Справа № 953/3271/26
н/п 2-о/953/65/26
19 березня 2026 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Губської Я.В.
при секретарі Мисниченко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), заінтересована особа: Перший відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ 23320813, м.Харків, вул. Сумська, б.61) про встановлення факту смерті, на тимчасово окупованій території,-
18.03.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження якого: село Загризове, Куп'янського району, Харківської області, зареєстроване місце проживання якого: село Загризове, Ізюмського району, Харківської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Загризове, Ізюмського району, Харківської області.
В обґрунтування заяви заявник вказала, що згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 17 грудня 1986 року, батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_2 , матір'ю є ОСОБА_3 . Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 виданого Борівським РВУМВС України в Харківській області 20 грудня 2001 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_2 - НОМЕР_4 . У зв'язку з тим, що с. Загризове, Ізюмського району, Харківської області, місце смерті - ОСОБА_2 , була територія, яка тимчасово окупована, факт його смерті не було зареєстровано в органах реєстрації актів громадянського стану, в установленому законом порядку. На вказаній території був призупинений доступ до Державних реєстрів та відповідно призупинена реєстрація актів цивільного стану.
У судове засідання заявник не з'явилась, надавши заяву, в якій просила розгляд справи провести у її відсутність, заяву просила задовольнити.
Представник заінтересованої особи - Першого відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся своєчасно та належним чином, жодних заяв на адресу суду не надходило.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що від встановлення даного факту залежить виникнення особистих майнових прав заявника.
Відповідно до положень ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Слід зазначити, що родичами, в розумінні Цивільного процесуального кодексу є чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб (статті 20, 52 ЦПК України).
Як вбачається з копії паспорту серії НОМЕР_3 виданого Борівським РВУМВС України в Харківській області 20 грудня 2001 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_2 - НОМЕР_4 .
Так, у ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (серії НОМЕР_2 від 17 грудня 1986 року).
Оглянувши та вивчивши вказані документи, суд вбачає підтвердженим факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть № 106 від 01 серпня 2022 року, виданого Комунальним некомерційним підприємством «Борівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Борівської селищної ради, ОСОБА_2 , стать: чол., дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання померлого: Україна, Харківська область, Ізюмський район, с. Загризове, місце смерті: Україна, Харківська область, Ізюмський район, с. Загризове, смерть настала: вдома, хвороба, що призвела до смерті: хронічна серцево-судинна недостатність. Ішемічна хвороба серця. Атеросклеротичний кардіосклероз. Відповідно до копії довідки про причину смерті до форми № 106/о № 106 від 01 серпня 2022 року, ОСОБА_2 , помер у віці 63 р. , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , причина смерті: Ішемічна хвороба серця. Атеросклеротичний кардіосклероз, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Борівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Борівської селищної ради.
Згідно з ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид не позовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абз.2 ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Згідно частини 2 ст.317 ЦПК України справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду за результатами розгляду листа Віце-прем'єр-міністру України - Міністру з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України ід 07 квітня 2021 року № 22/4-1801-21 відповідно до ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з метою забезпечення апеляційних та місцевих судів методичною інформацією з питань правозастосування було надано роз'яснення щодо особливостей розгляду судами справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, згідно з якими, положення цивільного процесуального закону не вимагають від осіб, які звертаються із заявою до суду про встановлення відповідного факту, подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів. Звернуто увагу, що згідно з ч. 2 ст. 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів. З огляду на наведене, роз'яснено, що під час розгляду судами справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України вимога щодо отримання письмової відмови органів реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , заявник подала копію паспорта, РНОКПП заявника, копію свідоцтва про народження, копію лікарського свідоцтва про смерть №106 від 01.08.2022 року, видане установою, що розташована на окупованій території, згідно яких ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Загризове, Ізюмського району, Харківської області.
Отже, підставою звернення заявника до суду є неможливість реєстрації факту смерті своєї матері у зв'язку з тим, що офіційні документи, що посвідчують даний факт, видані органами, які розміщені на території, яка тимчасово непідконтрольна Україні.
Оцінюючи надані до суду документи, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Частиною 1 розділу 5 «Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, визначено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за№ 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106- І/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006за №1150/13024 (далі- фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 Цивільного кодексу України, актами цивільного стану є, серед іншого, акти про смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 317 Цивільного процесуального кодексу України, заява про встановлення факту смерті особина території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду. Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (зі змінами) с. Загризове. Ізюмського району. Харківської області з 13.04.2022 року по 04.10.2022 року було тимчасово окуповане Російською Федерацією територією України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
В силу положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Відповідно ст.9 вказаного Закону, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Виходячи з наявних у справі доказів вбачається, що реєстрація смерті батька заявника у органах реєстрації актів цивільного стану не проводилась, можливості зареєструвати його смерть на підставі вищезазначених документів, оскільки вони не відповідають визначеній чинним законодавством формі для проведення державної реєстрації смерті, не існує, тому відновлення порушених прав заявника неможливо в іншій спосіб, як встановлення даного юридичного факту в судовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.
Відповідно до п.1 Розділу І Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року №52/5, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Згідно вказаних Правил державної реєстрації актів цивільного стану в України у зв'язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.
Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
Відповідно до вимог п.8 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Наведене свідчить, що факт смерті батька заявника є доведеним, та враховуючи, що він помер на тимчасово окупованій території, реєстрація його смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі наданих документів є неможливою, а встановлення факту смерті необхідне для отримання свідоцтва про смерть легітимним державним органам, суд приходить до висновку, що вимоги заявника законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2,5,10,12,258,259,263-265,268, 293-294,315-319,430 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, на тимчасово окупованій території - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження якого: село Загризове, Куп'янського району, Харківської області, зареєстроване місце проживання: Харківська область, Ізюмський район, село Загризове, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Загризове, Ізюмського району, Харківської області, Україна.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя -