печерський районний суд міста києва
Справа № 757/30645/24-ц
пр. 2-2270/26
03 листопада 2025 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ), в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договорами позики в розмірі 14 400,00 доларів США, 6 600,00 Євро та 100 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також покласти на відповідача судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що уклав із ОСОБА_2 договори позики в простій письмовій формі у вигляді розписок:
28.01.2017 року - на суму в розмірі 2 000,00 доларів США за усними домовленостями строком на 1 місяць;
15.03.2017 року - на суму в розмірі 5 000,00 євро строком на 3 місяці;
17.01.2018 року - на суму в розмірі 7 600,00 доларів США за усними домовленостями на строк до 31.12.2022 року;
22.01.2018 року - на суму в розмірі 1 800,00 доларів США за усними домовленостями на строк до 31.12.2022 року
31.01.2018 року - на суму в розмірі 3 000,00 доларів США за усними домовленостями строком до 31.12.2022 року;
04.07.2018 на суму в розмірі 1 600,00 євро на строк до 05.07.2018 року.
Загальна сума за розписками складає 14 400,00 доларів США та 6 600,00 євро.
Зазначає, що з відповідачем були знайомі давно та між ними були дружні стосунки, до 2018 року останній неодноразово брав у борг грошові кошти у нього та постійно повертав в обумовлені строки.
За умовами розписок та за домовленостями між ними відповідач повинен був повернути грошові кошти у такі строки:
за розпискою від 28.01.2017 року - до 27.02.2027 року;
за розпискою від 15.03.2017 року - до 14.06.2017 року;
за розпискою від 17.01.2018 року - до 31.12.2022 року;
за розпискою від 22.01.2018 року - до 31.12.2022 року;
за розпискою від 31.01.2018 року - до 31.12.2022 року;
за розпискою від 04.07.2018 року - до 05.07.2018 року.
Проте, станом на момент подання позову відповідач боргові зобов'язання не виконав, кошти не повернув. Неодноразово за період із липня 2018 року до березня 2023 року позивач в усній формі звертався до відповідача з проханням повернути запозичені гроші, але останній звернення ігнорує, змінив номер телефону, місце проживання його невідомо, зустрічей уникає та в добровільному порядку позику не повертає. Ппозивач є пенсіонером і не має можливості (ні фізичної, ні фінансової) постійно шукати зустрічі з відповідачем. Протягом останніх 5 років через безвідповідальне ставлення відповідача до взятих на себе грошових зобов'язань у нього погіршився стан здоров'я, постійно перебуває під наглядом лікаря, у зв'язку з чим йому завдано моральну шкоду, яку оцінює в 100 000,00 грн.
Посилаючись на наведене, просить позов задовольнити.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.07.2024 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у вищевказаній цивільній справі та призначено підготовче засідання у справі на 15.10.2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.10.2024 року відкладено підготовче засідання на 03.02.2025 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.02.2025 року відкладено підготовче засідання на 21.04.2025 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 року закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 30 липня 2025 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2025 року розгляд справи відкладено до 03.11.2025 року.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, у матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без їх участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився; про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки, відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористалась, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами.
Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Суд установив, що відповідач склав розписки про те, що:
28.01.2017 року взяв у ОСОБА_1 2 000,00 доларів США;
15.03.2017 року взяв у ОСОБА_1 5 000,00 євро строком на 3 місяці;
17.01.2018 року взяв у ОСОБА_1 7 600,00 доларів США;
22.01.2018 року взяв у ОСОБА_1 1 800,00 доларів США;
31.01.2018 року взяв у ОСОБА_1 3 000,00 доларів США;
04.07.2018 взяв у ОСОБА_1 1 600,00 євро на строк до 05.07.2018 року зі сплатою 5 % на місяць.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).
Отже, статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що незважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)).
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, вважаючи, що між ними виникли боргові зобов'язання за договором позики.
Однак, зі змісту розписок від 28.01.2017 року, 17.01.2018 року, 22.01.2018 року та 31.01.2018 року не вбачається, що відповідач узяв кошти у сумі 2 000,00 дол. США, 7 600,00 дол. США, 1 800,00 дол. США та 3 000,00 дол. США відповідно саме в борг. Також, відсутнє зобов'язання відповідача повернути отримані в борг грошові кошти саме ОСОБА_1 .
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц, в якій визнано не доведеним факт отримання коштів саме в борг під зобов'язання повернення зазначеного боргу з огляду на зміст поданої позивачем розписки, в якій аналогічним чином зазначено про отримання від позивача певної суми коштів на визначений строк.
Тобто, у спірних правовідносинах позивачем не доведено, а судом не встановлено, існування між сторонами у справі правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.
При цьому, судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою, відмінність залежить від доказування. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У постанові від 13 вересня 2023 року у справі №754/3591/21 Верховний Суд зазначив, що «саме сторони правочину несуть відповідальність за належне оформлення договірних правовідносин, зрозумілого змісту правочину. У разі різночитання вони не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про тлумачення правочину відповідно до положень статті 213 ЦК України, чого позивачка у цій справі не здійснила. Суд з власної ініціативи вирішувати вказане правове питання не може (частина друга статті 213 ЦК України, частина перша статті 13 ЦПК України). При цьому перевірка справжньої правової природи правочину (боргової розписки) не дає суду підстав вважати розписки ОСОБА_3 від 28 лютого 2020 року договором позики за яким у нього виник обов'язок з повернення грошових коштів ОСОБА_4 ».
Отже, з матеріалів справи вбачається, що у розписках від 28.01.2017 року, 17.01.2018 року, 22.01.2018 року та 31.01.2018 року відсутня інформація про отримання відповідачем грошових коштів саме у борг та зобов'язання про повернення грошей позивачу.
Крім того, згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Cтандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Саме для цього та для забезпечення прав протилежної сторони на інформування про справу ЦПК України передбачає, що позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (пункт 8 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до частини п'ятої статті 95 ЦПК України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Аналізуючи зміст статті 95 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 дійшла висновку, що:
1) письмові докази подаються в оригіналі або копіях; 2) копії поданих документів мають бути засвідчені у порядку, встановленому законодавством; 3) учасник справи, який подає письмові докази в копіях, зазначає про наявність у нього оригіналу такого документа і засвідчує копію такого доказу своїм підписом із зазначенням дати засвідчення копії; 4) якщо в учасника справи немає оригіналу, він подає наявну у нього копію письмового доказу і може заявити клопотання про витребування цього доказу у відповідного учасника справи; 5) за відсутності такого клопотання таке витребування може зробити суд з власної ініціативи.
Зазначена норма не містить вимог щодо будь-якого засвідчення копій документів, оригіналів яких позивач не має, а загальне правило щодо подачі копій, засвідчених належним чином, слід тлумачити у контексті усієї зазначеної статті ЦПК України.
Верховний Суд в аналогічних справах неодноразово підтверджував правову позицію стосовно того, що доказом невиконання боржником зобов'язання за розпискою є наявність оригінала боргової розписки у позивача (кредитора). Зокрема, такі висновки суду касаційної інстанції зазначені в постановах від 16 червня 2022 року у справі № 344/17277/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 565/12/19 та від 19 грудня 2022 року у справі № 754/10390/16.
Разом із тим, позивач на підтвердження своїх позовних вимог надав суду лише копії розписок від 28.01.2017 року, 15.03.2017 року, 17.01.2018 року, 22.01.2018 року, 31.01.2018 року та 04.07.2018 року, оригінали розписок суду не надані, у позовній заяві також не зазначено про наявність у позивача оригіналів цих розписок.
Тому суд виходить із того, що позивач не довів наявності обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, оскільки, відсутність у позивача (позикодавця) оригіналів розписок фактично свідчить про виконання позичальником зобов'язання з повернення позики.
Таким чином, дослідивши зміст позовної заяви та додані до неї матеріали, суд доходить висновку про недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог стосовно стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за розписками, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 509, 525, 526, 530, 545, 1046, 1047 ЦК України, статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 17.11.2025 року.
Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