Справа № 183/6916/25
№ 1-кп/183/1535/26
31 березня 2026 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисників ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 під вартою у кримінальному провадженні № 12025042350000042 від 05.02.2025 стосовно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Миколаївка Зачепилівського району Харківської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 408 КК України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця смт. Гвардійське (нині с-ще Зарічне) Новомосковського (нині Самарівського) району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 408 КК України,
У провадженні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження № 12025042350000042 від 05.02.2025 стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 408 КК України, ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 408 КК України.
В судовому засіданні прокурорподав клопотання про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 під ватрою на 60 днів, кожного окремо, мотивуючи свою позицію тим, що ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані слідчим суддею при обранні та продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися та продовжують існувати, нових обставин для зміни запобіжного заходу стосовно обвинувачених не з'явилося, тому продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 під вартою необхідне для забезпечення розгляду кримінального провадження.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, посилаючись на необґрунтованість клопотання прокурора, оскільки жодних об'єктивних даних, які би свідчили про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в своєму клопотанні не надано. Вважає, що доводи, на які посилається прокурор, виключно припущеннями.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_4 заперечував проти продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, посилаючись на необґрунтованість клопотання прокурора, оскільки жодних об'єктивних даних, які би свідчили про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в своєму клопотанні не надано. Також, прокурор не долучив до клопотання додатків, якими він обґрунтовує свою позицію. Вважає, що доводи, на які посилається прокурор, виключно припущеннями.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, вирішуючи клопотання прокурора, дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
За положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання доцільності продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, суд виходить з того, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 408 КК України, які у відповідності до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, і за вчинення яких у разі визнання обвинуваченого ОСОБА_7 винуватим останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до дванадцяти років. Тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_7 може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.
У зв'язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
За таких обставин суд вважає, що на цей час є наявним ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання останнього винуватим у пред'явленому обвинувачені.
Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального провадження.
Водночас, існування ризику, передбаченого п. 5 ст. 177 КПК України, на який посилається у своєму клопотанні прокурор, є не доведеним,оскільки він нічим об'єктивно не підтверджений, а тому на думку суду є припущенням сторони обвинувачення без належного підтвердження доказами наявності такого ризику.
Суд, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім наявності ризиків, зазначених вище, на підставі матеріалів справи, оцінив у сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме, що підтверджень наявності в ОСОБА_7 захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою суду не надано. За таких обставин, суд доходить переконання, що будь-який інший, з передбачених законом більш м'яких запобіжних заходів станом на дату розгляду вказаного питання не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування ОСОБА_7 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є підставою для продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Суд бере до уваги відомості про наявність у ОСОБА_7 місця реєстрації та проживання, а також те, що останній одружений, однак вказані обставини з урахуванням вищевикладеного, не можуть слугувати достатньою підставою для зміни обвинуваченому ОСОБА_7 раніше обраного запобіжного заходу на більш м'який запобіжний захід.
Захисником ОСОБА_5 будь-яких об'єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.
Тому, на переконання суду, оскільки на цей час продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».
Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.
Розглядаючи питання щодо застосування застави, суд виходить з того, що ч. 3 ст. 183 КПК України покладає на слідчого суддю, суд обов'язок при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Суд бере до уваги, що згідно з ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.08.2025 ОСОБА_7 було визначено розмір застави у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 гривень 00 копійок. З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне залишити обвинуваченому ОСОБА_7 раніше визначену заставу на умовах та розмірі згідно з ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.08.2025.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд виходить з того, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 408 КК України, які у відповідності до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжким злочинами, і за вчинення яких у разі визнання обвинуваченого ОСОБА_6 винуватим останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до дванадцяти років. Тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_6 може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.
У зв'язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
За таких обставин суд вважає, що на цей час є наявним ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_6 у разі визнання останнього винуватим у пред'явленому обвинувачені.
Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального провадження.
Водночас, існування ризику, передбаченого п. 5 ст. 177 КПК України, на який посилається у своєму клопотанні прокурор, є не доведеним,оскільки він нічим об'єктивно не підтверджений, а тому на думку суду є припущенням сторони обвинувачення без належного підтвердження доказами наявності такого ризику.
Суд, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім наявності ризиків, зазначених вище, на підставі матеріалів справи, оцінив у сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме, що підтверджень наявності в ОСОБА_6 захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою суду не надано. За таких обставин, суд доходить переконання, що будь-який інший, з передбачених законом більш м'яких запобіжних заходів станом на дату розгляду вказаного питання не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування ОСОБА_6 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є підставою для продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Суд бере до уваги відомості про наявність у ОСОБА_6 місця реєстрації та проживання, а також те, що останній одружений, однак вказані обставини з урахуванням вищевикладеного, не можуть слугувати достатньою підставою для зміни обвинуваченому ОСОБА_6 раніше обраного запобіжного заходу на більш м'який запобіжний захід.
Захисником ОСОБА_4 будь-яких об'єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.
Тому, на переконання суду, оскільки на цей час продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».
Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.
Розглядаючи питання щодо застосування застави, суд виходить з того, що ч. 3 ст. 183 КПК України покладає на слідчого суддю, суд обов'язок при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Суд бере до уваги, що згідно з ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.08.2025 ОСОБА_6 було визначено розмір застави у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 гривень 00 копійок. З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне залишити обвинуваченому ОСОБА_6 раніше визначену заставу на умовах та розмірі згідно з ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.08.2025.
Керуючись ст. ст. 176-178, 182, 194, 331, 350, 371, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою - задовольнити.
Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під вартою до 29 травня 2026 року із раніше визначеним розміром застави у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 гривень 00 копійок, й на умовах згідно з ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2025 року.
Клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою - задовольнити.
Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою до 29 травня 2026 року із раніше визначеним розміром застави у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 гривень 00 копійок, й на умовах згідно з ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2025 року.
Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання та не зупиняє судовий розгляд кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1