Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у відкритті провадження
30 березня 2026 року Справа №200/2081/26
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голошивець І.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача 1: Державного реєстратора Зенкевич Ніни Леонідівни відділу державної реєстрації Виконавчого комітету Ковельської міської ради, до відповідача 2: Державного реєстратора Мороз Тетяни Володимирівни відділу державної реєстрації Виконавчого комітету Ковельської міської ради, до третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів: Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
На адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1: Державного реєстратора Зенкевич Ніни Леонідівни відділу державної реєстрації Виконавчого комітету Ковельської міської ради, до відповідача 2: Державного реєстратора Мороз Тетяни Володимирівни відділу державної реєстрації Виконавчого комітету Ковельської міської ради, до третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів: Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 12.08.2021 №1001979960003002654, державного реєстратора Мороз Тетяни Володимирівни відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ковельської міської ради щодо заборони вчинення реєстраційних дій щодо корпоративних прав в статутному капіталі ТОВ «ТЕРМІНАЛ-КОВЕЛЬ» (код за ЄДРПОУ 43962192), на підставі постанови державного виконавця про арешт корпоративних прав від 08.09.2021р. ВП № 59179621;
- скасувати запис державного реєстратора ОСОБА_2 12.08.2021 №1001979960003002654 в частині заборони вчинення реєстраційних дій з корпоративними правами в статутному капіталі ТОВ «ТЕРМІНАЛ-КОВЕЛЬ» (код за ЄДРПОУ 43962192);
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Зенкевич Ніни Леонідівни відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ковельської міської ради про відмову у вчиненні реєстраційних дій щодо корпоративних прав ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ «ТЕРМІНАЛ-КОВЕЛЬ» (код за ЄДРПОУ 43962192) в розмірі 6 250,00 грн, що становить 12,5 % статутного капіталу;
- зобов'язати державного реєстратора Зенкевич Ніну Леонідівну відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ковельської міської ради здійснити реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо зміни складу учасників ТОВ «ТЕРМІНАЛ-КОВЕЛЬ» (код за ЄДРПОУ 43962192) відповідно до поданих ОСОБА_3 16.09.2025 документів;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідачів судові витрати в розмірі 2129,92 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 200/2081/26 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Голошивцю І.О.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, суд виходить з такого.
Правилами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Верховний Суд у постанові по справі №756/9153/18-ц звернув увагу, що основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.
Між тим, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. В цьому випадку спір носитиме приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Ознайомившись із матеріалами позову, з'ясовано порушення позивачем вимог п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив: - «Позивач ОСОБА_1 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-Ковель» (ЄДРПОУ 43962192). Йому належить частка у статутному капіталі Товариства у розмірі 6 250,00 грн, що становить 12,5 % статутного капіталу та відповідний відсоток права голосу. Крім Позивача, учасниками Товариства є ще чотири особи (три фізичні особи та одна юридична особа), кожна з яких володіє окремою, індивідуально визначеною часткою у статутному капіталі (завірена копія витягу з ЄДР додається). 16.09.2025 Позивач у зв'язку з відчуженням належної йому частки на користь третьої особи, подав документи для проведення реєстраційної дії «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу (зміна складу учасників)» щодо ТОВ «Термінал-Ковель». Документи були прийняті державним реєстратором, що підтверджується описом прийнятих документів (завірена копія опису додається). Того ж дня, 16.09.2025, за результатами розгляду поданих документів Відповідач 1 ухвалив рішення про відмову у проведенні державної реєстрації. Підставою відмови зазначено наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про арешт корпоративних прав на підставі постанови про арешт корпоративних прав від 08.07.2021 у межах виконавчого провадження № 59179621 (завірена копія рішення про відмову додається).».
У відповідності до приписів ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
З урахуванням наведеного, спірним питанням є відмова відповідачів у державній реєстрації змін до відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ-КОВЕЛЬ» ЄДРПОУ: 43962192, а саме реєстрації зміни учасників товариства.
В свою чергу, постановою Верховного Суду по справі №826/1934/17 від 04.09.2018 року, суд виснував: - «У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, підставою для проведення оскаржуваних реєстраційних дій стали: протокол загальних зборів ТОВ «НЕСТ» № 3 від 12 січня 2017 року; протокол загальних зборів учасників ТОВ «НЕСТ» № 4 від 13 січня 2017 року; договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «НЕСТ» від 12 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_8 як покупцем; договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «НЕСТ» від 13 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_8 як продавцем та Партнерством з обмеженою відповідальністю ЮК НОБЛ ПОВ як покупцем. Чинність цих документів, справжність підписів на них фактично оскаржується у даній справі.
Аналіз зазначених фактичних обставин справи дає підстави вважати, що між учасниками справи існує корпоративний спір, який фактично полягає у встановленні судом особи, яка є власником частки у статутному капіталі ТОВ «НЕСТ».
Підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог у цій справі є визнання недійсними протоколів загальних зборів ТОВ «НЕСТ» та договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «НЕСТ», які, за твердженням позивача, порушують його права як учасника ТОВ «НЕТС» на належну йому частку у статутному капіталі, тобто має місце оспорювання цивільного права особи, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій з'ясовували особу, якій належить частка у статутному капіталі ТОВ «НЕСТ», а тому фактично вийшли за межі предметної юрисдикції адміністративного судочинства, визначеної статтею 17 КАС України.
У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, яким передує невирішений корпоративний спір, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією змін керівника юридичної особи та зміни складу або інформації про засновників, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача та третіх осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, а також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 396/2550/17 та від 30 травня 2018 року у справі № 907/1215/15.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що зазначений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
[…].
За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Все це підтверджує, що даний спір потребує вирішення за правилами ЦПК України, який, зокрема, передбачає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить корпоративний спір, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.
Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.
Основна ідея/мета системи адміністративних судів полягає у тому щоб захистити «малу людину» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
Саме для цього в адміністративних судах передбачено низку винятків для позивачів (суб'єкта приватного права): встановлено можливість використовувати не адвоката як представника в суді у спорах щодо захисту соціальних прав, малозначних спорах тощо (частина п'ята статті 131-2 Конституції України); визначено незначний розмір судового збору, що рахується, як правило, не від предмету/ціни позову, а у фіксованому розмірі, а саме, 0,4 або 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (стаття 4 Закону України «Про судовий збір»); закріплено принцип, який лише частково узгоджується з принципом рівності сторін та передбачає покладення на одну із сторін - відповідача (суб'єкта владних повноважень) безумовний обов'язок доводити правомірність своїх дій, певним чином ставлячи позивача (суб'єкта приватного права) у привілейоване становище.
Це повною мірою відповідає конституційному принципу, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Намагання сторін вирішити корпоративний спір, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.
Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») полягає у виправлені відповідних помилок.».
В силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Тому, наявні підстави відмовити у відкритті провадження та повернути позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами.
Згідно з ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Пунктом 2 ч.1 ст.7 Закону України від 27.02.2020 №3674-VI «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Керуючись ст.ст. 2-20, 170, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Державного реєстратора Зенкевич Ніни Леонідівни відділу державної реєстрації Виконавчого комітету Ковельської міської ради, до відповідача 2: Державного реєстратора Мороз Тетяни Володимирівни відділу державної реєстрації Виконавчого комітету Ковельської міської ради, до третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів: Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії та роз'яснити про юрисдикцію спору в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали направити ОСОБА_1 .
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складений та підписаний 30 березня 2026 року.
Суддя І.О. Голошивець