Справа № 515/1951/25
Провадження № 2/515/252/26
Татарбунарський районний суд Одеської області
31 березня 2026 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Дем'янової О.А.,
за участю секретаря судового засідання Унгурян Т.В.,
представника позивачки адвоката Ковпака О.В.,
представника відповідача адвоката Пучкової Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання припиненим іпотечного договору,
09 грудня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ковпака О.В. звернулася до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання припиненим іпотечного договору.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2025 року справу передано судді Дем'яновій О.А.
Ухвалою від 11 грудня 2025 року відкрито провадження у вказаній справі. Розгляд справи визначено проводити у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 17 лютого 2026 року підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду.
17 лютого 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» представником відповідача Пучковою Л.А. подано відзив на позовну заяву.
09 березня 2026 року представником відповідача подано пояснення по справі.
09.03.2026 року представником позивачки подано заперечення на пояснення представника відповідача.
Позивачка звернулася до суду з позовними вимогами до відповідача, просила визнати припиненим договір іпотеки дому та виключити з Державного реєстру іпотек запис внесений реєстратором про реєстрацію договору іпотеки на житловий будинок, адреса: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що 27.03.2008 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до якого було отримано кредит у розмірі 150 000,00 гривень. Для забезпечення виконання договору 27.03.2008 року між нею та відповідачем було укладено договір іпотеки нерухомого майна, а саме на житлову будівлю з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Жовтневого суду м. Дніпропетровська у цивільній справі №2-1585/11 від 04 жовтня 2011 з неї достроково стягнуто на користь відповідача заборгованість за цим кредитним договором в розмірі 141532,90 грн. 13 липня 2023 року вона повністю сплатила суму стягнуту з неї рішенням суду в розмірі 141532,90 гривень і ухвалою Жовтневого суду міста Дніпропетровська від 28 лютого 2024 року у цивільній справі №2-1585/11 у зв'язку із виконанням умов кредитного договору забезпечення позовних вимог скасовано. 18 серпня 2025 року вона звернулась до Голови Правління АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборони відчуження нерухомого майна, проте їй було відмовлено, у зв'язку з тим, що зобов'язання за кредитним договором не було виконано повністю, на неповернення суму кредиту продовжували нараховуватись відсотки за його користування і як наслідок, незважаючи на погашення суми боргу, на даний час за кредитним договором існує заборгованість. Вважає відмову банку у запиті щодо зняття обтяження з нерухомості за кредитним договором не законною оскільки АТ КБ «ПриватБанк», пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання. Після направлення вимоги про погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а АТ КБ «ПриватБанк» втратив можливість нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором. Вказала, що оскільки забезпечені іпотекою зобов'язання за кредитним договором виконано в повному обсязі, то зобов'язання за договорами іпотеки, які є похідними від кредитного договору, припиняються. З припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог вказавши, що посилання позивачки про припинення її зобов'язань за Кредитним договором, у зв'язку з виконанням рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська є безпідставним, оскільки вказаним рішенням було стягнуто лише частину заборгованості, актуальну станом на 01.06.2009 року. Натомість, у зв'язку з порушенням строків виконання зобов'язання, наявний інший обсяг заборгованості, який станом на сьогодні залишається непогашеним і станом на 13.02.2026 становить 626491,03 грн., та складається з боргу по кредитному договору за період з 02.06.2009 по 23.06.2009 року та 3% річних і інфляційних втрат за 12 років ( з моменту винесення рішення судом і до моменту сплати цієї суми). А відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи, що Позивачка зобов'язання належним чином не виконала, наразі існує заборгованість по кредитному договору, яка залишається несплаченою, а тому зобов'язання не припинене, а отже нема підстав для задоволення позову.
У додаткових поясненнях представник банку посилався на те, що стороною Позивача неправильно обрано спосіб захисту права, що є самостійною підставою для відмови у позові, мотивуючи тим, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України), слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Отже право іпотекодавця, в разі його порушення, підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов'язання за договором.
Що стосується другої вимоги, то представник відповідача зазначив, що з 16.01.2020 року такий спосіб захисту як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки внесення змін, згідно з якими виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Таким чином, і в цій вимозі представник відповідача просив також відмовити через обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.
У запереченнях на додаткові пояснення представник позивача вказав, що АТ КБ «ПриватБанк», пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання. Після направлення вимоги про погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а АТ КБ «ПриватБанк» втратив можливість нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором та послався на постанову Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012.
Щодо невірного, на думку представника відповідача, способу захисту, вказав, що у позовній заяві позивач просить визнати іпотечний договір припиненим. При цьому позивачка на обґрунтування своїх вимог посилалася на статті 391, 598, 599 ЦК України. Позивачка виходить із того, що договір, в першу чергу, є домовленістю сторін. Договір як документ - є оформленням цієї домовленості. Під договором також розуміється й правовідношення, що виникло на підставі цієї домовленості; змістом такого правового відношення є певні права та обов'язки сторін. Зі змісту зазначених підстав позову є очевидним те, що позивачка, звертаючись до суду, обґрунтовувала свої вимоги припиненням саме іпотеки за іпотечним договором як правовідношення, тобто похідного зобов'язання, а не самого договору іпотеки, як домовленості чи документа, тобто застосованої в іншому сенсі категорії «договір».
Виходячи з такого розуміння категорії «договір», вимога про визнання таким, що припинено, договору іпотеки, а також вимога про визнання такими, що припинилися правові відносини з іпотеки, є тотожними за своєю правовою природою та змістом.
У судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав зазначених у позові.
У судовому засіданні представник банку свої заперечення підтримала просила у задоволені позовних вимог відмовити.
У судове засідання 31.03.2026 представник позивачки не з'вився, подав заяву про проведення судового засідання без його участі, позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.
У судове засідання 31.03.2026 представник відповідача не з'вилася, подала заяву, що у разі неможловисті прведення судового засідання за її участі (оголошення повітряної тривоги, відсутність технічної можливості підключитись через ВКЗ), провести без її участі, в задоволені позову просила відмовити. Проте, заяв про проведення судового засідання в режимі відеоконференції до суду не надходило.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивач та представника відповідача дійшов наступного висновку.
27.03.2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір ODTOGA00000021, відповідно до якого було отримано кредит у розмірі 150 000,00 гривень(а.с.57-61)
27.03.2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» для забезпечення умов виконання ОСОБА_1 кредитного договору ODTOGA00000021 від 27.03.2008 року укладено договір іпотеки нерухомого майна, а саме на житлову будівлю з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.62-65)
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстровано іпотеку, реєстраційний номер 6892006 від 28.03.2008 року, тип майна: житловий будинок, адреса: АДРЕСА_1 , номер за РПВН:18323917(а.с.9)
Рішенням Жовтневого суду м. Дніпропетровська у цивільній справі №2-1585/11 від 04 жовтня 2011 з ОСОБА_1 достроково стягнуто на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість станом на 01.06.2009 року за кредитним договором ODTOGA0000000021 від 27.03.2008 року в розмірі 141532,90 грн. (а.с. 6)
13 липня 2023 року на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» було сплачено заборгованість за кредитним договором ODTOGA0000000021 від 27.03.2008 року в розмірі 141532,90 гривень, платник ОСОБА_1 (а.с.8).
Ухвалою Жовтневого суду міста Дніпропетровська від 28 лютого 2024 року у цивільній справі №2-1585/11 скасовано у повному обсязі забезпечення позовних вимог, прийняті ухвалою судді Чоробука В.І. від 23.06.2009 року по цивільній справі №2-1585/11, у зв'язку зі сплатою ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 141532,90 грн на користь АТ КБ «ПриватБанк» з призначенням платежу: «рішення від 04.10.2011 №2-1585/11» (а.с.7)
18 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Голови Правління АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборони відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 27.03.2008 року, а саме на житлову будівлю з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в у зв'язку з виконанням умов Договору. (а.с.10-11)
Згідно листа АТ КБ «ПриватБанк» від 26.08.2025 року у задоволені запиту щодо зняття обтяження з нерухомості відмовлено. Банк обґрунтував це тим, що на дату звернення банком до суду, а також впродовж строку від дати звернення до суду до дати повного виконання рішення суду зобов'язання за кредитним договором не було виконано повністю (не повернута вся сума отриманого кредиту і відсотків за його користування а також інші передбачені договором суми) - на неповернення суму кредиту продовжували нараховуватись відсотки за його користування. Як наслідок, незважаючи на виконання рішення суду і погашення суми боргу, обчисленої на дату звернення банком до суду на даний час за кредитним договором існує заборгованість (а.с.12).
З розрахунку заборгованості за договором ODTOGA00000021 від 27.03.2008, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , заборгованість становить 2737,48 грн. і була нарахована Банком за період з 02.06.2009 по 23.06.2009 року.
Також банком надано розрахунок, згідно якого за період з 04.10.2011 по 13.02.2026 року на суму 141352, 90 грн нараховано 3% річних у сумі 60921,28 грн. та інфляційних втрат у сумі 548314,19 грн. та за період з 02.06.2009 по 13.02.2026 на суму 2737,48 нараховано 3% річних у сумі 1370,10 грн., та інфляційних втрат у сумі 13147,98 грн., а загальна сума нарахування склала 626 491,03 грн (включно з боргом 2737,48 грн).
Відповідно до ч.1,2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За змістом статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики у розмірі та порядку встановленому договором або на рівні облікової ставки НБУ, якщо інше не встановлено договором.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
В судовому засіданні встановлено і не заперечувалась сторонами, що між Позивачкою і Відповідачем було укладено кредитний договір.
23.06.2009 року у зв'язку з належним виконанням умов кредитного договору позичальником, відповідач, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. За результатами розгляду справи позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 достроково стягнуто на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість станом на 01.06.2009 року за кредитним договором ODTOGA0000000021 від 27.03.2008 року в розмірі 141532,90 гр.
Отже, АТ КБ «ПриватБанк», пред'явивши вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом, відповідно до ст.ст. 611,615 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов'язання та визначив розмір зобов'язання станом на 01.06.202009.
13.07.2023 року Позивач сплатила на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 141532,90 гривень, що були стягнуті рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові №522/1528/15-ц від 26.01.2021 роз'яснила, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору іпотеки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Відповідачем у період з 02.06.2009 по 23.06.2009 (до звернення до суду про стягнення заборгованості) було здійснено нарахування за кредитом ODTOGA00000021 від 27.03.2008, в результаті чого заборгованість склала 2737,48 грн., вимог щодо стягнення якої Банк не заявляв. Також Відповідач на вказану суму та суму стягнуту рішенням суду, за прострочення грошового зобов'язання нарахував Позивачу 3% річних та інфляційні втрати, проте будь-якої вимоги до ОСОБА_1 кредитор не висував, а Позивач заперечує щодо наявності Боргу за кредитним договором.
Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у випадку коли особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Водночас суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх, а тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
Як вбачається з позову і позовних вимог Позивач просить визнати іпотечний договір (іпотеку) припиненим, проте питання наявності діючих кредитних зобов'язань залишаються поза увагою і вимоги щодо визнання кредиту припиненим Позивачем не заявлено, а суд в даному випадку не може вийти за межі позовних вимог.
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.
Згідно ч. 5 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Закон не пов'язує припинення іпотеки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника боргу за зобов'язанням, забезпеченим іпотекою, навпаки, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється в разі припинення основного зобов'язання, зокрема, на підставі виконання. При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом виконанням основного зобов'язання.
Натомість, за розрахунком банку, у позивача наявна кредитна заборгованість і такий факт належними й допустимими доказами позивачем не спростовано.
Посилання представника позивач на ч.2 ст. 1050 ЦК України та постанову Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, в якій вказано, що пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання і після направлення вимоги про погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а АТ КБ «ПриватБанк» втратив можливість нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором - є безпідставним і не нерелевантним, оскільки заборгованість була нарахована Відповідачем до звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, а не після.
Посилання представника позивача на ухвалу Жовтневого суду міста Дніпропетровська від 28 лютого 2024 року у цивільній справі №2-1585/11 скасовано у повному обсязі забезпечення позовних вимог, прийняті ухвалою судді Чоробука В.І. від 23.06.2009 року по цивільній справі №2-1585/11, у зв'язку із виконанням умов кредитного договору ODTOGA0000000021 від 27.03.2008 року - не відповідає дійсності, оскільки забезпечення позову було скасовано у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 рішення суду, а не виконанням умов договору.
Встановлення факту припинення основного зобов'язання в результаті його належного виконання має своїм наслідком також й припинення додаткових (акцесорних) зобов'язань за договорами іпотеки.
Враховуючи те, що відсутність зобов'язань за кредитним договором і факт припинення кредитного договору Позивачем не доведено, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для припинення іпотеки та задоволення решти похідних позовних вимог.
Керуючись статтями 509, 526, 527, 598. 599, 610, 611, 615, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання припиненим договору іпотеки дому, 1513 від 27 березня 2008 року, посвідченого Татарбунарською державною нотаріальною конторою та виключення з Державного реєстру іпотек запису внесеного реєстратором про реєстрацію договору іпотеки - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 ).
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДЕРПОУ 14360570, адреса розташування: 01001, м. Київ, вул., Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул., Набережна Перемоги, буд.50, тел. 8(056)7896021).
Суддя О.А.Дем'янова