30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 346/250/24
провадження № 51-761ск26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі-Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, визнаного винуватим та засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 272 Кримінального кодексу України (далі - КК),
встановив:
Короткий зміст судових рішень
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області вироком від 24 липня 2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудив за частиною другою статті 272 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням робіт підвищеної небезпеки та експлуатації (застосування) машин, механізмів устаткування підвищеної небезпеки, на строк 1 рік.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 25 листопада 2025 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 залишив без задоволення, апеляційні скарги захисника ОСОБА_4 та прокурора задовольнив частково. Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2025 року стосовно ОСОБА_5 змінив в частині призначеного покарання. Постановив вважати ОСОБА_5 засудженим за частиною другою статті 272 КК та призначив покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організацією та забезпеченням дотримання правил безпеки на підприємствах, установах та організаціях всіх форм власності, на строк 1 рік.
Також постановив строк покарання рахувати з дня прибуття ОСОБА_5 до виправного центру та постановки на облік.
В решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Обставини, встановлені рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, що спричинило загибель людини.
Як установив суд, у ніч з 26 на 27 березня 2022 року, приблизно о 24 годині, залучив до виконання робіт поза робочий час машиніста насосної установки ОСОБА_7 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння, при цьому залишив його при виконанні робіт з підвищеною небезпекою під час навантаження залізничної цистерни дизельним паливом із ресурсів ТНТС, на території «Моторовагонне депо Коломия», відлучився з місця їх проведення, чим допустив порушення забезпечення виконання правил охорони праці, відповідно до вимог пунктів 2.8., 2.10., 4.5, 4.6., «Посадової інструкції бригадира (звільненого) підприємств залізничного транспорту (по складу палива основного депо) ВСП «Моторвагонне ДЕПО Коломия», в частині безпосереднього керування виконанням робіт з підвищеною небезпекою, контролю за використання працівниками спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, забезпечення безпечних і здорових умов праці, які покладені на ОСОБА_5 , що стало наслідком падіння ОСОБА_7 , під час наливу залізничної цистерни дизельним паливом на складі палива (ТНТС) з перехідної площадки зливної естакади з висоти - 3, 3 м. на бетонну обмотку колії, у зв'язку із чим, останній отримав тяжкі тілесні ушкодження несумісні з життям.
Зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, за її змістом, захисник, посилаючись на невідповідність призначеного засудженому покарання через суворість, просить на підставі пункту 3 частини першої статті 438 КПК змінити ухвалу апеляційного суду, застосувати до ОСОБА_5 інститут умовного звільнення відповідно до статті 75 КК.
Аргументуючи свою вимогу, захисник зазначає, що застосований до ОСОБА_5 вид покарання є непропорційним до тяжкості злочину і особи винного, що створює надмірний тягар і порушує принцип законності, перешкоджаючи досягненню мети виправлення та запобігання злочинам.
Також зазначає, що судами не враховано належним чином, що засуджений активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, крім того, одразу прибув на місце події та повідомив про подію нещасного випадку на території "Моторвагонне депо Коломия", активно брав участь у службовому розслідуванні щодо встановлення всіх обставин події, співпереживав, фактично, всі обставини події кримінального правопорушення встановлені саме з показів засудженого ОСОБА_5 .
За твердженням захисника, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки відповіді на адвокатський запит №109 від 08 вересня 2025 року, щодо характеристики його особи та відповідального виконання посадових обов'язків, як бригадира, а також доводам щодо співмірної відповідальності начальника (роботодавця) ВСП "Моторовагонне депо Коломия" в частині забезпечення виконання правил охорони праці, що на думку захисника, призвело до невідповідності ступеня тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого призначеному покаранню та суперечить принципу індивідуалізації покарання.
На думку автора скарги, суд апеляційної інстанції формально врахував обставини, які пом'якшують покарання, проте не надав їм належної правової оцінки, відповідно до вимог статті 66 КК та безпідставно не застосував положення статті 75 КК.
Мотиви Суду
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та копії оскаржених рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження належить відмовити на підставі пункту 2 частини другої статті 428 КПК з огляду на таке.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінально караного діяння, правильність юридичної оцінки за частиною другою статті 272 КК у касаційній скарзі, з огляду на заявлену в ній вимогу, не оспорюються.
Аргументи захисника про надмірну суворість і несправедливість призначеного засудженому покарання, через те, що його належить відбувати реально, є неспроможними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, котра вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
За змістом статті 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.
Таким чином, справедливість покарання законодавець пов'язує не тільки з даними про особу винуватця, пом'якшуючими обставинами та класифікацією злочинів (стаття 12 КК), а й з обставинами кримінального провадження і суспільною небезпечністю конкретних діянь, а також із метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
Змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та обираючи ОСОБА_5 захід примусу, питання про порядок його відбування, суд дотримався наведених законодавчих положень.
Доводи касаційної скарги захисника про формальний розгляд судом апеляційної інстанції та неврахування належним чином даних про особу засудженого, що, на думку захисника, дає можливості призначення засудженому покарання із застосуванням положень статті 75 КК, то такі доводи не є слушними.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень убачається, що суд апеляційної інстанції під час призначення ОСОБА_5 покарання в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що належить до категорії тяжких, характер та ступінь суспільної небезпеки, дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують покарання.
Так, судом першої інстанції враховано при призначенні покарання характер вчиненого діяння, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на утриманні має двох неповнолітніх дітей. Також враховано відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. На підставі наведеного суд дійшов висновку про неможливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства та призначив покарання за частиною другою статті 272 КК у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням його права обіймати посади пов'язані з виконанням робіт підвищеної небезпеки та експлуатації (застосування) машин, механізмів устаткування підвищеної небезпеки на 1 рік.
Враховуючи дані, які характеризують особу обвинуваченого, з огляду на конкретні обставини справи, місцевим судом не було встановлено підстав для застосування положень статей 75 КК, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких дана правова норма має змогу бути застосована.
Суд апеляційної інстанції переглянув вирок суду першої інстанції, крім іншого, в межах призначеного покарання за апеляційними скаргами прокурора, захисника та потерпілої, належно перевірив викладені в них доводи та відповідним чином умотивував своє рішення про зміну вироку в частині призначення покарання, умотивовано зазначивши, що суд першої інстанції при визначенні виду та міри покарання не в повній мірі врахував усі суттєві для цього обставини, що призвело до призначення надто суворого покарання у вигляді позбавлення волі.
Апеляційний суд при перевірці вироку в порядку апеляційної процедури зазначив, що суд першої інстанції повною мірою не врахував, що дії потерпілого ОСОБА_7 , також містять порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці, а також, що терміновість проведення робот з наповнення цистерн в неробочий час, були викликані необхідністю збереження палива від ракетних обстрілів, які почались внаслідок дій агресора.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував показання засудженого про те, що наказ про виконання цих робіт був неочікуваний, тому йому довелося шукати робітників, які погодяться вийти у вихідний день працювати в нічний час, які не були спростовані стороною обвинувачення під час судового розгляду.
Колегія суддів апеляційного суду констатувала, що вид та розмір призначеного ОСОБА_5 покарання не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також критерію справедливого покарання, у тому числі вимогам статті 65 КК та його меті, у зв'язку з чим, враховуючи дані, що характеризують ОСОБА_5 , його поведінку до та після події, відсутність ризику вчинення нових правопорушень, апеляційний суд вважав, що покарання у виді обмеження волі у поєднанні з додатковим покаранням буде достатнім і необхідним для ОСОБА_5 , з чим погоджується Верховний Суд.
Згідно із законом, звільнення з випробуванням є правом суду, а не його обов'язком.
Суд застосовує положення статті 75 КК лише за умови, якщо дійде висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання.
Апеляційний суд, врахувавши характер кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність, обставини його вчинення, дані про особу винного, не знайшов підстав для застосування статті 75 КК
Кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 272 КК, пов'язане з порушенням правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою та створює підвищений ризик для життя і здоров'я людей.
З огляду на це, призначення покарання має забезпечувати не лише виправлення особи, але й загальну превенцію.
Отже, за змістом копії ухвали апеляційного суду, у ній із посиланням на фактичні дані в матеріалах кримінального провадження та норми права, якими урегульовано порядок, мету й загальні засади призначення покарання, надано відповіді на аргументи сторони захисту.
Оспорювана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає положенням статті 419 КПК.
Суд погоджується з судовими рішеннями в частині призначеного покарання, оскільки призначення відбулось передусім з урахуванням принципу пропорційності (домірності) скоєному правопорушенню, та для досягнення мети загальної превенції здатні забезпечити такі покарання, які є доволі «відчутними» в очах суспільства (держава в особі суду доносить до суспільства думку про небажаність вчинення у майбутньому діянь, подібних до того, яке вчинила засуджена особа).
Суд зобов'язаний діяти в інтересах суспільства. А строк, встановлений законом, наближений до мінімальної межі уже є вираженням «збалансованості» між інтересами суспільства та винною особою. Держава повинна забезпечувати реальний захист потерпілих від злочинів (особливо тяжких) шляхом адекватного покарання винного.
Строк, наближений до мінімального, у виді обмеження волі є тим покаранням, яке відповідає принципам необхідності та пропорційності.
Підстав вважати, що покарання, призначене засудженому ОСОБА_5 , є явно несправедливим через суворість, немає.
За таких обставин доводи скарги фактично зводяться до переоцінки обставин, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, та незгоди з реалізацією судами їх дискреційних повноважень при призначенні покарання.
Водночас суд касаційної інстанції втручається у такі рішення лише у разі встановлення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які вплинули на результат розгляду справи.
Таких підстав із доводів касаційної скарги не вбачається.
Інших аргументів, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень або вимагали перевірки матеріалів кримінального провадження скарга не містить.
З огляду на викладене, оскільки з касаційної скарги та доданих до неї судових рішень не вбачається підстав для її задоволення, немає потреби в перевірці матеріалів кримінального провадження. Тому згідно з пунктом 2 частини другої статті 428 КПК необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 .
З огляду на зазначене та приписи частини 1 статті 430 КПК, питання про зупинення виконання ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_5 , яке захисник порушує у касаційній скарзі, Судом не може бути вирішено у зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3