30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 153/83/21
провадження № 61-3220ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Ямпільського відділу державної виконавчої служби у Могилів-Подільському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління (м. Київ) Мушик Тетяна Василівна,
заінтересована особа - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року у складі судді Гаврилюк Т. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 січня 2026 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, в якій просив:
- визнати дії головного державного виконавця Мушик Т. В. Ямпільського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, у межах відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 лютого 2022 року, відкритого на підставі неіснуючої постанови № НОМЕР_2 начебто винесеної 15 травня 2021 року на стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 35 918,84 грн, незаконними;
- визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 лютого 2022 року, відкритої з порушенням частини п'ятої та восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» на стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 35 918,84 грн.
Скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 зазначив, що до Ямпільського районного суду Вінницької області по даній справі було подано уже чотири скарги, за результатами розгляду яких 09 липня 2025 року, 23 липня 2025 року, 03 жовтня 2025 року та 23 жовтня 2025 року були постановлені ухвали про залишення їх без розгляду. Суд не бажає розглядати його скарги, зазначаючи різні підстави відмови.
Після постановлення двох ухвал, 17 серпня 2025 року він направив до виконавчої служби лист-претензію з вимогою добровільного повернення незаконно стягнутих із заробітної плати коштів. Термін, який передбачений законом для отримання відповіді, не є пропуском строків для подачі позову до суду. Відповідь була отримана ним 28 вересня 2025 року і в день отримання цієї відповіді до суду була подана перша скарга. Таким чином, пропуску терміну оскарження, передбаченого статтею 449 ЦПК України, допущено не було.
Остання ухвала суду від 23 жовтня 2025 року, яка отримана ним 30 жовтня 2025 року, вказує, що йому було відомо про порушення його прав 17 серпня 2025 року. Але попередньою ухвалою такого порушення не виявлено.
ОСОБА_1 вважає, що саме з 29 вересня 2025 року розпочався десятиденний строк на подання скарги і цього ж дня ним було подано скаргу, яка ухвалою суду від 03 жовтня 2025 року була повернута без розгляду.
Вказана ухвала була надіслана йому 14 жовтня 2025 року, тобто він мав термін для повторної подачі скарги без порушення строків до 25 жовтня 2025 року.
Нову скаргу подано ним 18 жовтня 2025 року, яку було повернуто без розгляду 23 жовтня 2025 року та отримано ним 30 жовтня 2025 року. Залишаючи скаргу без розгляду суд зробив висновок, що йому було відомо про порушення його прав ще 17 серпня 2025 року.
Початком порушення його прав є дата отримання ним відповіді на лист-претензію, а саме 28 вересня 2025 року.
Головному державному виконавцю Ямпільського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Мушик Т. В. було направлено лист-претензію про добровільне повернення незаконно стягнутих коштів на суму 7 785,97 грн, яку державним виконавцем отримано 20 серпня 2025 року. Відповідь була отримана лише 28 вересня 2025 року, згідно якої державний виконавець відмовляється виконувати норми закону, а саме пункт п'ятий частини 5 та частини 8 статті 27 Закону України «Про виконавчий збір».
Вказує, що 01 березня 2021 року Ямпільським районним судом Вінницької області ухвалено рішення у справі № 153/83/21 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 коштів. 09 квітня 2021 року на виконання вказаного рішення видано виконавчий лист, наданий йому приватним виконавцем 18 березня 2025 року одночасно із листом щодо надання інформації про проведення виконавчих дій.
12 травня 2021 року головним державним виконавцем Мушик Т. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2. Цього ж дня у межах даного виконавчого провадження винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 35 918,84 грн, де у пункті 2 чітко вказано, що стягувачем є Ямпільський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький). Вказана постанова є незаконною, оскільки згідно абзацу 2 частини четвертої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем є Державна судова адміністрація України, а не державна виконавча служба.
Також 12 травня 2021 року головним державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
16 вересня 2021 року державний виконавець у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 виніс постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_5 і саме з цього моменту дії державного виконавця є незаконними.
Згодом стягувач подав заяву про повернення йому виконавчого листа, після чого 03 лютого 2022 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Таким чином дане виконавче провадження завершене.
У цей же день, 03 лютого 2022 року, після закриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, головний державний виконавець Мушик Т. В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 35 918,84 грн, на підставі постанови (не зрозуміло якої, про відкриття виконавчого провадження чи про стягнення виконавчого збору) № НОМЕР_2, виданої 15 травня 2021 року, якої взагалі ніколи не існувало, оскільки як постанова про відкриття виконавчого провадження, так і постанова про стягнення виконавчого збору видані 12 травня 2021 року. Вказане автоматично робить постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 недійсною.
Одразу після повернення виконавчого листа, приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В. В. 15 лютого 2022 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3. Приватний виконавець розпочав стягнення не тільки заборгованості згідно виконавчого листа у даній справі, але і суми виконавчого збору у розмірі 35 918,84 грн.
Згідно пункту 5 частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавчий збір», виконавчий збір у разі виконання рішення приватним виконавцем не стягується.
Також, частиною 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
Тобто згідно з законодавством, після передачі провадження приватному виконавцю він стає єдиним суб'єктом, відповідальним за його виконання, включаючи стягнення всіх необхідних сум, в тому числі судового збору.
Таким чином ОСОБА_1 вважає, що винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 лютого 2022 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору у розмірі 35 918,84 грн Ямпільським районним відділом державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) по не існуючій у природі постанові про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_2 від 15 травня 2021 року є незаконним, оскільки призвело до подвійного стягнення виконавчого збору та порушує норми чинного законодавства, а саме пункту п'ятого частини 5 та частини 8 статті 27 Закону України «Про виконавчий збір», тобто стягнення проводились безпідставно. Незаконне стягнення коштів, як свідчать розпорядження та платіжні інструкції, проводилось із листопада 2023 року по грудень 2024 року включно, і становить суму 7 785,97 грн.
Ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що розглянувши лист-претензію від 17 серпня 2025 про повернення незаконно стягнутих коштів на суму 7 785,97 грн державному виконавцю Мушик Т. В. та відповіді на лист від 11 вересня 2025 року №15676/22.15-32, встановлено, що ОСОБА_1 було відомо про можливе порушення його прав ще 17 серпня 2025 року. До того ж, сам скаржник ОСОБА_1 у своїй скарзі зазначав про те, що відповідь ним отримано 28 вересня 2025 року. Тобто, заявник сам вказував про те, що про порушення свого права йому було відомо ще 28 вересня 2025 року, а дану скаргу він подав 08 листопада 2025 року, тобто із пропуском визначеного ЦПК України строку, клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку із поважних причин заявником не подано.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив дату обізнаності ОСОБА_1 щодо порушення його прав, помилково встановив, що строк на подання скарги розпочався 17 серпня 2025 року, а результат відповіді на лист-претензію від 17 серпня 2025 року не є предметом скарги. Оскільки заявнику було відомо про існування оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4 від 03 лютого 2022 року станом на 03 червня 2025 року, з огляду на звернення до суду зі скаргою 08 листопада 2025 року, тобто через три роки та вісім місяців з моменту винесення постанови, та відсутність поданого разом зі скаргою клопотання про поновлення строку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск заявником строків на звернення зі скаргою, передбачених пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України, та, як наслідок, про залишення її без розгляду.
У березні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 січня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявником не пропущено десятиденний строк на подання скарги, передбаченого статтею 449 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що заявник із 24 лютого 2022 року по 12 червня 2025 року перебував у складі Збройних Сил України, тому для нього Законом України були зупинені процесуальні строки. Заявник зазначає, що після отримання двох ухвал Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 липня 2025 року та від 23 липня 2025 року, 17 серпня 2025 року заявником направлено лист-претензію з вимогою про добровільне повернення незаконно стягнутих із грошового забезпечення військовослужбовця коштів. Відповідь на вказаний лист ним одержано 28 вересня 2025 року. На думку заявника, термін, який передбачено Законом для отримання відповіді, не є пропуском строків для подання позову до суду. Одразу після отримання відповіді 28 вересня 2025 року заявником подано до суду нову скаргу на дії державного виконавця, за результатами розгляду якої судом 03 жовтня 2025 року постановлено ухвалу про повернення скарги без розгляду. Після одержання копії ухвали про повернення скарги без розгляду, 18 жовтня 2025 року заявник звернувся до суду із новою скаргою, яка була залишена без розгляду ухвалою суду від 23 жовтня 2025 року. Заявник вважає, що ним дотримано всі строки звернення до суду зі скаргою, оскільки скаргу ним подано на шостий день, передбаченого законом строку, тобто 07 листопада 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Ухвала суду за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 за результатами розгляду скарги просив визнати дії головного державного виконавця Мушик Т. В. у межах відкритого 03 лютого 2022 року виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення з нього виконавчого збору у сумі 35 918,84 грн незаконними, визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 лютого 2022 року.
У даній справі встановлено, що до подання 08 листопада 2025 року цієї скарги ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду із багатьма скаргами подібного змісту та вимогами.
Ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 липня 2025 року скаргу ОСОБА_1 (у тому числі на постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 лютого 2022 року) залишено без розгляду.
Вказана ухвала не оскаржувалася ОСОБА_1 в апеляційному порядку.
Судом при розгляді цієї скарги встановлено, що ОСОБА_1 станом на 03 червня 2025 року вже було відомо про наявність, в тому числі, постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 лютого 2022 року № НОМЕР_1.
Також, ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 23 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на подання скарги про визнання незаконними та скасування постанов по справі № 153/83/21 відмовлено, скаргу залишено без розгляду.
Вказана ухвала також не оскаржувалася ОСОБА_1 в апеляційному порядку.
Судом при розгляді цієї скарги встановлено, що ОСОБА_1 станом на 03 червня 2025 року вже було відомо про наявність, в тому числі, постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 лютого 2022 року.
Тобто судами чітко встановлено, що ОСОБА_1 станом на 03 червня 2025 року було відомо про наявність постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 лютого 2022 року.
Судом першої інстанції не було досліджено зміст наявних у справі судових рішень, що стосуються дій (рішень) виконавця, вчинених в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
ОСОБА_1 не оскаржував згадані ухвали, а отже фактично не заперечував встановлених цими судовими рішеннями обставин, а саме, що станом на 03 червня 2025 року він був обізнаний про наявність оскаржуваної постанови.
ОСОБА_1 , зазначаючи про те, що ним не було допущено пропуску строку на подання скарги, описує послідовність вчинених ним дій щодо неодноразового подання ним скарг.
Разом з тим, вказані дії (повернення скарг та подання відразу нових) не переривають строк звернення до суду із скаргою.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до частини п'ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо співвідношення загальної та спеціальної норми, згідно з якими норми, передбачені законом про виконавче провадження, є загальними, а норми, передбачені процесуальним кодексом, є спеціальними, тому строк на оскарження необхідно обраховувати в календарних днях. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20 (провадження № 61-15507св20), від 02 листопада 2021 року у справі № 753/3465/20 (провадження № 61-12002св20).
Порівняльний аналіз змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у статті 449 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України та частині п'ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження, тощо.
Висновки щодо презумпції обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г, від 29 лютого 2024 року у справі № 289/2293/23, від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13.
Відповідно до статті 81 ЦПК України обов'язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.
При зверненні до суду зі скаргою на дії державного/приватного виконавця саме на заявника покладається обов'язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.
Згідно зі статтею 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказують на те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20)).
У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) Верховний Суд зазначає, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Також, Верховним Судом у постанові від 16 червня 2021 року в справі № 361/1335/20 (провадження № 61-15507св20) вказано на те, що судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.
Встановивши, що зі скаргою ОСОБА_1 звернувся до суду з порушенням строку, встановленого статтею 449 ЦПК України та частиною п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску процесуального строку звернення до суду зі скаргою ним не надано, клопотання про поновлення пропущеного строку не заявлено, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову залишення скарги без розгляду, з огляду на обізнаність заявника про порушення його прав станом на 03 червня 2025 року.
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно.
Наведені у скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.
Враховуючи, що зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця незаконними, визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, заінтересовані особи: головний державний виконавець Ямпільського відділу державної виконавчої служби у Могилів-Подільському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління (м. Київ) Мушик Тетяна Василівна, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 січня 2026 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник