30 березня 2026 року м. Київ справа №320/46083/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ЄДРПОУ 24978555) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, зі встановленням базового місяця січень 2008 року;
- зобов'язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ЄДРПОУ 24978555) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року зі встановленням базового місяця січень 2008 року, із одночасною виплатою компенсації сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність Військового Інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ЄДРПОУ 24978555) щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за період з 01 березня 2018 по 08 жовтня 2020 року відповідно до абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;
- зобов'язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ЄДРПОУ 24978555) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення у розмірі 4082,99 грн. щомісячно за період з 01 березня 2018 по 08 жовтня 2020 року, відповідно до норм абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», із одночасною виплатою компенсації сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ЄДРПОУ 24978555) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошової компенсації відпустки, як постраждалому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за період з 2014 по 08.10.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ЄДРПОУ 24978555) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошову компенсацію відпустки, Як постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за період з 2014 по 08.10.2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- стягнути з Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ЄДРПОУ 24978555) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000, 00 грн. (вісім тисяч гривень 00 копійок).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу під час проходження служби у період з 01.01.2016 по 08.10.2020 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення у належному розмірі. Позивач вважає, що індексацію грошового забезпечення під час служби було проведено з порушенням Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, оскільки відповідачем неправильно визначено місяць для обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, яким, на думку позивача, у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 має бути січень 2008 року. За період з 01.03.2018 по 08.10.2020 грошове забезпечення позивача було проіндексовано без застосування норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078. У цей період індексація грошового забезпечення позивача повинна була помісячно становити 4082,99 грн. 04.08.2025 року позивач через свого представника звернувся із заявою до відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року; нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 08.10.2020 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та виплати грошової компенсації відпустки, як постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за період з 2014 по 08.10.2020 року, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення. Листом №190/5569 від 12.08.2025 відповідач повідомив, що відсутні законні підстави для здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та виплати грошової компенсації відпустки, як постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Вважаючи, що не нарахування та не виплата індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану відпустку є протиправною та такою, що порушує права позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/46083/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач не погоджується з позовними вимогами. Вказується, що згідно вимог Постанови №1013 і Порядку №1078 грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. На додаткову відпустку не поширюються норми Закону № 504. Ця відпустка не може бути перенесена на інший календарний рік, не ділиться на частини, не продовжується на період святкових і неробочих днів, не переноситься на інший період та не продовжується у разі тимчасової непрацездатності працівника, не може бути замінена грошовою компенсацією і не компенсується у разі звільнення. Отже, додаткова відпустка має бути використана працівником протягом календарного року. Такий висновок убачається, зокрема, зі змісту пунктів 5 і 6 Порядку № 936. Адже оплата вище вказаної відпустки працівникові здійснюється за місцем основної роботи, але далі кошти відшкодовуються з державного бюджету через органи соціального захисту населення. Відповідно вище вказаного відсутні законні підстави для здійснення грошово компенсації відпустки, як постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС за період з 2014 по 08.10.2020. Окремо заперечується щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. оскільки заявлені витрати є неспівмірними із складністю категорії справи (спору) та витрати не підтверджуються належними та допустимими доказами, а саме відсутній банківській чек щодо здійснення цих витрат.
У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача з підстав викладених у позовній заяві.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2) та у спірний період проходив службу у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, в якому перебував на грошовому забезпеченні, що не заперечується відповідачем.
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 04.08.2025, в якій просив нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум; нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 08.10.2020 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію відпустки, як постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за період з 2014 по 08.10.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Листом №190/5569 від 12.08.2025 відповідачем було повідомлено, що на додаткову відпустку не поширюються норми Закону № 504. Ця відпустка не може бути перенесена на інший календарний рік, не ділиться на частини, не продовжується на період святкових і неробочих днів, не переноситься на інший період та не продовжується у разі тимчасової непрацездатності працівника, не може бути замінена грошовою компенсацією і не компенсується у разі звільнення. Отже, додаткова відпустка має бути використана працівником протягом календарного року. Такий висновок убачається, зокрема, зі змісту пунктів 5 і 6 Порядку № 936. Адже оплата вище вказаної відпустки працівникові здійснюється за місцем основної роботи, але далі кошти відшкодовуються з державного бюджету через органи соціального захисту населення.
Позивачу у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року індексація грошового забезпечення проведена не була. Фіксована сума індексації (індексація-різниця) грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 08.10.2020 року не нараховувалась та не виплачувалась, що підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1-3 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Положеннями статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За правилами статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону № 1282-ХІІ.
У первинній редакції частина 1 статті 4 Закону № 1282-ХІІ передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Пізніше до цієї норми були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року, який набрав законної сили 01 січня 2016 року, відповідно до яких статтею 4 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Тож з 01 січня 2016 року за правилами частини 1 статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частина 2 статті 4 Закону № 1282-ХІІ передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Згідно з частиною 3 статті 4 Закону № 1282-ХІІ для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 1282-ХІІ підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 1 Порядку №1078 цей акт визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пункт 1-1 Порядку № 1078 загалом дублює приписи статей 3, 4 Закону №1282-ХІІ, деталізуючи відповіді на питання про те, коли проводиться індексація.
Так, пунктом 1-1 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За змістом абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.
Абзаци 2, 4 пункт 4 Порядку № 1078 деталізують межі індексації, які законодавець обумовив в частині шостій статті 2 Закону №1282-ХІІ.
Так, абзацом 2 пункту 4 Порядку №1078 визначено, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Водночас абзацом 4 пункту 4 Порядку №1078 установлено, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Питання про те, як саме визначається сума індексації, регулювалося абзацом 6 пункту 4 Порядку №1078, а з 15.03.2018 врегульоване абзацом 5 цього ж пункту, норми яких є тотожними і передбачають, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пункт 5 Порядку №1078 застосовується з 01.12.2015 (у новій редакції) на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013).
Абзац 1 пункту 5 Порядку № 1078 у вказаній редакції передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Цей же абзац діяв з 15.03.2018 до 01.04.2021, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №141 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Постанова №141), і встановлював, що, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Абзац 2 пункту 5 Порядку №1078 застосовується з 01.12.2015 до нині у редакції Постанови №1013 і передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Абзац 3 пункту 5 Порядку №1078 застосовувався з 01.12.2015 у редакції Постанови №1013 і передбачав, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Цей же абзац з 15.03.2018 до нині діє у редакції Постанови №141 та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 застосовується з 01.12.2015 до нині у редакції Постанови №1013 і встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абзац 5 пункту 5 Порядку №1078 застосовувався з 01.12.2015 до 01.04.2021 у редакції Постанови №1013 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі, коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 діяв з 01.12.2015 у редакції Постанови № 1013 і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Цей же абзац з 15.03.2018 до 01.04.2021 діяв у редакції Постанови № 141 і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Пункт 10-2 Порядку № 1078 був викладений у новій редакції на підставі Постанови №1013. У цій редакції пункт 10-2 Порядку №1078 застосовувався з 01.12.2015 до 01.04.2021 та передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців» (далі - Постанова №1294).
Відповідно до пункту 13 указаної постанови вона набрала чинності з 01.01.2008 і її норми діяли до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанови №704; у редакції Постанови №103, що набрала чинності з 24.02.2018), якою встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01.03.2018.
Спір у цій справі виник, зокрема, у зв'язку із не нарахуванням та не виплатою відповідачем у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачу індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця - січень 2008 року (як початкового (базового) для обчислення індексу споживчих цін) та за період з 01.03.2018 по 08.10.2020 «індексації-різниці», відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078
Суд зазначає, що Порядок №1078, у редакції, яка застосовувалася до 01.12.2015, містив поняття «базовий місяць». Базовим місяцем уважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
З 01.12.2015 норми Порядку №1078 діють із змінами, внесеними Постановою № 1013.
Порівняльний аналіз положень пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 свідчить про те, що внаслідок змін, унесених Постановою № 1013, з 01.12.2015, діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Унаслідок цих змін Порядок № 1078, у редакції, що застосовується з 01.12.2015, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.
Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Указане визначення цього поняття випливає із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078, у редакції, яка була запроваджена з 01.12.2015.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Отож з 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», адже визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Отже, з урахуванням наведених нормативно-правових положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 01.12.2015 не прив'язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.
З 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 проведення індексації грошових доходів населення, суд констатує, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 року до 28.02.2018 року.
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26.01.2022 року у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20, від 28.06.2024 року у справі № 560/1431/21, від 30.01.2025 року у справі № 600/4598/23-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім цього, Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, так званої «поточної індексації» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
Щодо «індексації-різниці», то право працівника на її отримання виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Так, абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078, у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, встановлювали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума «індексації-різниці» виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704 та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, то березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання «індексації-різниці», а якщо так, то у якій сумі.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки) і від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22 і від 06.07.2023 у справі №240/23550/21.
Як випливає з установлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу вказаний вид індексації за період з 01.03.2018 по 31.12.2019. Водночас, звертаючись до суду, позивач наполягає на тому, що має право на її отримання і що це право порушив відповідач.
З огляду на приписи абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми «індексації-різниці» за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної «індексації-різниці» визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то Верховний Суд у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки) і від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22 і від 06.07.2023 у справі №240/23550/21 зазначив, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивачки в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби.
Отеже, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Щодо способу захисту права позивача на отримання невиплачених сум «індексації-різниці» грошового забезпечення, суд звертає увагу на таке.
Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31.05.2021 у справі №420/7110/19 зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
З огляду на це, суд зауважує, що у позовній заяві позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати й виплатити йому «індексацію-різницю» грошового забезпечення у конкретному, обрахованому ним розмірі (сумі).
