справа № 513/18/26
провадження 1-кп/492/97/26
Іменем України
30 березня 2026 року м. Арциз
Суддя Арцизького районного суду Одеської області Варгаракі С.М., при секретарі судового засідання Богдан А.І., за участю адвоката Волкова І.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні заяву адвоката Волкова Іллі Івановича про відвід судді Саратського районного суду Одеської області Рязанової К.Ю. від участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП, -
встановив:
До Арцизького районного суду Одеської області з Одеського апеляційного суду надійшла заява адвоката Волкова Іллі Івановича про відвід судді Саратського районного суду Одеської області Рязанової К.Ю. від участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП. В обґрунтування заяви, адвокат посилається на те, що в провадженні судді Саратського районного суду Одеської області Рязанової К.Ю. перебувала справа про адміністративне правопорушення № 513/107925 (провадження № 3/513/646/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП. 06 листопада 2025 року суддею Саратського районного суду Одеської області Рязановою К.Ю. за результатами розгляду справи провадження винесено постанову про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. У зазначеній постанові суддя Рязанова К.Ю. вказала, що в діях ОСОБА_2 не вбачалось наявності жодної перешкоди на початку обгону та що водій транспортного ОСОБА_1 , рухаючись перед автомобілем під керуванням останньої без включення жодних світлових показчиків, розпочав повертати ліворуч АЗС «Petromol». Таким чином, повторний розгляд справи суддею Рязановою К.Ю. у справі № 513/18/26 протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП, є обставиною, що викликає сумнів у її неупередженості.
В судовому засіданні адвокат Волков І.І. заявлений відвід підтримав, просив його задовольнити та пояснив, що на його думку закриття провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення свідчить про те, що винуватим у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 15 серпня 2025 року є ОСОБА_1 . Постанова, якою закрито провадження не була оскаржена в до апеляційного суду, оскільки про винесення постанови адвокату стало відомо після складання протоколу відносно ОСОБА_1 та вирішення питання щодо оскарження постанови не було можливим без ознайомлення з відеозаписом, який було досліджено суддею Рязановою К.Ю. під час розгляду справи.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду заяви про відвід повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб порталі Судова влада України, однак у судове засідання не з'явився, клопотання про розгляд заяви про відвід за його відсутності до суду не подав.
Особа, якій заявлено відвід - суддя Рязанова К.Ю. про день, час та місце розгляду заяви була повідомлена належним чином, правову позицію з приводу заявлено відводу не надала.
Суд, розглянувши заяву про відвід судді Рязанової К.Ю., вислухавши обґрунтування адвокат Волкова І.І., дійшов висновку про відмову в задоволенні вищезазначеної заяви з наступних підстав.
Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення визначається цим Кодексом та іншими законами України (стаття 246 КУпАП).
У відповідності до частини 1 статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 р., провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Кодекс України про адміністративне правопорушення не передбачає процесуальних норм, які регламентують можливість заявити відвід судді і, відповідно, не передбачають порядку розгляду такої заяви про відвід.
Разом з тим, відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є складовою частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
КУпАП не містить норму, яка передбачає поняття «відвід судді» та порядок розгляду заяв про відвід (самовідвід), тому суд вважає, що у даному випадку необхідно застосувати аналогію закону, яка полягає у застосуванні врегульованих конкретною нормою правовідносин, норми закону, що регламентує подібні відносини у кримінальному процесуальному законодавстві.
Відповідно до вимог статті 80 КПК України, відвід судді може бути заявлений особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Відвід повинен бути вмотивованим.
Тобто, обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути обґрунтованими та доведеними. Відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів та доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо відвід не вмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.
Обставинами, на які посилається адвокат Волков І.І. про відвід судді Рязанової К.Ю., застосовуючи аналогією КПК України, передбачено у пункті 4 частини 1 статті 75 КПК України, як інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості.
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р.; (далі Конвенція) передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6).
У ряді рішень Європейський суду з прав людини (далі ЄСПЛ) намагається більш широко підходити до вирішення питання щодо впливу «досудової» діяльності судді на рівень безсторонності суду.
Так, у справі «Нортіер проти Нідерландів» ЄСПЛ зауважив, що «один лише факт про те, що суддя приймав рішення на досудовому етапі не можна вважати підставою для сумнівів щодо його безсторонності; основне значення у справі мають обсяг і характер цих рішень».
У справі «Сен-Марі проти Франції» двоє з трьох членів суду раніше приймали рішення про відмову у звільненні заявника з-під варти, що не було визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки попереднє рішення обмежувалося лише короткою оцінкою представлених фактів з метою встановити, чи є обґрунтованими підозри поліції та чи дають вони підстави побоюватися, що обвинувачений втече з-під варти.
На питання неупередженості суду звертає увагу Європейський суд з прав людини і вищезазначене рішення рішенні Суду від 10 грудня 2009 р. в справі «Мироненко і Мартенко проти України».
Наведе свідчить про те, що підстави для відводу судді можуть бути оціночною категорією, що з одного боку дає змогу реалізувати конституційну засаду незалежного розгляду справи суддею, а з іншого боку, є площиною для зловживань з боку недобросовісних учасників.
Таким чином, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на існування двох елементів безсторонності суду: суб'єктивної, яка полягає у тому, щоб жоден із його членів відкрито не проявляв упередженість та особисту зацікавленість, а також об'єктивної, що передбачає існування достатніх гарантій, щоб виключити будь-які сумніви щодо цього.
Зі змісту статті 6 Конвенції неупередженості суду вбачається, що правосуддя має не тільки здійснюватися, а повинно також демонструватись. Під сумнівом - довіра до суду, яку суд має вселяти громадянам у демократичному суспільстві. Як правило, неупередженість означає відсутність упереджень або упередженості, при цьому її наявність або відсутність можуть бути перевірені різними способами (справа «Кіпріану проти Кіпру», п. 118; справа «Мікаллеф проти Мальти», п. 93). Європейський Суд з прав людини у своїй практиці проводить відмінність між суб'єктивним підходом, тобто прагненням переконатися в суб'єктивному обвинуваченні або інтересі певного судді у конкретній справі та об'єктивним підходом, тобто визначенням, чи були судді надані достатні гарантії, щоб виключити будь-які обґрунтовані сумніви в цьому відношенні (справа «Кіпріану проти Кіпру», п. 118; справа «П'єрсак проти Бельгії», п. 30; справа «Грівз проти Сполученого Королівства», п. 69).
Частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначає, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 48 даного Закону встановлено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Згідно пунктів 1, 2 частини 7 статті 56 зазначеного Закону суддя зобов'язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Відповідно до статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікувавши зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» ЄСПЛ зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
У справі «Преда і Дардарі проти Італії» Суд вказав, що метою норми статті 17 Конвенції є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція. У разі ж незгоди з винесеним по справі рішенням чи ухвалою, сторона по справі не позбавлена можливості оскаржити постановлене по справі рішення чи ухвалу у порядку і строки, визначені чинним процесуальним законом.
Відповідно до Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантується Конституцією і законами України, а суддя при здійсненні правосуддя незалежний і підпорядковується лише закону.
Таким чином, в руслі суб'єктивної складової поняття безсторонності ЄСПЛ притримується позиції, що не потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Така позиція викладена у рішеннях Суду по справам «Хаушильд проти Данії» та «Ветштайн проти Швеції».
Неупередженість є ключовою характеристикою судді, головною ознакою судової влади та основою судового процесу і вважається очевидним фактом. Презумпція неупередженості має значну вагу. Особа, яка заявляє про упередженість, повинна бути здатна довести реальну або очевидну відсутність неупередженості у судді. Але простої заяви недостатньо, необхідно навести достовірні докази. Особиста думка або незгода з рішеннями судді не є доказом упередженості. У будь-якому випадку, припущення щодо упередженості є правовим питанням, яке має бути винесеним на розгляд суду. За виключенням надзвичайних обставин, заява про справжню або можливу упередженість не є питанням поведінки судді.
Отже, існує презумпція неупередженості судді, а протилежне необхідно доводити належними та допустимими доказами.
Таким чином, визначаючись щодо наявності підстав для відводу судді згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, наявність безсторонності, має визначатись, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.
З огляду на зазначене вище, ЄСПЛ у своїй практиці виділяє наступні критерії оцінки неупередженості: 1) суб'єктивний - беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі; 2) об'єктивний - визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу.
Отже, на думку суду, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді, не підтверджених жодними належними і допустимими доказами та в певною мірою порушує процесуальну незалежність судді.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 10 травня 2018 року (справа № 800/592/17) та від 1 жовтня 2018 року (справа № 9901/673/18).
Також, Верховний Суд вважає відвід завідомо безпідставним, якщо у заяві про відвід відсутні будь-які докази, які свідчили б про необ'єктивність чи упередженість судді щодо заявника, тобто підстави для відводу ґрунтуються на власних припущеннях заявника, або якщо підставою для відводу є непогодження сторони з процесуальними рішеннями судді.
Наприклад, в ухвалі від 18 грудня 2018 року у справі № 910/2968/18 Верховний Суд визнав відвід завідомо безпідставним, а його заявлення зловживанням процесуальними правами, оскільки вказаний відвід по суті «є висловленням незгоди з процесуальним рішенням Верховного Суду після того, як суд мотивував таке рішення».
Таким чином, за окремою підставою відводу визначеною саме як наявність «інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді», особа яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Сумнів у безсторонності судді повинен бути розумним, інакше будь-який судовий процес можна було б перетворити у безкінечну недовіру до суду та відповідно змін його складу.
За таких обставин, адвокат Волков І.І. не надав будь-яких доказів упередженості судді Рязанової К.Ю. у розгляді справи, заявлені ним доводи не свідчить неупередженість судді, а є лише незгодою з постановою судді, винесеної відносно другого учасника дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, у судовому засіданні заявник пояснив, що постанову він в апеляційному порядку не оскаржував.
Разом з тим, посилання захисника щодо встановлення вини ОСОБА_1 у вчиненні ДТП під час винесення постанови суддею Рязановою К.Ю. є його оціночним судженням та не знайшло підтвердження у судовому засіданні.
Підсумовуючи, суд наголошує на важливості інституту відводу судді для забезпечення безстороннього розгляду справи. Але вмотивованість заяви про відвід судді є процесуальним обов'язком учасника, який повинен добросовісно реалізовувати надане йому право.
Отже, в заяві про відвід судді Саратського районного суду Одеської області Рязанової К.Ю. не зазначено жодної з підстав, що є перешкодою для участі суддів в розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП.
На підставі викладеного, оскільки доказів, які б свідчили про упередженість судді під час розгляду справи не надано, а в ході розгляду заяви про відвід не встановлено інших обставин, передбачених статями 75, 76 КПК України, які б виключали участь судді в ньому, з урахуванням позиції ЄСПЛ про те, що особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), в задоволенні заявленого відводу судді слід відмовити.
Керуючись статями 75, 76, 80, 369-372 КПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні заяви адвоката Волкова Іллі Івановича про відвід судді Саратського районного суду Одеської області Рязанової К.Ю. від участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП - відмовити.
Ухвала суду оскарженню не підлягає.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області С.М. Варгаракі