Провадження № 11-кп/824/3964/2026
ЄУН: 939/899/22 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
16 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2026 року у кримінальному провадженні № 12021111050002511 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України,
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2026 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 25 квітня 2026 року включно, з визначенням розміру застави, обвинуваченому ОСОБА_7 у зв'язку з внесенням застави виконання обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, строком на два місяці, тобто до 25 квітня 2026 року включно.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням відповідних обов'язків; змінити розмір застави до розумного та співмірного розміру.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та такою, що постановлена без повного з'ясування всіх обставин справи, всупереч вимогам КПК України та практики Європейського суду з прав людини.
Як вважає обвинувачений, всупереч вимогам КПК України в ухвалі про продовження строку дії запобіжного заходу судом не зазначені обґрунтовані обставини, що свідчать про продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також не зазначені обставини, що свідчать про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризикам, та відсутні посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.
Крім того, на думку обвинуваченого, суд першої інстанції формально підійшов до вирішення питання про продовження запобіжного заходу та не врахував усіх обставин, що мають істотне значення, а саме при вирішенні питання про продовження строку тримання його під судом зовсім не врахований стан його здоров'я, оскільки він має вади слуху та потребує слухового апарату. Більш того, судове засідання відкладалось саме з тих підстав, що він не чує повноцінно, що, на думку апелянта, позбавляє його права на ефективний судовий захист, фактично позбавлений належним чином чути перебіг судового засідання, не може реалізувати своє право на захист, що є істотним порушенням вимог КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, як вважає обвинувачений, ризики, заявлені прокурором, не доведені та можуть бути забезпечені менш суворим запобіжним заходом. Проте, визначений розмір застави у сумі 908400 грн. є явно непомірним та таким, що не відповідає його майновому стану, а тому фактично позбавляє його можливості скористатись цим правом.
У зв'язку з викладеним, вважає, що відносно нього можливо застосувати запобіжний захід, не пов'язаний з тримання під вартою, а саме у виді цілодобового домашнього арешту, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Цією ж ухвалою продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_7 у зв'язку з внесенням застави виконання обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, строком на два місяці, тобто до 25 квітня 2026 року включно.Ухвала суду в цій частині ніким не оскаржується.
Згідно з ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється колегією суддів за відсутності захисника, обвинуваченого та прокурора, оскільки жодним з них не заявлялось клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши наявні у розпорядженні колегії суддів матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
З наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів встановлено, що у провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває на розгляді обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12021111050002511 від 13 листопада 2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - кожного - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.
За змістом оскаржуваної ухвали 25 лютого 2026 року до суду надійшло клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на два місяці, з визначенням розміру застави 908400 гривень та покладенням на нього відповідних обов'язків.
Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло, спрямованим на заволодіння майном в особливо великих розмірах, - за ч. 4 ст. 187 КК України, та у незаконному заволодінні транспортним засобом вартістю якого у 250 і більше разів перевищу неоподаткований мінімум доходів громадян, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у приміщення, - за ч. 3 ст. 289 КК України.
Як зазначає прокурор у клопотанні, ризики, які були наявні при обранні та продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшилися, так як ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до п'ятнадцяти років, та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України також є особливо тяжким злочином, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до дванадцяти років. З огляду на характер пред'явленого обвинувачення, характер та спосіб вчинення злочину, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки, наявність якої потребує забезпечення не лише права обвинуваченого, а тому, як вказує прокурор, знаючи про тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим, обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, може переховуватись від суду з метою уникнути покарання за злочини, у вчиненні яких він обвинувачується.
Також, як вказує у клопотанні прокурор, перебуваючи не під вартою, обвинувачений ОСОБА_6 може шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, незаконно впливати на потерпілих і свідків з метою надання ними суду неправдивих показань, що обґрунтовується тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, в тому числі поєднаних із застосуванням насильства, що може свідчити про схильність обвинуваченого до вчинення дій насильницького характеру, зокрема, і до інших учасників кримінального провадження, які з метою уникнення його відповідальності під тиском останнього можуть змінити показання, що свідчить про ризик впливу на свідків. Прокурор підкреслює, що необхідно враховувати фактор страху людини перед іншою людиною, яка спроможна застосувати фізичне насильство.
Крім того, прокурор вказав, що обвинувачений ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки раніше притягувався до кримінальної відповідальності, що свідчить про його схильність до вчинення кримінальних правопорушень. Тому, враховуючи наявність вагомих доказів про вчинення обвинуваченим цих кримінальних правопорушень, тяжкість покарання у разі визнання його винуватим, а саме те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні двох особливо тяжких кримінальних правопорушень, репутацію обвинуваченого ОСОБА_6 , який за місцем фактичного проживання характеризується посередньо, у нього відсутнє постійне місце роботи та стабільне джерело доходів, враховуючи розмір майнової шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також аналізуючи зібрані в сукупності докази, на переконання прокурора, менш суворі запобіжні заходи, у тому числі і у вигляді домашнього арешту, на думку прокурора, не зможуть запобігти вказаним ризикам, у зв'язку з чим є достатні підстави для продовження обвинуваченому такого виняткового запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою строком на два місяці, з визначенням застави у розмірі 908400 гривень та покладенням на нього відповідних обов'язків.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_9 заперечував щодо клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зазначив, що ризики необґрунтовані, просив зменшити розмір застави.
Обвинувачений ОСОБА_6 , заперечував проти клопотання прокурора, підтримав думку захисника.
Потерпілі заперечували проти зміни запобіжних заходів, підтримали клопотання прокурора, просили задовольнити.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За результатами розгляду поданого прокурором клопотання суд дійшов висновку про доведеність на даному етапі ризиків у кримінальному провадженні та продовжив обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, визначивши обвинуваченому розмір застави 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908400 гривень та покладенням на нього відповідних обов'язків.
Вирішуючи питання про продовження дії раніше обраного стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу, суд врахував, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч. 3 ст. 289 КК України, що відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України є особливо тяжкими злочинами, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років, й, усвідомлюючи, що він обвинувачується у вчиненні цих злочинів та тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його судом винуватим, може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинене. За наведено суд погодився, що існує реальний ризик залишення ним місця проживання в будь-який час з метою переховуватися від суду задля уникнення кримінальної відповідальності.
Суд також дійшов висновку про наявність ризиків незаконного впливу з боку обвинуваченого на свідків та потерпілих, вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків та покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язків, у зв'язку з чим, на переконання суду, є достатні підстави для продовження застосування такого виду запобіжного заходу як тримання під вартою.
Водночас, задовольняючи клопотання прокурора про продовження дії обраного обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи тривалий час перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою - з грудня 2021 року, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченого та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд вважав за можливе залишити обвинуваченому ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі трьохсот прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, що становить 908400 гривень (300 х 3028).
Враховуючи, що застава може бути внесена у будь-який момент, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого такі обов'язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, утримуватися від спілкування з потерпілими, свідками у цьому кримінальному провадженні, здати на зберігання до відповідних органів Державної міграційної служби свій паспорт для виїзду за кордон, носити електронний засіб контролю.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та враховує,що згідно з положеннями ст.177 КПК Україниметою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри, обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК Українитримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції наведені вимоги закону дотримано,та вважає, що стороною обвинувачення на даний час доведена наявність у даному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими, і доводи обвинуваченого їх не спростовують.
З наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів встановлено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого застосований під час досудового розслідування, що свідчить про те, що під час здійснення досудового розслідування у ході вирішення питання застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу слідчим суддею перевірялась наявність достатніх даних, які свідчили про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
За змістом оскаржуваної ухвали питання продовження строку тримання обвинуваченим під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта відносно обвинуваченого за інкримінованими йому кримінальними правопорушеннями та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду у порядку ст. 291 КПК України, отже, ОСОБА_6 набув статусу обвинуваченого, і обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження доказів.
Наведенесвідчить про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував обставини та тяжкість інкримінованих йому кримінальних правопорушень, їх наслідків, дані про особу обвинуваченого, наявні у розпорядженні суду, що відображено і в оскаржуваній ухвалі, та виходив з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
За наявними даними обвинувачений ОСОБА_6 є повнолітньою особою, зареєстрований у Кіровоградській області, однак, проживав у м. Біла Церква Київської області, неодружений, офіційно не працює, раніше судимий.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
За змістом висунутого ОСОБА_6 обвинувачення йому інкримінується вчинення особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років (за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 289 КК України - у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої).
Суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованих йому дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, а, відтак, колегія суддів вважає, що тяжкість можливого покарання у разі доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину може спонукати його переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
З огляду на покарання, яке може бути призначене обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, враховуючи стадію судового розгляду, на думку колегії суддів, залишається реальним ризик переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та покарання.
Окрім того, на думку колегії суддів, характер та обставини інкримінованого обвинуваченому злочину, дані про його особу, які наведені прокурором та не спростовані стороною захисту, є небезпідставною можливість зміни обвинуваченим місця проживання з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що також свідчить про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду.
При цьому колегія суддів враховує дані про особу обвинуваченого, який, згідно з наявними у розпорядженні колегії суддів відомостями, раніше судимий, постійного місця проживання у м. Києві не має, не одружений, не працює, даних про наявність утриманців наявні у розпорядженні колегії суддів матеріали не містять, та вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сукупність даних обставин вказує на відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, які б могли бути стримуючим фактором для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого на стадії судового розгляду кримінального провадження.
При цьому колегія суддів приймає до уваги, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом. Окремо колегія суддів звертає увагу, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.
З урахуванням стадії судового провадження та висунутого обвинувачення, даних про особу обвинуваченого, на переконання колегії суддів, на даному етапі є допустимим висновок щодо високої ймовірності вчинення обвинуваченими позапроцесуальних дій з метою ухилення від кримінальної відповідальності, що буде перешкоджати судовому розгляду, у т.ч. впливу на потерпілих та свідків з метою зміни ними показань ними показань на його користь.
Також колегія суддів вважає небезпідставним наявність ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, про що свідчать обставини та характер інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також даних про особу обвинуваченого.
Окремо колегія суддів звертає увагу, що за змістом апеляційної скарги обвинувачений фактично не наводить будь-яких доводів на спростування висновків суду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що встановлені на даний час як дані щодо особи обвинуваченого, так й інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, у тому числі, характер інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, їх тяжкість, покарання, яке може бути призначене йому у разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів, у своїй сукупності переконливо свідчать, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення, свідчать про реальність у кримінальному провадженні ризиків, наявність яких на даному етапі судового розгляду виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою, а застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти спробам обвинуваченого забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Окрім того, на переконання колегії суддів, на час постановлення оскаржуваної ухвали відсутні підстави для застосування до обвинуваченого інших запобіжних заходів: за відсутності заяв відповідних осіб - передачі на поруки, відсутності стримуючих факторів для настання встановлених ризиків, - як домашній арешт або особисте зобов'язання.
Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров'я, наявні матеріали не містять і обвинуваченим не надано.
Водночас, суд першої інстанції, з огляду на те, що обвинувачений тривалий час утримується під вартою, визначив обвинуваченому розмір застави у даному кримінальному провадженні.
При цьому колегія суддів приймає до уваги положення ч. 4 ст. 182 КПК України, згідно з якою розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до вимог п.3 ч.5 ст.182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
З урахуванням обставин інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, даних про його особу, з огляду на положення ст.ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатись, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив обвинуваченому максимальний розмір застави, з покладенням на нього, у разі її внесення, обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, оскільки саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, стримуючим засобом, щоб запобігти встановленим у кримінальному провадженні ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, узгоджуватись з положеннями ст. 182 КПК України, а також практикою Європейського суду з прав людини.
Доводи обвинуваченого про те, що судом першої інстанції не врахований стан його здоров'я, на думку колегії суддів, є непереконливими за відсутності у розпорядженні колегії суддів будь-яких даних на підтвердження зазначених обвинуваченим обставин.
За встановлених обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції на даному етапі прийняв рішення з урахуванням встановлених та з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення, обґрунтовано продовжив обвинуваченому строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПКУкраїни, можуть на даному етапі забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають з ч. 5 ст. 194 КПК України, а тому апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 25 квітня 2026 року, з визначенням розміру застави, - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4