18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 344/16001/24
провадження № 61-14881св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Спілка забудівників 27»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ванкевич Андрій Віталійович, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Татарінової О. А., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Бойчука І. В., Луганської В. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудовників 27» (далі - ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27») про визнання майнових прав.
Позов обґрунтовано тим, що 24 травня 2022 року між ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27»(виконавець) та ним (замовник) укладено Договір про цільовий внесок у діяльність № ЖРК/15/82 (надалі -Договір про цільовий внесок у діяльність).
Предметом Договору про цільовий внесок у діяльність визначено обов'язок відповідача за рахунок цільового внеску замовника здійснити будівництво та передати у власність останнього об'єкт нерухомості, а саме: квартиру за будівельним номером АДРЕСА_1 , у визначений договором строк не пізніше IV кварталу 2023 року. Розмір цільового внеску становить 1 313 665,00 грн, який він сплатив у повному обсязі, що підтверджується виданою відповідачем квитанцією до прибуткового касового ордера від 24 травня 2022 року № 1.
Не заперечуючи проти укладення договору і його виконання, відповідач, керуючись підпунктом 3 пункту 2.6. Договору про цільовий внесок у діяльність, надав йому згоду на уступку (відступлення) права членства та своїх зобов'язань за цим договором на користь третьої особи без сплати винагороди, що свідчить також про виконання договору відповідачем.
ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» своїх зобов'язань щодо введення будинку в експлуатацію та передання йому квартири у встановлений Договором про цільовий внесок у діяльність строк не виконав.
Зазначене унеможливлює реєстрацію за ним права власності на квартиру та позбавляє права вільно розпоряджатися нею.
Посилаючись на порушення його прав як добросовісного інвестора та керуючись положеннями статей 16, 190, 525-527, 530, 610, 629 ЦК України, ОСОБА_1 просив судвизнати за ним майнові права на об'єкт будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , з наступними характеристиками: квартира будівельний АДРЕСА_3 , згідно з Договором про цільовий внесок у діяльність від 24 травня 2022 року № ЖРК /15/82.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що за відсутності доказів сплати ОСОБА_1 цільового внеску ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» як виконавцю, Договір про цільовий внесок у діяльність від 24 травня 2022 року № ЖРК/15/82 є таким, що не відбувся (не набрав чинності), а тому у відповідача перед позивачем не виникло жодних зобов'язань за таким договором відповідно до статті 509 ЦК України, зокрема зобов'язання збудувати, здати в експлуатацію та передати позивачу об'єкт будівництва у передбачений договором термін та строк, а у позивача, в свою чергу, не виникає майнових прав на об'єкт будівництва (квартиру).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
26 листопада 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ванкевич А. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 02 грудня 2025 року виконано.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу № 344/16001/24.
03 лютого 2026 року матеріали цивільної справи № 344/16001/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ванкевич А. В., просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно пункту 25 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення про ведення касових операцій № 148, Положення № 148) (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій проігнорували те, що відповідач подав відзив на позов поза межами строку, визначеного місцевим судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Прийнявши до розгляду вказаний відзив та долучені до нього докази без вирішення питання щодо поновлення відповідного строку, місцевий суд допустив порушення положень частини восьмої статті 83 та статті 126 ЦПК України.
Саме звіт з надання впевненості незалежного аудитора, наданий відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, покладено судами в основу ухвалених у справі судових рішень. При цьому суди не врахували, що вказаний звіт не є аудиторським, не є первинним документом бухгалтерського чи фінансового обліку та не має обов'язкового характеру відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про ведення касових операцій № 148.
Враховуючи пояснення представників сторін, наявні у матеріалах справи письмові докази, подані у встановленому цивільним процесуальним законом порядку, показання свідків, суди зробили помилковий висновок про те, що договір про цільовий внесок у діяльність не виконаний саме позивачем.
Сторони виявили намір на підписання договору, оскільки і ОСОБА_2 , і ОСОБА_3 як директор відповідача підтвердили те, про що було досягнуто згоди.
