30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 133/2251/24
провадження № 51-706 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від
02 грудня 2025 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України, та призначено покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк
6 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 вирішено обчислювати з моменту його затримання на виконання вироку.
На підставі ч. ч. 5, 7 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_5 зараховано строк його попереднього ув'язнення з 04 травня 2024 року до
06 травня 2024 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, а також строк перебування під цілодобовим домашнім арештом за період з 07 травня 2024 року по 02 жовтня 2024 року з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України ухвалено включити інформацію про ОСОБА_5 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення у провадженні.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 - задоволено частково, вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року змінено в частині призначеного ОСОБА_5 покарання та вирішення питання щодо речових доказів.
Призначено ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк
5 років.
Речові докази, вилучені під час розслідування даного кримінального провадження, після набуття вироком законної сили ухвалено знищити.
В решті вирок залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 04 травня 2024 року, близько 19 год, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на березі ставка «Телимонівка», що розташований на околиці м. Козятин Хмільницького району Вінницької області по пров.Сокілецькому, побачив малолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Достовірно знаючи, що останній 13 років, оскільки вони раніше знайомі та навчаються в одному навчальному закладі, в ході спілкування із нею, у ОСОБА_5 виник умисел, направлений на порушення статевої свободи і статевої недоторканості, тобто її зґвалтування із застосуванням фізичного насильства. ОСОБА_5 діючи умисно, з метою вчинення насильницького статевого акту, використовуючи свою фізичну силу, яка виражалася у здушенні шиї рукою, нанесенні ударів руками по обличчю ОСОБА_6 , силою затягнув її до кущів, які розташовані поблизу ставка. Порушуючи статеву недоторканість потерпілої, зняв з неї шорти і нижню білизну, та застосовуючи до неї фізичне насильство, яке виражалось в нанесені ударів кулаком в обличчя, намагався здійснити насильницький статевий акт, пов'язаний із вагінальним проникненням в її тіло, із використанням геніталій, однак не зміг довести свої злочинні дії до кінця, оскільки на місце вчинення кримінального правопорушення прибули сторонні особи, зокрема, ОСОБА_7 , які припинили його злочинні дії. Таким чином, ОСОБА_5 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, однак не закінчив з причин, які не залежали від його волі.
Внаслідок вказаних дій у ОСОБА_6 виявлено тілесні ушкодження, що утворилися від дії тупого твердого предмета та належать до легких тілесних ушкоджень. Також встановлено тілесні ушкодження у ділянці статевих органів потерпілої.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 на ч. 4 ст. 153 КК України та на підставі
ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
В обґрунтування зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно кваліфікували дії засудженого як закінчений замах на зґвалтування, оскільки доказів проникнення у тіло потерпілої не встановлено, що виключає застосування ст. 152 КК України. Вважає, що за таких обставин дії ОСОБА_5 підлягають кваліфікації за ст. 153 КК України як сексуальне насильство без проникнення. Стверджує, що обвинувачення ґрунтується на показаннях потерпілої та неповнолітніх свідків, які, на його переконання, є суперечливими, тоді як об'єктивні дані свідчать про відсутність ознак зґвалтування. Також наголошує на неповному врахуванні судами пом'якшуючих обставин, зокрема, неповнолітнього віку засудженого, щирого каяття, позитивних характеристик та відшкодування шкоди в сумі 331 300 грн, у зв'язку з чим просить призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Згідно з ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Статею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Так, згідно з вироком, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зокрема, на підставі:
- показань потерпілої ОСОБА_6 , яка будучи допитаною під час досудового розслідування в порядку ст. 225 КПК України, пояснила, що у травні 2024 року разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відпочивала на ставку на околиці
м. Козятин, де також перебувала інша компанія, зокрема, ОСОБА_5 , якого вона знала, оскільки навчалася з ним в одній школі. Під час відпочинку
ОСОБА_5 підійшов до їхньої компанії та запропонував їй відійти поговорити, на що вона погодилася. Після цього, застосовуючи фізичну силу, почав затягувати її до кущів, закриваючи рукою рота, щоб вона не кричала. Затягнувши за кущі, кинув її на землю та почав знімати із себе й неї одяг, тримаючи її за шию. Лежачи на спині, вона просила його не чіпати, оскільки не бажає вступати з ним у статевий акт, і намагалася відбиватися руками та ногами. Натомість ОСОБА_5 , сидячи на ній зверху та закриваючи їй рота, сказав, що хоче цього, і наносив удари в обличчя. У цей момент до кущів прибігли хлопці та дівчата, які припинили дії ОСОБА_5 та надали їй допомогу. Під час огляду лікарем у неї були виявлені синці на зовнішніх статевих органах. Також зазначила, що не може пробачити
ОСОБА_5 та вважає, що за вчинене він має бути позбавлений волі;
- показань свідка ОСОБА_10 , яка вказала суду, що у травні 2024 року її дочка ОСОБА_8 разом із ОСОБА_6 ввечері пішли на прогулянку. Після повернення додому побачила ОСОБА_6 заплаканою, з розбитою губою та синцем. Зі слів останньої вона дізналася, що її намагалися зґвалтувати;
- показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та
ОСОБА_14 , які надали аналогічні за змістом показання, повідомивши суду, що навесні 2024 року під час відпочинку біля ставка на околиці
м. Козятин вони помітили зникнення малолітньої ОСОБА_6 та розпочали її пошуки, в ході яких виявили останню в кущах разом із ОСОБА_5 . Підтвердили, що потерпіла перебувала у шоковому стані, плакала, мала тілесні ушкодження у вигляді крові на обличчі та розбитої губи; при цьому, свідки
ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 безпосередньо вказали на те, що обвинувачений та потерпіла перебували на землі із приспущеним нижнім одягом, а свідок ОСОБА_8 також бачила, як ОСОБА_5 наносив дівчині удари кулаком по обличчю. Свідок ОСОБА_13 уточнила, що ОСОБА_5 сидів зверху на
ОСОБА_6 , з якої його стягнув ОСОБА_7 , що підбіг у цей момент. Крім того, свідок ОСОБА_13 зазначила, що до інциденту бачила дівчат біля компанії обвинуваченого, однак жодних поцілунків між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не було. Крім того, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_13 наголосили, що обвинуваченому було достеменно відомо про малолітній вік потерпілої, оскільки вони навчалися в одній школі; свідки відтягнули ОСОБА_5 від дівчини, допомогли їй одягнутися, вмитися та відвели до будинку ОСОБА_8 , куди викликали працівників поліції;
- висновку щодо результатів медичного амбулаторного огляду № 56, складеним лікарем Комунального підприємства «Козятинська центральна районна лікарня» Козятинської міської ради, яким підтверджено, що ОСОБА_5 на момент вчинення правопорушення перебував у стані алкогольного сп'яніння легкого (І) ступеня;
- протоколу огляду місця події від 04.05.2024, відповідно до якого ОСОБА_15 добровільно видала одяг дочки, у якому потерпіла перебувала на ставку; на білизні зафіксовано сліди речовини бурого кольору;
- протоколу огляду місця події від 05.05.2024, згідно якого оглянуто територію ставку «Телимонівка», що розташований на околиці м. Козятин Хмільницького району Вінницької області по пров. Сокілецькому, в ході якого виявлені та вилучені речові докази;
- висновків експертів № 556 від 08.05.2024, № 564, № 565 від 10.05.2024,
№ 566, № 567 від 15.05.2024 та № 118, № 119 від 27.05.2024;
- висновку експерта № 309 від 29.05.2024, з якого вбачається, що при судово-медичному обстеженні 05.05.2024 у ОСОБА_6 були виявлені тілесні ушкодження - синці на обличчі зліва, крововиливи та садна на слизовій оболонці нижньої губи зліва та слизовій оболонці лівої щоки, садно на червоній каймі нижньої губи зліва, які належать до легких тілесних ушкоджень, виникли від травматичної дії (удару, тертя) тупого твердого предмета, давністю утворення в межах доби до обстеження, можливо і в строк вказаний в постанові про призначення експертизи - 04.05.2024. Виявлено тілесні ушкодження - крововилив та садно в ділянці присінку піхви, відповідно цифрі «6» умовного годинникового циферблату, які виникли від травматичної дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, по давності утворення можуть відповідати строку в межах доби до обстеження. Цілісність дівочої перетинки у ОСОБА_6 не порушена, анатомічна її будова така, що не допускає введення статевого члена чи пальця руки без її порушення;
- висновку експерта № 122 від 07.06.2024 про те, що на чоловічій спортивній кофті «Nike» та штанах, що належать обвинуваченому, виявлено клітини піхвового епітелію та сліди крові людини. За результатами дослідження встановлено антиген А (ІІ група крові), що не виключає походження вказаних клітин та крові від потерпілої ОСОБА_6 ;
- висновку судово-психологічного експерта № 367 від 27.06.2024, відповідно до якого ОСОБА_5 як на момент вчинення інкримінованого діяння, так і на теперішній час на будь-які психічні розлади не страждає, міг та може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними; застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Оцінивши надані стороною обвинувачення докази, місцевий суд дійшов висновку, що вказані докази у їх сукупності є достатніми та взаємопов'язаними для доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України, як закінчений замах на зґвалтування, а саме закінчений замах на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
Доводи захисника ОСОБА_4 про необхідність перекваліфікації дій
ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України на ч. 4 ст. 153 КК України були предметом перевірки суду першої інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. Суд правильно виходив з того, що ключова відмінність між вказаними складами кримінальних правопорушень полягає у характері об'єктивної сторони: диспозиція статті 152 КК України (зґвалтування) передбачає дії, що обов'язково пов'язані з вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої особи, тоді як стаття 153 КК України (сексуальне насильство) охоплює
будь-які інші дії сексуального характеру, які не супроводжуються таким проникненням.
Під час судового розгляду було встановлено, що умисел ОСОБА_5 був спрямований саме на здійснення дії сексуального характеру, пов'язаної із вагінальним проникненням у тіло малолітньої потерпілої ОСОБА_6 з використанням геніталій. Це підтверджується і показаннями самого обвинуваченого, який у судовому засіданні визнав вину частково та підтвердив, що намагався вступити у статевий акт із потерпілою, проте не завершив його через втручання сторонніх осіб. Оскільки зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку процесу проникнення, незалежно від його фізіологічного завершення, то дії, які були безпосередньо спрямовані на таке проникнення, але були перервані всупереч волі винного, згідно з положеннями ст. 15 КК України, становлять закінчений замах на зґвалтування.
Місцевий суд також слушно зауважив, що кримінальна відповідальність за ч. 4
ст. 152 КК України настає за вчинення дій сексуального характеру щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від наявності чи відсутності її добровільної згоди. Законодавець преюдиційно встановив, що малолітня особа в силу віку та рівня розвитку не здатна надати вільну та усвідомлену згоду на статеві зносини. Тому твердження ОСОБА_5 про те, що він діяв за «добровільною згодою» потерпілої не спростовують складу злочину. Щодо доводів про незнання віку потерпілої, судом враховано показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_13 , які підтвердили, що обвинувачений та потерпіла навчалися в одній школі, а отже, ОСОБА_5 достовірно знав або, за об'єктивних обставин, повинен був і міг усвідомлювати малолітній вік ОСОБА_6 .
Так, встановлені судом обставини не містять жодних об'єктивних даних про те, що дії ОСОБА_5 були обмежені лише сексуальним насильством без мети проникнення. Навпаки, стан одягу (спущені штани обвинуваченого та білизна потерпілої) і власне визнання обвинуваченим спроби вчинити статевий акт свідчать про спрямованість умислу саме на зґвалтування. Таким чином, правові підстави для кваліфікації дій за ч. 4 ст. 153 КК України відсутні. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 15,
ч. 4 ст. 152 КК України як закінчений замах на зґвалтування малолітньої особи.
Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання неповнолітньому
ОСОБА_5 , місцевий суд у межах дискреційних повноважень, дотримуючись вимог статей 50, 65, 103 КК України, врахував:
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до
ст. 12 КК України є особливо тяжким;
- дані про особу обвинуваченого, який є неповнолітнім, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, проживає з матір'ю та вітчимом, яким надає допомогу по господарству, є здобувачем освіти у професійно-технічному училищі та позитивно характеризується за місцем проживання і навчання, не перебуває на обліку у лікарів нарколога чи психіатра, демонструє самокритичне ставлення до вчиненого;
- висновок органу пробації, згідно якого ризик вчинення повторного правопорушення оцінюється як низький;
- думку потерпілої, яка не має претензій майнового чи морального характеру, проте наполягає на призначенні суворого покарання;
- обставини, що пом'якшують покарання, - вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім та добровільне відшкодування завданої шкоди, а також обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
З огляду на сукупність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд дійшов висновку про можливість призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та призначив
ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Разом з тим, суд не встановив підстав для застосування положень статей 75,
104 КК України, на чому наполягала сторона захисту. Оскільки обставини, пов'язані з віком обвинуваченого, умовами його життя, рівнем розвитку та наявністю пом'якшуючих покарання обставин, уже були повною мірою враховані судом при призначенні покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а тому не можуть бути повторно використані як підстави для звільнення від відбування покарання з випробуванням, з огляду на особливу тяжкість злочину проти статевої недоторканності малолітньої особи.
Не погодившись із вироком суду захисник ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.
За приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги захисника, апеляційний суд дійшов належного висновку, що всі зібрані докази, які суд сприймав безпосередньо під час судового засідання і оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни вироку, зокрема, в частині призначеного ОСОБА_5 покарання.
Обґрунтовуючи доцільність пом'якшення покарання до 5 років позбавлення волі, апеляційним судом було враховано сукупність даних про особу обвинуваченого, зокрема, його неповнолітній вік, позитивні характеристики та допомогу батькам у господарстві, його самокритичне ставлення до скоєного та факт повного добровільного відшкодування завданої потерпілій шкоди.
Разом з тим, апеляційний суд наголосив на неможливості застосування положень статей 75, 104 КК України, оскільки злочини проти статевої недоторканності малолітніх осіб характеризуються виключною суспільною небезпекою та завдають глибокої психічної травми жертвам, що виключає можливість звільнення від реального відбування покарання.
Верховний Суд вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3