Справа № 176/5145/25
Провадження №2/190/390/26
27 березня 2026 року м.П»ятихатки
П?ятихатський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Кудрявцевої Ю.В.
за участю секретаря судового засідання Пронської Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті П?ятихатки Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сербін Богдан Олександрович до Жовтоводсько-П'ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) про звільнення майна з-під арешту,-
встановив:
Позивач, від імені та в інтересах якого діє адвокат Сербін Б.О., звернувся через систему «Електронний суд» з позовом до відповідача про припинення в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, обтяження №2597214 від 16.11.2005 року про арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , на підставі постанови серії АЕ №915592 від 07.11.2005 року державної виконавчої служби м.П'ятихатки.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що позивач є власником земельної ділянки кадастровий номер 1224555600:02:004:0121 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ДП №010283 виданого 13.12.2001 року Лихівської селищною радою народних депутатів.
З метою оформлення відчуження зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_1 звернувся до Жовтоводської державної нотаріальної контори, де йому стало відомо, що в архівному Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявне обтяження, арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 2597214, яке зареєстровано 16.11.2005 року П'ятихатською державною нотаріальною конторою на підставі постанови АЕ №915592 від 07.11.2005 року державної виконавчої служби м.П'ятихатки.
При зверненні 10.12.2025 року представником позивача до відповідача з вимогою про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , відповідачем було надано відповідь, що на виконанні перебувало виконавче провадження №17091885 з примусового виконання виконавчого листа №2-721 виданого П'ятихатським районним судом Дніпропетровської області від 06.12.2002 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , яке було відкрито 06.02.2006. Виконавче провадження закінчено 14.01.2014 року та знищено у зв'язку з закінченням строку зберігання. Тому, законодавчі підстави для зняття арешту з нерухомого майна, відсутні. Наявний арешт порушує права позивача, так як він не має можливості реалізувати свої права, як власника земельної ділянки.
Ухвалою суду від 12.02.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу запропоновано у строк, який не може перевищувати п'ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали, подати відзив на позов та заяву із запереченнями проти розгляду справу за правилами спрощеного позовного провадження.
23.03.2026 року предстаником позивача - адвокатом Сербін Б.О. через систему «Електронний суд» подано заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані з розглядом справи на загальну суму 15 969,00 грн., з яких 969,00 грн. судовий збір та 15000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу.
25.03.2026 року відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому просять поновити строки подання відзиву на позовну заяву та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №17091885 з примусового виконання виконавчого листа №2-721 виданого П'ятихатським районним судом Дніпропетровської області від 06.12.2002 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , яке було відкрите 06.02.2006 року. Згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ №915592 від 07.11.2005 року обтяження накладене саме у виконавчому провадженні про стягнення аліментів з ОСОБА_1 . Виконавче провадження закінчено 03.10.2016 року. В межах виконавчого провадження 06.07.2012 року державним виконавцем винесена постанова про звернення стягнення на орендну плату боржника та направлена до ТОВ «Агророст», яке було орендарем земельної ділянки боржника в 2012 році. В постанові про звернення стягнення на доходи боржника зазначено, що заборгованість зі сплати аліментів станом на 21.06.2012 року становить 30301,08 грн.. Згідно з даними ТОВ «Агророст» за період з 2012 по 2017 рік (по дату закінчення договору оренди земельної ділянки) стягувачці ОСОБА_2 , виплачена заборгованість по аліментам на загальну суму 10772,22 грн.. Таким чином, заборгованість по аліментам не сплачена в повному обсязі. Боржник ОСОБА_1 також не надав жодних документів, які б підтверджували сплату заборгованості по аліментам в повному обсязі. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Оскільки відзив не був поданий в належні строки з поважних причин, так як, необхідно було з'ясувати чи існує заборгованість по сплаті аліментів чи вона погашена в повному обсязі. А також просять відмовити у задоволенні вимог представника позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15000.00 грн.
Позивач та його представник - адвокат Сербін Б.О. в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, згідно поданої заяви позов підтримують у повному обсязі, справу просять розглядати без їхньої участі.
Відповідач в судове засідання свого представника не направив, згідно поданного відзиву на позовну заяву, просять розглядати справу без участі представника відповідача з урахуванням відзиву.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши подані документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших.
Відповідно статей 321 та 391 ЦК України: право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст.ст.56, 59 Закону України "Про виконавче провадження": арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення; арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника; особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 1224555600:02:004:0121, що розташована на території Лихівської селищної ради, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ДП №010283 виданого 13.12.2001 року Лихівської селищною радою народних депутатів. (зворот.бік а.с.9-10)
Листом Жовтоводсько-П'ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) від 15.12.2025 року за вих..№127310 повідомлено представника позивача ОСОБА_3 -адвоката Сербін Б.О. про те, що на виконанні перебувало виконавче провадження №17091885 з примусового виконання виконавчого листа №2-721 виданого П'ятихатським районним судом Дніпропетровської області від 06.12.2002 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , яке було відкрито 06.02.2006. Згідно актуальної інформації з Державного реєстру речових прав, встановлено наявність записів про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 2597214, зареєстрованого 16.11.2005 року, відносно ОСОБА_1 , об'єкт обтяження:невизначене майно, все майно, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АЕ №915592 від 07.11.2005, заявник Відділ державної виконавчої служби м.П'ятихатки. Виконавче провадження закінчено 14.01.2014 року та знищено у зв'язку з закінченням строку зберігання. На сьогоднішній день не можливо встановити чи погашена заборгованість зі сплати аліментів. Тому, законодавчі підстави відсутні для зняття арешту з нерухомого майна. Наявний арешт порушує права позивача, так як він не має можливості реалізувати свої права, як власника земельної ділянки.(а.с.6)
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №456698347 від 16.12.2025 року ОСОБА_1 . Міститься запис про арешт нерухомого майна від 16.11.2005 року за №2597214, підстава обтяження: постанова АЕ №915592, 07.11.2005 року про арешт майна, заявник: Державна виконавча служба; об'єкт обтяження:невизначене майно, все майно в межах суми 8473,95 грн. (а.с.7)
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Щодо поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне:
Частинами 7 та 8 ст. 178 ЦПК України визначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі (ч. 2 ст. 182 ЦПК України).
В силу ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Таким чином, законодавець розмежовує поняття строків на «встановлені законом» та «встановлені судом» та відрізняє види звернення з відповідними клопотаннями та терміном їх подання.
Строк на подання відзиву встановлюється судом, отже його поновлення чинним процесуальним законом не передбачено, а положеннями ч. 2 ст. 127 ЦПК України передбачено саме продовження такого строку з врахуванням терміну подання відповідного клопотання до закінчення визначеного судом строку.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі направлялася судом відповідачу засобами поштового зв'язку на адресу місцезнаходження відповідача, яка ними отримана 02.03.2026 року
Порядок і строк подачі відзиву регламентовано ст. 191 ЦПК України.
При цьому слід зауважити, що встановлення законодавцем часових обмежень на подання відзиву та доказів спрямоване на неприпустимість зловживання учасниками справи своїми правами.
Відзив на позовну заяву подано представником відповідача (направлено в системі «Електронний суд») 24 березня 2026 року з пропущенням процесуального строку для його подачі, більше ніж на 7 днів.
Вирішуючи питання про можливість прийняття відзиву, суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Суд приймає до уваги, що пропуск строку на подачу відзиву не є незначним.У свою чергу, наведені представником відповідача причини пропуску строку, могли бути покладені в основу продовження судом процесуального строку, в порядку ч.2 ст. 127 ЦПК України, у випадку подачі до суду відповідної заяви, складення якої не займає великого часу, однак таких дій представником відповідача вчинено не було.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що стороною відповідача не було надано суду доказів поважності пропуску строку на подання відзиву на позов, суд, з метою забезпечення змагальності сторін та рівних прав учасників справи щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, що встановлено статтею 12 ЦПК України, вважає, що у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов необхідно відмовити, а відзив відповідача - залишити без розгляду.
Таким чином, зваживши у сукупності наведені вище докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки на даний час виконавчі провадження у зв'язку з якими накладався арешт - відсутні, отже підстави для накладення арешту відсутні, проте арешт (заборона відчуження майна) не знято, що порушує права позивача, як власника, оскільки унеможливлює повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном, а зняття арешту (заборони відчуження майна) у позасудовому порядку не можливо.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне:
Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати.
Згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
На підтвердження понесених витрат на надання правової (правничої) допомоги представником позивачем подано Ордер на надання правничої допомоги, серії АЕ №1450753 від 21.03.2026 року; договір №01-12-25 від 01.12.2025 року про надання правової допомоги;Акт №1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором №01-12-25 про надання правничої допомоги від 01.12.2025 року згідно якого адвокатом були надані послуги, а клієнтом прийняті послуги:правова консультація -2000,00грн,; подання заяви до Жовтоводсько-П'ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) -2000,00 грн,; подання до суду позовної заяви -6000,00 грн,; участь в судових засіданнях, або подання заяв до суду по суті розгляду справи -5000,00 грн. Вартість наданих послуг узгоджена сторонами у вигляді фіксованого розміру гонорару Адвоката за правничу допомогу становить в загальному розмірі 15000,00 грн..
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката.
Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, суд звертає увагу, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,5,9 ст.141 ЦПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Ураховуючи предмет і підстави заявленого позову, який розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження, незначну складність справи та сталу судову практику цієї категорії справ, обсяг виконаних адвокатом робіт, що полягав у складенні позовної заяви уніфікованого /шаблонного/ зразка, на підставі поданих позивачем документів, співмірність наданих послуг із складністю справи, суд вважає, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу є явно завищеним.
Враховуючи принципи розумності і співмірності, складність справи, обсяг фактично наданих адвокатом послуг, обґрунтованість та пропорційність розміру заявлених витрат на правничу допомогу, які позивач поніс до предмета спору, суд дійшов висновку наявність підстав для часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 969,00 грн.
Керуючись ст.321, 391 ЦК України, ст.ст.56, 59 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сербін Богдан Олександрович до Жовтоводсько-П'ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) про звільнення майна з-під арешту, - задовольнити.
Припинити в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, обтяження №2597214 від 16.11.2005 року - арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , що був накладений на підставі постанови серії АЕ №915592 від 07.11.2005 року державного виконавця Державної виконавчої служби м.П'ятихатки.
Стягнути з Жовтоводсько-П'ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору - 969 (дев'ятсот шістдесят дев'ять) гривень та витрат на отримання професійної правничої допомоги - 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач:Жовтоводсько-П'ятихатський відділ державної виконавчої служби у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) , ЄДРПОУ:44703616, місцезнаходження: 52204, Бульвар Свободи,62 м.Жовті Води, Кам'янський район Дніпропетровська область.
Суддя Ю. В. Кудрявцева