Справа № 289/178/26
Номер провадження 2/289/718/26
31.03.2026 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді Сіренко Н.С.,
за участі секретаря судового засідання Василенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
29.01.2026 ТОВ «КРЕДИТ ТУ Ю» звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 10440,00 грн., а також понесені судові витрати : 2662,40 грн. - сума сплаченого судового збору та 10500,00 грн. - витрати на професійну правову допомогу.
Як на підставу позовних вимог позивач вказує, що 04.02.2020 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено кредитний договір №110199, за умовами якого ТОВ надає Клієнту фінансовий кредит на умовах строковості, зворотності, платності, сума виданого кредиту - 2000,00 грн., строк кредиту 30 днів, відсоткова ставка 2% на добу, дата повернення кредиту 04.02.2020.
Згідно виписки з особового рахунку заборгованість за Кредитним договором станом на 24.11.2025 становить 10440,00 грн., з яких 2000,00 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту, 8440,00 грн. - прострочена заборгованість за відсотками.
28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та позивачем ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників від 28.10.2021, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 .
Ухвалою від 03.02.2026 відкрито спрощене провадження у справі та ухвалено розглядати справу з повідомленням сторін, призначено судове засідання на 04.03.2026 (а.с.34), копію ухвали направлено сторонам, однак направлена відповідачу на адресу зареєстрованого місця проживання кореспонденція повертається до суду не врученою адресату по причині «адресат відсутній» (а.с.39), проведення якого було відкладено на 31.03.2026.
Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся шляхом направлення судової повістки про виклик до суду на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, однак направлена судом кореспонденція повертається до суду не врученою адресату по причині «адресат відсутній» (а.с.39,56), що згідно усталеної практики Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, від 09.11.2023 у справі № 753/114/22) вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду.
Окрім направлення судової повістки про виклик до суду на зареєстровану адресу місця проживання відповідача, останній повідомлявся про розгляд справи шляхом доставки електронного листа до електронної скриньки ОСОБА_1 (а.с.36,52), а також шляхом направлення SMS-повідомлення щодо документу «Судова повістка-повідомлення про судове засідання» на вказаний у позовній заяві номер телефону відповідача, однак документ не доставлено по причині «некоректно вказано номер телефону» (а.с.36а,53).
В судове засідання сторони не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином. Позивач в заяві просить розглянути справу за його відсутності, не заперечує проти постановлення по справі заочного рішення (а.с.40-42).
У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.
З іншого боку, відповідачу частиною першою статті 284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом (Постанова ВС від 13.10.2025 у справі №572/3022/24).
Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, однак в судове засідання повторно не з'явився, причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав, заяв чи клопотань не надходило.
За таких обставин, з урахуванням положень статті 280 ЦПК України, судом протокольно ухвалено провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Урівноваженням прав відповідача є його право на перегляд заочного рішення, подачу всіх доказів, які він міг подати у судовому засіданні, а також на нову оцінку наявних у справі доказів з урахуванням його позиції.
Згідно положень статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 04.02.2020 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №110199 (а.с.6-8), який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) KL4185 і був надісланий на мобільний номер телефону позичальника (а.с.9). Підписуючи договір ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (п.6.8).
Згідно з умовами кредитного договору, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 2000,00 грн. (п.1.1.) зі строком кредитування 30 днів, тобто до 04.03.2020 (п.1.2.); за користування кредитом клієнт сплачує ТОВ 730% річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу (п.1.3.).
Згідно п.1.4. Договору кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом, а в розділі 7 Договору клієнтом ОСОБА_1 зазначено рахунок позичальника № НОМЕР_1 .
Згідно п.2.3 кредитного договору, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
У Додатку №1 до Договору про надання фінансового кредиту №110199 від 04.02.2020, сторонами погоджено графік розрахунків та орієнтовна сукупна вартість кредиту (а.с.8).
Отже, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування та відповідач погодилась з ними шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» №522/12 від 17.12.2025, з якої вбачається, що 02.04.2020 о 20:00:09 на банківську карту № НОМЕР_1 було перераховано грошові кошти в сумі 2000,00 грн. за описом видача кредиту №110199 (а.с.10).
28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників (а.с.11-14).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №110199 від 04.02.2020 на загальну суму 10440,00 грн., з яких: 2000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 8840,00 грн. заборгованість по нарахованим процентами (а.с.15).
З виписки з особового рахунка за кредитним договором № 110199 вбачається, що ОСОБА_1 станом на 24.11.2025 має заборгованість за кредитним договором в розмірі 10440,00 грн., з яких: 2000,00 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; 8440,00 грн. прострочена заборгованість по процентам (а.с.19).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно положень статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Висновок щодо правомірності укладення кредитного договору шляхом підписання електронним цифровим підписом викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021, справа № 524/5556/19. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18; від 09.09.2020 у справі № 732/670/19; від 07.10.2020 №127/33824/19. Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно вимог ст. ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», доказів, які б спростовували установлені судом обставини на підставі доказів наданих стороною позивача, відповідачем не надано та не спростовано розмір заборгованості, заявлений позивачем.
На підставі наведеного вище, виходячи з «балансу ймовірностей» як стандарту доказування, котрий ЄСПЛ у рішенні «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» (заява № 59166/12) від 23.08.2016 визнає притаманним саме цивільним справам, відповідно до якого доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж не мав, суд доходить до висновку, що ОСОБА_1 04.02.2020 отримав кредитні кошти в розмірі 2000,00 грн., однак в порушення умов договору свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, право вимоги якої первісним кредитодавцем переуступлено позивачеві.
З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини, враховуючи неспростування відповідачем твердження позивача про неповернення кредиту, а також відомостей, що містяться в розрахунку заборгованості, суд вважає встановленою обставину наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 110199 від 04.02.2020.
Водночас, перевіривши розрахунок позивача, суд не погоджується із сумою нарахованих відсотків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.»
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що нарахування процентів має здійснюватися в межах строку кредитування.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту № 110199 від 04.02.2020 був погоджений сторонами та становив 30 днів, тобто до 04.03.2020.
Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту передбачено, що Клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1200,00 грн. за період з 04.02.2020 по 04.03.2020, виходячи з розрахунку: 2000,00 грн. (тіло кредиту) х 2% (відсоткова ставка) х 30 днів (строк кредиту).
Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.
Отже, позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за договором про надання фінансового кредиту № 110199 від 04.02.2020 з відповідача підлягає стягненню 3200,00 грн., а саме: 2000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1200,00 грн. - нараховані проценти, що також обумовлено сторонами кредитного договору та зазначено в Додатку №1до Договору - Графіку розрахунків (а.с.8).
При вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду: копію договору про надання правової допомоги від 29.12.2023, укладеного між ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та адвокатом Пархомчуком С.В. (а.с.20-21); Додаткову угоду до Договору від 29.12.2025 (а.с.22); копію акту про отримання правової допомоги від 19.12.2026 по справі Філіпова Я.І. на суму 10500,00 грн. (а.с.44); рахунок на оплату послуги згідно Договору від 29.12.2023 (а.с.49) та копію платіжної інструкції №3 10776 від 19.02.2026 на суму 10500,00 грн. (а.с.48).
На думку суду, витрати позивача на професійну допомогу є документально підтвердженими. Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачем не подавалося, хоча відповідно до положень частин 5, 6 ст. 137 ЦПК України саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, є недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У своїй Постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 Верховний Суд висловив позицію про те, що саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19 зроблено висновок, що у розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.
Разом з тим, сторона відповідача не скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 гривень, як передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір» (а.с.28).
За таких обставин, оскільки вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню :
по сплаті судового збору у розмірі 816,06 грн. (3200,00 /10440,00х2662,40);
витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3218,39 грн. (3200,00 /10440,00х10500,00).
Керуючись ст.ст. 2, 12, 81, 141, 263-265, 274-279, 280-284, 289 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, ЄДРПОУ 42228158) заборгованість за кредитним договором №110199 від 04.02.2020 в розмірі 3200,00 грн. (три тисячі двісті грн. 00 коп.), а також судові витрати 816,06 грн. (вісімсот шістнадцять грн. 06 коп.) - сума сплаченого судового збору, та 3218,39 грн. (три тисячі двісті вісімнадцять грн. 39 коп.) - витрати на правову допомогу, а всього 7234,45 грн. (сім тисяч двісті тридцять чотири грн. 45 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуте Радомишльським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Наталія СІРЕНКО