23 березня 2026 рокуСправа № 196/297/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Захарчук-Борисенко Н.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Управління автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху, Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення заборгованості, -
02.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Царичанського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції Управління автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху, Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив:
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Департаменту патрульної поліції Управління автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху безпідставно отримані кошти у розмірі 6120,00 грн., з Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) безпідставно отримані кошти у розмірі 3313,86 грн., 612,00 грн., що разом становить 10045,86 грн.
Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровській області від 06.03.2026 року у справі № 196/297/26 передано справу до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Суд, дослідивши матеріали справи заяву та додані до неї документи, дійшов висновку, що справа була помилково направлена за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує зокрема чи, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Великою Палатою Верховного суду прийнято постанову у справі № 234/14299/15-ц якою визначено підсудність справ щодо відшкодування шкоди. Адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень, й вони мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно з пунктами 1 - 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (висновки у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, у справі №910/7164/19).
Велика Палата Верховного Суду у справі №815/6956/15 зазначає, що необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб із метою виникнення у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
У разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку з зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
ВП ВС 27 лютого 2019 року у справі № 404/4822/15 ЄДРСР 80522372 зазначає, наприклад: повернення надмірно сплачених сум пенсій можливе шляхом стягнення таких сум на підставі статті 1212 ЦК України, лише якщо така надмірна сплата відбулася з вини пенсіонера, зокрема в разі надання ним недостовірних (явно неправильних) даних, тобто в разі недобросовісної поведінки набувача. Безпідставно набута пенсія не повертається, якщо її виплата була проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності з боку набувача (пункт 1 частини першої статті 1215 ЦК України). Повернення надмірно сплачених сум пенсій можливе шляхом стягнення таких сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, зокрема, у випадку надання ним недостовірних (явно неправильних) даних, тобто у випадку недобросовісної поведінки набувача.
За приписами ч. 1 ст.29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі чи після відкриття суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 1 ст. 25 КАС України визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Отже, Царичанського районного суду Дніпропетровської області, помилково визначив підсудність справи за Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
Враховучи наведене, суд доходить висновку, що дана справа не підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
За таких обставин, при вирішенні питання про відкриття провадження по справі суд керуючись вимогами щодо підсудності, вважає за доцільне повернути матеріали справи до Царичанського районного суду Дніпропетровської області, як помилково направленої.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини» інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Згідно Постанови ВП ВС від 26.08.2019 по справі №855/364/19, якщо суд першої інстанції помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб'єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ, встановленої статтею 30 КАС. Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов'язковості положень інституту підсудності адміністративних справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом.
Частиною 6 статті 29 встановлено, що питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.
За правилами ч. 8 ст. 29 КАС України, передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Керуючись ст.ст. 26, 29, 30, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд,
Справу №196/297/26 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Управління автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху, Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення заборгованості повернути до Царичанського районного суду Дніпропетровської області, як помилково направлену.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко