30 березня 2026року
м. Київ
справа № 338/1468/24
провадження № 61-3859ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ткачишин Світлана Миколаївна,на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила витребувати у відповідача на її користь частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0513 га, кадастровий номер 2620487201:008:0207.
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області
від 03 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
ПостановоюІвано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року залишено без змін.
20 березня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ткачишин С. М., засобами поштового зв'язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою (надійшла до суду 24 березня 2026 року), в якій просить рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року (повний текст постанови складено 23 лютого 2026 року) в частині застосування наслідків пропуску строку позовної давності, ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно із статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм національного законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Касаційний перегляд справи вважається екстраординарним.
Обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством вартісного порогу для скарг, що подаються на розгляд суду касаційної інстанції, яка полягає у тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
У Рекомендації № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року підкреслено необхідність застосування заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. При розгляді можливих заходів щодо судів третьої інстанції державам слід мати на увазі, що справи вже пройшли слухання в двох інших судах.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом
на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах, сприяти суспільним інтересам щодо забезпечення єдності судової практики й розвитку права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, який встановлює один з «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК України також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції з перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.
Як зазначено заявницею у касаційній скарзі, ціна позову у цій справі становить 327 400,00 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року (250 х 3 328 грн = 832 000 грн).
Отже судові рішення у цій справі за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у цій справі суду необхідно вирішити питання щодо початку перебігу позовної давності. Крім того, посилається на те, що справа має виняткове значення для неї, оскільки вона народилась і виросла у спірному будинку, спірне майно є спадщиною після смерті її батька, пов'язане із спогадами про сім'ю та є таким, яке неможливо замінити іншим нерухомим майном.
Колегія суддів враховує мотиви судових рішень і доводи касаційної скарги, які значною мірою стосуються оцінки доказів у справі, та вважає, що з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи (виникнення у позивачки права на спадкування належної батькові частини спірного домоволодіння 07 жовтня 2000 року та фактичного заявлення нею про свої права на спірне майно через 21 рік) відсутні правові підстави для допуску до касаційного перегляду судових рішень у цій справі.
Практика Верховного Суду щодо визначення обставин, з якими пов'язується початок перебігу строку позовної давності, є сталою та вірно застосована судами попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у справі обставин, а відтак заявницею не доведено, що касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, оцінка судом винятковості може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа, в якій застосовані наслідки спливу позовної давності, має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Заявниця пов'язує спірне майно зі спогадами із дитинства. Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом двох десятиліть позивачка не здійснювала права власності у розумінні положень статті 319 Цивільного кодексу України та не несла тягаря з утримання майна.
Доводи касаційної скарги значною мірою стосуються незгоди з встановленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами. Водночас, повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи та переоцінки доказів, досліджених судами двох інстанцій.
Таким чином випадків, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягало б касаційному оскарженню, у цій справі не встановлено Верховним Судом.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення, що згідно з приписами ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, не довела наявності винятків, передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ткачишин Світлана Миколаївна, на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги документи направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович