Справа № 947/13294/26
Провадження № 1/947/8/26
31.03.2026 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі матеріали кримінальної справи №06201100257 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ходорів Львівської області., українця, громадянина України, одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України,
У період з 10 по 12 березня 2011 року ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_5 , з метою заволодіння чужим майном шляхом обману під приводом встановлення металопластикових конструкцій за адресою АДРЕСА_3 , не маючи наміру проводити встановлення зазначених конструкцій, а переслідуючи лише мету заволодіти грошима ОСОБА_6 , яка була переконана в сумлінності їх намірів, отримали від останньої кошти в сумі 4100 грн., після чого з викраденим зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачувались у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України за ознаками: шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.
Судом встановлено, що 22.06.2011 року вироком Київського районного суду м.Одеси іншого учасника даної справи, ОСОБА_5 , було засуджено до покарання у виді штрафу.
Постановою Київського районного суду м.Одеси від 22.06.2011 підсудного ОСОБА_4 оголошено у розшук, справу провадженням зупинено.
Прокурор звернувся до суду з письмовим клопотанням про відновлення судового розгляду та звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності та закриття справи на підставі ст.49 КК України.
Постановою суду від 30.03.2026 року було відновлено судовий розгляд кримінальної справи відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України та виділено з кримінальної справи №06201100257 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в окреме провадження кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.2 ст.190 КК України та присвоєно їй новий номер судової справи.
В судовому засіданні прокурор підтримав раніше подане ним клопотання, просив суд задовольнити його та звільнити ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, а справу закрити на підставі ст.49 КК України.
Вислухавши думку прокурора, дослідивши наявні матеріали, суд вважає за можливе задовольнити клопотання прокурора за наступними підставами.
Відповідно до пункту 11 Перехідних положень КПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року) кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених §3 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
З моменту оголошення ОСОБА_4 у розшук судом систематично здійснювались нагадування та ініціювання розшуку ОСОБА_4 , працівниками поліції проводились розшукові дії, за період перебування у розшуку ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності не притягувався, його місцезнаходження не встановлено.
Пункт 5 ч.1 ст.7-1 КПК України (в редакції 1960 року) визначає закінчення строків давності як одну із підстав закриття судом провадження в кримінальній справі.
Відповідно до ч.2 ст.11-1 КПК України (в редакції 1960 року) суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.
Відповідно до ч.1 ст.49 КК України (в редакції від 08.03.2011 року) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Як вбачається з ч.2 ст.49 КК України (в редакції від 08.03.2011 року) перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.
Як вбачається з ч.3 ст.49 КК України (в редакції від 08.03.2011 року) перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.
Аналізуючи тлумачення ч.2 ст.49 (в редакції 2001 року) КК України підлягає застосуванню правило конституційного походження «усі сумніви - на користь особи, яка вчинила».
Відповідно до правової позиції Великої палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 02.02.2023 року, за результатами розгляду справи №735/1121/20, визначені у статті 49 КК України строки давності за змістом становлять проміжки часу, у разі спливу яких з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили особа звільняється від кримінальної відповідальності. Передбачаючи в цих випадках відмову держави від застосування заходів кримінальної репресії, законодавець виходить із того, що з плином часу вчинене в далекому минулому діяння перестає бути показником соціальної небезпечності особи, а тривала законослухняна поведінка людини в подальшому свідчить про її виправлення. В цьому разі притягнення особи до кримінальної відповідальності не узгоджується з принципом гуманізму та є недоцільним.
Велика Палата вважає, що встановлені частиною другою статті 49 КК України загальні строки мають преклюзивний характер і спрямовані на недопущення застосування щодо людини заходів кримінальної репресії через нерозумно тривалі проміжки часу. Адже в іншому разі зупинення диференційованих строків у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений переховується від розслідування та суду впродовж багатьох років, продовжувало б їх на необмежений час з можливістю покарання особи за кримінальні правопорушення, вчинені в далекому минулому, впродовж усього життя - як тільки вона потрапить у поле зору правоохоронних органів.
Закінчення загальних строків, установлених частиною другою цієї статті (п?ятнадцяти років з моменту вчинення злочину), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.
Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 8 постанови «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» роз'яснив, що звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України є обов'язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч.4 ст.49 КК України.
При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Касаційного кримінального суду від 24.05.2018 року, за результатами розгляду справи №200/4664/14-к, вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, суд не зобов'язаний встановлювати чи винний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення та чи підлягає він покаранню за його вчинення.
Приписами ч.1 ст.248 КПК України (в редакції 1960 року) встановлено, що при наявності обставин, передбачених ст.6, ч.1 ст.7, ст.ст.7-1, 7-2, 8, 9, 10 і 11-1 цього Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.
Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018, який набрав чинності 01.07.2020, кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.190 КК України, на теперішній час є нетяжким злочином.
Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р передбачає, що суди застосовують при розгляді справ зазначеної Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення ЄСПЛ справа «Меріт проти України» в п.п.75, 76 зазначено, що заявник до цього часу перебуває в стані непевності про долю кримінального провадження проти нього. За цих обставин Суд вважає, що період, який до цього часу використовувався, не відповідає вимозі "протягом розумного строку". Відповідно наявне порушення статті 6 параграфа 1 Конвенції.
З моменту скоєння ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України минуло 15 років.
Закінчення вказаного строку відповідно до вимог ст.49 КК України, ст.ст.7-1, 11-1 КПК України (в редакції 1960 року) є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності, оскільки в зв'язку з цим припиняються повноваження держави щодо кримінального переслідування такої особи.
Водночас, судом перевірено обмеження застосування давності, передбачені в ч.ч.2-5 ст.49 КК України.
Згідно ч.3 ст.49 КК України (чинної редакції) перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-1, проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.
Кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_4 не відноситься до категорій кримінальних правопорушень, згаданих законодавцем у ч.4 та ч.5 ст.49 КК України.
При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Касаційного кримінального суду від 24.05.2018 року за результатами розгляду справи №200/4664/14-к, вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, суд не зобов'язаний встановлювати чи винний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення та чи підлягає він покаранню за його вчинення.
Суд вважає, що у даному випадку обставини вказаної кримінальної справи свідчать про можливість застосування норми-виключення із правила, враховуючи значний строк, який минув з часу вчинення правопорушень до дня судового розгляду. З моменту вчинення кримінального правопорушення і до теперішнього часу минуло більше 15 років, тобто минули загальні строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Підсудний ОСОБА_4 , не з'являючись до суду з моменту перебування справи у суді, фактично ігноруючи не тільки правосуддя але й обставини, які можуть вплинути на його права та обов'язки, виявив небажання розумно оцінити всі наслідки притягнення до кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим був оголошений у розшук, що на думку суду, свідчить про небажання у будь-який спосіб вирішити вказану кримінальну справу. Зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_4 не бажає спростування обвинувачення та реалізації свого права на захист, відмовляючись у такий спосіб від своїх прав, які передбачені і гарантовані КПК України (1960 року), в тому числі і від права на розгляд стосовно нього справи у суді.
Враховуючи викладені обставини та встановлені факти, а також наведені вимоги КПК України (в редакції 1960 року) та КК України, висунуте обвинувачення, яке мало місце у 2011 році, та ту обставину, що ОСОБА_4 більше до кримінальної відповідальності не притягувався, суд вважає, що у цьому випадку можливо без шкоди для особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, провести розгляд кримінального провадження без її участі та закрити провадження у справі за встановлених підстав, звільнивши ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності в порядку ст.49 КК України, у зв'язку з чим клопотання прокурора про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 49 КК України (в редакції 2011 року), ст. 11-1 (в редакції 1960 року), 273, 282 КПК України (в редакції 1960 року), суд,
Зупинити розшук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Клопотання прокурора Київської окружної прокурора тури м.Одеси про закриття кримінальної справи у зв'язку зі звільненням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України в редакції, чинній на час вчинення кримінального правопорушення, - задовольнити.
Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.190 КК України (в редакції на момент вчинення злочину), на підставі ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальну справу закрити, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Київський районний суд м. Одеси протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1