Так, позивач обґрунтовуючи адміністративний позов в частині наявності права на індексацію-різницю із зазначенням конкретної суми з урахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 надав розрахунок відповідної суми індексації.
Судом встановлено, що розмір грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року становив 8312,40 грн, у березні 2018 року - 8692,56 грн. Різниця становить 380,16 грн.
Отже, розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року становить 380,16 грн, що визначений як різниця між розміром грошового забезпечення у лютому і березні 2018 року.
В свою чергу, необхідно встановити величину приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року: 353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,3% (величина приросту індексу споживчих цін).
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100.
1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4463,15 грн.
Враховуючи те, що розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (380,16 грн) є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (4463,15 грн) суд виснує про те, що позивач має право на отримання суми індексації-різниці.
Таким чином, у спірний період починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 має виплачуватися позивачу щомісячно у розмірі 4 082,99 грн.
Вказаний розрахунок суду узгоджується з проведеним позивачем, відтак вимоги в цій частині є обгрунтованими.
Верховний Суд у цій категорії спорів зауважував, що такий спонукаючий спосіб захисту, враховуючи характер спірних правовідносин, є належним та ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову (постанови від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки) і від 06.07.2023 у справі №240/23550/21).
Що стосується вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктами 4-5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті такого грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Що стосується вимог щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки, як постраждалому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за період з 2014 по 08.10.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби суд зазначає таке.
Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону №2011-XII (у редакції від 03.07.2020 року, чинній на момент звільнення позивача із служби) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Стаття 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) встановлює перелік компенсацій та пільг громадянам, віднесеним до категорії 1.
Так, зокрема, особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14 Закону №796-XII), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік (пункт 22).
Особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14 Закону №796-XII), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20 (пункт 1).
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції від 03.07.2020 року, чинній на момент звільнення позивача із служби) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції від 03.07.2020 року, чинній на момент звільнення позивача із служби) передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, пунктом 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України «Про відпустки»), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Пункт 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ закріплює, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 1 частини першої статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 22.10.1993 року №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року1991 року № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 22 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
У зв'язку з зазначеним, суд зазначає, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2014 по 08.10.2020 року, передбаченої пунктом 22 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з коригуванням обраного способу захисту.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
На підтвердження понесених судових витрат до позовної заяви долучено:
1) Договір № 056/25 про надання правової допомоги від 29.07.2025 між адвокатом Кулішенко Т.В. та позивачем;
2) Додаток № 1 від 29.07.2025 до Договору № 056/25 про надання правової допомоги від 29.07.2025, відповідно до якого сторони погодили, що вартість наданих послуг (гонорар) складає 8000, 00 грн (супровід та складення процесуальних документів у справі за подання адміністративного позову щодо виплати індексації грошового забезпечення);
3) Акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 04.09.2025 відповідно до Додатку № 1 від 29.07.2025 та Договору № 056/25 про надання правової допомоги від 29.07.2025, згідно якого адвокатом складено та направлено заяву до відповідача щодо досудового врегулювання спору (вартість 2000 грн, 1 год.), складено та направлено позовну заяву (вартість 6000 грн, 3 год.);
4) Квитанцію №037/25 від 29.07.2025 про сплату 8000 грн згідно Договору № 056/25 про надання правової допомоги від 29.07.2025.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 12.07.2022 року у справі № 810/840/18 зазначено, що необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI):
- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункут 4);
- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6);
- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9).
Згідно з положеннями статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Як встановлено судом, на підтвердження виконання умов Договору № 056/25 про надання правової допомоги від 29.07.2025 та Додатку № 1 від 29.07.2025 надано до суду Акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 04.09.2025, згідно якого адвокатом складено та направлено заяву до відповідача щодо досудового врегулювання спору (вартість 2000 грн, 1 год.), складено та направлено позовну заяву (вартість 6000 грн, 3 год.).
Суд зазначає, що відшкодуванню судом підлягають послуги лише безпосередньо пов'язані з розглядом адміністративної справи.
Суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 5 000,00 грн.
Отже, визначені адвокатом дії в акті наданих послуг є частково доведеними та підлягають частковому задоволенню судом у загальному розмірі на суму 5 000,00 грн.
Вказана сума у розмірі 5 000,00 грн є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у даній справі.
Відповідно частини 1, 2 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації - січень 2008 року.
Зобов'язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації - січень 2008 року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Визнати протиправною бездіяльність Військового Інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 08.10.2020 року відповідно до абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Зобов'язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 08.10.2020 року з урахуванням виплачених сум, із застосуванням індексації (щомісячної фіксованої індексації) у розмірі 4082,99 грн відповідно до норм абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2014 по 08.10.2020 року, передбаченої пунктом 22 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2014 по 08.10.2020 року, передбаченої пунктом 22 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (01011, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 45/1, код ЄДРПОУ 24978555).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.