Позивач сплатив кошти в сумі 1 313 665,00 грн, що підтверджено виданою відповідачем квитанцією до прибуткового касового ордера, яка місить печатку підприємства та підпис уповноваженої особи.
Свідок ОСОБА_3 як керівник відповідача визнав в суді, що він уповноважений підписувати прибуткові касові ордера.
Надалі відповідач вчинив дії на виконання умов договору про цільовий внесок у діяльність, зокрема надав згоду на уступку (відступлення) права членства та своїх зобов'язань за договором.
З огляду на вимоги законодавства України не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Щодо перевищення готівкових розрахунків, то позивач не відповідає за дотримання цих норм, оскільки такий обов'язок згідно з чинним законодавством України покладено на відповідача, як суб'єкта господарювання.
Враховуючи викладене, суди повинні керуватися тим, що згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, відповідно до статті 525 цього кодексу одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно за змістом статей 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та, зокрема, вимог цього Кодексу.
Беручи до уваги те, що позивач повністю сплатив вартість пайового внеску за квартиру, а відповідач відмовляється виконувати свої зобов'язання за договором про цільовий внесок у діяльність, наявні правові підстави для визнання за позивачем майнових прав на проінвестовану квартиру.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 15 грудня 2025 року, ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27», в інтересах якого діє представник - адвокат Коваленко Я. О., заперечує проти доводів ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ванкевич А. В., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року - без змін.
Відзив мотивовано тим, що прийняття судом першої інстанції відзиву на позовну заяву є правомірним, оскільки після ознайомлення 30 вересня 2024 року з матеріалами справи № 344/16001/24, у тому числі зі змістом ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі від 16 вересня 2024 року та позовної заяви, представник відповідача, з урахуванням положень статей 123, 124 ЦПК України, подав 15 жовтня 2024 року відзив на позовну заяву в межах процесуального строку, визначеного судом.
Відповідач у спосіб, визначний статтею 83 ЦПК України, подав до суду звіт з надання впевненості незалежного аудитора, попередньо повідомивши суд про неможливість його подання разом з відзивом на позовну заяву.
Факт підписання Договору про цільовий внесок у діяльність не свідчить про факт його укладення, оскільки кошти за ним не сплачено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 травня 2022 року між ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) підписано Договір про цільовий внесок у діяльність № ЖРК/15/82.
Предметом договору визначено обов'язок виконавця, за рахунок цільового внеску замовника, здійснити будівництво і передати замовнику обумовлений даним договором об'єкт, а замовник за цим договором, на підставі повного визнання ним Статуту кооперативу зобов'язується забезпечити вчасне внесення цільового внеску, цим самим забезпечивши відповідне фінансове забезпечення об'єкту будівництва та прийняти об'єкт у свою власність на виконання Статутних вимог кооперативу, умов цього договору та для задоволення потреб у житлі (пункт 1.1. Договору про цільовий внесок у діяльність).
Відповідно до пунктів 1.2.-1.4. Договору про цільовий внесок у діяльність цільовим внеском замовника є грошові кошти в розмірі 1 313 665,00 грн, які замовник передає виконавцю з метою задоволення соціальних потреб асоційованого члена кооперативу. Сплата цільового внеску відбувається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктами 1.6., 1.7. Договору про цільовий внесок у діяльність за замовником закріплюється об'єкт - квартира, за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з наступними характеристиками: кількість кімнат - 2, загальна площа, 60,1 кв. м, поверх 4, під'їзд 3. Термін здачі об'єкту в експлуатацію - IV квартал 2023 року.
У пункті 1.5 Договору про цільовий внесок у діяльність визначено, що з моменту здійснення першого платежу права володіння та розпорядження об'єктом переходять до замовника, а володіння та розпорядження цільовим внеском переходить до виконавця.
Згідно з пунктом 4.1. Договору про цільовий внесок у діяльність цей договір вступає в силу з моменту його підписання та моменту передачі цільового внеску до кооперативу і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором відповідно до статуту кооперативу або до моменту припинення (розірвання) цього договору за ініціативною сторін.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 24 травня 2022 року № 1 ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» прийняв від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 313 665,00 грн на підставі договору від 24 травня 2022 року ЖРК15/82 (а. с. 14, т. 1).
Згідно з підпунктом 3 пункту 2.6. Договору про цільовий внесок у діяльність від 24 травня 2002 року № ЖРК/15/82 голова правління ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» надав ОСОБА_4 згоду на уступку (відступлення) права членства та своїх зобов'язань за договором на користь третьої особи без сплати винагороди (а. с. 16, т. 1).
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 2.1., 2.2. Статуту ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» кооператив є юридичною особою (неприбутковою організацією), утвореною шляхом об'єднання на добровільних засадах фізичних та/або юридичних осіб на підставі рішення установчих зборів. Відповідно до завдань та характеру діяльності за типом є обслуговуючим, за напрямком діяльності житлово-будівельним. Метою створення кооперативу є задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів та асоційованих членів кооперативу (та членів їх сімей), на основі поєднання їх пайових внесків, особистих та колективних інтересів для участі в організації будівництва та чи реконструкції житлових будинків (будинку) та подальшої їх (його) експлуатації, поділу між ними ризиків і втрат, розвитку їх самоорганізації, самоврядування та самоконтролю. Предметом діяльності кооперативу є обслуговування та експлуатація багатоквартирних будинків житлових та нежитлових приміщень членів кооперативу і членів їх сімей за необхідності попередньо шляхом організації будівництва та будівництва багатоквартирних будинків, облаштуванням зовнішніх, внутрішніх інженерних мереж та споруд багатоквартирних будинків, за власні та інші залучені кошти, а також наступна експлуатація та управління будинком після введення багатоквартирних будинків в експлуатацію відповідно до законодавства України.
Право кооперативу на укладення договорів визначено у пункті 3.6. Статуту, а умови і порядок вступу до кооперативу, виходу чи виключення з нього, зокрема і асоційованих членів - у пунктах 5.3, 5.5. розділу 5 Статуту.
Згідно з пунктом 12.7.7. Статуту до компетенції Голови правління належить: здійснювати операції, підписувати фінансові документи, договори від імені кооперативу (у випадках передбачених цим Статутом, після одержання відповідного письмового дозволу або рішення загальних зборів членів кооперативу)
(а. с. 69-76, т. 1).
Відповідго до Звіту з надання впевненості незалежного аудитора від 23 жовтня 2024 року № 46/1, складеного ТОВ «Аудиторська компанія «Альфа-аудит ЛТД» за результатами аудиторської перевірки щодо організації та здійснення грошових розрахунків ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року та наявності чи відсутності розрахунків із фізичною особою ОСОБА_1 , встановлено, що будь-якої діяльності у 2022 році кооператив не проводив; грошові розрахунки за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року кооператив проводив виключно з використанням рахунку бухгалтерського обліку 311 «Поточні рахунки в банках в національній валюті» та без використання рахунку бухгалтерського обліку 301 «Каса».
Операцій із грошових розрахунків через касу кооперативу у перевіреному періоді за даними бухгалтерського обліку ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» не виявлено. Рахунок бухгалтерського обліку 30 «Каса» відсутній у плані рахунків бухгалтерського обліку Кооперативу у перевіреному періоді з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року.
Інші рахунки бухгалтерського обліку грошових розрахунків, крім рахунку бухгалтерського обліку 311 «Поточні рахунки в банках в національній валюті», Кооперативом у перевіреному періоді з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року не використовувались.
У бухгалтерському обліку ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» не виявлено жодних записів щодо ймовірних розрахунків між Кооперативом та фізичною особою ОСОБА_1 як учасником чи пайовиком Кооперативу (а. с. 107-110, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ванкевич А. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначають ЦК України та Закон України «Про кооперацію».
Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про кооперацію» вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.
Статтею 384 ЦК України, положення якої кореспондують статті 19-1 Закону України «Про кооперацію», передбачено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.
У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення у кооперативу, право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону (частина друга статті 19-1 Закону України «Про кооперацію»).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині першій статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктом і результатом інвестицій (об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою (частина перша статті 4, частини п'ята та шоста статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
Інвестування та фінансування однієї квартири в об'єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умови укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції (частина третя статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об'єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.
Згідно зі статтею 177 ЦК України до об'єктів цивільних прав належать речі, майнові права та інше. Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
У статті 190 ЦК України визначено, що майно є особливим об'єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «майновими правами», а отже і «майном» (пункт 22 рішення Європейського суду з прав людини від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).
Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав наведено у правових висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012, від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц та постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 520/4555/17, від 26 січня 2022 року у справі № 761/3462/13-ц,від 08 червня 2022 року у справі № 947/25597/19, від 21 червня 2022 року у справі № 947/25617/19, від 08 січня 2025 року в справі № 363/641/22.
Таким чином, майнове право, яке є предметом договору, - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.
Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію квартира як окремий об'єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об'єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 зроблено висновок, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою.
Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об'єктом у розумінні ЦК України такий об'єкт стає після його державної реєстрації.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено також у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 753/6287/19.
Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою.
Ключовим питанням при вирішенні цього спору є встановлення обставин не тільки укладення, а й безпосереднє виконання позивачем та відповідачем Договору про цільовий внесок у діяльність, зокрема, оплата позивачем вартості об'єкта нерухомості, на підставі чого інвестор набуває майнові права на об'єкт інвестування та право власності на збудоване нерухому майно.
Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом частини другої статті 9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Правилу цієї норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення № 88).
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення № 88, в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Виходячи з визначення законодавцем поняття первинного документа, підтвердженням господарської операції є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
При цьому Податковий кодекс України (далі - ПК України) та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення № 88 первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Такі правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження
№ 11-200апп21) (пункти 78-83).
Отже, підтвердженням господарської операції є її фактичне здійснення та належним чином оформлені відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення № 88 первинні бухгалтерські документи.
У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 910/14900/19 зроблено висновки про те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту проведення господарської операції сторони не позбавлені можливості доводити ці факти іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Потрібно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні № 148 розроблено відповідно до Закону України «Про Національний банк України» і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб'єкти господарювання), фізичними особами.
У пункті 3 Положення визначено, що касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції - це операції суб'єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов'язані з прийманням і видачою готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.
Відповідно до пункту 5 Положення № 148 суб'єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків.
Пунктом 6 Положення № 148 передбачено, що суб'єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами:
1) між собою - у розмірі до 10 000 гривень включно;
2) з фізичними особами - у розмірі до 50 000 гривень включно.
Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку.
Відповідно до пункту 7 Положення № 148 фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою:
1) із суб'єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000 гривень уключно.
Платежі на суму, що перевищує 50 000 гривень, проводяться через банки або небанківські установи шляхом переказу коштів із поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку.
Пунктом 25 Положення № 148 передбачено, що приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов'язковим.
Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.
Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18) та від 01 жовтня 2025 року у справі № 757/20926/20-ц (провадження № 61-7369св25).
Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, постановах Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 809/1718/15, від 16 листопада 2022 року у справі № 1340/5529/18 господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу, а за змістом вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21) господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 сформувала підхід до оцінки реальності господарських операцій, згідно з яким аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64).
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов'язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.
У справі, яка Верховним Судом переглядається, предметом Договору про цільовий внесок у діяльність визначено обов'язок виконавця, за рахунок цільового внеску замовника, здійснити будівництво і передати замовнику обумовлений даним договором об'єкт, а замовник за цим договором, на підставі повного визнання ним Статуту кооперативу зобов'язується забезпечити вчасне внесення цільового внеску, цим самим забезпечивши відповідне фінансове забезпечення об'єкту будівництва та прийняти об'єкт у свою власність на виконання Статутних вимог кооперативу, умов цього договору та для задоволення потреб у житлі (пункт 1.1. Договору про цільовий внесок у діяльність).
Відповідно до пунктів 1.2.-1.4. Договору про цільовий внесок у діяльність цільовим внеском замовника є грошові кошти в розмірі 1 313 665,00 грн, які замовник передає виконавцю з метою задоволення соціальних потреб асоційованого члена кооперативу. Сплата цільового внеску відбувається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктами 1.6., 1.7. Договору про цільовий внесок у діяльність за замовником закріплюється об'єкт - квартира, за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з наступними характеристиками: кількість кімнат - 2, загальна площа, 60,1 кв. м, поверх 4, під'їзд 3. Термін здачі об'єкту в експлуатацію - IV квартал 2023 року.
У пункті 1.5 Договору про цільовий внесок у діяльність визначено, що з моменту здійснення першого платежу права володіння та розпорядження об'єктом переходять до замовника, а володіння та розпорядження цільовим внеском переходить до виконавця.
Надаючи оцінку відповідності первинних бухгалтерських документів вимогам Положення № 148 у зв'язку з відсутністю у бланку прибуткового касового ордера підпису касира та здійснення підпису в графі «Головний бухгалтер» без зазначення відомостей про особу, яку б можна було ідентифікувати, - суди не врахували, що зміст пункту 25 вказаного Положення № 148 дозволяє приймання готівки в касу за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером. Вказана норма не містить застереження щодо прийняття готівки виключно касиром.
Також не спростовано відповідачем те, що підпис в графі «Головний бухгалтер» належить іншій особі. Без надання належних, допустимих та достатніх доказів на спростування викладеного, висновки судів про те, що господарську операцію здійснено та оформлено не головним бухгалтером або особою, неуповноваженою керівником установи/підприємства, є передчасними.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що ПК України та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не визначають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.
Крім того, констатація судів про невідповідність сум внесених коштів у спосіб, визначений Порядком № 148, може лише вказувати на порушення процедури внесення коштів, тобто порушення посадовими особами касової дисципліни, що може мати наслідком настання юридичної відповідальності для останніх, однак не спростовує факт внесення позивачем грошових коштів.
Тобто саме по собі перевищення ліміту готівкових розрахунків не спростовує того факту, що грошові кошти прийнято відповідачем, на підтвердження чого видано квитанцію до прибуткового касового ордеру.
Видавши таку квитанцію позивачу, відповідач створив презумпцію вчинення позивачем певних дій, спрямованих на виконання умов договору, укладеного між сторонами, спростувати яку за фактичних обставин цієї справи повинен відповідач.
Відмовляючи у позові, суди обмежилися висновком про невідповідність реквізитів, зазначених у бланку прибуткового касового ордера, вимогам Положення № 148, що вказує на формальний підхід в оцінці аргументів сторін та не вирішення спору по суті.
До подібних висновків щодо внесення грошових коштів у такий спосіб, що не визнано незаконним, по суті дійшов Верховний Суд у постанові від 07 травня 2025 року у справі № 947/954/23 (провадження № 61-17293св24).
Також суди не врахували, що внесення позивачем як замовником грошових коштів відповідачу як виконавцю спрямовано на задоволення соціальних потреб позивача як асоційованого члена кооперативу, має відповідати дійсному економічному змісту діяльності та може бути підтверджено реальністю господарської діяльності відповідача - будівництвом за власні та інші залучені кошти багатоквартирного будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , а також наступною експлуатацією та управлінням після введення багатоквартирного будинку в експлуатацію, квартира № 82 з визначенням конкретних характеристик закріплена за замовником згідно з пунктами 1.6., 1.7. Договору про цільовий внесок у діяльність.
Зазначених обставин (будівництво будинку, отримання квартир іншими асоційованими членами кооперативу) суди не перевірили.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що положення законодавства України, для ефективності їхнього застосування, слід тлумачити з урахуванням вимоги розумності (розсудливості) (див. пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження
№ 14-75цс22). Отже, справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (див. пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (провадження
№ 14-97цс22).
З огляду на це, Верховний Суд вважає висновки судів передчасними та такими, що зроблені з неправильним застосуванням та з порушенням норм матеріального і процесуального права, без належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому суди, хоча і врахували висновки Верховного Суду, однак лише вибірково.
У свою чергу, встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних у справі доказів, суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції належить урахувати зазначене у цій постанові, забезпечити сторонам право на справедливий розгляд справи, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, оцінити всі зібрані у справі докази у їх сукупності.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, тому Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ванкевич Андрій Віталійович, задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк