30 березня 2026 року справа №320/52658/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києва від 23.05.2025 №47742240203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києва від 23.05.2025 №47786240203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києва від 23.05.2025 №47761240203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києва від 23.05.2025 №47756240203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києва від 23.05.2025 №47751240203.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №320/48477/25, вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою суду від 09.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання, призначене на 04.03.2026 прибули представник позивача та представник відповідача. Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, представник відповідача заперечував проти адміністративного позову, висловлювася про наявність підстав для відмови в його задоволенні.
Під час судового засідання, на підставі протокольної ухвали суду від 04.03.2026, беручи до уваги приписи статті 194 КАС України та думку сторін, судом ухвалено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає про протиправність проведеної Головним управлінням ДПС у м. Києві документальної позапланової невиїзної перевірки, з огляду на відсутність правових підстав для її призначення. Пояснено, що згідно наказу від 25.02.2025 №1325-п, підставами для проведення перевірки слугували обставини: виявлення недостовірних даних у податкових деклараціях та ненадання документів на запит контролюючого органу, проте, на переконання позивачки, відповідачем протиправно не зазначено які саме дані вважаються недостовірними, а запит про надання пояснень та документальних підтверджень сформований неправомірно. Разом із цим вказано, що дохід, задекларований ОСОБА_1 за 2020-2021 роки від продажу банківських монет, виготовлених з дорогоцінних металів фактично не був отриманий та у той же час, не може вважатись об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, оскільки такі монети належать до валютних цінностей, а отриманий від їх продажу дохід відповідно до статті 165 Податкового кодексу України не включаються до загального оподатковуваного доходу платника податків.
Позивачкою також звернуто увагу на те, що після отримання декларацій про майновий стан і доходи за 2020 та 2021 роки, податковим органом видано довідки від 03.09.2024, якими засвідчено відсутність заборгованості зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Відповідач у своєму відзиві позовні вимоги не визнав, зазначив про обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зазначає, що задекларовані фізичною особою ОСОБА_1 доходи від продажу монет за 2020 рік та 2021 рік не пов'язані зі здійсненням операцій з банківськими монетами, тому включаються до складу загального оподатковуваного доходу відповідно до пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України та оподатковується на загальних підставах. Також посилається на те, що договори купівлі-продажу банківських монет, укладені позивачкою, мають ознаки нереальності здійсненої господарської операції. Окрім цього, звертає увагу на те, що під час проведення перевірки позивача встановлено, що позивачем не було надано книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, чим порушено вимоги пп. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України
Відповідач стверджує, що прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали з?ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пт. 78.1.1, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі Кодекс або ПК України), та відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 25.02.2025 №1325-п, відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу від продажу банківських монет за період з 01.01.2020 по 31.12.2021.
За результатами перевірки складено акт від 15.04.2025 №31899/Ж5/26-15-24-02-03/ НОМЕР_1 .
Перевіркою встановлено порушення ОСОБА_1 :
- п. 179.1 ст. 179 розділу IV Кодексу з урахуванням вимог п.п. 49.18.4 п.49.18 ст. 49 Кодексу, не своєчасно подано податкові декларації про майновий стан і доходи за 2020 та 2021 роки до ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві;
- п.п. «а» п. 176.1 п.176, п.44.1, п.44.3 ст.44 Кодексу, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
- п.п. 168.2.1 п.168.2 ст. 168, з урахуванням вимог п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2020 - 2021 роки у сумі 14 959 800,00 грн (у тому числі за 2020 рік - 7 443 000,00 грн, за 2021 рік - 7 516 800,00 грн) із отриманого доходу від продажу банківських монет у сумі 83 110 000,00 грн, отриманого за 2020 - 2021 роки (у тому числі у 2020 році - 41 350 000,00 грн, у 2021 році - 41 760 000,00 грн);
- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 168 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних Положень Кодексу (в редакції, що діяла в 2020 - 2021 роках), не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір у сумі 1 246 650,00 грн (у тому числі у 2020 році - 620250,00 грн, у 2021 році - 626400,00 грн) із отриманого доходу за 2020-2021 роки від продажу банківських монет у сумі 83 110 000,00 грн (у тому числі у 2020 році - 41 350 000,00 грн, у 2021 році - 41 760 000,00 грн);
- п.п. 73.3.3 п.73.3 ст.73 Кодексу, а саме, не надано до податкових органів відповіді на письмовий запит про надання інформації.
У зв?язку із наведеним, Головним управлінням ДПС у місті Києві винесені податкові повідомлення-рішення:
1) від 23.05.2025 №47742240203 про збільшення суми грошового зобов?язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 1495980,00 грн;
2) від 23.05.2025 №47761240203, яким застосовано штрафні санкції за несвоєчасне подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2020, за 2021 роки у сумі 680,00 грн;
3) від 23.05.2025 №47756240203, яким за ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів до перевірки книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковування доходу застосовано штрафні санкції у сумі 1020,00 грн;
4) від 23.05.2025 №47751240203, яким збільшено суму грошового зобов?язання за платежем військовий збір у розмірі 1246650,00 грн;
5) від 23.05.2025 №47786210203, яким за ненадання відповіді на письмовий запит контролюючого органу застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 8000,00 грн.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивачка звернулась з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з п. 61.1 ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Також, п. п. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України, визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
У постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 сформувала правовий висновок, згідно з яким, неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому, підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Отже, доводи щодо неналежного невиконання вимог норм Податкового кодексу України щодо процедури призначення та проведення перевірки, як підстави позову, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками, при цьому, правову оцінку таким підставам суди повинні надавати в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, переходити до перевірки підстав позову по суті встановлених під час перевірки порушень податкового та/або іншого законодавства.
Позивачка, обґрунтовуючи позовні вимоги, у тому числі, вказує на те, що контролюючий орган порушив процедуру проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а саме, не визначив конкретні підстави її проведення та необґрунтовано направив письмовий запит про надання інформації та її документального підтвердження.
Так, за приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75).
Відповідно до підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, на підставі яких відповідач призначив перевірку у цій справі, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Судом встановлено, що фізичною особою ОСОБА_1 02.09.2024 подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м.Києві звітну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2020 рік, яка зареєстрована за №229910.
На наступний день, 03.09.2024, позивачкою подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м.Києві уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2020 рік, яка зареєстрована за №229911.
Також фізичною особою ОСОБА_1 02.09.2024 подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві звітну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік, яка зареєстрована за №234813.
При цьому, на лист ГУ ДПС у м. Києві від 20.12.2024 №49414/Ж12/26-15-24-02-03-08 щодо надання пояснень та документальних підтверджень законності задекларованих доходів в поданих деклараціях про майновий стан і доходи за 2020 - 2021 роки, платником податків ОСОБА_1 , відповідь та документи не надано.
Суд звертає увагу, що підставою проведення перевірки відносно позивачки є наказ від 25.02.2025 №1325-п. Згідно змісту вказаного наказу податковим органом вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.л. 78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами), у зв?язку з виявленою недостовірністю даних, що містяться у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2020 та 2021 роки та ненадання документів на запит Головного управління ДПС у м. Києві від 20.12.2024 №49414/Ж12/26-15-24-02-03-08.
Отже, факт ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження, є юридично значущою та достатньою передумовою для реалізації контролюючим органом повноважень щодо призначення перевірки.
Інші обставини, які б давали можливість суду встановити незаконність або необґрунтованість направлення позивачці письмового запиту про надання пояснень та документів відсутні.
Відповідно, є правомірним податкове повідомлення-рішення відповідача від 23.05.2025 №47786210203, яким за ненадання відповіді на письмовий запит контролюючого органу застосовано штрафні санкції до позивача у сумі 8000,00 грн.
Також, суд формує висновок про законність податкового повідомлення-рішення відповідача від від 23.05.2025 №47756240203, яким за ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів до перевірки книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковування доходу застосовано штрафні санкції до позивача в сумі 1020,00 грн, оскільки обґрунтованість скасування вказаної вимоги позивач у судовому засіданні не підтвердив і не навів в підтвердження цього належних і переконливих доказів, які б давали суду можливість прийняти рішення про протиправність таких дій відповідача.
Стосовно суті виявленого відповідачем порушення, покладеного в основу висновку податкового органу про необхідність віднесення до загального оподаткованого доходу позивачки сум, з продажу золотих та срібних монет, які належать до категорії банківських металів, суд зазначає наступне.
З 07.02.2019 набрав чинності Законо України «Про валюту і валютні операції» (далі Закон № 2473-VIII), який визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 2473-VIII, валютні цінності - національна валюта (гривня), іноземна валюта та банківські метали.
Частиною першою статті 4 Закону № 2473-VIII, встановлено, що валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов'язань за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2473-VIII, валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак:
а) операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов'язаних з цим зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта;
б) торгівля валютними цінностями;
в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.
Згідно з підпунктом 14.1.247 пункту 14.1 статті 14 ПК України, торгівля валютними цінностями - операції, пов'язані з переходом права власності на національну валюту України, іноземну валюту, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у національній валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, банківські метали.
Стаття 2 Закону №2473-VIII визначає принципи валютного регулювання, в числі яких - свобода здійснення валютних операцій, що передбачає:
право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов'язання, пов'язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;
право фізичних та юридичних осіб - резидентів придбавати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через митний кордон України валютні цінності;
запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України;
недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції.
У даному випадку, в акті перевірки податковим органом викладено висновки про те, що банківськими металами вважаються монети, які придбані/продані виключно за посередництвом банківської установи.
Однак, наголошує, що у своїх доводах контролюючий орган помилково не розмежовує операції з банківськими металами, що здійснюються банками та іншими фінансовими установами на міжбанківському валютному ринку України та міжнародних ринках, від операцій, заснованих на цивільно-правових угодах з відчуження банківських монет між фізичними особами.
Суд зазначає, що Закон №2473-VIII не встановлює обов'язкової участі банку або іншої фінансової установи як умови для визнання операції з відчуження банківських монет між фізичними особами операцією з валютними цінностями.
Отже, відсутність участі банку або іншої фінансової установи у операції купівлі-продажу банківських монет між фізичними особами сама по собі не змінює правову природу таких монет як валютних цінностей, та не може бути підставою для висновку про втрату ними статусу валютних цінностей. Тому доводи відповідача в цій частині судом відхиляються.
Відповідач також посилається на лист Національного банку України від 04.03.2025 № 40-0019/16526.
Суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» (далі Закон № 679-XIV), до компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать: 1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій; 2) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.
Відповідно до вимог ст. 56 Закону № 679-XIV, Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії (індивідуальні акти), які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Суд звертає увагу, що листи Національного банку України не належать до нормативно-правових актів, а тому у розумінні вимог ст. 56 Закону № 679-XIV вони не мають обов'язкового характеру для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб.
За фактичних обставин справи, податковим органом не доведено, що відчужені позивачем банківські монети не відповідають критеріям валютних цінностей. Таким чином, за відсутності належних і допустимих доказів з боку контролюючого органу того, що предметом договорів купівлі-продажу були монети, які не відповідають визначенню банківських металів та валютних цінностей, твердження відповідача про оподатковуваний характер доходу від їх продажу ґрунтуються на припущеннях та не відповідають вимогам законодавства.
У силу приписів підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України, платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України).
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України, загальним оподатковуваним доходом вважається будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Пунктом 164.3 статті 164 ПК України встановлено, що при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.
Не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку доходи, перелічені в статті 165 Податкового кодексу України.
Так, у силу положень підпункту 165.1.51 пункту 165.1 статті 165 ПК України, до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи від операцій з валютними цінностями (крім цінних паперів), пов'язаних з переходом права власності на такі валютні цінності, за виключенням доходів, оподаткування яких прямо передбачено іншими нормами цього розділу.
Виходячи з наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку, що продаж позивачкою банківських монет, за відсутності доведених відповідачем обставин, що виключають їх належність до валютних цінностей, підлягає правовій оцінці як дохід від операцій з валютними цінностями, який відповідно до вимог податкового законодавства, а саме пп. 165.1.51 п. 165.1 ст. 165 ПК України, не включається до загального оподатковуваного доходу. Відповідно, здійснене відповідачем збільшення податкового зобов'язання позивачки з податку на доходи фізичних осіб та військового збору є протиправним.
Важливим, на переконання суду, є також звернення уваги на допущення податковим органом суперечностей та взаємоспростувань у своїх висновках, викладених в акті перевірки.
Так, Головне управління ДПС у м. Києві в акті перевірки від 15.04.2025 №31899/Ж5/26-15-24-02-03/3474406364 констатує факт неможливості виконання позивачкою договорів купівлі-продажу банківських монет, ставлячи під сумнів реальність здійснення ОСОБА_1 господарських операцій.
У той же час, за результатами перевірки, податковий орган стверджує про обов'язок позивачки сплатити до бюджету податок на доходи осіб та військовий збір, у зв'язку із отриманням доходу від продажу банківських монет.
Враховуючи вищенаведене, посилання Головного управління ДПС у м. Києві одночасно на недійсність договорів та нереальність господарських операцій, і на факт отримання доходу у межах цього договору, є взаємовиключними, що, у тому числі, робить висновки акту перевірки юридично необґрунтованими.
Позаяк, податкове повідомлення - рішення від 23.05.2025 №47742240203 та податкове повідомлення - рішення від 23.05.2025 №47751240203, якими ОСОБА_1 збільшено суми грошового зобов?язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, не можуть вважатись такими, що ґрунтуються на вимогах податкового законодавства, та відповідно підлягають скасуванню судом.
Крім цього, щодо питання несвоєчасного подання позивачем податкових декларацій за 2020 та 2021 роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до норм ПК України громадяни, які подають податкові декларації про майновий стан і доходи розподіляються на дві категорії: осіб, які зобов'язані подавати річну декларацію, та осіб, які мають право подати декларацію добровільно.
Статтею 165 ПК України визначено виключний перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) передбачено ст. 179 ПК України, відповідно до п. 179.2 якої, обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, крім випадків, коли подання податкової декларації прямо передбачено цим Кодексом, якщо такий платник податку отримував, зокрема, доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, дохід від яких відповідно до цього Кодексу не оподатковується.
Оскільки судом встановлено, що доходи позивачки від продажу монет не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, відповідно у неї не виникло обов'язку щодо подання податкової декларації про майновий стан і доходи. Відсутність обов'язку щодо подання податкової декларації нівелює порушення законодавства за несвоєчасне її подання.
З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення від 23.05.2025 №47761240203, яким застосовано штрафні санкції за несвоєчасне подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2020 та 2021 роки, визнається протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, враховуючи скасування судом податкових повідомлень рішень на загальну суму 16 207 130,00 грн, суд вказує про присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві пропорційних судових витрат по оплаті судового збору в сумі 13 928, 80 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.05.2025 №47742240203.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.05.2025 №47761240203.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.05.2025 №47751240203.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 13928 (тринадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.