31 березня 2026 року
м. Київ
справа № 761/39546/24
провадження № 61-3782ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянувши питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Укрспецзв'язок», Державної адміністрації служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Казенного підприємства «Укрспецзв'язок», Державної адміністрації служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 06 березня 2025 року,
яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 травня
2025 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
10 липня 2025 року вперше ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду
з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернув заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху (провадження № 61-8267ск25).
У серпні 2025 року до Верховного Суду вдруге надійшли чотири касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року (вх. № 26013/0/220-25, 26020/0/220-25, 26026/0/220-25, 26145/0/220-25), які подані однією особою на одні й ті самі судові рішення та їх зміст є ідентичним, Верховний Суд розглядав їх як одну скаргу.
Верховний Суд ухвалою від 26 серпня 2025 року касаційні скарги повернув заявнику, оскільки Верховний Суд визнав подання ОСОБА_1 касаційної скарги в такій редакції виявом неповаги до суду та зловживанням процесуальними правами (провадження № 61-10726ск25).
28 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 втретє звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 16 жовтня 2025 року касаційну скаргу повернув заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху (провадження № 61-11111ск25).
29 жовтня 2025 року ОСОБА_2 вчетверте через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду дві однакові за змістом касаційні скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року
(вх. № 32986/1/220-25 та № 32960/1/220-25 від 30 жовтня 2025 року).
Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2025 року касаційні скарги ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року
(вх. № 32986/1/220-25 та № 32960/1/220-25 від 30 жовтня 2025 року) визнав неподаними та повернув заявнику у зв'язку з частковим виконанням вимог ухвали про залишення касаційних скарг без руху (провадження № 61-13533ск25).
08 грудня 2025 року ОСОБА_1 вп'яте через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 28 травня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернув
у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги
без руху (провадження № 61- 15497ск25).
У лютому 2026 року до Верховного Суду засобами електронного зв'язку надійшла заява ОСОБА_1 без накладення електронного цифрового підпису про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 26 січня 2026 року.
Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 26 січня 2026 року повернув заявнику на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України (провадження № 61-1496зно26).
Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 26 січня 2026 року повернув. Заяву ОСОБА_1 про повернення судового збору задовольнив. Зобов'язав Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі
24 224 (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири) гривні 00 копійок,
що внесений згідно з квитанцією до платіжною інструкції № 2.422461299.1
від 28 листопада 2025 року на розрахунковий рахунок
№ UA288999980313151207000026007, отримувач - ГУК у м. Києві/Печерс.
р-н/22030102, код ЄДР: 37993783 (провадження № 61-1496зно26).
У лютому 2026 року ОСОБА_1 вшосте звернувся до Верховного Суду
з касаційними скаргами (п'ять аналогічних касаційних скарг) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 17 лютого 2026 року касаційні скарги ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року залишив без розгляду, оскільки заявник у касаційних скаргах вживав зневажливі висловлювання, які непритаманні для написання ділових документів,
що відображають зневажливе ставлення заявника до судової гілки влади, інших учасників справи, надають зневажливу, іронічну оцінку процесуальних дій та рішень у справі, а також особисту характеристику суддям, оцінку їхній професійній діяльності, що неприпустимо під час оформлення процесуального документа (провадження № 1495ск26).
23 лютого 2026 року ОСОБА_1 всьоме, через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у цій справі.
Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернув
у зв'язку з тим, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку (провадження № 61- 2269ск26).
23 березня 2026 року ОСОБА_1 восьмий раз через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у цій справі.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду
та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження,
з огляду на наступне.
У статті 392 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги.
У пунктах 4, 6 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується та клопотання особи, яка подає скаргу.
У вступній частині касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Разом з цим у прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення Шевченківського районного суду м. Києва та Київського апеляційного суду повністю.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 необхідно привести у відповідність прохальну частину касаційної скарги та зазначити, які саме судові рішення (якого саме суду та від якої саме дати) він оскаржує та викласти її з урахуванням вимог статті 409 ЦПК України.
У статті 392 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору
у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
До касаційної скарги заявником додано документ, що підтверджує сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 24 224,00 грн, однак це не підтверджує сплату судового збору заявником у повному розмірі.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму
для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року,
в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Зважаючи на те, що позов було подано у жовтні 2024 року, судовий збір підлягає сплаті за ставками, встановленими законом станом на 01 січня 2024 року.
Станом на 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб
був встановлений у розмірі 3 028,00 грн.
Ставка судового збору за подання фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру становить 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб
1 211,20 грн (3 028,00 грн х 0,4) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 15 140,00 грн (3 028,00 х 5).
Заявником у позовній заяві заявлено вимоги про стягнення грошових коштів,
що мають майновий характер. Ціна позову становить близько 23 102 794,00 грн.
Отже, заявнику, який на стадії касаційного розгляду справи наполягає
на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 30 280,00 грн (15 140,00 грн х 200 %).
На підтвердження доплати судового збору у розмірі 6 056,00 грн (30 280,00 грн -
24 224,00 грн) заявнику необхідно надати до суду документ, що підтверджує сплату ним судового збору за подання касаційної скарги, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК
у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, ККДБ - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Окрім зазначеного, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржену постанову Київський апеляційний суд ухвалив 28 травня
2025 року, повний текст постанови складено 10 червня 2025 року, касаційну скаргу надіслано через підсистему «Електронний суд» 23 березня 2026 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.
До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, яке мотивовано тим, що вперше касаційну скаргу
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року заявник подав
у визначений законом строк на касаційне оскарження судового рішення. Проте Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернув заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху (провадження № 61-8267ск25). В подальшому заявник неодноразово подавав до суду касаційної інстанції касаційну скаргу на вказані судові рішення, проте Верховний Суд його касаційну скаргу повертав.
А тому заявник вважає, що існують поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів
з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша
статті 390 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку
на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів
з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (частина третя
статті 27 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу
та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь
на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня
1989 року).
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду
на обставини справи.
Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду,
що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб,
що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності),
про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими.
Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини у рішеннях
від 09 листопада 2004 року в справі «Науменко проти України», від 18 січня
2005 року в справі «Полтораченко проти України» та від 08 листопада 2005 року
в справі «Тімотієвич проти України».
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення
є відкритими та підлягають оприлюдненню в Єдиному державному реєстрі судових рішень не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу
на офіційному веб-порталі судової влади України.
В ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2025 року у справі № 420/5965/22 зазначено, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги
без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду
з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги через те, що не були виправлені недоліки, попри чіткий зміст ухвали суду про причини залишення касаційної скарги без руху і ненаведення поважних причин, з яких вимоги такої ухвали не були виконані.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально
в кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений
з об'єктивних і таких, що не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою
на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони
не вказують чітких підстав такого поновлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року у справі
№ 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту
конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин
перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку
мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити
вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те,
що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були
чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи,
що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами
чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Верховний Суд звертає увагу на те, що 23 лютого 2026 року ОСОБА_1 всьоме через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року
у цій справі.
Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернув
у зв'язку з тим, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку (провадження № 61- 2269ск26).
23 березня 2026 року ОСОБА_1 восьмий раз через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у цій справі.
У зв'язку з наведеним вище, заявнику слід направити на адресу суду заяву
про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, у якій вказати на поважність причин, які перешкоджали подати касаційну скаргу у найкоротший строк, враховуючи, що Верховний Суд повернув касаційну скаргу 26 січня 2026 року, а заявник звернувся у восьмий раз із касаційною скаргою лише 23 березня
2026 року, тобто майже через два місяці після повернення касаційної скарги.
Відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання
про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали
про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави
для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Окрім зазначеного, відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України
у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)
статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу
в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини
та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі необхідно зазначити, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Частиною першою статті 411 ЦПК України визначено такі підстави для касаційного оскарження: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід,
і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії,
що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної
або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою оскарження є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої
статті 389 цього Кодексу; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої
статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України
у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі має бути зазначено певний пункт частини третьої
статті 411 ЦПК України з наведенням обґрунтувань таких доводів.
Виконання зазначених процесуальних вимог має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідних пунктів згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно
до наведених вище правових норм.
Відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов'язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Як на підставу касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду
від 28 травня 2025 року ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо відшкодування умисно нанесеної моральної та матеріальної шкоди технічними засобами випромінюючого та радіоакустичного типу дії.
При цьому заявником не обґрунтовано який саме висновок Верховного Суду відсутній у подібних правовідносинах та не зазначено про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цих норм для правильного вирішення справи.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, він повинен зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок
її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а також навести чіткі доводи щодо висновків судів попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність.
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року, справа
№ 522/22473/15-ц, провадження № 12-13гс22).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального
чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно,
а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
З огляду на викладене, заявник має надіслати на адресу суду касаційну скаргу
у новій редакції, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, в якій вказати підстави касаційного оскарження та чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга, з обґрунтуванням (мотивуванням) наявності
цієї підстави (підстав) та надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, а у разі подання касаційної скарги у новій редакції
та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет надати докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів всім учасникам справи
з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу
За таких підстав заявник не дотримав у повному обсязі вимоги процесуального закону щодо форми та змісту касаційної скарги.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення указаних недоліків.
Суд роз'яснює, що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко