31 березня 2026 рокусправа № 380/23573/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), у якому, з урахуванням ухвали про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 24.03.2022 до 18.07.2022 включно, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та компенсації за невикористані відпустки у 2024 році, виплату одноразової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет станом на перше січня календарного року, відповідно у 2022, 2023, 2024 році;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 включно, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, компенсації за невикористану відпустку у 2022 році із врахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет станом на перше січня 2022 календарного року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що від побратимів довідався, що обрахунок грошового забезпечення та його складових виплачувалась у заниженому розмірі, тобто відповідач неправильно нараховував та виплачував йому грошове забезпечення, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Стверджує, що у зв'язку з наведеними обставинами отримував допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у заниженому розмірі. Покликаючись на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, просить здійснити виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено 10-денний строк для усунення недоліків шляхом подання до канцелярії суду чи надіслання на адресу суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 до 05.08.2024 та доказів поважності причин його пропуску.
Ухвалою від 19.01.2026 ОСОБА_1 продовжено процесуальний строк, встановлений ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 27.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернуто в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 до 05.08.2024.
Ухвалою судді від 27.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою від 30.03.2026 виправлено описку в ухвалі про повернення позовної заяви в частині позовних вимог від 27.01.2026.
16.02.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що упродовж спірного періоду необхідно застосувати п. 4 постанови № 704 в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими(спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Стверджує, що рішень стосовно зміни перерахунку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення в зв'язку зі зміною розрахункових величин Кабінетом Міністрів України не видавалось. Наголошує, що компенсація втрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення не є частиною грошового забезпечення військовослужбовців, дана виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків служби, а відтак і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені порядком №44. Зважаючи на викладене просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою суду від 23.02.2026 військову частину НОМЕР_2 визнано правонаступником військової частини НОМЕР_1 у справі №380/23573/25. Виключено з числа відповідачів військову частину НОМЕР_1 .
13.03.2026 військова частина НОМЕР_2 подала відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказує, що пунктом 4 постанови №704 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що: посадові оклади та оклади за військовими званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Таким чином, порядок визначення розміру грошового забезпечення чітко встановлений Кабінетом Міністрів України та є обов'язковим для застосування всіма органами державної влади, у тому числі військовими частинами. З урахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач упродовж спірного періоду проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується записами воєнного квитка серії НОМЕР_4 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.08.2024 №218 старшого лейтенанта ОСОБА_1 з 05.08.2024 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
11.06.2025 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023.
Листом від 21.06.2025 №1630/2370 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що грошове забезпечення за спірний період нараховувалося та виплачувалося військовою частиною НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 , встановленим порядком та в повному обсязі (для розрахунку посадових окладів та окладів за військовим званням застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 - 1762 грн).
Вважаючи поведінку відповідача, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розмір, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2022) року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», протиправною, позивач пред'явив цей позов.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із незастосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, під час обчислення грошового забезпечення позивача.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За правилами ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами ст. 40 Закону №2232-XII регламентовано, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців унормовано Законом України від 20.12.1991 №2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), ст. 1 якого встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 1, 2 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оброни України від 26.06.2018 №260 (далі - порядок № 260).
Згідно з п. 2 розділу І порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди та допомоги.
За правилами п. 3 розділу І порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є штат військової частини (установи, організації); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до абз. 4 п. 8 порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), п. 1 якої, серед іншого, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 15.
Відповідно до п. 2 постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 (у редакції, чинній до 01.10.2020) містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова №704 набрала чинності 01.03.2018.
Разом з тим, 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова №103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 п. 4 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому зміни до додатків, у тому числі до приміток додатків 1, 14, не вносилися. За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем безпосередньо для супроводу та зв'язку з нормою, а відтак вона не має визначального значення.
Отже, з 24.02.2018 (з дати набрання чинності постанови №103) змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Суд акцентує на тому, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) п. 4 вже був викладений в редакції змін згідно з п. 6 постанови №103.
Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови №704.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Тобто з 29.01.2020 (з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18), п. 6 постанови №103 втратив чинність та відновлена дія п. 4 постанови №704 у первісній редакції.
Крім того, суд звертає увагу, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ).
За змістом п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Оскільки ця норма чинна та за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови № 704, то відсутні правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Застосування зазначених нормативно-правових актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24, від 18.08.2025 у справі №300/8187/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
У постанові від 02.08.2022 в справі №440/6017/21 Верховний Суд наголосив на тому, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до обставин справи, що розглядається, суд зазначає, що для вирішення питання про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення станом на 01.01.2022 необхідно встановити чи відбулось зростання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій регламентовано Законом України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі - Закон №2017-III).
За дефініцією, закріпленою ст. 1 Закону №2017-III, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому за правилами ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Таким чином, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Натомість, Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2022 рік не містить.
Тобто розрахунковою величиною для визначення розміру грошового забезпечення позивача є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022.
Викладене дозволяє виснувати про наявність у позивача права на перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 (включно), виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022. Тобто відповідач протиправно застосував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Стосовно виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704, суд зазначає таке.
У силу положень розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Із аналізу наведених нормативних приписів суд виснує, що виплата грошової допомоги для оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця. Відтак, перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, у тому числі й одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За таких обставин поведінка відповідача щодо нездійснення донарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік (виплачена у серпні 2022 року) із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, є протиправною. Відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги у частині проведення перерахунку компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» унормовано, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік
За змістом абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.08.2024 №218 вбачається, що позивачу підлягала до виплати компенсація за 34 дні за 2022 рік, за 35 днів за 2023 рік та за 45 днів за 2024 рік невикористаної щорічної основної відпустки за період служби з « 24» березня 2022 року по « 05» серпня 2024 року у розмірі 116583 грн 05 коп. Крім того, підлягала виплаті компенсація за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій за 14 діб за 2022 рік, за 14 діб за 2023 рік та за 14 діб за 2024 рік у розмірі 42951 грн 65 коп. згідно рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Згідно з особової картки військовослужбовця за 2022 рік виплату компенсації за невикористану відпустку не здійснено.
Предметом спору у цій справі є донарахування та виплата відповідачем грошового забезпечення за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року. Нарахування грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій, розмір яких обчислювався, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення за останньою займаною штатною посадою, здійснено у серпні 2024 року, тобто не охоплюється спірним періодом перерахунку грошового забезпечення. Відтак позовна вимога у цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби регламентовані Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - порядок №44).
Відповідно до п. 2 порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
У силу приписів п. 3 порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
За змістом п. 4-5 порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з його виплатою у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Зазначені положення кореспондуються з п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, згідно з яким суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що військовослужбовець, звільнений з військової служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним служби.
З урахуванням того, що предметом цього спору є грошове забезпечення військовослужбовця, то перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення необхідно здійснити із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог порядку №44.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд виснував, що його бездіяльність щодо незастосування під час здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивача на соціальний захист.
Зважаючи на встановлені судом обставини, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 місячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу місячного грошового забезпечення за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 (включно), грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 порядку №44.
За змістом вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність поведінки щодо нарахування грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та висновками Верховного Суду, тому такі міркування суд не враховує.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд виснував про задоволення позову частково, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача незалежно від формулювання позовних вимог, зазначених у позовній заяві.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред'явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат він до суду не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 місячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 (включно), грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; 79017; ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна