Відповідно до пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції № 558 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, розрахунковою величиною для обрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки військовослужбовця Держприкордонслужби є його місячне грошове забезпечення, право на отримання якого він має відповідно до чинного законодавства та на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року видав постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1-1 Постанови № 168, зокрема установлено, що на період воєнного стану:
- військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань;
- військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
За приписами пункту 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 580/9551/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого:
- пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачив, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема як: який триває ввесь час, не припиняючись і не перериваючись;
- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовця в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- визначається наказами командирів (начальників).
Отже, за відсутності принаймні однієї із вказаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
Відповідно, Верховний Суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Суд не стверджує про подібність правовідносин у справі № 580/9551/23 та у справі, що розглядається, а використовує указаний підхід для з'ясування правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою № 168.
Суд відзначає, що з огляду на зміст Постанови № 168, якою регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Пунктом 2-1 Постанови № 168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.
З метою визначення особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 вересня 2023 року № 726 затверджено Особливості виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Особливості).
Такі Особливості визначають процедуру здійснення виплати на період воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), передбачених Постановою № 168, встановлюють перелік бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати з урахуванням завдань, покладених на Державну прикордонну службу України.
Пунктом 2 цих Особливостей визначено розміри додаткової винагороди (залежно від підстав її нарахування) та винагород за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду).
Суд звертає увагу як на правову природу такої додаткової винагороди, так і на пункт 14 Особливостей, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якого винагороди, визначені пунктом 2 цих Особливостей (а саме додаткова винагорода та винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.
Тобто Міністерством внутрішніх справ України, як уповноваженим органом, на виконання пункту 2-1 Постанови № 168 визначено механізм та умови виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди на період воєнного стану та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Зазначене сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Отже, у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України. Відповідно, з огляду на особливості проходження служби в органах Державної прикордонної служби України, відповідач у спірній ситуації керувався спеціальними нормативними актами, які врегульовують правовідносини, пов'язані, зокрема зі здійсненням розрахунку та виплати винагород і компенсаційних виплат.
Суд також звертає увагу на те, що за змістом пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції № 558 розрахунковою величиною для обрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки військовослужбовця Держприкордонслужби є його місячне грошове забезпечення, право на отримання якого він має відповідно до чинного законодавства та на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.
Утім, зі змісту долучених до позовної заяви особистої картки та архівної відомості на грошове забезпечення позивача за 2025 рік видно, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, ні у січні 2025 року, ні у лютому 2025 року позивачу не виплачувалася, що також виключає можливість включення такої виплати до місячного грошового забезпечення позивача для обрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки, оскільки право позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби не підтверджено.
Щодо покликань позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 20 серпня 2024 року у справі № 420/693/23 та від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, суд ураховує таке.
У справі № 420/693/23 позивач був виключений зі списків особового складу органу Держприкордонслужби у грудні 2022 року, тобто до затвердження Особливостей, на відміну від позивача у справі, яка розглядається.
У справі № 240/31245/23 позивач проходив службу в прикордонному загоні ДПС України та був виключений зі списків особового складу у вересні 2023 року. Проте у справі, що розглядається, позивач був виключений зі списків особового складу загону у лютому 2025 року, після внесення змін до редакції пункту 14 Особливостей, які застосовуються з 09 листопада 2023 року згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ від 22 грудня 2023 року № 1062, та які уточнили вид винагород.
Отже, суд уважає, що наведені позивачем висновки Верховного Суду не можуть застосовуватися під час вирішення спірних правовідносин з огляду на їх нерелевантність.
Натомість суд, вирішуючи цей спір, на підставі приписів частини п'ятої статті 242 КАС України ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12 лютого 2026 року у справі 420/77/25, яка, з огляду на суб'єктний склад учасників, предмет спору та подібність обставин, що його формують, є релевантною до розглядуваної справи.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність у поведінці відповідача бездіяльності щодо включення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, під час обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та, як наслідок, про відсутність підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок позивачу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 156 днів, обчисливши її суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум, що свідчить про відсутність підстав для задоволення розглядуваного позову.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 30 березня 2026 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна