27 березня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 752/26983/24
провадження номер № 22-ц/824/967/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» - адвоката Агбонгале Луізи Сергіївни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року у складі судді Кирильчук І.А., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,
У грудні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» (далі - ТОВ «Теплопостачсервіс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Теплопостачсервіс» з 01 липня 2014 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказував, що 02 листопада 2018 року між ТОВ «Теплопостачсервіс» та ОСОБА_1 було укладено договір №54А/117 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, за яким виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами, у строк і на умовах, що передбачені договором.
Позивач зазначав, що відповідачка систематично не виконує свої зобов'язання за договором щодо оплати житлово-комунальних послуг, внаслідок чого виникла заборгованість.
З урахуванням наведеного, ТОВ «Теплопостачсервіс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість з постачання теплової енергії за період з листопада 2023 року по вересень 2024 року у розмірі 9 521 грн 50 коп. та заборгованість з абонентського обслуговування з червня 2023 року по вересень 2024 року у розмірі 878 грн 76 коп., а також судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року у задоволені позову ТОВ «Теплопостачсервіс» відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Теплопостачсервіс» - адвокат Агбонгале Л.С. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» судові витрати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 , а відповідно до положень ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов'язує. Тому відповідач повинна усвідомлювати, що набуття права власності на квартиру покладає на неї обов'язок утримувати своє майно та оплачувати отриману послугу.
Вказує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано абонентське обслуговування, оскільки позивачем не було надано відповідний розрахунок. Разом з тим, судом не було враховано, що в додатках до позовної заяви міститься два розрахунки за постачання теплової енергії та плата за абонентське обслуговування. Зазначає, що вже 02 травня 2025 року, тобто після ухвалення судом оскаржуваного рішення, відповідач визнала та сплатила нараховану заборгованість за абонентське обслуговування.
Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Вказує, що лише після отримання ухвали про відкриття провадження у даній справі разом з копією позовної заяви, вона дізналась про наявність у неї заборгованості за теплопостачання, яка склала 10 400 грн 26 коп. Після цього вона відразу самостійно з'ясувала суму всієї заборгованості перед ТОВ «Теплопостачсервіс», яка станом на 27 лютого 2025 року складала 15 608 грн 44 коп., яку вона у той же день сплатила. Зазначає, що станом на день подання відзиву на апеляційну скаргу будь-яка заборгованість у неї перед позивачем відсутня. Вважає, що у апеляційній скарзі ТОВ «Теплопостачсервіс» намагається усунути свої прорахунки у роботі щодо необхідності повідомлення будь-яким способом своїх споживачів стосовно виникнення заборгованості, а також хоче перекласти на неї сплату судових витрат, яких можна було не допускати якби її було повідомлено про наявність заборгованості.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 10 400 грн 26 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Теплопостачсервіс» з 01 липня 2014 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до реєстраційного посвідчення № НОМЕР_1 Київського бюро технічної інвентаризації №45599 від 02 червня 2009 року та договору купівлі-продажу квартири №693 від 22 червня 2009 року.
Отже ОСОБА_1 є споживачем житло-комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надаються ТОВ «Теплопостачсервіс».
02 листопада 2018 року між ТОВ «Теплопостачсервіс» та ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №54А/117. Однак всупереч умов договору відповідач не належно виконує свої зобов'язання по оплаті спожитих житлово-комунальних послуг.
Згідно з розрахунками, наданими ТОВ «Теплопостачсервіс», за адресою: АДРЕСА_1 , обліковується заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з листопада 2023 року по вересень 2024 року (включно) у розмірі 9 521 грн 50 коп.
Крім того, відповідно до умов публічного договору приєднання про надання послуг з постачання гарячої води та публічного договору приєднання про надання послуг з постачання теплової енергії, розміщених на сайті позивача, з 22 лютого 2022 року плата виконавця послуг включає, в тому числі, плату за абонентське обслуговування, розмір якої визначається виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами» від 21 серпня 2019 року №808.
Також згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за абонентське обслуговування з червня 2023 року по вересень 2024 року становить 878 грн 76 коп.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що 27 лютого 2025 року відповідач добровільно сплатила заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 15 608 грн 44 коп. відповідно до платіжного доручення №665693595. Даний факт позивачем у відповіді на відзив не заперечується.
Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем не долучено доказів наявного розміру заборгованості із абонентського обслуговування в сумі 878 грн 76 коп., оскільки відповідно до платіжного доручення №665693595 від 27 лютого 2025 року відповідач здійснила оплату за послуги надані позивачем у розмірі більшому, ніж заявлено до стягнення. За таких обставин суд першої інстанції виснував, що позивачем не надано жодних доказів, що сплачена відповідачем вже після отримання позовної заяви, яка є предметом судового розгляду, сума боргу не включає розмір заборгованості із абонентського обслуговування.
Враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги, що позивач під час розгляду справи із заявами про уточнення позовних вимог або закриття провадження у справі не звертався, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.2 ст.382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно з ч.6 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною 1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відповідно до п.п.1 п.30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.
Враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, як власник квартири, є споживачем послуг з централізованого опалення, гарячого водопостачання, які надає ТОВ «Теплопостачсервіс».
З огляду на правовідносини, які склалися між сторонами, на відповідача, як боржника у зобов'язанні за укладеним договором, покладено обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, а позивач, як кредитор у зобов'язанні за укладеним договором має право вимагати сплату грошей за надані послуги.
Судом першої інстанції установлено, що 27 лютого 2025 року відповідач ОСОБА_2 добровільно сплатила заборгованість за житлово-комунальні послуги у сумі 15 608 грн 44 коп. відповідно до платіжного доручення №665693595 (а.с.25). Даний факт позивачем не заперечується.
Зі змісту позову вбачається, що ТОВ «Теплопостачсервіс» стверджує про необхідність стягнення з відповідача несплаченої заборгованості із абонентського обслуговування в сумі 878 грн 76 коп.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не долучено доказів наявного розміру заборгованості із абонентського обслуговування в сумі 878 грн 76 коп., оскільки з платіжного доручення №665693595 від 27 лютого 2025 року вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 здійснено оплату за послуги надані позивачем у розмірі більшому, ніж заявлено до стягнення. Позивачем не надано жодних доказів того, що сплачена відповідачем вже після отримання позовної заяви, яка є предметом судового розгляду, сума боргу не включає розмір заборгованості із абонентського обслуговування.
Колегія суддів враховує, що надані позивачем розрахунки заборгованості як щодо постачання теплової енергії за період з листопада 2023 року по вересень 2024 року на суму 9 521 грн 50 коп., так і щодо плати за абонентське обслуговування за період з червня 2023 року по вересень 2024 року на суму 878 грн 76 коп., містять однаковий особовий рахунок № НОМЕР_2 (а.с.9-10).
З наданої ОСОБА_1 квитанції про сплату №665693595 від 27 лютого 2025 року слідує, що нею сплачено ТОВ «Теплопостачсервіс» грошові кошти у сумі 15 608 грн 44 коп., призначення платежу «Оплата за комунальні послуги: особовий рахунок: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 » (а.с.25).
Отже сплачені ОСОБА_1 кошти у загальному розмірі 15 608 грн 44 коп. були адресовані ТОВ «Теплопостачсервіс» та ідентифіковані як плата по особовому рахунку № НОМЕР_2 , який безпосередньо відображений позивачем як у розрахунку заборгованості щодо постачання теплової енергії, так і в розрахунку заборгованості щодо плати за абонентське обслуговування.
Установивши наведені обставини, колегія суддів вважає суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем здійснено оплату за послуги надані позивачем у розмірі більшому, ніж заявлено до стягнення. Позивачем не надано жодних доказів, що сплачена відповідачем вже після отримання позовної заяви, яка є предметом судового розгляду, сума боргу не включає розмір заборгованості із абонентського обслуговування.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «Теплопостачсервіс» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення відповідачем повністю сплачена заборгованість.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в частині наявності підстав для закриття провадження у справі, колегія суддів враховує таке.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у ст.255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 ч.1 ст.255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) відступив від висновку, сформульованого у зазначених постановах, конкретизувавши його таким чином: закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
Застосовуючи вищевикладені норми процесуального права та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, оскільки у даній справі на час пред'явлення позову предмет спору існував.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» - адвоката Агбонгале Луізи Сергіївни залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: