Справа № 758/5263/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/16219/2025
17 грудня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - адвоката Моісеєва Юрія Олександровича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року (суддя Гребенюк В.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
у травні 2024 року позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 5 095 871,25грн за період з 28 жовтня 2023 року по 19 квітня 2024 року.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що вона з 2019 року працює на посаді директора з інформаційних технологій АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Відповідно до наказу відповідача № 75 від 14 квітня 2022 року з нею було вирішено призупинити дію трудового договору з 15 квітня 2022 року до скасування воєнного стану. Вказаний наказ вона оскаржила в судовому порядку і рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 1 квітня 2024 року у справі № 758/4178/22, скасовано спірний наказ та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16 347 554,97грн за період з 14 квітня 2022 року до дня ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто до 27 жовтня 2023 року. Разом з цим, на роботі її фактично було поновлено наказом відповідача № 40 від 16 квітня 2024 року, про що її повідомили лише 19 квітня 2024 року листом. Таким чином, вона перебувала у вимушеному прогулі з 28 жовтня 2023 року до 19 квітня 2024 року, однак середній заробіток за цей період на її користь не відшкодовувався.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 5 095 871,25грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2023 року по 19 квітня 2024 року. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь держави судовий збір у розмірі 15 140грн.
Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року стягнуто з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000грн.
У поданій апеляційній скарзі на рішення суду представник АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - адвокат Моісеєв Ю.О. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Представник відповідача зазначає, що чинне законодавство не передбачає негайного виконання рішення суду про призупинення дії трудового договору, оскільки дане рішення не стосується поновлення на роботі, так як трудові відносини між позивачкою та відповідачем не припинялись.
Також, представник відповідача посилається на те, що позивачка пропустила тримісячний строк на звернення до суду, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Крім цього, представник відповідача зазначає, що відповідачка, після її поновлення на роботі, на робоче місце не з'явилася, що свідчить про її небажання приступити до виконання трудових обов'язків, оскільки відповідач зі свого боку не чинив їй жодних перешкод, позивачка була обізнана про результати розгляду справи № 758/4178/22 судом, а видача відповідачем наказу про її поновлення не вимагалась, так як позивачка не була звільнена.
У поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення суду представник АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - адвокат Моісеєв Ю.О. просить додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у стягненні судових витрат відмовити, посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Представник відповідача зазначає, що заявлений розмір судових витрат є значно завищеним та не відповідає обсягу виконаних робіт, складності справи та витраченого адвокатом часу на представництво інтересів позивачки у даній справі. При цьому, у позовній заяві було заявлено значно меншу суму витрат на правничу допомогу, ніж кінцева сума, при цьому позовна заява не містить належного розрахунку таких витрат та детального опису наданих адвокатом послуг, що згідно статті 134 ЦПК України є підставою для відмови у стягненні таких витрат.
У відзиві на апеляційні скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Скороход Г.М. просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду без змін, посилаючись на те, що після скасування судом протиправного наказу про зупинення дії трудового договору, поновлення порушеного права позивачки повинно відбуватись саме шляхом видачі відповідачем наказу про поновлення дії трудового договору, отже доводи представника відповідача, що позивачка, будучи обізнаною про рішення суду, мала вийти на роботу без отримання відповідного наказу є необґрунтованими. Відтак позивачка, після ухвалення судового рішення у справі № 758/4178/22 і надалі не могла працювати та перебувала у вимушеному прогулі з 28 жовтня 2023 року по 19 квітня 2024 року. Враховуючи викладене, безпідставними є і доводи представника відповідача про пропуск строку на подання даного позову.
Також, представник позивачки вважає, що стягнуті судом витрати на правничу допомогу є цілком обґрунтованими, такими, що відповідають принципу співмірності та розумності. Крім цього, під час подання позовної заяви стороною позивачки було зазначено орієнтований розрахунок витрат на правову допомогу, після чого, у відповідності до вимог ЦПК України, до суду було подано детальний опис виконаних робіт та повний перелік наданих адвокатом послуг.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника АТ «НАК «Нафтогаз України» - адвоката Слесарчука В.М., який апеляційні скарги підтримав, представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Скороход Г.М., яка проти задоволення апеляційних скарг заперечувала, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на них, вважає, що апеляційна скарга на рішення суду задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 25 лютого 2019 року між відповідачем та позивачкою був укладений строковий трудовий договір № 355, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора з інформаційних технологій АТ «НАК «Нафтогаз України».
25 серпня 2020 року сторони уклали додаткову угоду № 355/4 до вказаного трудового договору, згідно якої сторони змінили трудовий договір із строкового на безстроковий.
Наказом АТ «НАК «Нафтогаз України» № 75 від 14 квітня 2022 року призупинено з 15 квітня 2022 року та на період до скасування або припинення воєнного стану на всій території України чи на території міста Києва та Київської області дію трудового договору з директором з інформаційних технологій ОСОБА_1 . У наказі зазначено, що днем поновлення дії трудового договору з ОСОБА_1 необхідно вважати день, наступний за днем скасування або припинення воєнного стану на всій території України чи на території міста Києва та Київської області. Зазначено, що ОСОБА_1 необхідно приступити до виконання трудових обов'язків у день поновлення дії її трудового договору. Поміж іншого, наказом припинено нарахування та виплата позивачці заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за період з 15 квітня 2022 року до дня поновлення дії трудового договору (с.с.48 т.1).
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року у справі № 758/4178/23, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 1 квітня 2024 року та постановою Верховного Суду від 5 травня 2025 року, визнано незаконним та скасовано наказ АТ «НАК «Нафтогаз України» № 75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»; стягнуто з АТ «НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16 347 554грн 97коп. та судовий збір у розмірі 992грн 40коп (с.с.9-22, 31-43 т.1).
Наказом АТ «НАК «Нафтогаз України» № 40 від 16 квітня 2024 року скасовано наказ АТ «НАК «Нафтогаз України» від 14 квітня 2022 року № 75 «Про призупинення дії трудового договору» та поновлено дію трудового договору з директором з інформаційних технологій ОСОБА_1 . Директору з адміністративної діяльності ОСОБА_3 наказано невідкладно визначити в установленому порядку директору з інформаційних технологій ОСОБА_1 робоче місце в АТ «НАК «Нафтогаз України» (с.с.45 т.1).
Копія наказу була направлена на електронну пошту ОСОБА_1 19 квітня 2024 року (с.с.23 т.1).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка перебувала у вимушеному прогулі з вини роботодавця у зв'язку із виданням наказу про призупинення дії трудового договору, що призвело до невиплати заробітної плати, оскільки дію трудового договору було поновлено наказом від 16 квітня 2024 року, про що позивачку було повідомлено 19 квітня 2024 року, тому вимушений прогул позивачки, за який не був стягнутий середній заробіток судом, становить з 28 жовтня 2023 року по 19 квітня 2024 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
У статті 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно
погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» запроваджено призупинення трудового договору: детально визначено критерії та умови призупинення дії трудового договору, передбачено механізм відновлення дії призупиненого трудового договору, передбачено обмеження щодо застосування механізму призупинення дії трудового договору щодо окремих категорій працівників.
Так, відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наказом АТ «НАК «Нафтогаз України» № 75 від 14 квітня 2022 року було призупинено дію трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 .
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року у справі № 758/4178/23 вказаний наказ визнано незаконним та скасовано.
У постанові від 5 травня 2025 року в справі № 758/4178/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ «НАК «Нафтогаз України» про визнання незаконним та скасування наказу № 75 від 14 квітня 2022 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що: «сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої
сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі».
Отже, у разі, якщо незаконні дії роботодавця, зокрема незаконне призупинення трудового договору, позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21).
У постанові від 8 квітня 2021 року у справі № 640/10536/19 Верховний Суд зазначив, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Під час розгляду справи № 758/4178/22 судами було встановлено, що вимушений прогул позивачки становив період з 15 квітня 2022 року (дата видачі наказу про призупинення трудового договору) по 27 жовтня 2023 року (дата ухвалення судом рішення про визнання наказу незаконним).
Разом з цим, відповідач не заперечує, що після ухвалення судом рішення про визнання наказу про призупинення дії трудового договору з позивачкою незаконним та скасування його, наказ про поновлення дії трудового договору з позивачкою видано не було до 16 квітня 2024 року.
Крім того, про прийняття наказу від 16 квітня 2024 року позивачку було повідомлено листом лише 19 листопада 2024 року.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з 28 жовтня 2023 року до 19 квітня 2024 року позивачка перебувала у вимушеному прогулі,
який підлягає оплаті відповідно до положень статті 235 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги, що рішення суду від 27 жовтня 2023 року не підлягало негайному виконанню, є правильними, так як суд такого рішення не приймав, однак, дана обставина не спростовує той факт, що після рішення суду трудовий договір з позивачкою поновлений не був і вона не могла виконувати свої трудові обов'язки, хоча наказ про призупинення трудового договору був визнаний незаконним, а відтак позивачка перебувала у вимушеному прогулі до здійснення відповідачем дій, які свідчать про поновлення трудових прав позивачки.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що після прийняття судом рішення позивачка на своєму робочому місці не з'явилася, до роботи не приступила, що свідчить про її небажання виконувати свої обов'язки, а видання наказу про поновлення позивачки на посаді не вимагалося, так як вона не була звільнена, колегія суддів вважає необґрунтованими.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 зазначено, що відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року визнано незаконним та скасовано наказ АТ «НАК «Нафтогаз України» № 75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору», а відтак саме відповідач повинен був вчинити дії для поновлення трудового договору, укладеного з позивачкою, шляхом видачі відповідного наказу, що було зроблено тільки 16 квітня 2024 року і у відповідь на звернення позивачки.
З матеріалів справи вбачається, що позивачкою направлялись на адресу відповідача листи 1 квітня 2024 року та 9 квітня 2024 року, в яких вона просила повідомити адресу (місцезнаходження) її робочого місця, час та графік роботи, порядок доступу до робочого місця, оформлення необхідних пропусків у приміщення та доступів до робочих систем, необхідних для виконання трудових функцій (с.с.89-90, 91-92 т.1), однак відповідь на вказані листи позивачки отримала тільки 19 квітня 2024 року, коли їй було надіслано наказ про поновлення дії її трудового договору, у якому зазначена адреса її робочого місця, яке було змінено з часу видання наказу про призупинення дії трудового договору.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про пропуск позивачкою тримісячного строку на звернення до суду з даним позовом, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Частина 1 статті 233 КЗпП України передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Предметом даного спору є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який тривав з 28 жовтня 2023 року до 19 квітня 2024 року, відтак враховуючи, що позивачка звернулась до суду з даним позовом у травні 2024 року, відсутні підстави вважати, що нею був пропущений строк, визначений у частині першій статті 233 КЗпП України.
Апеляційна скарга не містять доводів незаконності або необґрунтованості рішення суду в частині розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому колегія суддів відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не вбачає підстав для його перегляду в цій частині.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає
апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не встановлені.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду.
8 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скороход Г.М. подала заяву про покладення на відповідача судових витрат позивачки, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 95 847грн, які становлять собою витрати на професійну правничу допомогу.
Частково задовольняючи заяву представника позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою надані докази понесення витрат на правову допомогу, однак, суд вважав, що їх розмір є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, та наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, обсягом зазначених робіт та значенням справи для позивачки.
Також, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена представником позивачки сума значно перевищує попередній орієнтований розрахунок витрат на правову допомогу, наведений у позовній заяві, при цьому, позиція позивачки та її представника протягом розгляду даної справи не змінювалась, додаткові доводи не наводились, докази не подавались, тому суд першої інстанції вважав за доцільне стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000грн.
Переглядаючи додаткове рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Згідно з положенням пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, на учасника справи покладено обов'язок у першому зверненні до суду навести попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, а докази у підтвердження понесених витрат учасник справи повинен надати суду до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву і ці докази неможливо подати з поважних причин
(частина перша статті 246 ЦПК України).
Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивачки у позовній заяві зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, які позивачка понесла і які очікує понести в зв'язку з розглядом даної справи становить 60 000грн, що становлять собою витрати на професійну правничу допомогу.
У заяві про покладення на відповідача судових витрат позивачки, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу від 8 жовтня 2024 року, представник позивачки просила стягнути з відповідача понесені позивачкою витрати на правничу допомогу у розмірі 95 847,66грн.
У підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду першої інстанції були надані:
копія договору про надання правничої допомоги № 41-2024/АР від 1 травня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 (клієнт) та АО «Арслегем Партнерс» (об'єднання), відповідно до умов якого об'єднання за дорученням та завданням клієнта надає послуги правничої допомоги, а саме зобов'язується здійснювати представництво клієнта (його посадових осіб чи працівників), захист клієнта (його посадових осіб чи працівників), а також надавати клієнту інші види правничої допомоги, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (с.с.124-128 т.1);
копія акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 5 червня 2024 року, згідно якого ОСОБА_1 прийняла надані АО «Арслегем Партнерс» послуги на загальну суму 88 968,70грн, в тому числі послугу з редагування позовної заяви ОСОБА_1 до НАК «Нафтогаз України» про стягнення середнього заробітку, формування додатків, подання позовної заяви до Подільського районного суду міста Києва за допомогою засобів ЄСІТС («Електронний Суд») (с.с.129-130 т.1);
копія рахунку, згідно якого вартість послуги з редагування позовної заяви ОСОБА_1 до НАК «Нафтогаз України» про стягнення середнього заробітку, формування додатків, подання позовної заяви до Подільського районного суду міста Києва за допомогою засобів ЄСІТС («Електронний Суд») склала 10 637,56грн (затрачений час - 2,2 год.) (с.с.137-138 т.1);
копія платіжної інструкції № @2PL218272 від 7 червня 2024 року про сплату ОСОБА_1 на користь АО «Арслегем Партнерс» грошових коштів у сумі 88 968,70грн за надані послуги за договором № 41-2024/АР від 1 травня 2024 року (с.с.139 т.1);
копія акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 5 липня 2024 року, згідно якого ОСОБА_1 прийняла надані АО «Арслегем Партнерс» послуги на загальну суму 156 289,42грн, в тому числі: підготовка до судового засідання Подільського районного суду міста Києва по справі № 758/5263/24 та представництво клієнта у суді, комунікація з секретарем судді, отримання інформації про відкладення розгляду у зв'язку з відсутністю в суді електроенергії та про наступну дату засідання; підготовка та подання до суду через систему «Електронний Суд» (з попереднім направленням відповідачу) додаткових пояснень по справі № 758/5263/24 у відповідь на аргументи НАК «Нафтогаз України», викладені у його запереченнях; подання до суду (з попереднім направленням відповідачу) за допомогою функціоналу ЄСІТС (через «Електронний Суд») відповіді на відзив НАК «Нафтогаз України» по справі № 758/5263/24; підготовка відповіді на відзив НАК «Нафтогаз України» по справі № 758/5263/24 з урахуванням судової практики Верховного Суду та обставин справи; формування пакету додатків до відповіді на відзив на підтвердження добросовісності позивача у справі (с.с.131-132 т.1);
копія рахунку, згідно якого вартість послуги: підготовка до судового засідання Подільського районного суду міста Києва по справі № 758/5263/24 та представництво клієнта у суді, комунікація з секретарем судді, отримання інформації про відкладення
розгляду у зв'язку з відсутністю в суді електроенергії та про наступну дату засідання, склала 20 921,63грн (затрачений час - 4,3 год.); підготовка та подання до суду через систему «Електронний Суд» (з попереднім направленням відповідачу) додаткових пояснень по справі № 758/5263/24 у відповідь на аргументи НАК «Нафтогаз України», викладені у його запереченнях, склала 17 029,24грн (затрачений час - 3,5 год.); подання до суду (з попереднім направленням відповідачу) за допомогою функціоналу ЄСІТС (через «Електронний Суд») відповіді на відзив НАК «Нафтогаз України» по справі № 758/5263/24, склала 1 459,65грн (затрачений час - 0,3 год.); підготовка відповіді на відзив НАК «Нафтогаз України» по справі № 758/5263/24 з урахуванням судової практики Верховного Суду та обставин справи; формування пакету додатків до відповіді на відзив на підтвердження добросовісності позивача у справі, склала 26 760,23грн; інші витрати склали 107грн (затрачений час - 5,5 год.);
копія платіжної інструкції № 13386371.1 від 18 липня 2024 року про сплату ОСОБА_1 на користь АО «Арслегем Партнерс» грошових коштів у сумі 156 289,42грн за надані послуги за договором № 41-2024/АР від 1 травня 2024 року (с.с.136 т.1);
копія акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 5 серпня 2024 року, згідно якого ОСОБА_1 прийняла надані АО «Арслегем Партнерс» послуги на загальну суму 19 039,35грн, а саме: підготовка до засідання та участь в засіданні Подільського районного суду міста Києва по справі № 758/5263/24 (с.с.133 т.1);
копія рахунку, згідно якого вартість послуги: підготовка до засідання та участь в засіданні Подільського районного суду міста Києва по справі № 758/5263/24, склала 18 798,60грн (затрачений час - 3,8 год.); інші витрати - 240,75грн (с.с.141 т.1);
копія платіжної інструкції № @2PL088637 від 10 вересня 2024 року про сплату ОСОБА_1 на користь АО «Арслегем Партнерс» грошових коштів у сумі 19 039,35грн за надані послуги за договором № 41-2024/АР від 1 травня 2024 року (с.с.134 т.1).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб,
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього
розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Така правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц.
Представником позивачки суду першої інстанції надані належні докази у підтвердження витрат на правову допомогу, які понесла позивачка.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення не врахував, що дана справа не є складною, судова практика у даній категорії справ є сталою, а відтак не вимагає значного часу для її вивчення, позовна заява є шаблонною, а тому не потребує значного часу для її складання, а відтак вимоги представника позивача про відшкодування позивачці за рахунок відповідача 40 000грн не є співмірними зі
складністю даної справи, не є розумними та справедливими.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачці за рахунок відповідача, підлягає зменшенню до 15 000грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, не врахувавши заперечення відповідача, тому рішення суду підлягає зміні.
Керуючись статями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - адвоката Моісеєва Юрія Олександровича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року залишити без задоволення, рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року - без змін.
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - адвоката Моісеєва Юрія Олександровича на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу з 40 000грн до 15 000грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31 березня 2026 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук