Справа № 173/2066/25
Провадження №2/173/160/2026
іменем України
26 березня 2026 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Кожевник О.А.,
за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", представник позивача Пилипенко Сергій Валентинович до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат,
До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", представник позивача Пилипенко Сергій Валентинович до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого став ПАТ «УкрСиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту № 11217380000, відповідно до якого Банк надав Позичальниці у позику грошові кошти у сумі 25000 доларів США, а Позичальниця зобов'язувалась повернути кредит у повному обсязі не пізніше 26 вересня 2022 року згідно з графіком повернення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 10,5% річних.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 , 26 вересня 2007 року укладено Договір поруки № 11217380000/П, відповідно до умов якого, останній зобов'язувався відповідати за невиконання Позичальницею усіх її зобов'язань перед Кредитором, що виникли з Кредитного договору.
Позичальниця та Поручитель свої зобов'язання за Кредитним договором та Договором поруки не виконували, в зв'язку з чим Банк звернувся до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення заборгованості.
13 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» укладено Договір факторингу № 2, відповідно до умов якого, ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», в тому числі за кредитним договором № 11217380000 від 26.09.2007 та договором поруки № 11217380000/П від 26.09.2007 року.
08 серпня 2013 року рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області по справі № 2-21/11 стягнуто на користь ТОВ «Кей-Колект» солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за Кредитним договором № 11217380000 від 26.09.2007 в розмірі 253891,03 грн., яке набрало законної сили.
Позивач зазначає, що з моменту ухвалення Верхньодніпровський районним судом Дніпропетровської області рішення від 08.08.2013 р. по справі № 2-21/11, відповідачами зобов'язання зі сплати заборгованості не виконувалось, що є підставою для нарахування на суму простроченого грошового зобов'язання 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.
Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 02 вересня 2025 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву, просив її задовольнити. Зазначив, що несплата за судовим рішенням є триваючим порушенням і відповідно до позицій висловлених ВС, враховуючи обчислення строку позовної давності з урахуванням карантинних обмежень і воєнного стану, позивачем позовна давність не пропущена.
Відповідачам позивачем направлено копії позовної заяви з додатками, та судом направлено рекомендованим листом копії ухвали суду за адресою реєстрації, яка повернулася на адресу суду із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Представник відповідачів Борщевич І.О. про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяви про відкладення судового розгляду на адресу суду не надсилав.
23 грудня 2025 року на адресу суду від відповідачів надійшли заяви про застосування строків позовної давності. В своїх аналогічних за змістом заявах відповідачі зазначають, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.Таким чином, законодавець встановив окремий спосіб, захисту майнових прав кредитора від знецінення національної валюти шляхом коригування суми боргу на індекс інфляції.Зазначене коригування не вважається збитком. Відшкодування збитків здійснюється в порядку передбаченому іншими положеннями Цивільного кодексу.Крім того, відшкодування втрат, упущеної вигоди чи інших збитків здійснюється за наявності вини боржника, тоді як відповідачі не мають впливу на макроекономічні показники України і не несуть відповідальності за інфляційні процеси.
Отже, перерахунок суми боргу здійснюється множенням початкового боргу на індекс інфляції, а не додаванням інфляційних втрат до суми боргу.Неможливо визначити суму інфляції так як, за визначенням, інфляція це величина зміни індексів цін виражена в процентах.Інфляція не існує окремо від суми грошового зобов'язання, дефініція «інфляційні втрати» в цивільному законодавстві відсутня.Таким чином, неможливо розділити суму боргу та інфляцію, так як борг змірюється в гривнях, а інфляція в процентах. За таких обставин, пропуск строку позовної давності щодо стягнення первісного боргу унеможливлює стягнення того ж боргу з урахуванням інфляції По суті позовних вимог йдеться про борг в розмірі 253891,03 гривень, стягнутий з відповідачів рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області 08 серпня 2013 року по справі № 2-21/11, яке набрало законної сили 12 грудня 2013.Так як зупинення або переривання перебігу позовної давності не було, строк позовної давності щодо стягнення вказаного боргу сплинув 12 грудня 2016 року. У зв'язку з чим просять суд застосувати в даній справі положення щодо позовної давності, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Справу розглядати без їх присутності.
В судове засідання призначене на 11 год. 00 хв. 26 березня 2026 року відповідачі не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Заяви про відкладення судового розгляду на адресу суду не надходило.
Відповідно до вимог ст. 190, 272 ЦПК України, відповідачі є такими, що належним чином повідомлені про розгляд цієї цивільної справи та про свої процесуальні права та обов'язки.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 26 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого став ПАТ «УкрСиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту № 11217380000, що підтверджується відповідною копією договору та Графіком платежів, визначення сукупної вартості кредиту.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2013 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ КОЛЕКТ» задоволено в повному обсязі та постановлено стягнути з солідарно з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» - 253891 грн. 03 коп. - заборгованість за кредитним договором № 11217380000 від 26.09.2007 року та понесені судові втрати в сумі 1700 за сплачений судовий збір та 250 грн., за сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Відповідно до Розрахунку за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року сума інфляційних витрат становить 123117 грн. 85 коп. Розрахунок 3% річних свідчить про заборгованість у розмірі 37311 грн. 55 коп.
Права та обов'язки сторін за кредитним договором внаслідок прийняття судового рішення та вступу його в законну силу трансформувалися в право кредитора вимагати виконання судового рішення, а не зобов'язання за кредитним договором (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 753/4256/17).
Відповідно до п. 15 Перехідних положень Цивільного кодексу України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України).
Таким чином, грошове зобов'язання заявника не є зобов'язанням за кредитним договором, а є зобов'язанням за рішенням суду, тому пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню, оскільки звільнення від відповідальності за статтею 625 ЦК України розповсюджується лише на грошові зобов'язання за договором, за яким позичальнику надано кредит.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (п. 8.22 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Судом встановлено, що рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2013 року підтверджено наявність грошового зобов'язання відповідачів перед ТОВ «Кей-Колект» та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору. При цьому інформації щодо добровільного або примусового виконання судового рішення матеріали справи не містять.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Дана правова позиція узгоджується з позицією, викладено ВП ВС у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 25 лютого 2025 року по справі № 758/5318/23, провадження № 61-15103св24.
За приписами ст. 529 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (постанова Верховного суду від 25 лютого 2025 року по справі № 758/5318/23, провадження № 61-15103св24).
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та % річних аж до повного виконання боржником грошового зобов'язання.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Під час нарахування інфляційних втрат урахуванню підлягає основний борг, а не сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 та від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13.
При зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці) (п. 29 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19).
При розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 Постанови КМУ №1078).
Індекс інфляції у квітні 2017 року становив 100,90, травні 2017 - 101.30, червня 2017 - 101,60, липні 2017 - 100,20, серпні 2017 - 99,90, вересні 2017 - 102,00, жовтні 2017 - 101,20, листопаді 2017 - 100,90, грудні 2017 - 101,00, січні 2018 - 101,50, лютому 2018 - 100,90, березні 2018 - 101,10, квітні 2018 - 100,80, травні 2018 - 100,00, червні 2018 - 100,00, липні 2018 - 99,30, серпні 2018 - 100,00, вересні 2018 - 101,90, жовтні 2018 - 101,70, листопаді 2018 - 101,40, грудні 2018 - 100,80, січні 2019 - 101,00, лютому 2019 - 100,50, березні 2019 - 100,90, квітні 2019 - 101,00, травні 2019 - 100,70, червні 2019 - 99,50, липні 2019 - 99,40, серпні 2019 - 99,70, вересні 2019 - 100,70, жовтні 2019 - 100,70, листопаді 2019 - 100,10, грудні 2019 - 99,80, січні 2020 - 100,20, лютому 2020 - 99,70, березні 2020 - 100,80, квітні 2020 - 100,80, травні 2020 - 100,30, червні 2020 - 100,20, липні 2020 - 99,40, серпні 2020 - 99,80, вересні 2020 - 100,50, жовтні 2020 - 101,00, листопаді 2020 - 101,30, грудні 2020 - 100,90, січні 2021 - 101,30, лютому 2021 - 101,00, березні 2021 - 101,70, квітні 2021 - 100,70, травні 2021 - 101,30, червні 2021 - 100,20, липні 2021 - 100,10, серпні 2021 - 99,80, вересні 2021 - 101,20, жовтні 2021 - 100,90, листопаді 2021 - 100,80, грудні 2021 - 100,60, січні 2022 - 101,30, лютому - 101,60.
Беручи до уваги індекс інфляції за весь період прострочення інфляційне збільшення становить 123117, 85 грн. (253891,03 * 1.484924 - 253891,03 = 123117, 85 грн.)
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат і вважає його арифметично правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до розрахунку суми 3% річних сума до сплати становить 37311,55 грн. за 1789 днів прострочення.
Так, за 274 дні прострочення в 2017 році позивачем нараховано 5717,77 грн. відсотків річних (253891,03 * 3,00% : 100% * 274 : 365), за 2018 рік 7616,73 (253891,03 * 3,00% : 100% * 365 : 365), за 2019 рік 7616,73 (253891,03 * 3,00% : 100% * 365 : 365), за 2020 рік 7616,73 (253891,03 * 3,00% : 100% * 365 : 365), за 2021 рік 7616,73 (253891,03 * 3,00% : 100% * 365 : 365), за 2022 рік 1126,86 (253891,03 * 3,00% : 100% * 54 : 365).
У заяві про застосування строків позовної давності відповідачем не спростовано доводів позивача щодо наявності заборгованості, не надано контррозрахунку та не оспорюється сума боргу, однак вказано на порушення строків для звернення до суду, з огляду на що суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 256-257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому день остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням і є датою, коли зобов'язання відповідача перед банком за кредитним договором припиняється.
У законі визначено обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
У постановах від 10 та від 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подання такого позову.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Так, відповідно до наданих позивачем розрахунків датою нарахування інфляційних збитків та 3% річних здійснювалися в період з 02 квітня 2017 року по 23.02.2022.
Варто зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме ст. 232, 269, 322, 324. продовжуються на строк дії такого карантину.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 Перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 19, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
14.05.2025 на підставі Закону України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14.05.2025 пункт 19 виключено, що відновлює строки позовної давності. Відповідно до норми частини другої Закону № 4434-IX від 14.05.2025 цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.
Отже судом встановлено, що моментом порушеного права позивача, встановлених матеріалами справи є квітень 2017 року, а положення щодо відсутності застосування строків позовної давності законодавцем скасовано в травні 2025 року та набрало законної сили у вересні. При цьому з вимогою про стягнення суми інфляційних витрат та 3% річних позивач звернувся у серпні 2025 року, тобто в межах строку позовної давності.
Водночас суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).
Водночас за приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки, як зазначалось вище, суд встановив, що розрахунки позивачем здійснено правильно, відповідачем прострочення зобов'язання не заперечується позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 2422 грн. 40 коп., на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 258-260, 263-265, 334-335 ЦПК України,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», представник позивача Пилипенко Сергій Валентинович до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат задовольнити.
Стягнути солідарно із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (адреса місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Менделєєва, буд. 12, оф. 94, кв. 1) суму 3% річних в розмірі 37311 (тридцять сім тисяч триста одинадцять) грн. 55 коп. та суму інфляційних витрат в розмірі 123117 (сто двадцять три тисячі сто сімнадцять) грн. 85 коп.
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (адреса місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Менделєєва, буд. 12, оф. 94, кв. 1) витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп., тобто по 1211 грн. 20 коп. з кожного.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 31.03.2026 р.
Суддя О.А. Кожевник