30 березня 2026 року Справа № 280/2544/26 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Чернова Ж.М. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
24 березня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в період з 25.02.2022 по 05.01.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 25.02.2022 р. по 05.01.2025 рік грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 р Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) надбавку за вислугу років на військовій службі з 24.02.2022 року по 01.01.2023 рік в розмірі 25 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, що визначається розділом IV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) надбавку за вислугу років на військовій службі з 24.02.2022 року по 01.01.2023 рік в розмірі 25 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, що визначається розділом IV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за січень 2024 року, додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за грудень 2023 року, за січень 2024, за лютий 2024 рік, додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»., з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за грудень 2023 року, за січень 2024, за лютий 2024 рік додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн (сто тисяч гривень), передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду у розмірі 100000,00 грн (сто тисяч гривень), з урахуванням раніше виплачених сум, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за лютий 2022 року, за березень 2022 року, за листопад 2022 року, за лютий 2023 року, за серпень 2023 року, за вересень 2023 року, за липень 2024, за вересень 2024, за жовтень 2024 року, за листопад 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо безпідставного ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової винагороди у розмірі 70000,00 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора за період участі в бойових діях за за лютий 2022 року, за березень 2022 року, за листопад 2022 року, за лютий 2023 року, за серпень 2023 року, за вересень 2023 року, за липень 2024, за вересень 2024, за жовтень 2024 року, за листопад 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову винагороду у розмірі 70000,00 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора за періоди участі в бойових діях а червень 2024 року, за липень 2024, за серпень 2024 року, за жовтень 2024 року, за грудень 2024 року передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.160, 161,172 КАС України.
За приписами частини першої-другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з частинами першою, другою статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
З заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У рішенні від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду виклав наступну правову позицію: «Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).».
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин. Отже, з 01.07.2023 відновлено перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Предметом спору в цій справі є грошове забезпечення за період як до 19.07.2022, так і після вказаної дати.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом, суд дійшов висновку, що право на звернення до суду з позовними вимогами за період до 19.07.2022 не обмежується будь-яким строком, проте з 20.07.2022 підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України у редакції норми частини першої статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Необхідно зауважити, що розмір виплаченого грошового забезпечення відомий військовослужбовцю з дати отримання відповідної виплати, отже, позивач мав реальну можливість вчинити дії щодо захисту свого порушеного права у випадку, якщо він вважав отримане грошове забезпечення неналежним.
З матералів справи встановлено, що з 05.01.2025 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 .
Водночас, позов подано до суду 24.03.2026, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом з дати, з якої позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Крім того, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду, в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду, та які підтверджені належними та допустимими доказами.
Дана позиція узгоджується зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду (для прикладу, постанова від 31.03.2020 у справі № 807/235/16, від 27.08.2021 у справі № 520/17941/2020, від 31.01.2024 у справі № 560/11068/23, від 20.03.2024 у справі № 560/14349/23 тощо).
Крім того, слід врахувати, що згідно з правовим висновком, викладеним у п.57 постанови Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24, проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: 1) Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2) Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; 3) Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; 4) Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; 5) Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Утім, сам лише факт перебування на військовій службі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом, якщо позивачем не доведено, що характер та обставини такої служби свідчать про наявність об'єктивних перешкод для реалізації права на звернення до суду.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.1-ч.2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позов підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 171, 241, 243, 248, КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом в частині спірних правовідносини щодо нарахування та виплати індексації за період з 20.07.2022 по 05.01.2025, із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням доказів їх поважності.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунені у встановлений судом строк, суд повертає позовну заяву у відповідності до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Ж.М. Чернова