Справа № 752/3269/25 Головуючий І-ої інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1977/2026 Доповідач: ОСОБА_2
26 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
представника потерпілого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_11 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 ,
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Городок Ружинського району Житомирської області, громадянина України, з середньою освітою, який працює водієм ПП «Мережа-Авто», одруженого, який має на утриманні неповнолітнього сина 2007 року народження, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з визначенням іспитового строку тривалістю в 2 (два) роки.
Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки: з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення процесуальних витрат.
Згідно вироку, 17 вересня 2024 року, приблизно о 12 год 02 хв., водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автобусом марки «Mercedes-Benz 313 CDI», р.н. НОМЕР_1 , здійснюючи перевезення пасажирів по автобусному маршруту регулярних перевезень «Демівщина - Київ АС Видубичі», рухаючись головною дорогою, а саме третьою (крайньою лівою) смугою проїзної частини Столичного Шосе у місті Києві, зі сторони вулиці Любомирської, в напрямку вулиці Старокиївської, зі швидкістю 88,04 км/год. ± 3,52 км/год., яка значно перевищувала максимально дозволену на даній ділянці 50 км/год., наближався до нерегульованого перехрестя з вулицею Конча-Заспинською.
В салоні автобусу марки «Mercedes-Benz 313 CDI», р.н. НОМЕР_1 перебували пасажири: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ; ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_12 ; ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_13 ; ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_15 .
В цей час другорядною дорогою, а саме проїзною частиною вулиці Конча-Заспинської у місті Києві рухався технічно справний автомобіль марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , яка виїхала на нерегульоване перехрестя Столичного Шосе і вулиці Конча-Заспинської у місті Києві, зупинилася в межах першої (крайньої правої) смуги Столичного Шосе та порушивши вимоги пунктів 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху України (які в тому числі перебувають у причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору) розпочала рух автомобілем марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_2 з подальшим виконанням маневру лівого повороту на Столичне шосе (в напрямку вулиці Любомирської), рухаючись зправа наліво відносно напрямку руху автобусу марки «Mercedes-Benz 313 CDI», р.н. НОМЕР_1 .
Під час руху ОСОБА_7 допустив порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 12.3, 12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_7 виявились у тому, що він 17 вересня 2024 року, приблизно о 12год. 02хв., керуючи джерелом підвищеної небезпеки, а саме автобусом марки «Mercedes-Benz 313 CDI», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись третьою (крайньою лівою) смугою проїзної частини Столичного шосе у місті Києві, зі сторони вулиці Любомирської, в напрямку вулиці Старокиївської, маючи об'єктивну можливість спостерігати за показниками спідометра та обрати безпечну швидкість в межах дозволеної, усвідомлюючи, що на даній ділянці дороги максимально дозволена швидкість руху становить 50 км/год., свідомо порушуючи швидкісний режим та нехтуючи безпечними прийомами керування, наближаючись до нерегульованого перехрестя з вулицею Конча-Заспинською у місті Києва, маючи об'єктивну можливість спостерігати момент початку руху автомобілю марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_2 і усвідомити, що вказаний автомобіль створив небезпеку для його руху, будучи зобов'язаним в такому випадку негайно вжити заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, маючи об'єктивну змогу зупинити керований ним автобус марки «Mercedes-Benz 313 CDI», р.н. НОМЕР_1 шляхом застосування екстреного гальмування, не зміг вірно оцінити дорожню обстановку і відповідно зреагувати на її зміни, внаслідок чого, виїхавши на нерегульоване перехрестя Столичного Шосе та вулиці Конча-Заспинської у місті Києві, допустив зіткнення з автомобілем марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_16 .
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_24 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_12 .
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , спричинено тілесні ушкодження, внаслідок яких вона померла на місці пригоди.
Таким чином, ОСОБА_7 порушив правила безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_24 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_12 та спричинило смерть потерпілої ОСОБА_26 , тобто ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України.
Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 31.03.2025 року щодо ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, через м'якість. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги зазначає про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, відповідно до ст.12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням. При цьому, хоча по відношенню до наслідків вина обвинуваченого є необережною, проте об'єктом посягання є здоров'я та життя інших людей, та наслідком вчинення якого є смерть людини.
Посилається на позицію Верховного Суду, викладену колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 15.11.2021 у справі №199/6365/19 та зазначає про те, що колегія суддів звернула увагу на послідовну практику Верховного Суду, згідно з якою розкаяння передбачає окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.
У діях обвинуваченого ОСОБА_7 крім формального визнання своєї провини відсутній жодний з наведених Верховним Судом елементів:
- перед потерпілими обвинувачений вибачився за події 17 вересня 2024 лише на підготовчому судовому засіданні 27 лютого 2025 року - тобто більше ніж через п'ять місяців. При цьому вибачення було лише перед потерпілими у кримінальному провадженні - ОСОБА_24 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_12 , які отримали тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, та перед ОСОБА_11 - чоловіком померлої ОСОБА_26 . Доказів вибачення ОСОБА_7 перед іншими десятьма постраждалими пасажирами свого автобуса матеріали справи не містять;
- жодних доказів відшкодувань потерпілим чи, бодай, пропозицій або бажання ОСОБА_7 виправити наслідки вчиненого матеріали справи не містять. Як повідомив суду обвинувачений під час його допиту в судовому засіданні 06 березня 2025 року, він чекав, коли потерпілі звернуться до нього;
- намагання обвинуваченого перекласти хоча б частину провини на іншого учасника ДТП - ОСОБА_26 , яка від отриманих травм померла на місці пригоди, та посилання на постанову слідчого про виділення матеріалів стосовно ОСОБА_26 в окреме провадження жодним чином не підтверджує дійсне та відверте визнання ОСОБА_7 своєї провини та готовність нести покарання за вчинений злочин;
- письмові докази відповідно до приписів ч.3 ст.349 КПК України суд не досліджував, водночас обвинувальний акт не містить підтверджень про щире каяття обвинуваченого, отже цей факт не знайшов свого відображення в матеріалах кримінального провадження.
Щодо нібито активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення прокурор зазначає, що до такого висновку суд першої інстанції дійшов також необґрунтовано, виключно на підставі голослівної заяви захисту про цю обставину. Ні обвинувальний акт, ні інші матеріали кримінального провадження не містять жодного підтвердження реальності такої пом'якшувальної обставини.
Звертає увагу на відсутність в матеріалах кримінального провадження доказів, з приводу надання допомоги потерпілим безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, тобто після ДТП.
При цьому, зазначає, що усі 14 пасажирів автобуса, яким керував ОСОБА_7 , внаслідок ДТП отримали різні тілесні ушкодження та їм надавалася відповідна медична допомогу або на місці пригоди бригадами екстреної медичної допомоги, або в медичних закладах після госпіталізації.
Більш того, жодна з потерпілих, які отримали під час ДТП 17.09.2024 року тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, та які були присутні під час судового розгляду в суді першої інстанції, не підтвердили факт надання їм допомоги з боку обвинуваченого.
Таким чином, на думку прокурора, суд першої інстанції в оскаржуваному вироку навів необґрунтовані та невмотивовані висновки щодо наявності обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 . Так само безпідставно та передчасно суд першої інстанції врахував наявність в діях потерпілої ОСОБА_26 порушень ПДР, проігнорувавши презумпцію невинуватості, оскільки кримінальну провадження щодо іншого учасника ДТП не було предметом розгляду даної справи та на даний час кримінальне провадження не закінчено.
Суд першої інстанції, незважаючи на встановлені дані про особу обвинуваченого, його позитивну характеристику за місцем роботи, те, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має середню спеціальну освіту, до кримінальної відповідальності притягується вперше, одружений та має на утриманні сина 2007 р.н., ухвалюючи вирок та обираючи обвинуваченому вид і розмір покарання, а також звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, належним чином не мотивував таке своє рішення.
Наголошує, що судом першої інстанції безпідставно та невмотивовано застосовані одні й ті ж самі пом'якшувальні обставини при призначенні покарання у розмірі, наближеному до мінімального, а також при обґрунтуванні підстав для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст.75 КК України.
Захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 31.03.2025 року та постановити нову ухвалу, якою призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами та на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік. В решті вирок залишити без змін.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги зазначає про те, що суд першої інстанції під час розгляду справи та постановлення вироку надав неправильну оцінку наявним пом'якшуючи обставинам. При цьому, висновки суду першої інстанції щодо необхідності призначення обвинуваченому додаткового покарання не узгоджуються з наявністю значної кількості пом'якшуючих вину обставин та особою винного.
Крім того, призначене судом основне покарання хоча і не виходить за межі, встановлені санкцією ч.2 ст.286 КК України, але за своїм розміром є досить суворим і фактично нівелює щире дійове розкаяння ОСОБА_7 та усі його відверті намагання активно сприяти досудовому і судовому слідству.
Також, судом не було враховано як обставини, що пом'якшують покарання, те, що визнання власної провини та щире каяття ОСОБА_7 мало місце одразу після дорожньо-транспортної пригоди та зі стадії досудового розслідування. Всі учасники процесу чули його аналогічні та послідовні пояснення і в судовому засіданні, що мало наслідком розгляд кримінального провадження згідно з приписами ч.3 ст.349 КПК України.
Не в повній мірі суд першої інстанції врахував і той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 за все своє життя жодного разу не притягався ані до адміністративної, ані до кримінальної відповідальності, а відтак не має судимості та притягається до кримінальної відповідальності вперше.
На переконання захисника судом не всі пом'якшуючі обставини були взяті до уваги, зокрема такі як: беззастережне визнання вини ОСОБА_7 ; перше притягнення його до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, яке є злочином з необережності, що вказує на відсутність умислу на вчинення ним кримінального правопорушення; позитивні характеристики за місцем роботи та проживання; наявність на утриманні неповнолітньої дитини.
Звертає увагу, що в судовому засіданні всі учасники процесу почули особисті вибачення ОСОБА_7 , повне визнання ним вини, осуд своєї поведінки та жаль щодо наслідків ДТП, що підтверджує його власне ставлення до вчиненого та наслідків.
Зауважує, що розкаяння ОСОБА_7 настало у часі навіть раніше за внесення даних до ЄРДР, адже він одразу після ДТП став допомагати потерпілим та в подальшому надавав усю інформацію органам досудового слідства. За таких обставин є очевидним, що ОСОБА_7 усвідомив свої помилки, жодних підстав не довіряти ОСОБА_7 чи сумніватися у щирості його каяття, у суду першої інстанції не було.
Таким чином, за наявності значної кількості обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 , та фактичної відсутності обтяжуючих обставин, призначене судом покарання є не зовсім справедливим та мало б бути визначено в межах мінімальної санкції частини статті і без призначення додаткового покарання.
Поза увагою суду залишився той факт, що ОСОБА_7 має водійський стаж починаючи з 1994 року, тобто понад 30 років і до цього випадку не був причетним до дорожньо-транспортних пригод, а його робота на посаді водія наразі єдина можливість заробляти на утримання сім'ї та відшкодувати вартість судових експертиз, які покладені на нього, і в подальшому можливих цивільних позовів.
Потерпілий ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 31.03.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України скасувати в частині призначеного покарання. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги зазначає про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, а також неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме - безпідставне застосування положень ст.75 КК України. Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України. Зазначене кримінальне правопорушення, відповідно до порушень ст.12 КК України, є тяжким кримінальним правопорушенням. При цьому, хоча по відношенню до наслідків вина обвинуваченого є необережною, проте об'єктом посягання є здоров'я та життя інших людей та наслідком вчинення якого є смерть людини.
На думку потерпілого, суд першої інстанції в оскаржуваному вироку навів необґрунтовані та невмотивовані висновки щодо наявності обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 . Так само безпідставно та передчасно суд першої інстанції врахував наявність в діях потерпілої ОСОБА_26 порушень ПДР, проігнорувавши презумпцію невинуватості, оскільки кримінальне провадження щодо іншого учасника ДТП не було предметом розгляду даної справи та наразі кримінальне провадження щодо неї не закінчено. Зауважує, що звільняючи обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд належним чином не мотивував таке своє рішення. Наголошує, що судом безпідставно застосовані фактично одні і ті самі пом'якшувальні обставини при призначенні покарання у розмірі, наближеному до мінімального, а також при обґрунтуванні підстав для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст.75 КК України.
Представник потерпілого подав доповнення до апеляційної скарги потерпілого, в яких просить вирішити питання щодо усіх речових доказів та скасувати арешт, накладений на автомобіль Ford Fusion д.н.з. НОМЕР_2 . Зазначає про те, що оскаржуваний вирок не містить рішення щодо зняття арешту на автомобіль Ford Fusion д.н.з. НОМЕР_2 , що порушує законні права та інтереси потерпілого ОСОБА_11 , який через цю обставину позбавлений можливості вирішити подальшу долю майна.
Захисник - адвокат ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційні скарги прокурора та потерпілого, в яких просить апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_11 залишити без задоволення, а вирок в оскаржуваній ними частині - без змін.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, представника потерпілого, пояснення обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Судовий розгляд вказаного кримінального провадження проводився в суді першої інстанції в порядку ч.3 ст.349 КПК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких докази судом не досліджувались, апеляційним судом не перевіряються.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 правильно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження та спричинило смерть потерпілої.
Висновки суду відносно фактичних обставин справи, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій, в апеляційних скаргах не заперечуються.
Перевіряючи вирок суду в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що згідно з вимогами ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно роз'яснень, наведених в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Перевіряючи вирок суду в частині правильності призначеного обвинуваченому покарання апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції посилаючись на положення статей 50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вчинив необережний злочин, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, має середню спеціальну освіту, працює водієм ПП «Мережа-Авто», відповідно до характеристики з місця роботи характеризується виключно позитивно, порушень правил дорожнього руху до подій, вказаних в обвинувальному акті, не вчиняв, одружений та має на утриманні неповнолітнього сина 2007 року народження.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, надання допомоги потерпілим безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.
На підставі вищевикладених обставин, суд призначив ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
Приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого від покарання на підставі ст.ст. 75, 76 КК України суд першої інстанції врахував наявність встановлених пом'якшуючих обставин, ставлення обвинуваченого до скоєного.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
На переконання колегії суддів, викладені судом першої інстанції обставини у своїй сукупності не дають підстав для висновку про можливість застосування до обвинуваченого положень ст.ст. 75, 76 КК України.
Колегія суддів враховує ту обставину, що суд першої інстанції в достатній мірі не врахував конкретні обставини провадження та його наслідки, зокрема те, що внаслідок вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, настала смерть людини, а також спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілим.
Таким чином, викладені судом першої інстанції обставини у своїй сукупності не дають підстав для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання та його звільнення від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, а відтак доводи прокурора та представника потерпілого в цій частині обґрунтовані.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції явно переоцінив обставини, якими він обґрунтував можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, оскільки, враховуючи тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, його наслідки, суд, на думку колегії суддів, не мав достатніх підстав для такого висновку та прийняття рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, колегія суддів у відповідності із вимогами ст.ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вчинив необережний злочин, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, має середню спеціальну освіту, проходить військову службу, виключно позитивно характеризується за місцем роботи, порушень правил дорожнього руху до подій, вказаних в обвинувальному акті, не вчиняв, одружений. В якості обставин, що пом'якшують покарання, колегія суддів враховує обставини встановлені судом першої інстанції, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, надання допомоги потерпілим безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення. Обтяжуючих покарання обставин колегією суддів не встановлено.
Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ОСОБА_7 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки з огляду на наслідки - завдання середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим, а також спричинення смерті потерпілій ОСОБА_26 , що знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із ДТП, доводи захисника в цій частині є безпідставними.
Доводи прокурора про те, що обвинувачений ОСОБА_7 нібито намагається перекласти частину вини на іншого учасника ДТП - ОСОБА_26 , та що це свідчить про відсутність щирого визнання вини, є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Зокрема, з формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним вбачається, що «в цей час другорядною дорогою, а саме проїзною частиною вулиці Конча-Заспинської у місті Києві рухався технічно справний автомобіль марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , яка виїхала на нерегульоване перехрестя Столичного Шосе і вулиці Конча-Заспинської у місті Києві, зупинилася в межах першої (крайньої правої) смуги Столичного Шосе та порушивши вимоги пунктів 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху України (які в тому числі перебувають у причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору) розпочала рух автомобілем марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_2 з подальшим виконанням маневру лівого повороту на Столичне шосе (в напрямку вулиці Любомирської), рухаючись зправа наліво відносно напрямку руху автобусу марки «Mercedes-Benz 313 CDI», р.н. НОМЕР_1 ».
Отже, зазначення стороною захисту обставин щодо наявності порушень ПДР у діях потерпілої ОСОБА_26 не є способом уникнення відповідальності чи перекладання вини, а виступає реалізацією права на захист та спрямоване на встановлення об'єктивної істини у справі, зокрема - повного та всебічного з'ясування механізму дорожньо-транспортної пригоди. Така позиція узгоджується з принципом змагальності сторін і не може тлумачитися як заперечення власної вини.
При цьому матеріали кримінального провадження свідчать, що ОСОБА_7 не заперечував фактичних обставин кримінального правопорушення, що також підтверджується розглядом справи в порядку ч.3 ст.349 КПК України. Водночас, визнання вини не виключає права обвинуваченого звертати увагу суду на обставини, які мають значення для правильної правової оцінки події та індивідуалізації покарання.
Необґрунтованими є посилання прокурора на відсутність обставин, що пом'якшують покарання, оскільки згідно вироку суд першої інстанції такими обставинами визнав згідно зі ст.66 КК України, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, надання допомоги потерпілим безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення.
Слід зазначити, що закон не забороняє суду самостійно встановлювати наявність обставин, що пом'якшують покарання, навіть якщо вони не зазначені в обвинувальному акті, оскільки це відповідає вимогам повного та всебічного з'ясування судом всіх обставин кримінального провадження.
Також, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, суд першої інстанції, визнаючи обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, навів у постановленому рішенні доводи на обґрунтування своєї позиції.
Зокрема, за змістом оскаржуваного вироку вбачається, що в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав себе винним, вибачився перед потерпілими, щиро розкаявся, фактичні обставини справи не оспорював, а також підтвердив встановлені обставини справи.
На переконання колегії суддів, для досягнення цілей покарання, передбачених ч.2 ст.50 КК України, необхідним і достатнім буде покарання у виді позбавлення волі, з реальним його відбуванням, але в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією частини 2 статті 286 КК - у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки із застосовуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки, оскільки саме таке покарання буде відповідати вимогам кримінального закону і буде необхідним та достатнім для досягнення його мети.
Враховуючи наведене, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_7 підлягає скасуванню на підставі ст. 413 КПК України у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність; невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку, за яким обвинувачений має реально відбувати покарання.
На момент апеляційного перегляду вироку, питання щодо скасування арешту на автомобіль Ford Fusion д.н.з. НОМЕР_2 фактично вже вирішено у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим відсутні підстави для повторного вирішення цього питання судом апеляційної інстанції, що також підтвердив в судовому засіданні представник потерпілого.
Так, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року, копію якої було долучено до матеріалів кримінального провадження представником - адвокатом ОСОБА_9 , задоволено клопотання адвоката ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_11 та скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва (№761/36554/24 від 04.10.2024) у кримінальному провадженні №12024100000001051 від 17.09.2024 на автомобіль марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_26 . Автомобіль марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_2 повернуто ОСОБА_11 .
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Керуючись ст.ст.404, 405,407, 409, 420, 615 КПК України колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_11 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - задовольнити частково.
ВирокГолосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
Строк відбування покарання обчислювати з дня фактичного затримання в ході звернення вироку до виконання.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4