справа № 380/151/26
31 березня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення середнього заробітку
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 25.09.2023 по 06.12.2025 (включно);
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 298181,52 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Ухвалою від 08.01.2026 суд залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 23.01.2026 суд продовжив строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою суду від 08.01.2026 на 5 днів з дня отримання копії ухвали про продовження процесуального строку для усунення недоліків.
Ухвалою від 16.02.2026 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що стаття 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення. Звертає увагу, на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із невиплаченим грошовом забезпеченням. Відсутні підстави для нарахування та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до записів витягу з послужного списку підполковника ОСОБА_1 особистий номер Г-01441, позивач виключений зі списків особового складу Західного ТУ НГУ та всіх видів забезпечення з 25.09.2023, відповідно до наказу НЗТУ від 25.09.2023 №311 о/с.
06.12.2025 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 380/17264/25, здійснив виплату індексації грошового забезпечення на загальну суму 233500,63 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ “ПРИВАТБАНК».
Вважаючи достатніми підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон № 2011).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Суд вказує, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України (у чинній редакції Закону № 2352-ІХ), час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Суд встановив, що відповідно до записів витягу з послужного списку підполковника ОСОБА_1 особистий номер Г-01441, позивач виключений зі списків особового складу Західного ТУ НГУ та всіх видів забезпечення з 25.09.2023, відповідно до наказу НЗТУ від 25.09.2023 №311 о/с.
Як видно з долученої до матеріалів справи банківської виписки, позивачу виплачено 06.12.2025 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 380/17264/25, здійснив виплату індексації грошового забезпечення на загальну суму 233500,63 грн.
Таким чином, остаточний день розрахунку при звільненні відбувся - 06.12.2025.
Виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.
Відповідно до наявної у матеріалах справи копії особистої картки грошового забезпечення за 2023 рік, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці служби перед звільненням становив 101578,40 грн ( у липні 2023 року - 51173,00 грн та у серпні 2023 року - 50405,40 грн.
Кількість календарних днів служби позивача у липні - серпні 2023 року становила 62 календарних дні.
Звідси, середньоденний заробіток позивача становить 1638,36 грн (101578,40 грн/62 календарних дні).
Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає період з 26.09.2023 (наступний день після звільнення з військової служби) по 25.03.2024 (включно) та становить 182 календарних дні.
Отже, затримка розрахунку при звільненні з 26.09.2023 року по 06.12.2025 року включно (з урахуванням обмеження 6 місячним строком) складає 182 дні.
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку за період становить 298181,52 грн (1638,36 грн х 182 календарних дні).
Виходячи з принципу пропорційності, за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Як видно з долучених до матеріалів справи банківських виписок, позивачу 06.12.2025 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 380/17264/25, здійснив виплату індексації грошового забезпечення на загальну суму 233500,63 грн.
Істотність виплаченої частки індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (сума виплаченої індексації) 233500,63 грн / 298181,52 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку 182 дня) х 100 = 78,30 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню за весь період з урахуванням істотності частки 78,30 % становить: 1638,36 грн (середньоденний заробіток позивача) х 78,30 % х 182 (кількість днів затримки виплати) = 233476,13 грн, а не як помилково вважає позивач 298181,52 грн.
З врахуванням викладеного, суд вважає протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 25.09.2023 по 06.12.2025 (включно).
Керуючись частиною другою статті 9 КАС України, суд з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців в загальній сумі 233476,13 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2981,81 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 25.09.2023 по 06.12.2025.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців в загальній сумі 233476 (двісті тридцять три тисячі чотириста сімдесят шість) грн 13 коп.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2981 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят одна) грн 81 коп.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.