Справа № 953/4097/22
н/п 1-кп/953/242/26
"31" березня 2026 р. м.Харків
Судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 до вироку Київського районного суду м.Харкова від 31 березня 2026 року.
Вироком Київського районного суду м.Харкова, ухваленим 31 березня 2026 року колегією суддів у складі: головуючий - суддя ОСОБА_1 , судді - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 :за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 347 КК України визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнено від покарання; за ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення; за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та призначено покарання у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покаранням більш суворим, призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі. ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, і призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі. ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, і призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Згідно ч. 3 ст. 375 КПК України кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не проголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.
Висловлюю окрему думку щодо вироку Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2026 року у частині визнання винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України.
Ретельно дослідивши та оцінивши докази за цим епізодом у даному кримінальному провадженні, на підставі ст. 94 КПК України, з точки зору їх об'єктивності, належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку, керуючись загальними принципами кримінального процесу, не погоджуюсь з висновками більшості суддів щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки вони не відповідають стандарту доведення поза розумним сумнівом та вимогам кримінально-процесуального закону.
Вважаю, що ОСОБА_4 слід визнати невинуватим та виправдати у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України, підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
ОСОБА_4 висунуто обвинувачення у тому, що він 16 січня 2019 близько 07 години 35 хвилин, діючи з єдиним злочинним наміром, спрямованим на позбавлення життя працівника правоохоронного органу - ОСОБА_7 , у групі з невстановленою досудовим розслідуванням особою дістав з карману куртки невстановлений у ході досудового розслідування револьвер калібру 9 мм та із застосуванням травматичної зброї здійснив один постріл в життєво важливий орган ОСОБА_7 - в область шиї, від якого ОСОБА_7 впав на землю та знепритомнів. Після чого, ОСОБА_4 здійснив ще декілька пострілів в бік ОСОБА_7 , а потім завдав останньому не менш 7-10 ударів по голові та обличчю рукояткою вказаного травматичного револьверу. У цей час невстановлена досудовим розслідуванням особа, яка знаходилась поруч, стала наносити численні удари ногами по життєво важливому органу - в область голови ОСОБА_7 , тим самим реалізуючи злочинний умисел, спрямований на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. Після чого, ОСОБА_4 та невстановлена у ході досудового розслідування особа з місця скоєння злочину зникли. Смерть ОСОБА_7 не настала за обставин, що не залежали від волі ОСОБА_4 та невстановленої у ході досудового розслідування особи, оскільки потерпілому своєчасно було надано медичну допомогу.
На підтвердження винуватості ОСОБА_4 у вчиненні вказаного злочину судом були безпосередньо допитані потерпілий ОСОБА_7 , свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , слідчі ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , досліджені аудіозаписи допиту свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , допитаних у порядку ст.225 КПК України, письмові та речові докази.
Усі ці докази у сукупності беззаперечно підтверджують, що мала місце подія злочину - напад на працівника правоохоронного органу - потерпілого ОСОБА_7 .
При цьому докази, які прямо вказують на те, що особою, яка здійснила напад та постріли у ОСОБА_7 , є обвинувачений ОСОБА_4 , є досить суперечливими, з огляду на таке.
Потерпілий ОСОБА_7 у судовому засіданні та під час досудового розслідування надавав пояснення, що він впізнав ОСОБА_4 по очах, їх формі та кольору. Зазначив, що з ОСОБА_4 він раніше зустрічався: один раз приблизно в 2015-2016 роках, другий - у травні 2018 року.
На досудовому розслідуванні та під час слідчої дії пред'явлення особи для впізнання за фотознімками ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_4 за формою та кольором очей, поглядом. Він стверджував, що ОСОБА_4 був у балаклаві, що підтвердила допитана у суді як свідок слідча ОСОБА_21 . Під час судового розгляду потерпілий підтвердив, що нападник, який здійснив постріли, був у снуті.
При цьому у балаклаві відкриті тільки ділянки очей та носа, а снут закриває лоб та частину обличчя до носу.
ОСОБА_7 повідомив, що він не звернув увагу на ці розбіжності під час впізнання, оскільки неуважно дивився на фото.
ОСОБА_7 пояснив, що у нападника були відкриті брови, очі, ніс та щоки. Також справа від носу потерпілий побачив у нападника пігментаційну пляму, розміром 2-3 мм у діаметрі, але, чи то була родимка, чи подряпина від порізу, він точно оцінити не може, оскільки у той день яскраво світило сонце. У той час він не впізнав нападника, проте запам'ятав його риси, зокрема форму очей, їх колір.
При цьому, свідок ОСОБА_8 , дружина потерпілого, яка за фахом є лікарем, повідомила під час допиту в суді, що одразу після нападу потерпілий ОСОБА_7 , коли він ще був повністю у свідомості, повідомив їй, що він розгледів у нападника, який здійснив постріл, родимку.
ОСОБА_7 вказав, що до того, як на нього був здійснений напад, він мав зір - (мінус) 7. У момент нападу він був у затемнених окулярах для зору. Під час нападу на нього окуляри зламалися, але він чітко запам'ятав риси одного з нападників - ОСОБА_4 , оскільки були відкриті брови, ніс, очі та щоки.
Потерпілий повідомив, що на момент здійснення пострілу він зблизився з нападником на відстань близько півтора метри. Постріл був здійснений з револьвера, колір рукоятки якого він не розібрав, чи то малохіт, чи темно-коричневий, через те що яскраво світило сонце.
З одного боку потерпілий ОСОБА_7 повідомляє, що розгледів та запам'ятав форму та колір очей нападника, але не впізнав його, при цьому через те, що яскраво світило сонце він не розгледів, чи то була родимка, чи то пляма на обличчі, не розгледів колір пістолета, не звернув увагу, то був снут, чи балаклава.
Отже показання потерпілого ОСОБА_7 є непослідовними та містять істотні суперечності щодо ключових обставин ідентифікації нападника. Зокрема, змінювались відомості щодо способу маскування особи (балаклава чи снут), характерник ознак зовнішності (була на обличчі родимка чи пігментаційна пляма, чи пятно від порізу), а також умов сприйняття події (стан зору, освітлення), що прямо впливає на можливість достовірного сприйняття та запам'ятовування особи.
Такі розбіжності стосуються не другорядних деталей, а суті ідентифікації особи та виключають можливість визнання цих показань надійним джерелом доведення вини.
Відповідно до висновку експерта № 19-20/13422-ПС від 31 липня 2020 року за результатами проведення судової психологічної експертизи ОСОБА_7 хоча встановлено, що психологічні особливості комунікативного процесу відтворення особою ОСОБА_7 обстановки та обставин подій (за матеріалами відеозапису слідчих дій, проведених за участю особи потерпілого) характеризуються наявністю психологічно значимих умов, що відповідають психологічній специфіці (проявам та закономірностям) реконструкції подій та не суперечать індивідуально-психологічним особливостям ОСОБА_7 , проте вказано, що у ході дослідження відтворення ОСОБА_7 зазначеної інформації не виявляється можливим виключити ймовірність цілеспрямованого коригування ним своїх повідомлень відповідно до власних цілей та мотивів або можливе приховування невизначної частки інформації.
Щодо показань свідка ОСОБА_23 , яка довгий час мешкала разом з ОСОБА_4 , допитаної слідчим суддею під час досудового розслідування у порядку ст.225 КПК України, яка впізнала ОСОБА_4 на відео з камер відеоспостереження за особливостями коренастої статури, ходи та жестів, а також одягом - курткою, кросівками фірми «Адідас Теракс». Ці показання ґрунтуються виключно на суб'єктивному сприйнятті свідка. Жести, хода, елементи одягу не є індивідуалізуючими ознаками особи та не можуть забезпечити надійної ідентифікації.
За відсутності об'єктивної можливості чіткого розрізнення особи на відеозаписах, які були досліджений судом під час судового розгляду (марки взуття кросівок «Адідас Теракс», за якою у тому числі свідок ОСОБА_23 упізнала ОСОБА_4 , взагалі не видно), її особливих ідентифікаційних ознак, такі твердження залишаються неперевіреними та не підтверджуються незалежними джерелами доказів, що також виключає можливість їх покладення в основу обвинувального вироку.
Крім того, на моє переконання, у показаннях свідка ОСОБА_23 є обґрунтовані сумніви у її заінтересованості у результаті розгляду цього кримінального провадження, враховуючи те, що сама свідок під час її допиту повідомила, що вона боялася ОСОБА_4 , оскільки він її бив.
Щодо протоколу огляду від 03 грудня 2021 року за участю свідка ОСОБА_25 , який впізнав на відео з камер відеоспостереженнячоловіка, який виходив з пасажирської двері автомобілю та сідав на пасажирське сидіння за водієм, за особливостями коренастої статури, ходи, по одягу, як ОСОБА_4 , звертаю увагу на таке.
Свідок ОСОБА_25 не був допитаний під час судового розгляду, оскільки сторона обвинувачення не змогла забезпечити його явку, при чому суд сприяв усіма відповідними процесуальними заходами забезпеченню встановлення його місцезнаходження та доставлення до суду. За поясненнями прокурора до вказаного свідка були застосовані заходи безпеки, але на підставі якого документу - невідомо, оскільки ці документи було знищено під час війни та жодної посадової особи, яка б змогла ідентифікувати особу цього свідка, на час розгляду справи немає, крім того посилання на постанову про забезпечення безпеки цього свідка відсутнє навіть у реєстрі матеріалів досудового розслідування, тоді як посилання на постанову про забезпечення безпеки потерпілого є.
З матеріалів досліджених під час судового розгляду під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження свідок ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомив, що знає ОСОБА_4 , оскільки той навчався у школі № 87 , що розташована по вул. Башкірській у м. Харкові , а свідок ОСОБА_25 навчався у школі № 86, що розташована по пров. 1-му Золочівському у м. Харкові . Тобто з моменту навіть закінчення школи у 2001 році на момент вчинення інкримінуємих ОСОБА_4 дій - 2019 рік, пройшло 18 років, за які зовнішність людини у загальних рисах, яка навчалась разом зі свідком ОСОБА_25 у школі, могла кардинально змінитись. Жодних особливих ідентифікаційних ознак свідок ОСОБА_25 , навіть якщо брати до уваги в якості належного доказу протокол огляду за його участю (допустимість якого є сумнівною з викладених вище підстав), не назвав.
Згідно з обвинувальним актом нападників було двоє, стріляв лише один з них, та на відео з камер відеоспостереження у авто сідають дві особи - одна на кермо, інша - на заднє пасажирське сидіння, але розібрати, чи саме особа, яка сідає на заднє сидіння, яку упізнав свідок ОСОБА_25 , здійснила постріл - взагалі неможливо.
З іншого боку, допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_19 , який довгий час був водієм у ОСОБА_4 , повідомив суду що з ним проводилися слідчі дії, зокрема йому було надано для огляду відео з камер відеоспостереження, на якому зафіксовані дві особи, одягнуті в темну одежу, в капюшонах. З вказаного відео неможливо встановити, хто саме були ті люди, точно стверджувати, що на відео був ОСОБА_26 , він не може.
Отже показання цих осіб є взаємосуперечливими.
Також свідок ОСОБА_19 надав показання, що ОСОБА_4 під час нападу на ОСОБА_7 перебував разом з ним за іншою адресою. Неможна відкидати показання вказаного свідка, оскільки за іншими епізодами у цьому кримінальному провадженні він надав свідчення, які у сукупності з іншими доказами, викривають вчинення обвинуваченими, у тому числі ОСОБА_4 , інших злочинів.
Інші допитані судом свідки у судовому засіданні ОСОБА_4 не впізнали.
При цьому, слід звернути увагу на те, що свідок ОСОБА_23 , співмешканка ОСОБА_4 , повідомила, що зріст ОСОБА_26 180-185 см. Усі безпосередні очевидці події вказали, що нападники були нижчого росту, ніж обвинувачений ОСОБА_4 . Так свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні повідомила, що обвинувачений ОСОБА_26 за комплектацією більший ніж ті чоловіки, що били потерпілого, ці чоловіки на вид худіше за нього. Свідок ОСОБА_10 повідомив під час допиту, що нападники були середнього зросту, приблизно 170 см чи 165 см, коренасті. Цей свідок вказав, що його зріст потерпілого приблизно 186-188 см, а чоловіки, які бігли, були меншого зросту чим він. Свідок ОСОБА_11 під час допиту судом вказала, що нападники були не дуже високого зросту, не більше ніж 180 см, приблизно однакової статури.
Досліджені у судовому засіданні відеозаписи з місця події, на мою думку, не містять достовірної інформації перебування ОСОБА_4 на місці події, оскільки на них сторонньому спостерігачу неможливо розібрати за жодною ідентифікаційною ознакою, що серед нападників є саме ОСОБА_4 .
Під час досудового розслідування за участю власника ОСОБА_27 був вилучений автомобіль Деу Ланос, зеленого кольору, державний номер НОМЕР_1 , розташований на узбіччі проїжджої частини вул.Шумілова,3 с.Бабаї . Номер вказаного автомобілю частково запам'ятали потерпілий ОСОБА_7 та деякі свідки, як повідомили, що на автомобілі з таким номером нападники залишили місце злочину. ОСОБА_27 для допиту в якості свідка стороною обвинувачення під час судового розгляду заявлений не був. Тому посилання прокурора на докази, такі як упізнання працівниками СТО ОСОБА_4 , який нібито 31 травня 2019 року приїжджав на СТО разом з ОСОБА_27 на автомобілі Деу Ланос з синім відливом, номерний знак не вказаний, не є належними та допустимими. При цьому свідок ОСОБА_28 відповідно до протоколу упізнав особу №4 як Уварова, але відповідно до довідки до протоколу Уваров вказаний під номером 2.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 категорично заперечував свою присутність на місці події.
Під час судового розгляду було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 користувався номером мобільного телефону НОМЕР_2 , що підтвердив він та його співмешканка на час розслідуваної події злочину - свідок ОСОБА_29 .
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року було задоволено клопотання захисника ОСОБА_30 та наданий тимчасовий доступ до речей та документів, що перебувають у володінні ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
На виконання ухвали суду захисником отримана копія ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/3179/20-к про надання тимчасового доступу до речей та документів у кримінальному провадженні № 12019220000000051 від 16.01.2019, зокрема номеру мобільного телефону, яким користувався ОСОБА_4 НОМЕР_2 , опис від 12 лютого 2020 року речей та документів, що були вилучені на підставі ухвали суду, опис від 10 грудня 2025 року речей та документів, що були вилучені на підставі ухвали суду.
Зі змісту отриманої інформації слідує, що у період часу 16 січня 2019 року близько 07 години 35 хвилин, на момент нападу на потерпілого ОСОБА_7 , номер мобільного телефону НОМЕР_2 , яким користувався ОСОБА_4 , перебував у зоні дії базової станції, яка розташована за іншою адресою, а не в зоні дії базової станції, розташованої в районі АДРЕСА_5 , де був здійснений напад. Крім того, цей номер цілий день рухається за різними адресами, а не перебуває в одному місці.
Сторона обвинувачення, спростовуючи доводи сторони захисту щодо перебування ОСОБА_4 у період часу 16 січня 2019 року близько 07 години 35 хвилин не в районі будинку АДРЕСА_5 , посилалась на те, що ОСОБА_4 мав два мобільні телефони, проте жодних належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів на підтвердження того, що у користуванні ОСОБА_4 перебувало два мобільних телефони, який номер був на іншому телефоні, та що саме у зазначений день він користувався іншим мобільним телефоном, стороною обвинувачення не надано.
Тому, на моє переконання, категорично стверджувати про перебування обвинуваченого ОСОБА_4 на час події в районі будинку АДРЕСА_5 не можна, (міг і бути і ні), але, відповідно до вимог ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Отже, версія обвинувачення щодо знаходження ОСОБА_4 16 січня 2019 року близько 07 години 35 хвилин в районі будинку АДРЕСА_5 з достовірністю не підтверджена жодними доказами.
Під час судового розгляду даного кримінального провадження, у тому числі і під час судових дебатів, обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_31 категорично вказували, що стороною обвинувачення не надано доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ст.348 КК України, поза розумним сумнівом.
Судом в якості належного та допустимого доказу були прийняті протоколи за результатами здійснення негласних слідчих (розшукових) дії - аудіо-, відеоконтроль із застосуванням відповідних технічних засобів, в яких зафіксоване спілкування обвинуваченого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_19 09 серпня 2020 року під час руху в автомобілі ОСОБА_32 , де вони у спілкуванні викривають себе у вчиненні злочину щодо потерпілого у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_33 , при цьому у цей же час ОСОБА_4 повідомляє ОСОБА_19 , що його попросили продати пістолет, з якого, нібито, стріляли у ОСОБА_7 , але він до цього не причетний.
Частина 2 ст. 17 КПК передбачає, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Поза розумним сумнівом мають бути доведені всі обставини, які є важливими для правової кваліфікації діяння. При цьому, для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдина версія, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред'явленому обвинуваченні.
Сторона обвинувачення зобов'язана доводити винуватість особи поза розумним сумнівом у вчиненні злочину. Якщо сторона обвинувачення не доведе вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим - судом беззаперечно ухвалюється виправдувальний вирок.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи (постанова Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 681/742/19).
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Згідно із ст. 91 КПК до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні віднесено, крім іншого, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Додержання презумпції невинуватості вимагає, зокрема, аби: (1) члени суду, виконуючи свої функції, не відштовхувались від наперед ствердженого уявлення, що підсудний скоїв діяння, у якому його обвинувачують; (2) тягар доведення був покладений на сторону обвинувачення, а (3) будь-які сумніви тлумачились на користь обвинуваченого (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain), § 77).
Право сторони захисту подавати докази та наводити свої доводи є невід'ємною складовою права на справедливий судовий розгляд. Принцип «бути почутим» передбачає не лише формальну можливість висловити позицію, а й обов'язок суду надати їй належну та мотивовану оцінку при ухваленні рішення. Саме через ефективну реалізацію цих гарантій забезпечується дотримання принципів змагальності та рівності сторін.
Таким чином, всі докази категорично та прямо не вказують на причетність обвинуваченого ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України, а сукупність таких доказів є недостатньою для визнання його винним у посяганні на життя працівника правоохоронного органу, тобто замаху на вбивство працівника правоохоронного органу ОСОБА_7 у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Натомість як сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого.
Всі докази, зібрані стороною обвинувачення, на мою думку, крім показань потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_19 , які є суперечливим та взаємосуперечливими, є непрямими, жодного іншого прямого доказу на підтвердження вини обвинуваченого обвинувачення суду не надано.
Суддя ОСОБА_1