15 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 (ВКЗ),
захисника ОСОБА_6 (ВКЗ),
засудженого ОСОБА_7 (ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали провадження з розгляду клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за апеляційною скаргою засудженогоОСОБА_7 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2025 року,
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2025 рокувідмовлено у задоволенні клопотання засудженогоОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за вироком Донецького апеляційного суду від 26 травня 2021 року.
Таке рішення суд першої інстанції мотивував тим, що, оцінюючи дані, які зазначені в характеристиці засудженого, вбачається, що зараз не має підстав стверджувати, що ОСОБА_7 готовий до самокерованої та правослухняної поведінки, оскільки він характеризується посередньо, бажає змінити своє життя, проте це бажання має поодинокий та несистемний характер, не бере участі у програмах, заходах, має негативне ставлення до участі в них, усвідомлює, що саме потребує змін, але при цьому нічого не робить, тоді як свідчить висновок щодо ступеня виправлення засудженого, ОСОБА_7 вважається таким, що не став на шлях виправлення.
За таких обставин, оскільки досліджені матеріали не свідчать, що засуджений ОСОБА_7 своєю поведінкою та ставленням до праці довів, що став на шлях виправлення, суд відмовив у задоволенні його клопотання про умовно-дострокове звільнення.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , не погоджуючись з _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/3632/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ст. 81 КК України Доповідач ОСОБА_1
ухвалою суду, просить задовольнити його клопотання про умовно-дострокове звільнення.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції провів однобічно судовий розгляд по стандартній процедурі та безпідставно проігнорував п'ять заохочень, характеристику, його участь у культурних заходах та життєво складні умови - з окупованої території, проблеми зі здоров'ям та те, що його дружина на даний час офіційно не працює через стан здоров'я та має на утриманні двох онуків.
Вказує й на те, що судом не враховано, що він втратив здоров'я та працездатність саме через умови утримання, відсутність вентиляційних споруд в ІВС та державних установах, втратив зір через недостатнє освітлення в державних установах, холод, голод, відсутність норм харчування, та за весь час відбування покарання втратив рідних (матір), близьких.
Таким чином, враховуючи вище викладене, просить задовольнити його клопотання та надати йому можливість пожити нормально для своєї дружини та онуків, допомагаючи їм.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора проти задоволення апеляційної скарги засудженого внаслідок законності та обґрунтованості судового рішення, перевіривши матеріали провадження з розгляду клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове його звільнення від відбування покарання, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
Приписами ст. 81 КК України передбачено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення та фактично відбув не менше двох третин строку покарання за умисний тяжкий злочин.
Відповідно до ст. 6 КВК України, виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами такого виправлення є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Як вбачається з матеріалів провадження, до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, на підставі ст. 81 КК України.
Під час розгляду вказаного клопотання судом встановлено, що ОСОБА_7 був засуджений вироком Красноармійського міського суду Донецької області від 04 березня 2021 року за ч. 2 ст. 186, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 70 КК України на 4 роки 8 місяців позбавлення волі, який Донецьким апеляційним судом було скасовано в частині призначеного покарання та 26 травня 2021 року постановлено новий вирок, яким ОСОБА_7 був засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки 3 місяці позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Димитровського міського суду Донецької області від 19 вересня 2017 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 8 місяців.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 відраховується з дня затримання - з 16.07.2021 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахований у строк покарання, строк попереднього ув'язнення з 15 листопада 2020 року до 05 січня 2021 року, з розрахунку день за день.
Отже, станом на 23 січня 2025 року строк відбутого покарання становить 3 роки 1 місяць і 19 днів.
Засуджений ОСОБА_7 відбуває міру покарання у Державній установі «Білоцерківська виправна колонія № 35».
Згідно з характеристикою від 04 грудня 2024 року, засуджений ОСОБА_7 має 5 заохочень - за виконання покладених обов'язків, додержання правил поведінки та виконання вимог безпеки праці, а непогашених чи незнятих стягнень не має.
За час відбування покарання в Державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» засуджений характеризується посередньо; не порушує режим відбування покарання в установі; не працевлаштований і бажання працювати не виявляє; у взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний, підтримує дружні стосунки із засудженими різної спрямованості; дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом установи; має охайний зовнішній вигляд; намагається утримувати в чистоті та порядку своє спальне місце та приліжкову тумбочку; намагається дбайливо ставитись до майна установи і предметів, якими користується та здійснює за ними належний догляд; виконує передбачені законом вимоги персоналу установи; намагається самостійно виконувати роботи із самообслуговування, достатніх навичок для самостійного виконання не має; виконує роботи по благоустрою місць позбавлення волі; не допускає порушень вимог пожежної безпеки; не бере участь в роботі самодіяльних організацій; не бере участь в організації виховних заходів; не бере участь у реалізації програми диференційованого виховного впливу на засуджених; вину у скоєному злочині визнав. Засуджений ОСОБА_7 бажає змінити своє життя, проте це бажання має поодинокий та несистемний характер, не бере участі у програмах, заходах, має негативне ставлення до участі в них, усвідомлює, що саме потребує змін, але при цьому нічого не робить, має позитивні плани на майбутнє, але не розуміє яким чином їх втілити. Готовність до змін - роздуми над змінами. Ризик повторного кримінального правопорушення - середній. Ризик ймовірної небезпеки для суспільства - низький.
Згідно з висновком щодо ступеня виправлення засудженого, ОСОБА_7 набрав 53 бали, тобто вважається таким, що не став на шлях виправлення.
Відповідно до витягу з протоколу № 50 від 04 грудня 2024 року, комісія Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» відмовила ОСОБА_7 в умовно-достроковому звільненні, оскільки той не став на шлях виправлення.
Згідно ч. 2 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Відмовляючи у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції, врахувавши особу засудженого та оцінюючи дані, які зазначені у характеристиці засудженого, дійшов висновку, що зараз немає підстав стверджувати, що засуджений готовий до самокерованої та правослухняної поведінки, оскільки він характеризується посередньо, бажає змінити своє життя, проте це бажання має поодинокий та несистемний характер, не бере участі у програмах, заходах, має негативне ставлення до участі в них, усвідомлює, що саме потребує змін, але при цьому нічого не робить, тоді як свідчить висновок щодо ступеня виправлення засудженого, ОСОБА_7 вважається таким, що не став на шлях виправлення, та обґрунтовано послався у своєму рішенні на те, що засуджений не підпадає під дію положень ст. 81 КК України, так як процес його виправлення не досягнув тієї стадії, що відбування покарання у виді позбавлення волі перестає бути доцільним.
При цьому обґрунтованим, у вищенаведеному аспекті щодо не доведення своєю поведінкою та ставленням до праці виправлення засудженого, слід визнати посилання суду на те, щозасуджений ОСОБА_7 є особою, яка своїм ставленням до праці не доводить позитивні зміни, які відбуваються в його особистості, оскільки не працевлаштований, та суду не підтверджено, що засуджений не працевлаштований з вини працівників установи виконання покарань, оскільки доказів цього, а саме: заяв, клопотань тощо, в матеріалах справи немає.
Таким чином, умовно-дострокове звільнення ОСОБА_7 у даному випадку від відбування призначеного покарання явно не досягне мети покарання, визначеної ч. 2 ст. 50 КК України.
Твердження сторони захисту щодо необґрунтованості висновку суду про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 та неврахування судом тих обставин, що ОСОБА_7 має заохочення, позитивно характеризується та на даний час вирішено питання з його працевлаштуванням, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції належним чином врахував всі дані, в тому числі і ті, на які посилається засуджений в своїй апеляційній скарзі.
Дані про особу засудженого, на переконання колегії суддів, доводять позитивну динаміку змін в його особистості, однак з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини не дають достатніх підстав вважати, що процес виправлення ОСОБА_7 досягнув тієї стадії, яка необхідна для застосування положень ст. 81 КК України. До того ж така поведінка свідчить лише про виконання засудженим своїх обов'язків, передбачених ст.ст. 9, 107 КВК України.
Враховує колегія суддів і ті обставини, що умовно-дострокове звільнення є правом, а не обов'язком суду.
Що стосується посилання ОСОБА_7 , як на підставу для його умовно-достроково звільнення від відбування покарання, на те, що у нього життєво складні умови - він з окупованої території, має проблеми зі здоров'ям та те, що його дружина на даний час офіційно не працює через стан здоров'я і має на утриманні двох онуків, та за весь час відбування покарання він втратив рідних (матір), близьких, то ці обставини не є підставою для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання відповідно до ст. 81 КК України.
Щодо тверджень ОСОБА_7 про те, що він втратив здоров'я та працездатність саме через умови утримання, відсутність вентиляційних споруд в ІВС та державних установах, втратив зір через недостатнє освітлення в державних установах, холод, голод та відсутність норм харчування, то вони нічим не підтверджені та у матеріалах провадження відсутні будь-які звернення ОСОБА_7 до відповідних установ з цього приводу.
За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання, про що ставиться питання в його апеляційній скарзі, не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженогоОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за вироком Донецького апеляційного суду від 26 травня 2021 року, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
__________________ __________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3