Справа № 162/22/26
Провадження № 2/162/115/2026
30 березня 2026 року селище Любешів
Любешівський районний суд Волинської області у складі
головуючого судді Цибень О.В.,
за участю секретаря судового засідання Будько І.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Гунько О.Є,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу
Від представника позивача - адвоката Бібік О.М. 13.01.2026 до Любешівського районного суду Волинської області надійшов вказаний позов.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.10.2021 між позивачем та відповідачем був зареєстрований шлюб Луцьким відділом ДРАЦС у Луцькому районі Волинської області ЗМУ МЮ (м. Львів) за актовим записом № 333. У шлюбі в них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом тривалого часу через відсутність взаєморозуміння, як фізичне, так і психологічне насильство, розходження поглядів на сімейні відносини та цінності, сімейні стосунки між сторонами погіршились, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Взаємні спроби примирення з відповідачем не дали бажаних результатів. Позивач також вважає, що існуюча модель сімейних відносин негативно впливає на гармонійний розвиток та виховання, емоційний та духовний стан дітей. На підставі викладеного просить суд розірвати шлюб між сторонами.
Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 02.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін.
Представник відповідача - адвокат Єлісєєва Н.О. 12.03.2026 подала до суду відзив, у якому вказує про необґрунтованість, передчасність та невідповідність реальним обставинам сімейного життя сторін заявлених позовних вимог. Вказує, що викладені у позові доводи та обставини мають суб'єктивний характер, припущеннями та емоційною оцінкою позивача, не підтверджені належним і допустимими доказами, зокрема щодо неналежної поведінки відповідача та його протиправний дій. Для відповідача сім'я є ключовою життєвою цінністю, а тому він щиро зацікавлений у збереженні шлюбу та відновленні нормальний подружніх відносин., кохає дружину та дітей. Відповідач продовжує ставитися з повагою до позивача та переконаний, що конфлікт між ними є тимчасовим і може бути врегульований шляхом діалогу та взаємного порозуміння. Відповідач є турботливим батьком, бере активну участь у житті дітей, їх вихованні, навчанні та розвитку, тому розірвання шлюбу між батьками впливає на психологічний стан дітей і може спричинити негативні наслідки для їх емоційного розвитку. За наявною інформацією, заява до правоохоронних органів була відкликана позивачем, що свідчить про відсутність підстав для будь-яких звинувачень відповідача. На підставі викладеного просила надати сторонам строк для примирення на 6 місяців та зупинити провадження у справі на вказаний строк.
У відповіді на відзив, поданій представником позивача 16.03.2026, адвокат просить не надавати сторонам строк для примирення , мотивуючи тим, що протягом перебування у шлюбі позивач регулярно піддавалася фізичному та психологічному насильству, у тому числі, в період вагітності, що свідчить про особливу цинічність та жорстокість дій відповідача та становить загрозу життю і здоров'ю як матері, так і малолітніх дітей. Вказане підтверджується численними викликами поліції за адресою проживання сторін та фотофіксацією тілесних ушкоджень. Після подання позову відповідач не припинив протиправну поведінку та почав із більшою жорстокістю наносити тілесні ушкодження позивачу у присутності дітей та батьків позивача. Станом на 14.03.2026 позивач із дітьми вимушено перебуває у притулку для жертв домашнього насильства. Позивач наголошує, що діти були свідками систематичного побиття та психологічного знущання над матір'ю протягом перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вони також є жертвами (постраждалими особами). Позивач переконана, що продовження проживання в атмосфері домашнього насильства призведе до набагато тяжчих наслідків для емоційного розвитку дітей, ніж розірвання шлюбу. Також до відповіді на відзив додано докази перебування відповідача у відносинах з іншою жінкою, та зі слів позивача, останній має алкозалежність. Будь-які заходи щодо примирення сторін позивач вважає неможливими, недоцільними та такими, що прямо суперечать інтересам її та дітей.
Представник відповідача 17.03.2026 подала заперечення, у яких вказує, що додані стороною позивача докази свідчать про побутовий характер суперечок між сторонами, які виникали переважно у зв'язку з тривалим їх спільним проживанням із батьками позивача. Твердження про психологічний тиск з боку відповідача не відповідають дійсності, так як відповідач неодноразово звертав увагу позивача на неприпустимість залишення малолітніх дітей без належного нагляду у зв'язку з її відсутністю через роботу. Підставою для конфліктної поведінки позивача та створення нею штучних звинувачень у протиправній поведінці відповідача стала його відмова надати дозвіл на вивезення дітей за межі України.
Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача підтримала відзив на позовну заяву.
