03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи 753/15942/25 Головуючий у суді першої інстанції - Шаповалова К.В.
Номер провадження № 22-ц/824/3751/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
25 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Марченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, поданою представником Данилюк Ольгою Борисівною, на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року, ухвалені під головуванням судді Шаповалової К.В., у місті Києві, у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - ОСОБА_2 ,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 подав скаргу на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця Дарницького відділу ДВС у м. Києві в особі Головного державного виконавця Данилюк О.Б., відповідно до якої просив суд розглянути його скаргу по суті та припинити протиправну бездіяльність Дарницького відділу ДВС у м. Києві в особі Головного державного виконавця Данилюк О.Б., що полягає у відмові своєчасно здійснювати виконання своїх службових обов'язків та судового рішення за чинним виконавчим листом Дарницького районного суду від 15 квітня 2024 року у справі № 753/21685/17, та зобов?язати державного виконавця Данилюк О.Б. прийняти від нього до виконання зазначений виконавчий лист. Покласти на державного виконавця Данилюк О.Б. судові витрати.
Скарга мотивована тим, що 11 липня 2025 року ним наручно в Дарницькому відділі ДВС було отримано повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, датоване 24 червня 2025 року. Підставою повернення йому виконавчого листа зазначено неправильність подання цього документу, а саме не за місцем проживання боржника, який «проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що не належить до Дарницького р-ну м. Києва», а також посилання на п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».
Такі дії державного виконавця про повернення йому виконавчого листа без виконання вважає протиправними з огляду на наступне.
07 червня 2025 року державний виконавець зобов'язана була винести постанову про відкриття виконавчого провадження і надіслати її боржнику та поінформувати стягувача, проте безпідставно відмовив йому в ознайомленні з цим первинним документом виконавчого провадження.
До 11 липня 2025 року йому не був повернутий виконавчий документ органом державної виконавчої служби у разі прийняття ним рішення про повернення без виконання, тобто протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення (03 червня 2025 року). Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 24 червня 2025 року разом із виконавчим листом було видано йому наручно лише 11 липня 2025 року. При цьому, постанова від 24 червня 2025 року, яка зазначена в тексті супровідного листа про повернення виконавчого листа, була відсутня, і надати таку постанову йому державний виконавець відмовився.
Державний виконавець безпідставно і протиправно повертає без виконання виконавчий документ, мотивуючи свої дії неналежним місцем виконання судового рішення, яке на її думку, знаходиться за місцем проживання боржника у Дніпровському районі м. Києва, а не за місцем знаходження нерухомого майна в Дарницькому районі м. Києва. Зазначена позиція державного виконавця помилкова та не відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі викладеного вважає, що державним виконавцем в порушення вимог чинного законодавства виконавчий документ не був повернутий йому протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, окрім того, йому умисно не надсилалась інформація щодо руху справи за його виконавчим листом на жодну з адрес, яка була зазначена стягувачем у його заяві до ДВС від 03 червня 2025 року.
Зазначені протиправні дії державного виконавця суттєво порушили його право на виконання судового рішення, прийнятого на його користь судом, що призвело до зайвих витрат часу та грошей.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) О. Данилюк, які полягають у винесення повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання від 24 червня 2025 року - неправомірними. Скасовано повідомлення про повернення виконавчого документу № 753/21685/17 від 15 квітня 2024 року стягувачу без прийняття до виконання від 24 червня 2025 року, видане головним державним виконавцем Дарницького ВДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) О. Данилюк. В іншій частині скарги - відмовлено.
В подальшому, 13 жовтня 2025 року до Дарницького районного суду міста Києва від ОСОБА_2 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі стосовно відшкодування витрат понесених ним на правничу допомогу, відповідно до якої просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21 750, 00 грн.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. В іншій частині вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року представник Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ - Данилюк О.Б. подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що 24 червня 2025 року державним виконавцем, керуючись п. 10, ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та заначено, що виконавчий документ пред'явлено не за належністю, оскільки АДРЕСА_2 не належить до Дарницького району міста Києва.
У виконавчому листі № 753/21685/17 виданого 15 квітня 2024 року Дарницьким районним судом міста Києва відсутня адреса місця вчинення виконавчих дій, і зазначена лише адреса місця проживання боржника ОСОБА_2 , а саме АДРЕСА_1 (не належить до Дарницького району міста Києва) перевіркою даних за номером справи №753/21685/17 у Єдиному реєстрі судова рішень інформація щодо адрес та осіб зашифрована для загального доступу, стягувачем не подано документального підтвердження щодо іншої адреси, копії рішення Дарницького районного суду м. Києва також не було долучено, тому у державного виконавця були всі наявні підстави для винесення повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання. Окрім того, зобов'язання яке зазначене у резолютивній частині виконавчого документа не передбачає здійснення таких примусових виконавчих дій, як демонтаж, знесення будь-якого майна, тощо тому, виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання за місцем проживання боржника.
Повернення виконавчого документа без прийняття до виконання не позбавляє стягувача на повторне пред'явлення після усунення обставин зазначених у повідомленні про повернення виконавчого документа стягувачу.
Тому твердження, що стягувач опинився в ситуації, яка штучно створена державним виконавцем, яка призвела до фактичної неможливості примусового виконання рішення суду через відмову у прийнятті до виконання поданого виконавчого листа не відповідає дійсності.
На підставі викладеного зазначає, що дії виконавця здійснені у порядку, визначеному чинним законодавством, що свідчить про відсутність порушення.
Не погоджуючись із додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що він у своїй скарзі на дії державного виконавця Данилюк О.Б. до суду зазначив в якості зацікавленою особи на боці скаржника у цій справі ОСОБА_2 , який так само як і він (стягувач) зацікавлений у повному дотриманні державною виконавчою службою вимог закону під час виконання рішення у справі № 753/21685/17, оскільки лише це є гарантією дотримання прав всіх учасників виконавчого провадження.
Разом з тим вказує, що належних та допустимих доказів на підтвердження ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу до суду надано не було.
20 грудня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , відповідно до якого просить відмовити у задоволенні вказаної апеляційної скарги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує доводами, викладеними у скарзі на дії державного виконавця Данилюк О.Б.
26 січня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на апеляційні скарги, відповідно до якого просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі. Також просить скасувати додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в повному обсязі.
Вказує, що він добровільно виконав рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року у справі № 753/21685/17 та про те, що письмово повідомив про таке виконання ОСОБА_1 негайно після виконання рішення (як тільки воно набрало законної сили), ОСОБА_1 таке виконання та повідомлення отримав та будь-яких претензій до нього не висував, аж до звернення до суду зі скаргою у цій справі № 753/15942/25!
Разом з тим, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року у справі № 753/21685/17 виконавчий лист від 15 квітня 2024 року було визнано таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі, тому вважає, що підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 у даній справі відсутні.
Зазначає, що розмір витрат, понесених ним у суді першої інстанції при розгляді скарги ОСОБА_1 були підтверджені належними та достовірними доказами.
При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі на додаткове рішення, та просив її задовольнити, додаткове рішення суду скасувати та ухвалити щодо поданої ОСОБА_4 , заяви про компенсацію витрат на правничу допомогу нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаної заяви. Обґрунтовуючи свої доводи зазначив, що порядок компенсації судових витрат у справах щодо оскарження дій державного/приватного виконавця визначений ст. 452 ЦПК України, якою передбачено, що судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Оскільки, подаючи скаргу на неправомірні, на його переконання, дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) О. Данилюк, які полягали у винесенні повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання, він ніяким чином не заявляв вимоги до ОСОБА_2 , який є боржником за вказаним виконавчим листом, тому вважає, що витрати, які поніс останній не можуть бути покладені на нього. Крім того, суд фактично погодився із його скаргою у повному обсягу, однак не задовольнив другу вимогу про зобов?язання державного виконавця Данилюк О.Б. прийняти від нього до виконання зазначений виконавчий лист лише з тих підстав, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року у справі № 753/21685/17 виконавчий лист від 15 квітня 2024 року було визнано таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі, що не є підтвердження не обґрунтованості його звернення до суду із вказаною скаргою.
ОСОБА_2 при апеляційному перегляді вказаної справи підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, поданій представником Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ - Данилюк О.Б. та вважав, що державний виконавець, повертаючи без прийняття до виконання ОСОБА_1 виконавчий лист з підстав непідвідомчістю правомірно керувалася положеннями визначеними п. 10, ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в даному виконавчому листі не зазначено місце розташування об'єкта нерухомого майна щодо якого необхідно вчинити виконавчі дії, а місце проживання його як боржника зазначено було правильно - АДРЕСА_2 , що не належить територіально до Дарницького району міста Києва.
Державний районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 182 т. 2) до суду апеляційної інстанції не з'явився.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу за відсутності їх представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга подана представником Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Данилюк Ольгою Борисівною на ухвалу суду не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що рішенням Дарницького районного суду м. Києві від 17 травня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року у справі № 753/21685/17 визнано право ОСОБА_2 та ОСОБА_5 як співвласників житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , на постійне безоплатне користування приміщеннями загального призначення у даному будинку, а саме: сходами цокольного поверху площею 11,1 кв.м., номер приміщення 41; сходами першого поверху площею 13,1 кв.м., номер приміщення 1; сходами другого поверху площею 14,7 кв.м., номер приміщення 14; підсобним приміщенням цокольного поверху площею 12,8 кв.м., номер приміщення 43; котельнею, розташованою в цокольному поверсі, площею 16,1 кв.м., номер приміщення 49 (номери приміщень визначені згідно Технічного паспорту на даний будинок, виготовленого ПП «Актив Інвест» станом на 09.08.2016 ).
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перешкоди у користуванні зазначеними вище приміщеннями загального призначення та надати вільний доступ до приміщень загального призначення цокольного поверху шляхом надання ключів від встановлених на вході до даних приміщень дверей.
Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_5 утримуватись від дій, що порушують права та інтереси ОСОБА_1 як співвласника житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, що забезпечують електропостачання даного житлового будинку та надати до них вільний доступ шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції.
Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 утримуватись від дій, що порушують права та інтереси - скасувати та у задоволенні цієї позовної вимоги ОСОБА_1 відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу скасовано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 800,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 800,00 грн.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року, додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року залишено без змін.
15 квітня 2024 року ОСОБА_1 отримав у Дарницькому районному суді м. Києва виконавчий лист № 753/21685/17 в частині зобов'язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, що забезпечують електропостачання даного житлового будинку та надати до них вільний доступ шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції.
3 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 15 квітня 2024 року, виданим Дарницьким районним судом м. Києва на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року у справі №753/21685/17 по зобов'язанню ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, що забезпечують електропостачання даного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 та надати до них вільний доступ шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції.
Повідомленням від 24 червня 2025 року головний державний виконавець Дарницького ВДВС повернув виконавчий лист стягувачу ОСОБА_1 без прийняття до виконання з підстав пред'явлення виконавчого листа не за належністю, оскільки боржник проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що не належить до Дарницького району м. Києва.
Оригінал виконавчого листа був отриманий ОСОБА_1 у державного виконавця 11 липня 2025 року, що підтверджується відповідною розпискою (а.с. 7).
Районний суд зазначив, що у судовому засіданні ОСОБА_1 вказав, що за рекомендацією державного виконавця Дарницького ВДВС він звернувся із заявою про примусове виконання судового рішення до Дніпровського ВДВС (за місцем реєстрації ОСОБА_2 (боржника)) та надав їм оригінал виконавчого листа № 753/21685/17.
Проте, повідомленням від 19 серпня 2025 року державний виконавець Дніпровського ВДВС повернув виконавчий лист стягувачу ОСОБА_1 без прийняття до виконання з підстав пред'явлення виконавчого листа не за належністю, оскільки виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій. Рішенням суду місце вчинення дій визначено, а сам: АДРЕСА_4 , що не відноситься до території Дніпровського району м. Києва.
Судом першої інстанції встановлено, що зі змісту виконавчого листа він був виданий щодо зобов'язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, що забезпечують електропостачання даного житлового будинку та надати до них вільний доступ шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції.
Отже, виконавчий лист стосується саме зобов'язання боржника ОСОБА_2 вчинити певні дії щодо стягувача, а саме: надати вільний доступ до електричних мереж та трансформаторної підстанції шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції.
У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач ОСОБА_1 зазначив, що місцем знаходження житлового будинку та трансформаторної підстанції стосовно чого боржнику необхідно вчинити певні дії є: АДРЕСА_4 .
Розглянувши подану ОСОБА_1 скаргу на дії головного державного виконавця Дарницького ВДВС ГТУ МЮ в м. Києві суд першої інстанції послався на те, що державний виконавець не в повному обсязі вчинив заходи щодо примусового виконання рішень, зокрема не звернув увагу на зміст виконавчого листа, та те, що примусове виконання рішення суду полягає у зобов'язання боржника ОСОБА_2 вчинити певні дії щодо стягувача, не врахував приписи частини третьої статті 24 ЗУ «Про виконавче провадження», не звернув увагу на місце розташування житлового будинку та трансформаторної підстанції, та як наслідок безпідставно зазначив, що цей виконавчий лист має подаватись саме за місцем проживання боржника.
Крім того, суд зазначив про те, що відповідно до статті 24 ЗУ «Про виконавче провадження» право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Серед іншого, звертаючись до державного виконавця Дніпровського ВДВС за місцем проживання боржника, як вказано у повідомленні головного державного виконавця Дарницького ВДВС, стягувач також отримав повідомлення про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання, оскільки місцем виконання виконавчого листа є Дарницький район м. Києва. Отже, стягувач опинився в ситуації, яка штучно створена державним виконавцем, яка призвела до фактичної неможливості примусового виконання рішення суду через відмову у прийняття до виконання поданого виконавчого листа і за місце виконання і за місце проживання боржника.
Отже, враховуючи, що головний державний виконавець Дарницького ВДВС під час отримання від стягувача заяви про відкриття виконавчого провадження та відповідного виконавчого листа не звернув увагу на зміст дій, які мають бути вчинені виконавцем при примусову виконання виконавчого листа, не враховував приписи частини третьої статті 24 ЗУ «Про виконавче провадження», не встановив місце вчинення дій боржником на користь стягувача, безпідставно виніс повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі дії головного державного виконавця підлягають визнанню неправомірними, а тому зважаючи на приписи статті 451 ЦПК України виснував, що повідомлення про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання від 24 червня 2025 року підлягає скасуванню.
В той же час даючи оцінку вимогам скарги ОСОБА_1 про зобов'язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист дійшов висновку що дані вимоги не можуть бути задоволенні оскільки ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист від 15 квітня 2024 року у цивільній справі № 753/21685/17 про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, що забезпечують електропостачання даного житлового будинку, та надати до них вільний доступ шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції.
Оцінюючи належність, допустимість, а також достатній зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на викладене вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 на протиправні дії та бездіяльність головного державного виконавця Дарницького ВДВС є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Розглянувши подану боржником у виконавчому провадженні ОСОБА_2 заяву про компенсацію понесених ним витрат на оплату правничої допомоги суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволенні вказаної заяви та стягнення із заявника у вказаній справі ОСОБА_1 3000 грн. як компенсацію понесених ОСОБА_2 витрат.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції в частині часткового задоволення скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця, однак не погоджується із висновком, викладеним у додатковому рішення щодо покладення на заявника витрат понесених боржником у виконавчому провадженні при розгляді вказаної справи судом першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 відповідає, а ухвалене додаткове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі зазначеним вимогам закону не відповідає з огляду на наступне.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 431 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» ( надалі Закон -1404-VIII) у виконавчому документі зазначаються, зокрема, місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи стягувана та боржника, а також резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У частині першій, другій статті 24 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Як вбачається із матеріалів вказаної справи 3 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 15 квітня 2024 року, виданий Дарницьким районним судом м. Києва на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року у справі №753/21685/17 по зобов'язанню ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, що забезпечують електропостачання даного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 та надати до них вільний доступ шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції (а.с. 8 т.1). Та додав до вказаної заяви оригінал виконавчого листа виданого 15 квітня 2024 року Дарницьким районним судом міста Києва.
Повідомленням від 24 червня 2025 року головний державний виконавець Дарницького ВДВС Ольга Данилюк повернула виконавчий лист стягувачу ОСОБА_1 без прийняття до виконання з підстав пред'явлення виконавчого листа не за належністю, оскільки боржник проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що не належить до Дарницького району м. Києва.
Колегія суддів перевіряючи доводи апеляційної скарги поданої представником Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ - Данилюк О.Б. колегія суддів вважає їх необгрунтованими, а висновок суду першої інстанції щодо неправомірності дій державного виконавця при ухваленні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання законним виходячи із наступного.
Відповідно до пунктів 6, 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
У постанові від 11 січня 2024 року у справі № 640/35340/21 Верховний Суд вказав, що прийняття державним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції.
Як зазначено в ч. 1 ст. 4 Закону 1404-VIII у виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Пунктом 1 частини 1 статті 26 вище вказаного Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно до пункту 3 розділу ІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень» затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року ( в редакції наказу МЮУ №2832/5 від 29 вересня 2016 року у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.
Як вбачається із тексту поданої ОСОБА_1 заяви до Дарницького районного відділу ДВС ГТУ МЮ в м. Києві щодо необхідності відкриття виконавчого провадження в частині примусового виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року у справі №753/21685/17 по зобов'язанню ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, що забезпечують електропостачання даного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 та надати до них вільний доступ шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції, зазначено місце знаходження нерухомого майна, а тому правових підстав для винесення повідомлення про повернення виконавчого листа у державного виконавця не було.
У частині першій статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 цього Закону).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Посилання апелянта - Головного державного виконавця та боржника у справі Юровського Д.Б. щодо правомірності дій першого та необхідності звернення стягувача саме за адресою проживання боржника, яка зазначена у виконавчому листі - АДРЕСА_1 , що не належить до Дарницького р-ну м. Києва, суперечить положенням ст. 24 Закону України №1404 - VIII, що в подальшому було підтверджено і повідомленням від 19 серпня 2025 року державного виконавця Дніпровського ВДВС, який повернув виконавчий лист стягувачу ОСОБА_1 без прийняття до виконання з підстав пред'явлення виконавчого листа не за належністю, оскільки виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій. Рішенням суду місце вчинення дій визначено, а саме: АДРЕСА_4 , що не відноситься до території Дніпровського району м. Києва.
Пунктом 9 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII до засад виконавчого провадження віднесено забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
У відповідності до частини першої статті 19 Закону № 1404-VIII сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом.
При цьому частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Крім того, відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За положеннями статті 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) дійшов правового висновку, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
З врахуванням викладеним правових норм та встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 і доводи, які викладені в апеляційній скарзі державного виконавця даних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Щодо перегляду додаткового рішення то колегія суддів виходить із наступних норм права та обставин вказаної справи.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
При цьому положеннями статті 452 ЦПК України не врегульоване питання щодо стягнення з заявника на користь заінтересованої особи судових витрат у випадку повернення скарги на бездіяльність державного виконавця за умови, коли така заінтересована особа під час судового розгляду проти повернення скарги не заперечувала.
Разом з тим подібні за змістом відносини врегульовані частинами другою та дванадцятою статті 141 ЦПК України, відповідно до яких інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
А тому, у частині, яка не врегульована статтею 452 ЦПК України, розподіл витрат, пов'язаних з провадженням у справах за скаргою на рішення, дії або бездіяльність виконавця, здійснюється з урахуванням статті 141 ЦПК України.
До схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 645/9227/15-ц та постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 642/1390/22, 16 лютого 2026 року у справі № 753/15345/25.
Так, боржник є безпосереднім учасником цієї судової справи, і в такому випадку має права передбачені процесуальним законодавством для учасників справи, зокрема, право на отримання професійної правової допомоги.
Боржник під час розгляду у суді першої інстанції у цій справі реалізував право на звернення за професійною правовою допомогою з метою захисту свого інтересу, яке б не було реалізоване за відсутності скарги стягувача.
Однак даючи оцінку доводам викладеним у апеляційній скарзі ОСОБА_1 та відповідності висновку суду першої інстанції викладеному у додатковому рішенні колегія суддів враховує, що відмова суду першої інстанції у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині щодо зобов?язання державного виконавця Данилюк О.Б. прийняти від нього до виконання зазначений виконавчий лист була відхилена не з підстав її необґрунтованості на стадії її подання, а з тих підстав, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист від 15 квітня 2024 року у цивільній справі № 753/21685/17 про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, що забезпечують електропостачання даного житлового будинку, та надати до них вільний доступ шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції.
Тому покладення на заявника витрат з підстав не задоволення судом частини вимог є безпідставне, оскільки в разі дотримання судом першої інстанції положень процесуального законодавства щодо строків розгляду справи передбаченого ч. 1 ст. 450 ЦПК України та розгляду вказаної справи в межах двадцяти днів ( плюс ще 20 днів в разі складності справи) тобто у строк до 05 вересня 2025 року можливий результат вирішення справи міг бути іншим, а саме повне задоволення скарги ОСОБА_1 .
Однак, і при теперішньому вирішенню справи підстав для покладення витрат боржника ОСОБА_2 на стягувача ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.
Доходячи вказаного висновку колегія суддів враховує, що постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2026 року у справі № 753/21685/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права користування майном, зобов'язання не чинити та усунути перешкоди у користуванні майном, стягнення витрат на усунення недоліків майна з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про зобов'язання утриматись від дій, що порушують право, та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном відмовлено.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду в частині вирішення справи за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, подану представником Данилюк Ольгою Борисівною залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року, скасувати та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу понесених в суді першої інстанції при розгляді вказаної справи.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 березня 2026 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв