Справа № 583/1518/26
1-кс/583/346/26
"27" березня 2026 р. м. Охтирка
Охтирський міськрайонний суд Сумської області у складі :
слідчої судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_2 ,
учасників кримінального провадження
прокурора ОСОБА_3 /в режимі відеоконференції/,
слідчого ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 6 в м. Охтирка клопотання старшого слідчого СВ Охтирського РВП ГУ НП в Сумській області капітана поліції ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні № 62025170020000095 від 02 січня 2025 року відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Охтирки Сумської області, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:
27 серпня 2009 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області за ч. 1 ст. 185, ст.ст. 104, 75 КК України до позбавлення волі на строк 6 місяців з випробуванням строком на 1 рік;
13 квітня 2010 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 185, ст.71 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік;
08 лютого 2013 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 289 КК України до позбавлення волі строком 1 рік 6 місяців;
29 березня 2013 рокуОхтирським міськрайонним судом Сумської області за ч. 3 ст. 185, ст.ст. 69, 70 КК України до позбавлення волі строком 2 роки;
23 грудня 2015 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області за ч. 1 ст. 263, ст. 69, ч. 2 ст. 263, ст.70 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки;
25 травня 2018 року Мар'їнським районним судом Донецької області за ч. 2 ст. 186, ст.ст. 75, 76 КК України до позбавлення волі строком 4 роки з випробуванням строком на 2 роки;
28 лютого 2020 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області за ч.3 ст.185, ч.1 ст.162, ч.3 ст.186, ч.1 ст.70, ст.71 КК України до позбавлення волі на строк 5 років,
паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 26 січня 2024 року ВОД № 4 УОДПГУ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 5 ст. 407 КК України,
Старший слідчий СВ Охтирського РВП ГУНП в Сумській області капітан поліції ОСОБА_4 27 березня 2026 року звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_5 , мотивуючи свої вимоги тим, що він підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, КК України, тобто в незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, та ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022, затверджений Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим на території України запроваджено правовий режим воєнного стану.
Наказом командира військової частини від 02 липня 2024 року № 210 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 штурмового відділення 3 штурмового взводу 2 штурмової роти 2 штурмового батальйону військової частини.
Під час проходження військової служби за мобілізацією солдат ОСОБА_5 відповідно до положень Військової присяги та вимог ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен свято і непорушно додержуватися Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою.
Однак солдат ОСОБА_5 в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, п. п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, 23 серпня 2024 року, точного часу слідством не встановлено, самовільно залишив місце тимчасового розташування військової частини в АДРЕСА_2 , та перебував за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для повернення у військову частину та виконання службових обов'язків, звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління з приводу своїх протиправних діянь, за наявності реальної можливості для цього.
Солдат ОСОБА_5 з 23 серпня 2024 року до 26 березня 2026 року не виконував обов'язки військової служби, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження виконання службових обов'язків у цей період часу не вживав, а перебував за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 , де займався особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.
Окрім цього, 08 квітня 2024 року ОСОБА_5 призваний на військову службу до лав Збройних Сил України ІНФОРМАЦІЯ_2 , 02 липня 2024 року його було переведено для проходження військової служби до військової частини, наказом командира цієї військової частини від 11 вересня 2024 року за №294 ОСОБА_5 звільнений з займаної посади і зарахований у розпорядження командира військової частини з 11 вересня 2024 року відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
ОСОБА_5 , будучи раніше засудженим за вчинення корисливих злочинів, у тому числі за незаконне заволодіння транспортних засобом, судимість за які не знята та не погашена в установленому законом порядку, повторно незаконно заволодів транспортних засобом за таких обставин.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 06 березня 2026 року, перебуваючи у нічний час в с. Хухра Охтирського р-ну Сумської області, знав, що за адресою АДРЕСА_3 проживають військові та на території цього домоволодіння є автомобіль ВАЗ 21093, яким за наявності згоди когось із військових, які там проживають, міг би тимчасово скористатися. З метою звернутися до цих осіб з проханням надати йому у користування вказаний автомобіль для поїздки до м. Лебедина Сумської області, ОСОБА_5 прибув до вказаного домоволодіння. Однак, перебуваючи біля домоволодіння АДРЕСА_3 та побачивши автомобіль ВАЗ 21093 коричневого кольору з VIN № НОМЕР_2 з іноземним номерним знаком НОМЕР_3 , у ОСОБА_5 раптово виник умисел, спрямований на незаконне заволодіння цим транспортним засобом без дозволу власника або законного користувача.
