30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 748/1221/25
провадження № 61-11605св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Холминська селищна рада Корюківського району Чернігівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2025 року в складі судді Пархомчук Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року в складі колегії суддів Онищенко О. І., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт набуття ним права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .
Заяву обґрунтовано тим, що 01 січня 2004 року він уклав договір найму спірної квартири з ОСОБА_3 строком до 01 липня 2004 року. Після закінчення строку договору ОСОБА_3 не висував претензій щодо його виселення та повернення квартири, тому заявник вважав, що набув спірну квартиру у власність за набувальною давністю в порядку статті 344 ЦК України.
Крім того, зазначив, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після чого спірна квартира перейшла у власність у порядку спадкування за законом до ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Корюківський районний суд Чернігівської області ухвалою від 07 липня 2025 року відмовив у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що з поданої заяви вбачається спір про право, оскільки заявником у порядку окремого провадження заявлено вимогу про набуття у власність нерухомого майна, яке належить на праві власності іншій особі. Наведене є підставою для відмови у відкритті провадження у цій справі відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Чернігівський апеляційний суд постановою від 03 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2025 року залишив без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків місцевого суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
09 вересня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся
до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року у цій справі, в якій заявник, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник у касаційній скарзі посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Заявник вказує на те, що у цій справі відсутній спір про право, так як предметом її розгляду є встановлення факту того, що заявник набув право власності на спірне майно за набувальною давністю, оскільки він заволодів цим майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку дії договору не пред'явив вимог про його виселення та повернення майна. Крім того, на думку заявника, ця справа після скасування Верховним Судом оскаржуваних судових рішень має бути розглянута Чернігівським районним судом Чернігівської області.
Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.
У жовтні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що з вимог заявника у цій справі вбачається спір про право.
Колегія суддів, переглядаючи судові рішення в касаційному порядку, звертає увагу на таке.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним, воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06, № 35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», заява № 377/02).
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції
і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У статті 6 Конвенції передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Суди установили, що заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просив встановити факт набуття ним права власності за набувальною давністю на квартиру, яка знаходиться у власності іншої особи - ОСОБА_2 .
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому випадку між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки про застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 650/3978/25 (провадження № 61-11200св25).
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник ОСОБА_1 посилався на те, що він, на його думку, набув у власність спірну квартиру за набувальною давністю в порядку статті 344 ЦК України, оскільки її власник ОСОБА_3 після закінчення договору найму 30 червня 2004 року не пред'являв йому вимог про повернення квартири.
Крім того, заявник вказав, що власник квартири ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його дочці ОСОБА_2 державний нотаріус 27 вересня 2017 року видав свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру, на підставі якого за нею зареєстровано право власності на нерухоме майно.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо підстав відкриття провадження у цій справі, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що вимоги заявника у цій справі заявлені в порядку окремого провадження, однак фактично стосуються спору про право власності на майно, яке зареєстровано за іншою особою, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
З таким висновком судів колегія суддів Верховного Суду погоджується.
За вимогами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з оскарженими судовими рішенням та помилкового розуміння заявником положень чинного законодавства щодо розгляду заяв у порядку окремого провадження. Такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.
Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі відсутній спір про право є неприйнятними, оскільки заявник у порядку окремого провадження просив суд установити факт набуття ним права власності за набувальною давністю на квартиру, право власності на яку зареєстровано за іншою особою - ОСОБА_2 , що свідчить про спір заявника з указаною особою щодо права власності на спірну квартиру. За загальним правилом спір про право підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ця справа після скасування Верховним Судом рішень судів попередніх інстанцій має бути розглянута Чернігівським районним судом Чернігівської області, оскільки суд касаційної інстанції виснував, що підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні. Крім того, згідно з відкритими даними з Єдиного державного реєстру судових рішень питання підсудності цієї справи Корюківському районному суду Чернігівської області визначено Чернігівським районним судом Чернігівської області ухвалою від 22 квітня 2025 року, яка була залишена без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2025 року та набрала законної сили.
Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, заява № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши у цій справі відсутність підстав для скасування ухвали Корюківського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2025 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара