Справа № 643/2513/26 (1-кс/643/1528/26) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/318/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: інші скарги
17 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
прокурора - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Харкові апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 16.02.2026 року щодо ОСОБА_7 ,-
Оскаржуваною ухвалою постановлено відмовити у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на повідомлення про підозру ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України у кримінальному провадженні № 22025220000000042 від 04.02.2025 за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 1 ст. 369-2, ч.1 ст. 436-2, ст. 336 КК України.
В відмовляючи у задоволенні скарги сторони захисту слідчим суддею зазначено, що процедура повідомлення про підозру виконана відповідно до вимог чинного законодавства.
Зокрема, в судовому засіданні встановлено, що підписуючи повідомлення про підозру ОСОБА_7 , ОСОБА_9 діяв як виконуючий обов'язки керівника Харківської обласної прокуратури, а не як перший заступник.
Розглядом скарги встановлено наявність в матеріалах кримінального провадження такого об'єму зібраних доказів, які на день складення повідомлення про підозру в своїй сукупності та взаємозв'язку відповідали тому мінімальному рівню стандарту "достатніх підстав (доказів)", що закріплений в п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, та давали стороні обвинувачення підстави для повідомлення підозри ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Даючи оцінку дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення в контексті наявності доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення), слідчий суддя вважав, що даних для доведення причетності ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину достатньо. Стороною захисту в скарзі не наведено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на будь-яку непричетність підозрюваного до злочину, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру.
Крім того слідчим суддею звернуто уваго на ту обставину, що як сторона захисту, так і сторона обвинувачення під час викладу своїх позицій опустили важливу деталь, яка полягає в тому, що дії підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кваліфіковано не за ч. 1 ст. 114-1 КК України, а за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, що свідчить про те що елементи об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, інкримінованого підозрюваному, тісно пов'язані з діями іншого фігуранта кримінального провадження.
Зокрема, захисником долучено до матеріалів скарги пояснення семи осіб викладацького складу навчального закладу, що свідчить про те, що без спільних узгоджених дій фігуранти не мали би можливості реалізувати саму подію кримінального правопорушення. В такому випадку особлива увага слідства повинна приділятися дослідженню і перевірці функцій та ролей кожного з суб'єктів.
Також слідчим суддею констатовано, що на стадії досудового розслідування оцінка наявних в матеріалах кримінального провадження доказів здійснюється не в рамках оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а в контексті визначення вірогідності та достатності підстав причетності особи до вчинення кримінального правопорушення.
Слідчим суддею у якості підстави для відмови у задоволенні скарги сторони захисту також зазначено, що саме при розгляді кримінального провадження по суті суд, відповідно до положень ст. 94 КПК України, дослідивши всі обставини, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку може прийняти рішення щодо стадії кримінального правопорушення, за наявності підстав, встановити наявність/відсутність в діях особи складу кримінального правопорушення.
З огляду на зазначене слідчим суддею констатовано, що на даній стадії досудового розслідування не є необхідним, щоб органом досудового розслідування було встановлено існування всіх елементів складу злочину, який інкримінується підозрюваному, оскільки, фактично досудове розслідування і здійснюється з тією метою, аби встановити всі чотири елементи складу злочину (суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона), а також встановити всі кваліфікуючі ознаки відповідного злочину.
Правова кваліфікація інкримінованого підозрюваному діяння, на даному етапі притягнення особи до кримінальної відповідальності, не є остаточною та може бути змінена в результаті здійснення подальшого досудового розслідування кримінального провадження.
В апеляційній скарзі захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить Ухвалу слідчого судді скасувати.
Постановити нову ухвалу якою скасувати письмове повідомлення про підозру у кримінальному провадженні №22025220000000042 від 04.02.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.І ст.114-1 КК України, підписане в.о. керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_10 , 26 вересня 2025 року.
В обґрунтування своєї вимоги вказує, що оголошену ОСОБА_7 підозру було підписано не уповноваженою особою, а саме - в.о. керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 , 26 вересня 2025 року та вручено також не уповноваженою особою - процесуальним керівником у кримінальному провадженні ОСОБА_11 на підставі незаконного доручення виконуючого обов'язки керівника обласної прокуратури.
Вказує, що відповідно до КПК України повноваження виконуючого обов'язки керівника обласної прокуратури взагалі не визначені. Така посадова особа не зазначена в наведеному КПК України переліку посадових осіб органів прокуратури, уповноважених на оголошення про підозру депутату обласної ради.
Будь-якого доручення на оголошення такої підозри ОСОБА_7 , який є депутатом Харківської обласної ради, керівником Харківської обласної прокуратури також не надавалось, матеріали кримінального провадження такого доручення не містять.
Виходячи із викладеного сторона захисту вважає, що оголошена ОСОБА_7 підозра підлягала скасуванню також з тих підстав, що її затверджено-підписано та вручено неуповноваженою кримінальним процесуальним законом особою.
Разом із тим, у оскаржуваній ухвалі слідчий суддя не дала належної оцінки цьому факту, зазначивши лише, що така підозра була підписана не заступником керівника прокуратури, а виконуючим його обов'язки, а тому така особа є належним суб'єктом, уповноваженим на оголошення підозри депутати обласної ради.
Крім того в апеляційній скарзі стороною захисту зазначено, що 26.09.2025 ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто в перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Дослідивши текст повідомлення про підозру та надані стороні захисту матеріали, адвокат дійшов висновку про відсутність в діях свого підзахисного ознак складу будь-якого кримінального правопорушення, а наявні в кримінальному провадженні докази прямо спростовують зміст та доведеність обставин, викладених у повідомленні про підозру.
Натомість зі змісту підозри неможливо прямо встановити конкретні діяння, які є «перешкоджанням» і чи становлять вони об'єктивну сторону кримінального правопорушення.
Сторона захисту вважає, що своїми діями ОСОБА_7 виключно сприяв реалізації особами свого права на освіту.
Таким чином недостатня конкретизація об'єктивної сторони злочину в оголошеній підозрі, має наслідком її надзвичайно широке трактування, яке повинно тлумачитися на користь підозрюваної особи.
У ОСОБА_7 не було жодних мотивів перешкоджання законній діяльності ЗСУ, такий мотив вважає жодним чином не доведеним та не підтвердженим матеріалами кримінального провадження.
Тобто підозра, є неконкретизованою, жодних ознак ч. 1 ст. 114-1 КК України в діях ОСОБА_7 немає.
Також вказує, що мотив цього злочину та в цілому склад кримінального правопорушення жодним чином не конкретизований та не наведений в тексті підозри.
ОСОБА_7 жодним чином не міг впливати на процес вступу осіб до навчального закладу, а тим більше контролювати чи впливати на факт реальності їх навчання, виконання навчального плану, складання заліків та іспитів, на отримання довідок, їх надання до відповідних установ, внесення інформації в державні реєстри.
Також він не мав жодного впливу на процес навчання та контролю за ним.
Матеріали досудового розслідування не містять жодних доказів того, що ОСОБА_7 якимось чином впливав на вступ абітурієнтів до зазначеного коледжу і тим паче міг впливати на дійсність чи не дійсність їх навчання у вказаному навчальному закладі.
При цьому, в тексті підозрі, оголошеній ОСОБА_7 , слідчий та прокурор посилається на встановлені Правила прийому на навчання до Відокремленого структурного підрозділу «Харківський торгівельно-економічний фаховий коледж Державного торгівельно-економічного університету», який ОСОБА_7 не знав та знати не зобов'язаний. Відповідно до розділу 13 вказаних правил, якщо особа без поважних причин не приступила до занять протягом 10 календарних днів від їх початку, наказ про зарахування скасовується в частині, що стосується цієї особи.
Тож на думку сторони захисту виникає логічний висновок, що особа, яка вступила фіктивно, просто не могла навчатись у вказаному навчальному закладі, а питання скасування наказу про зарахування такої особи, як і будь-який інший наказ, не перебуває в межах повноважень та можливого впливу ОСОБА_7 , оскільки таке рішення може прийматись виключно за наказом керівника навчального закладу - ВСП «ХТЕФКДТЕУ», шляхом внесення відповідних змін до наказу про зарахування.
Сторона захисту наголошує, Весь процес вступу та навчання осіб проходив у строгій відповідності з Правилами прийому на навчання до Відокремленого структурного підрозділу «Харківського торгівельно-економічного фахового коледжу Державного торгівельно-економічного університету», Положення «Про організацію освітнього процесу у ВСП «Харківський-економічного фахового коледжу Державного торгівельно-економічного університету», затвердженого педагогічною радою 27.09.2023, зі змінами і доповненнями, а також відповідно до положень Закону України «Про фахову передвищу освіту».
Наголошує, що воєнний стан в Україні продовжується кожні 90 днів, у зв'язку з триваючою російською агресією. Верховна Рада України ухвалює відповідні закони, які затверджують Указ Президента про продовження воєнного стану та загальної мобілізації.
У зв'язку із чим систематично відбувається оновлення в систему «Резерв+». Кожного відповідного навчального періоду студенти навчальних закладів вносяться до загальної бази ЄДЕБО, наявність та достовірність даних в якій перевіряється керівниками навчальних закладів та представниками Міністерства освіти України.
Все наведене свідчить про існування законодавчо врегульованого складного процесу навчання та контролю за навчанням абітурієнтів/студентів у певних навчальних закладах, нагляд за яким здійснюється виключно працівниками таких навчальних закладів та працівниками відповідних міністерств та відомств, на які ОСОБА_7 не міг впливати жодним чином.
Таким чином, на думку сторони захисту, ключові обставини, які є визначальними для можливості кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 114-1 КК України у повідомленій останньому підозрі, не вказані та матеріалами кримінального провадження не встановлені і не доведені, що свідчить про те, що в органу досудового розслідування відсутні підстави для кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Таким вчинені ОСОБА_7 дії не відповідають кваліфікації, що була надана органом досудового слідства, навіть виходячи з тексту сформованої підозри.
Крім того, на доведеність незаконності та необґрунтованості підозри захисником у судовому засіданні до матеріалів справи було долучено низку письмових свідчень свідків сторони захисту, свідчення яких спростовували навіть можливість вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, що напряму протирічило фактичним обставинам, викладеним в підозрі, а також способу вчинення вказаного кримінального правопорушення.
Натомість слідча суддя, замість того, щоб надати належну правову оцінку обґрунтованості наданій підозрі через призму обставин, викладених свідками сторони захисту, явно виходячи за межі предмету розгляду, об'єму оголошеної підозри, порушуючи право на захист ОСОБА_7 , зазначила, що сторона обвинувачення опускає важливу деталь про те, шо нібито ОСОБА_7 діяв спільно із вказаними особами, та фактично надала вказівку органу досудового розслідування приділити особливу увагу дослідженню і перевірці функцій і ролі кожного з суб'єктів, тобто - з числа опитаних осіб.
Наведені аргументи на думку автора апеляційної скарги свідчать про необхідність скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді та задоволення вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, думку підозрюваного та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали провадження, колегія судів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.
Слідчим суддею встановлено, що слідчими ОВС 3 відділення СВ УСБУ в Харківській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке 04.02.2025 внесені до ЄРДР за № 22025220000000042, попередня правова кваліфікація ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 1 ст. 369-2, ч.1 ст. 436-2, ст. 336 КК України.
Встановлено, що 26.09.2025 у даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Правова кваліфікація дій підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.
Вказане досудове розслідування наразі триває, проводяться всі необхідні слідчі та процесуальні дії, спрямовані на досягнення завдань кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді щодо відсутності підстав для скасування повідомленої ОСОБА_7 підозри.
Стороною захисту зазначено, що оголошену ОСОБА_7 підозру було підписано не уповноваженою особою, а саме - в.о. керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 , 26 вересня 2025 року та вручено також не уповноваженою особою - процесуальним керівником у кримінальному провадженні ОСОБА_11 на підставі незаконного доручення виконуючого обов'язки керівника обласної прокуратури.
При цьому вважає, що відповідно до КПК України повноваження виконуючого обов'язки керівника обласної прокуратури взагалі не визначені. Така посадова особа не зазначена в наведеному КПК України переліку посадових осіб органів прокуратури, уповноважених на оголошення про підозру депутату обласної ради.
Натомість ці аргументи сторони захисту не ґрунтуються на законі.
Так відповідно до п. 3 ч. 1ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Так відповідно до норми ч. 1 ст. 481 КПК України, письмове повідомлення про підозру зокрема депутату місцевої ради здійснюється Генеральним прокурором, його заступником, керівником обласної прокуратури в межах його повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про прокуратуру» у разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника обласної прокуратури.
Отже, перший заступник керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 , виконуючи обов'язки керівника цієї прокуратури, в розумінні ст.481 КПК України, був керівником обласної прокуратури, а отже, мав повноваження здійснювати повідомлення про підозру депутату обласної ради.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року (справа №536/2475/14-к, провадження № 13-34кс19) зазначила, що вручення повідомлення про підозру іншою уповноваженою особою за умови, що рішення було прийнято та підписано визначеним на це ст. 481 КПК суб'єктом, не порушує гарантії суддівської незалежності. Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити слідчому або іншому прокурору вручити повідомлення про підозру. Уповноваження іншої особи на вручення повідомлення про підозру судді, рішення про здійснення якого прийнято належним суб'єктом, на завершальному етапі здійснення такого повідомлення, не призводить до порушення цієї гарантії, передбаченої ст. 481 КПК.
Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_9 виконуючи обов'язки керівника Харківської обласної прокуратури доручив в порядку ст.ст. 36, 481 КПК України процесуальному керівнику у кримінальному провадженні кримінальному провадженні ОСОБА_11 вручити ОСОБА_7 повідомлення про підозру.
Таким чином, враховуючи рішення Верховного суду України, та вимоги Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_7 як депутату обласної ради мала право здійснювати повідомлення про підозру особа яка виконує обов'язки керівника обласної прокуратури, під час відсутності керівника обласної прокуратури, та здійснити відповідне доручення підлеглому прокурору, що і мало місце в даному кримінальному провадженні.
Відтак твердження сторони захисту про затвердження та вручення ОСОБА_7 повідомлення про підозру не уповноваженими особами є безпідставним.
Щодо доводів сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_7 , ознак складу будь-якого кримінального правопорушення, спростування їх наявними в кримінальному провадженні доказами змісту та доведеності обставин, викладених у повідомленні про підозру колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається із конструкції пункту 3 частини 1 статті 276 КПК України, повідомлення про підозру передбачає дотримання стандарту "достатніх підстав (доказів)". У цьому контексті слідчому судді необхідно з'ясувати, яким є зміст цього стандарту саме з метою повідомлення особі про підозру.
Рівень обґрунтованості, доведеності підозри має корелювати зі ступенем обмеження прав і свобод підозрюваного, що випливають та/або можуть бути пов'язані із прийняттям відповідного процесуального рішення чи вчинення процесуальної дії. При цьому, чим більшим є втручання в права, свободи і законні інтереси людини, тим більшою має бути «вага» і «якість» доказів, якими обґрунтовується її причетність до скоєння відповідного кримінального правопорушення. Отже, застосування такого стандарту доказування і відповідно його перевірки слідчим суддею залежить від рівня обмеження прав, свобод та інтересів людини внаслідок повідомлення її про підозру.
Разом з тим, у відповідності до положень статті 42 КПК України, з моменту повідомлення особі про підозру, вона набуває статусу підозрюваного, обсяг процесуальних прав якого значно більший, ніж у особи, якій таке повідомлення ще не вручене (хоча фактичні обставини можуть свідчити про подібну перспективу), та з моментом повідомлення особі про підозру фактично пов'язується початок реалізації принципу змагальності в кримінальному процесі. Саме у зв'язку із цим пункт 3 частини 1 статті 276 КПК закріплює обов'язок, а не право здійснити повідомлення про підозру, оскільки неповідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення при наявності достатніх доказів для цього тягне порушення таких загальних засад кримінального провадження, як забезпечення права на захист та змагальність сторін.
У разі, коли повідомлення про підозру спричиняє лише виникнення обов'язків підозрюваного, які передбачені пунктами 1 та 3 частини 7 статті 42 КПК України, та не тягне для нього інших обмежень, наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення може досягати мінімального рівня відповідного стандарту доказування (переконання), необхідного для виправдання відповідного втручання в права, свободи і законні інтереси людини.
З огляду на викладене, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для мети повідомлення особі про підозру є набагато нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри», адже останній згідно до п.1 ч.3ст. 132 КПК використовується для обґрунтування необхідності значно серйознішого обмеження прав, свобод і законних інтересів людини через, зокрема, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, та є нижчим, ніж стандарт «наявність достатніх доказів для підозри особи», який застосовується при вирішенні питання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування відносно підозрюваного. Так, останній також використовується для обґрунтування необхідності обмеження прав, свобод і законних інтересів підозрюваного з огляду на положення ст.ст. 279-1 - 279-5КПК України, однак менш серйознішого у порівнянні з обмеженнями, яких людина зазнає внаслідок застосування відносно неї заходів забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи, що стандарт «достатніх підстав (доказів)» є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри» та стандарт «наявність достатніх доказів для підозри особи», який застосовується при вирішенні питання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування відносно підозрюваного, для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування до висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
Факти, що підтверджують наявність достатніх підстав (доказів) для підозри, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт "достатніх підстав (доказів)" не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для здійснення повідомлення про підозру.
Таким чином, перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості підозри з врахуванням положень ст. 17 КПК України не входить до предмету судового розгляду, який здійснюється слідчим суддею відповідно до положень п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України на стадії досудового розслідування, а може бути лише предметом безпосереднього судового розгляду кримінального провадження судом, оскільки на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, давати оцінку зібраним доказам з точки зору їх допустимості, а без такої оцінки висновок щодо обґрунтованості повідомленої особі підозри неможливий.
Так визнання доказів недопустимими, вирішення про їх належність відноситься виключно до компетенції суду під час судового розгляду.
Забезпечуючи функцію судового контролю, слідчий суддя може застосовувати виключно той процесуальний інструментарій, якій регламентований нормами кримінально-процесуального закону.
На стадії ж досудового розслідування слідчий суддя може, враховуючи правову позицію ЄСПЛ щодо визначення поняття "обґрунтована підозра" як існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (п.175 Рішення в справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (заява N42310/04, рішення від 21.04.2011, остаточне 21.07.2011)), оцінити лише достатність зібраних доказів для підозри певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, не вдаючись до їх оцінки як допустимих.
Уявлення про «обґрунтовану підозру» має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій, зокрема, означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка виконала затримання та оголосила підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Слідчий суддя, суд при розгляді скарг на повідомлення про підозру в межах перевірки доводів щодо необґрунтованості підозри має оцінити, чи досягнуто стороною обвинувачення стандарт переконання «достатніх підстав» для цілей повідомлення про підозру, який передбачений у пункті 3 частини 1 статті 276 КПК.
Стандарт «достатніх підстав» для цілей повідомлення особі про підозру передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
Цей стандарт доказування водночас є нижчим ніж стандарт «обґрунтована підозра» для цілей застосування запобіжного заходу, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Зазначене обумовлено тим, що стандарт доведення «обґрунтована підозра» використовується для обґрунтування необхідності обмеження прав, свобод і законних інтересів людини при застосуванні запобіжних заходів.
Названих вимог слідчих суддею при вирішення клопотання сторони захисту про скасування повідомлення про підозру дотримано.
Як вбачається із повідомлення про підозру від 26.09.2025, в ній вказані зміст підозри та правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та норми Загальної частини Кримінального кодексу України.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, внаслідок чого підозра може бути змінена.
Колегія судів вважає, що повідомлення про підозру (її зміст) відповідає вимогам Закону.
Так диспозиція норми ст. 114-1 КК України полягає в перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період. Передбачене даною статтею кримінальне правопорушення за своєю природою являються злочином з формальним складом, тобто об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення досягається з моменту вчинення діяння, яке призвело до наслідків. Родовим об'єктом злочину виступає національна безпека України у сфері обороноздатностітавстановлений порядок діяльності Збройних Сил України, в тому числі порядок мобілізації. При цьому забезпечення мобілізаційної готовності є підґрунтям бойової готовності та в цілому їх слід відносити до загальної готовності ЗСУ до оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, до забезпечення стримування збройної агресії проти України та відсічі їй, охорони повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом.
Суб'єктивна сторона злочину полягає у прямому умислі, при якому особа усвідомлює, що перешкоджає законній діяльності військових, і бажає вчинити такі дії, маючи при цьому певний мотив, в тому числі корисливий.
Мотив злочину, часто прихований, може виступати як обов'язковою так і факультативною ознакою суб'єктивної сторони злочину, і відображає внутрішнє психічне спонукання особи вчинити злочин.
Діючи під впливом особистого мотиву, суб'єкт так чи інакше вчиняє діяння, яке кореспондує відповідні наслідки, тим самим реалізовуючи об'єктивну сторону складу кримінального правопорушення.
Таким чином з матеріалів провадження вбачається, що на даному етапі досудове розслідування має площину для збору та перевірки процесуального матеріалу.
При цьому, правова кваліфікація інкримінованого підозрюваному діяння на даному етапі притягнення особи до кримінальної відповідальності не є остаточною та може бути змінена в результаті здійснення подальшого досудового розслідування кримінального провадження. Зі свого боку, стороною захисту не надано таких беззаперечних доказів, які б спростовували вищевказану версію органу досудового розслідування. Так, наразі досудове розслідування не завершено, збір доказів органом досудового розслідування продовжується, зокрема, і на підтвердження вже отриманих в ході досудового розслідування даних.
Отже слідчим суддею в ході судового розгляду скарги правильно встановлено, що наявність в матеріалах кримінального провадження такого об'єму зібраних доказів, які на день складення повідомлення про підозру в своїй сукупності та взаємозв'язку відповідали тому мінімальному рівню стандарту "достатніх підстав (доказів)", що закріплений в п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, та давали стороні обвинувачення підстави для повідомлення підозри ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Таким чином, даючи оцінку дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення в контексті наявності доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення), слідчий суддя правильно вважав, що даних для доведення причетності ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину достатньо.
Відтак слідчим суддею місцевого суду правильно констатовано, що стороною захисту в скарзі не наведено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на будь-яку непричетність підозрюваного до злочину, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру.
З огляду на зазначене, слідчим суддею вірно резюмовано, що на даній стадії досудового розслідування не є необхідним, щоб органом досудового розслідування було встановлено існування всіх елементів складу злочину, який інкримінується підозрюваному, оскільки, фактично досудове розслідування і здійснюється з тією метою, аби встановити всі чотири елементи складу злочину (суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона), а також встановити всі кваліфікуючі ознаки відповідного злочину.
При цьому, правова кваліфікація інкримінованого підозрюваному діяння, на даному етапі притягнення особи до кримінальної відповідальності, не є остаточною та може бути змінена в результаті здійснення подальшого досудового розслідування кримінального провадження.
Враховуючи викладене, беручи до уваги положення ст. 278 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 376, 404, 405, 406, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 16.02.2026 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Головуючий Судді