У подальшому ОСОБА_5 , реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, а саме автомобілем, усвідомлюючи суспільну небезпеку та протиправність своїх дій, 06.03.2026 о 04 год. 20 хв., користуючись відсутністю власника автомобіля та сторонніх осіб, повторно, діючи навмисно та таємно, підійшов до автомобіля ВАЗ 21093 коричневого кольору з VIN № НОМЕР_2 , з іноземним номерним знаком НОМЕР_3 , двері якого виявилися незачиненими, після чого проник до салону транспортного засобу, де виявив у замку запалювання ключі. Надалі, використовуючи ці ключі, ОСОБА_5 запустив двигун автомобіля та незаконно заволодів транспортним засобом, на якому поїхав в напрямку м. Лебедин Сумської області.
Згідно з висновком судової транспортно-товарознавчої експертизи №СЕ-19/119-26/3966-АВ від 17 березня 2026 року ринкова вартість станом на 06 березня 2026 року легкового автомобіля марки ВАЗ-21093, коричневого кольору, з VIN код: НОМЕР_2 , 2006 року випуску, знятого з обліку, придатного для використання, пробіг автомобіля 82173 км, становить 104429,07грн.
26 березня 2026року ОСОБА_5 затриманий в порядку ст. 208 КПК України.
26 березня 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 289 КК України.
Санкція кримінального правопорушення ч. 5 ст. 407 КК України, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, санкція кримінального правопорушення ч. 2 ст. 289 КК України, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України кримінальні правопорушення, що вчинив підозрюваний ОСОБА_5 , є тяжкими.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 підтверджується такими матеріалами кримінального провадження: протоколом затримання ОСОБА_5 , витягами з наказів командира військової частини, актом службового розслідування, протоколом допиту потерпілого ОСОБА_7 , протоколами допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.03.2026, огляду місця події від 08.03.2026, від 09.03.2026, висновком експерта та іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовуються тим, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи невідворотність покарання за вчинення інкримінованого йому злочину, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років (тяжкий злочин), може ухилятись від органів досудового розслідування та суду, про що свідчить тривалий період його відсутності у військовій частині без поважних причин з 23 серпня 2024 року до цього час, хоча він мав реальну можливість повідомити компетентні органи про своє місце перебування та повернутися до військової частини.
Злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, вчинений ОСОБА_5 є продовжуваним і свідчить про відсутність у нього свідомої мети добровільно припинити свої злочинні дії та повернутися до військової частини для виконання свого конституційного обов'язку по захисту Вітчизни в умовах особливого періоду. Тому сторона обвинувачення має достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, під загрозою тяжкості покарання та втрати свободи на тривалий строк, матиме можливість ухилятися від слідства та суду, переховуватися від органів досудового розслідування та суду поза межами свого місця проживання, що в повній мірі ускладнить своєчасному виконанню процесуальних рішень та призначення йому покарання за вчинене кримінальне правопорушення.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ОСОБА_5 може незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженню з метою схилення їх до зміни показів.
В обґрунтування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, посилається на той факт, що ОСОБА_5 є військовослужбовцем, тому у разі не застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він може продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється та уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що унеможливить виконання ним покладених на нього обов'язків у кримінальному провадженні та порушить принципи визначені ст. 2 КПК України та розумні строки досудового розслідування. Окрім цього ОСОБА_5 неодноразово засуджений за вчинення злочинів проти власності та може вчинити інше кримінальне правопорушення майнової спрямованості.
Також тривале і стійке небажання виконувати обов?язки військової служби ОСОБА_5 свідчить про можливість вчинення ним інших військових злочинів, пов?язаних з виконанням обов?язків по службі, зокрема реальної можливості вчинення непокори та відмови від виконання наказів командирів та начальників (ст. 402, 403 КК України), в тому числі в бойовій обстановці, ухилення від виконання обов'язків військової служби шляхом самокалічення, симуляції хвороби, підробки документів чи іншого обману (ст. 409 КК України).
Таким чином, оцінивши сукупність усіх обставин у кримінальному провадженні, а саме вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним інкримінованих йому кримінальних правопорушень та тяжкість кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 289 КК України, безальтернативного покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років, слідство дійшло висновку, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою для запобігання казаним ризикам у даному випадку недостатнє, оскільки лише тримання під вартою буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та відповідатиме вимогам діючого Кримінального процесуального закону.
Враховуючи викладене, слідчий вважає, що запобігти настанню зазначених ризиків неможливо застосуванням більш м'яких запобіжних заходів. Матеріали кримінального провадження, які додаються до клопотання, підтверджують обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення та обставини здійснення ним конкретних дій, доведеність його причетності до інкримінованого злочину потребує перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, що не виключає можливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вважає доведеною наявність підстав для застосування ОСОБА_5 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Разом з цим вказав, що відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 407 Кримінального кодексу України. Також відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 КК України застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ці обставини також обґрунтовуються вагомістю наявних доказів про вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень (злочинів), тяжкістю покарання, що йому загрожує, можливістю переховуватись від органів досудового слідства, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати досудовому розслідуванню іншим чином, а також те, що підозрюваний був відсутній тривалий проміжок часу поза межами розташування військової частини, дійщов висновку про те, що в органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що застосування підозрюваному більш м'якого, окрім зазначеного вище запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України / а.с. 1-8/.
В судовому засіданні слідчий ОСОБА_4 своє клопотання підтримав.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання слідчого.
Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник, адвокат ОСОБА_6 , в судовому засіданні заперечили проти клопотання слідчого, вважають що можливо застосувати більш м'який запобіжний захід такий як цілодобовий домашній арешт, тому як підозрюваний має намір поновитися на військовій службі, визнає винуватість, має стійкі соціальні зв'язки, проживає за місцем реєстрації разом з матір'ю.
Суд, заслухавши пояснення слідчого, враховуючи думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, які заперечують проти задоволення клопотання, дійшов висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та /або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста, у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» наявність «обгрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обгрунтованим», залежить від усіх обставин.
Суд зазначає, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, згідно якої «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Суд дійшов висновку, що підозра ОСОБА_5 є обґрунтованою і підтверджується матеріалами кримінального провадження, дослідженими в судовому засіданні: витягами з наказів командира військової частини, актом службового розслідування, протоколом допиту потерпілого, свідків, протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 11 березня 2026 року, огляду місця події від 08 березня 2026 року, від 09 березня 2026 року, висновком експерта та іншими матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами, тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим таких дій.
Відповідно до частин 1-3 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді взяття під варту не може бути застосований, окрім як, зокрема, до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки /п.5 ч. 2 ст. 183 КПК/.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 26 березня 2026 року було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів за ознаками частини 2 ст. 289 КК України, який відповідно до статті 12 КК України є тяжким, відповідальність за який передбачена у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років з конфіскацією майна або без такої; ч. 5 ст.407 КК України, який відповідно до статті 12 КК України є тяжким, відповідальність за який передбачена у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років; має судимість, є особою молодого віку, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра, проживає з матір'ю за місцем своєї реєстрації, офіційних доходів на території України не має.
Відповідно до п. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями, зокрема 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини 1 цієї статті, тобто тримання під вартою.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя враховує вимоги пунктів 3-4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховуватися обвинуваченого /підозрюваного/ від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, про що викладено правову позицію в рішеннях ЄСПЛ «Летельє проти Франції», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Осаковський проти України».
Положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлюють, що законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Також необхідно врахувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого набуває особливого значення, оскільки здійснення правосуддя в особливих умовах ускладнюється наявністю певних перешкод, які не існують у мирний час та вимагає від учасників судового розгляду відноситись до виконання своїх обов'язків та реалізації наданих прав з більшою відповідальністю і зобов'язує суд діяти більш ефективно та організовано.
Так, при розгляді цього клопотання слідча суддя враховує, що в кримінальному провадженні наявні вагомі докази, наведені вище, на підставі яких є всі підстави дійти висновку про обґрунтовану підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч 2 ст. 289, ч. 5 ст. 407 КК України.
Суд зазначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Суд вважає, що вказані обставини, а також суспільна небезпека злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , дають підстави для висновку, що з боку обвинуваченого існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідків, продовжувати вчиняти кримінальні правопорушення.
Суд вважає встановленим існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду.
Ризик того, що ОСОБА_5 може переховуватись від суду, пов'язаний з тим, що він обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років з конфіскацією майна, у зв'язку з чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, він може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання. Цей ризик існує, з огляду на те, що ОСОБА_5 не має офіційних законних джерел доходу, є судимою особою, що дає суду підстави дійти висновку, що в разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу він може змінити своє місце перебування, тим самим ухилитися від суду.
Ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків, які ще не допитані судом, обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 може вчинити дії, пов'язані з незаконним впливом на них шляхом насильницьких дій, залякування, вмовляння або підкупу з метою надання недостовірних показань.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК (у виключних випадках). Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
Ураховуючи засаду змагальності кримінального провадження, сторона обвинувачення на власний розсуд визначає коло свідків для доведення своєї правової позиції. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, позбавлений можливості втручатися у дискрецію сторони обвинувачення у побудову тактики і стратегії підтвердження або спростування обставин, які мають значення для кримінального провадження. Відтак, ризик впливу на потерпілого та свідків існує на етапі досудового розслідування при зібранні доказів.
За таких умов ОСОБА_5 , не будучи обмеженим у вільному спілкуванні з певними особами, може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, для того щоб уникнути кримінальної відповідальності.
Ризик продовження підозрюваним вчинення кримінальних правопорушень підтверджено його поведінкою, так як будучи судимим за корисливі злочини, судимість за які не знята та не погашена у встановленому законом порядку, він знову вчинив злочин проти власності, що свідчить про те, що він на шлях виправлення не став і є ймовірність вчинення ним кримінальних правопорушень в подальшому.
Відповідно до частин 1, 2 статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про :
1/ наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2/ наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3/ недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першої цієї статті.
До того ж, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд поряд з цим також враховує особу підозрюваного, його вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, що ОСОБА_5 є судимою особою, має молодий вік, задовільний стан здоров'я, проживає з матір'ю, нічим не займається, продовжує злочинну діяльність, оскільки звільнився з місць позбавлення волі у грудні 2023 року.
В судовому засіданні слідчий та прокурор довели, що інший більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, які існують, як існує і обґрунтована підозра у вчиненні ОСОБА_5 злочинів за ч. 2 ст. 289, ч. 5 ст. 407 КК України.
Вирішуючи питання про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на викладене, слідча суддя вважає, що клопотання слідчого, погоджене з прокурором, необхідно задовольнити, а до підозрюваного слід застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів.
Крім того відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, ст. 407 КК України.
Суд вважає, що з урахуванням обставин справи, даних про особу підозрюваного, відсутні підстави для застосування застави.
Керуючись ст. ст. 176 -178, 182-183, 193, 194, 196, 197, 205 КПК України,
Задовольнити клопотання старшого слідчого СВ Охтирського РВП ГУ НП в Сумській області капітана поліції ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 .
Застосувати у кримінальному провадженні № 62025170020000095 від 02 січня 2025 року підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком шістдесят днів, обчислюючи цей строк з 16 години 46 хвилин 26 березня 2026 року, часу затримання підозрюваного, до 16 години 46 хвилин 24 травня 2026 року включно з утриманням в Державній установі «Сумський слідчий ізолятор».
Визначити строк дії цієї ухвали до 16 години 46 хвилин 24 травня 2026 року.
Копію ухвали вручити підозрюваному, захиснику, слідчому, прокурору.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали проголошено 30 березня 2026 року о 16 годині 45 хвилин.
Слідча суддя Охтирського міськрайонного суду ОСОБА_1