Суд розглянув клопотання відповідача про надання терміну для примирення, при вирішенні якого зважає на таке.
Відповідно до ч. 7 ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шість місяців, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України.
Згідно зі ст. 111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Якщо один із подружжя вчинив домашнє насильство, незалежно від стану розгляду порушеного кримінального провадження, цивільної справи або справи про адміністративне правопорушення щодо домашнього насильства, заходи щодо примирення подружжя не вживаються.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок щодо застосування статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.11.2018 у справі № 206/3459/16-ц, від 14.01.2020 у справі № 200/952/18, від 10.06.2020 у справі № 643/5316/18.
Оскільки суд не може формально застосовувати інститут примирення подружжя, тому, вирішуючи клопотання відповідача про надання строку на примирення, суд оцінює: строк, який сплинув із моменту пред'явлення позову про розірвання шлюбу; обставини справи, які свідчать про можливість примирення сторін; позицію іншого з подружжя щодо надання строку на примирення.
Водночас, звертаючись до суду з клопотанням про надання строку на примирення терміном 6 місяців відповідачем не наведено будь-яких об'єктивних обставин справи, які б свідчили про можливість примирення між сторонами.
Позивач, у свою чергу, зазначив, що категорично наполягає на розірванні шлюбу і не потребує надання строку на примирення.
Суд зазначає, що наявність наміру для примирення лише в одного подружжя без згоди на це іншого подружжя не є правовою підставою для надання строку для примирення.
Крім того, після звернення позивача до суду з даним позовом сторонам так і не вдалось знайти шляхи для примирення. Позивач заявляє про своє стійке бажання розірвати шлюб, з наведенням мотивів та доказів на їх підтвердження, вважає за неможливе збереження сім'ї.
Одночасно суд зазначає, що відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За таких обставин судом не встановлено необхідність та дієвість застосування заходу для примирення подружжя з урахуванням обставин цієї справи.
Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача про надання строку на примирення задоволенню не підлягає.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що сторони у справі перебувають у шлюбі з 07.10.2021, який зареєстрований Луцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за актовим записом № 333 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 07.10.2021).
У шлюбі в сторін народилися дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 08.03.2022 та номер НОМЕР_3 від 02.04.2025).
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 36 та ст. 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Відповідно до ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.
Положеннями ч. 3 та 4 ст. 56 СК України унормовано, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім'ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чіткім дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя та /або прав та інтересів дітей.
За правилом ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Згідно з ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов'язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є неможливим.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Суд враховує конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, а також право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя, що передбачає право особи вільно обирати собі стан перебування у шлюбі чи його припинення.
Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін. Подальше перебування позивача у шлюбі з відповідачем порушує його вільне волевиявлення припинити цей шлюб, що узгоджується із вимогами сімейного законодавства.
Посилання представника відповідача на можливість збереження сім'ї самі по собі не можуть бути підставою для відмови в позові, оскільки позивач заперечує проти збереження шлюбу та не згоден на продовження шлюбу з відповідачем.
Представником відповідача не наведено будь-яких переконливих доводів того, що сторони вчиняють дії, направлені на збереження сім'ї.
Одночасно суд зазначає, що позивач скористалася своїм диспозитивним правом на подання позовної заяви про розірвання шлюбу, що свідчить про її бажання та намір розірвати шлюб із відповідачем. При цьому, жодних заяв про відмову від позову, відкликання позовної заяви чи залишення заяви без розгляду від позивача до суду не надходило, а у судовому засіданні позивач категорично наполягала на розірванні шлюбу, що вказує на відсутність можливості примирення між сторонами.
Враховуючи вищезазначене та обґрунтування позову, суд вважає, що позов слід задовольнити.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну реєстрації актів цивільного стану», ч.2 ст.115 СК України рішення після набрання ним законної сили слід надіслати у Любешівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Камінь-Каширському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для внесення відомостей про розірвання шлюбу до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відповідної відмітки в актовому записі про шлюб.
Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1331,20 гривень, від сплати якого позивач звільнена на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.12, 13, 80, 81, 89, 141, 206, 263-265, 274, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.24, 105, 110, 112 Сімейного Кодексу України, ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , зареєстрований 07.10.2021 Луцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за актовим записом № 333 - розірвати.
Залишити позивачу прізвище « ОСОБА_9 ».
Копію рішення після набрання ним законної сили направити у Любешівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Камінь-Каширському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для внесення відомостей про розірвання шлюбу до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відповідної відмітки в актовому записі про шлюб.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 1331,20 гривень (одну тисячу триста тридцять одну гривню 20 копійок) судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Любешівського районного суду Волинської області Ольга ЦИБЕНЬ