18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 523/3183/19
провадження № 61-8565св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс Нерухомості», ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Юридичний департамент Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, у складі колегії суддів: Назарової М. В., Коновалової В. А., Лозко Ю. П.,
Описова частина
Короткий зміст вимог позову
1. У лютому 2019 року Одеська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс Нерухомості» (далі - ТОВ «Парус Плюс Нерухомості»), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Юридичний департамент Одеської міської ради, про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання недійсними правочинів та зобов'язання привести до попереднього стану земельну ділянку шляхом знесення нежитлового приміщення.
2. Позов обґрунтовувала тим, що 30 листопада 2015 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ОСОБА_1 було укладено договір № ТС-1795/15 на право тимчасового користування місцями для розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, предметом якого стало місце під розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, загальною площею 42,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси.
3. Відповідно до умов договору № ТС-1795/15, останній набирає чинності з моменту його укладання, строком дії останнього визначено період із 27 листопада 2015 року по 19 листопада 2016 року.
4. У подальшому строк дії договору продовжувався, зокрема, із 20 листопада 2016 року по 19 листопада 2017 року та з 20 листопада 2017 року по 19 листопада 2018 року.
5. Після закінчення строку дії договору № ТС-1795/15 ОСОБА_1 або інші особи із заявами про продовження строку його дії щодо права тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд з метою здійснення підприємницької діяльності не зверталися.
6. Тимчасова споруда після закінчення строку дії договору № ТС-1795/15 відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 лютого 2018 року № 88 «Про демонтаж тимчасових споруд» підлягала демонтажу.
7. Водночас, ОСОБА_1 незаконно набула та зареєструвала право власності на тимчасову споруду як на об'єкт нерухомого майна, із присвоєнням останній адреси: АДРЕСА_1 .
8. Державний реєстратор всупереч чинному законодавству, здійснюючи реєстраційні дії, своїм рішенням присвоїв новоствореному об'єкту (оскільки його реєстрація відбулась вперше із відкриттям нового розділу) нову адресу: АДРЕСА_1 .
9. Крім того, Одеська міська рада зауважувала, що спірна державна реєстрація відбулась на підставі документів, які не засвідчують в установленому законом порядку право власності на об'єкт нерухомого майна та довідки чи/або розпорядження Суворовської районного адміністрації Одеської міської ради щодо присвоєння йому адреси. Тимчасова споруда за адресою: АДРЕСА_1 , не відноситься до об'єктів нерухомого майна, щодо яких взагалі може проводитися державна реєстрація.
10. У подальшому ОСОБА_1 здійснила відчуження незаконно зареєстрованого за собою нежитлового приміщення (тимчасової споруди) на користь ТОВ «Парус Плюс Нерухомості», яке, своєю чергою, здійснило продаж спірного об'єкта на користь ОСОБА_2 .
11. На переконання Одеської міської ради наявність відповідних записів про державну реєстрацію речових прав на тимчасову споруду порушує права та законні інтереси територіальної громади міста Одеси як власника земельної ділянки, на якій вона розташована, оскільки перешкоджає здійсненню повноважень щодо володіння, користування та розпорядження цією земельною ділянкою.
12. З урахуванням вищезазначеного, а також уточнивши позовні вимоги, Одеська міська рада просила суд:
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 07 червня 2018 року № 41492350, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв. м. (реєстраційний номер: 1571182551101);
- визнати недійсним правочин щодо передачі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати акт приймання-передачі нерухомого майна від 06 липня 2018 року та скасувати протокол від 04 липня 2018 року серія та номер: 1;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 11 липня
2018 року № 42011682, що є підставою для припинення права власності
ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» на спірний об'єкт нерухомого майна;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини спірного об'єкта нерухомого майна, укладений між ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» та
ОСОБА_2 від 09 березня 2021 року № 501, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В.;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 09 березня 2021 року № 56982215, що є підставою для припинення права власності
ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаного об'єкта;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини вказаного об'єкта нерухомого майна, укладений між ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» та
ОСОБА_2 від 09 березня 2021 року № 502, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В.;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 09 березня 2021 року № 56982573, що є підставою для припинення права власності
ОСОБА_2 на 1/2 частину спірного об'єкта;
- зобов'язати ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
13. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року позовні вимоги Одеської міської ради задоволено.
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 07 червня 2018 року № 41492350, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв. м. (реєстраційний номер: 1571182551101).
Визнано недійсним правочин щодо передачі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано акт приймання-передачі нерухомого майна від 06 липня 2018 року серія та номер б/н та скасовано протокол від 04 липня 2018 року серія та номер: 1.
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 11 липня
2018 року № 42011682, що є підставою для припинення права власності
ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» на об'єкт нерухомого майна за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв. м. (реєстраційний номер: 1571182551101).
Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 42,0 кв. м., укладений між ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» та ОСОБА_2 , від 09 березня 2021 року № 501, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В.
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 09 березня
2021 року № 56982215, що є підставою для припинення права власності
ОСОБА_2 на 1/2 частину об'єкта нерухомого майна за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв. м. (реєстраційний номер: 1571182551101).
Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 42,0 кв. м., укладений між ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» та ОСОБА_2 від 09 березня 2021 року № 502, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною.
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 09 березня
2021 року № 56982573, що є підставою для припинення права власності
ОСОБА_2 на 1/2 частину об'єкта нерухомого майна за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв. м. реєстраційний номер: 1571182551101).
Зобов'язано ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» та ОСОБА_2
в рівних частках на користь Одеської міської ради судові витрати у розмірі
18 685,00 грн.
14. Задовольняючи позовні вимоги Одеської міської ради у повному обсязі, районний суд мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 не набула
у встановленому законом порядку права власності на так званий об'єкт нерухомого майна, оскільки державна реєстрація спірного об'єкта була проведена на підставі документів, які не підтверджують у встановленому законом порядку право власності на об'єкт нерухомого майна, а також довідки та/або розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради щодо присвоєння йому адреси.
15. При цьому суд зазначив, що тимчасова споруда, розміщена за адресою:
АДРЕСА_1 не належить до об'єктів нерухомого майна, щодо яких може здійснюватися державна реєстрація речових прав.
16. З урахуванням вищезазначеного районний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не набула права відчужувати чи передавати спірний об'єкт будь-яким третім особам, зокрема ТОВ «Парус Плюс Нерухомості», шляхом складання акта приймання-передачі майна. Відтак Одеська міська рада обґрунтовано оспорила цей правочин як заінтересована особа, права та законні інтереси якої ним порушуються.
17. Оскільки ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» не набуло у встановленому законом порядку права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, воно не мало права відчужувати чи передавати такий об'єкт третім особам шляхом укладення договорів купівлі-продажу, що свідчить про їх недійсність.
18. З урахуванням вищевикладеного районний суд дійшов висновку, що самочинно збудована споруда, розташована на землях територіальної громади міста Одеси, підлягає знесенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
19. Постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним правочину щодо передачі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , скасування акту приймання-передачі нерухомого майна від 06 липня 2018 року та скасування протоколу від 04 липня 2018 року серія та номер: 1; скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 11 липня 2018 року № 42011682 закрито.
Позов Одеської міської ради задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.
20. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог Одеської міської ради про: визнання недійсним правочину щодо передачі
ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування акта приймання-передачі нерухомого майна від 06 липня 2018 року; скасування протоколу від 04 липня 2018 року (серія та номер: 1); скасування рішення про державну реєстрацію права власності
від 11 липня 2018 року № 42011682 та закриваючи провадження у справі в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що за своїм суб'єктним складом зазначені вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
21. Суд апеляційної інстанції зазначив, що належним відповідачем за вищезазначеними вимогами є, зокрема, ТОВ «Парус Плюс Нерухомості», що, своєю чергою, виключає їх розгляд у порядку цивільного судочинства.
22. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради про скасування договорів купівлі-продажу частин спірного об'єкта нерухомого майна від 09 березня 2021 року № 501 та від 09 березня 2021 року № 502, за якими нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 були відчужені на користь останнього набувача - ОСОБА_2 , Одеський апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що Одеська міська рада звернулася до суду за захистом свого права власності на земельні ділянки, які, на її переконання, самовільно використовує відповідач
ОСОБА_1 шляхом розміщення на останніх незаконно зареєстрованого нежитлового приміщення загальною площею 42,0 кв. м.
23. Водночас Одеська міська рада не є стороною спірних договорів купівлі-продажу та не заявляє своїх прав або інтересів на нежитлове приміщення, яке
є предметом цих договорів.
24. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що внаслідок укладення між відповідачами спірних договорів купівлі-продажу обсяг прав та обов'язків позивача ніяким чином не змінився, а відтак, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання останніх недійсними.
25. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради про скасування державної реєстрації права власності, апеляційний суд виходив із того, що Одеська міська рада не надавала земельну ділянку в оренду для будівництва об'єкта нерухомості. Водночас ОСОБА_1 , як особа, яка здійснила первісну реєстрацію права власності на спірну будівлю, не спростувала обставин щодо того, що спірні будівлі є тимчасовими спорудами, та не надала суду доказів на підтвердження віднесення цієї будівлі до об'єктів нерухомого майна.
26. Крім того, вона не довела належними та допустимими доказами факту прийняття спірного об'єкта в експлуатацію, не надала дозволів на виконання будівельних робіт, а подані нею докази у своїй сукупності свідчать лише про розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, право власності на яку не підлягає державній реєстрації.
27. Апеляційний суд також зазначив, що спеціалістами відділу самоврядного контролю Одеської міської ради Департаменту комунальної власності під час здійснення контролю за використанням та охороною земельних ресурсів
і дотриманням вимог земельного законодавства управління земельних ресурсів було вручено користувачу земельної ділянки вимогу про надання документів з питань використання та охорони земель № 001539 від 05 грудня 2018 року. Проте до часу звернення до суду відповідні документи надано не було, а земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів на землекористування, передбачених статтями 125, 126 Земельного кодексу України.
28. Апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги зазначених обставин не спростовують. Нових обставин, які б підтверджували, що спірне приміщення є об'єктом нерухомого майна, у цій справі не встановлено. При цьому звернув увагу, що суд першої інстанції, хоча і дійшов висновку про знесення спірного об'єкта, водночас виходив із положень статті 376 ЦК України, яка регулює питання самочинного будівництва та захисту прав власника земельної ділянки.
29. А відтак, оскільки державна реєстрація права приватної власності
ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
30. Апеляційний суд зазначив, що у зв'язку зі скасуванням державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення із закриттям відповідного розділу Державного реєстру підстав для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на це приміщення немає.
31. Щодо позовної вимоги про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу приміщення, Одеський апеляційний суд зазначив, що нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 є тимчасовою спорудою, яка не належить до об'єктів нерухомого майна. Суд також установив, що відповідачка ОСОБА_1 здійснила будівництво на не відведеній для цього земельній ділянці без установлених законом підстав. За таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 391 ЦК України, а не статті 376 ЦК України, як помилково зазначив районний суд.
32. Водночас апеляційний суд зауважив, що вимога про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення не є нерозривно пов'язаною з її особою та не перешкоджає виконанню такого рішення без участі ОСОБА_1 , але за рахунок її коштів, шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання відповідачкою у добровільному порядку та/або вчинення нею перешкод у його виконанні.
33. Відтак, з огляду на те, що рішення суду щодо демонтажу нежитлового приміщення має бути виконуваним як у добровільному, так і у примусовому порядку (без участі відповідача, але за рахунок її коштів), апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни формулювання резолютивної частини рішення районного суду шляхом викладення останньої у такій редакції: зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення загальною площею 42,0 кв. м., розташованого за цією адресою.
34. Водночас апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про порушення його права на спірну споруду як на нерухоме майно та про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з нібито непропорційним втручанням держави у право власності.
35. Суд виходив із того, що належне ОСОБА_2 майно є тимчасовою спорудою, зведеною на земельній ділянці комунальної власності, яку Одеська міська рада для такої мети не відводила станом на час проведення оспорюваної державної реєстрації.
36. Крім того, апеляційний суд урахував недобросовісну поведінку відповідача, який за обставинами справи не міг не знати про відсутність як у первісного набувача, так і у нього самого документів, що підтверджують право розміщення тимчасової споруди на спірній земельній ділянці комунальної власності.
37. Також суд звернув увагу на невиконання відповідачкою ОСОБА_1 рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 лютого 2018 року № 88 «Про демонтаж тимчасових споруд», що у своїй сукупності підтверджує обґрунтованість вимог Одеської міської ради щодо демонтажу споруди.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
38. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 рокуу вказаній справі.
39. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу, надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
40. Також у липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року у вказаній справі.
41. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 липня 2025 року клопотання Одеської міської ради про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.
Поновлено Одеській міській раді строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року.
Відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Одеської міської ради та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу
42. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
43. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині зобов'язання її за власний рахунок привести земельну ділянку до попереднього стану шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги.
44. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 902/889/16, від 21 січня 2019 року в справі № 910/22093/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 127/27333/16-ц, від 22 квітня 2019 року в справі № 308/2974/15-ц, від 20 листопада 2019 року в справі № 685/1537/17-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 127/23136/17, від 10 червня 2020 року в справі № 127/11492/16-ц, від 20 серпня 2020 року в справі № 638/6655/16-ц, від 27 січня 2021 року в справі
№ 308/8116/13-ц, від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17, від 10 жовтня 2023 року в справі № 915/1416/21, від 19 березня 2024 року в справі № 915/1439/21, від 23 квітня 2024 року в справі № 904/994/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
45. На обґрунтування касаційної скарги вказує, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для зобов'язання її за власний рахунок привести до попереднього стану спірну земельну ділянку, оскільки таке зобов'язання вчинити дії щодо майна, з урахуванням того, що останнє не належить заявниці з 2018 року, є незаконним та необґрунтованим.
46. Відтак, враховуючи, що Одеська міська рада у своєму позові не зазначила конкретні об'єкти, які вона просить зобов'язати ОСОБА_1 знести, а також не надано доказів, що об'єкт, який на час розгляду справи знаходиться на спірній земельній ділянці був побудований та перебуває у володінні ОСОБА_1 , на переконання останньої, судом апеляційної інстанції помилко зобов'язано її за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м.
47. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 не оскаржується.
48. У касаційній скарзі Одеська міська рада просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
49. Підставою касаційного оскарження Одеська міська рада вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 569/2749/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 755/13532/15-ц,
від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 16 жовтня 2019 року
у справі № 303/2408/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі
№ 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі
№ 145/2047/16, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 03 березня 2021 року у справі № 915/161/20, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі
№ 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня
2019 року у справі 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 жовтня 2019 року в справі № 464/4574/15-ц та в справі № 756/17180/14-ц, від 13 жовтня 2019 року в справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2024 року у справі 635/8395/14-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 868/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
50. Як зауважує Одеська міська рада, зроблені в оскаржуваній постанові висновки не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права,
а отже остання підлягає скасуванню.
51. Зокрема, скасовуючи рішення районного суду, Одеський апеляційний суд, як зауважує Одеська міська рада у змісті касаційної скарги, фактично розділив взаємопов'язані позовні вимоги та дійшов необґрунтованих висновків щодо неефективності одних позовних вимог та щодо порушення правил юрисдикції щодо інших позовних вимог.
52. Відтак, на переконання заявника, враховуючи, що позовні вимоги, провадження відносно яких закрито апеляційним судом, є ефективним способом захисту прав територіальної громади, останні підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки нероздільно пов'язані з усіма іншими позовними вимогами та спрямовані на захист одного і того ж права на земельну ділянку, спір у даній справі, у відповідній частині, не підлягає розгляду господарським судом.
53. Більше того, Одеська міська рада звертає увагу на те, що питання належності спору до господарського судочинства вже було предметом вирішення Одеським апеляційним судом, за наслідками вирішення якого апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що: «позовні вимоги, які заявлені Одеською міською радою, виникли з підстав самочинного будівництва, яке стало наслідком самовільного зайняття земельної ділянки територіальної громади м. Одеси фізичною особою ОСОБА_1 , а тому Суворовський районний суд помилково вважав, що даний позов виник між юридичними особами та ФОП з приводу реєстрації права власності на нежитлове приміщення». У зв'язку із чим, постановою Одеського апеляційного суду 06 серпня 2020 року у справі,
у якій подано касаційну скаргу (№ 523/3183/19), апеляційну скаргу Одеської міської ради було задоволено, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси
від 01 березня 2019 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції за правилами цивільного юрисдикції.
54. З огляду на вищезазначене, позовна вимога Одеської міської ради про визнання недійсним правочину щодо передачі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , скасування акта приймання-передачі нерухомого майна від 06 липня 2018 року серія та номер: б/н та протоколу від 04 липня 2018 року серія та номер: 1, має розглядатись за правилами цивільного судочинства, і пов'язані із останньою вимоги також підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
55. Додатково Одеська міська рада у змісті касаційної скарги висловлює свою незгоду із висновками апеляційного суду за наслідками вирішення позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу від 09 березня 2021 року № 501 та № 502 недійсними та скасування рішень державних реєстраторів, якими зареєстровано право власності на спірний об'єкт за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
56. Відтак, вирішуючи вищевказані позовні вимоги, Одеський апеляційний суд відокремив взаємопов'язані позовні вимоги та ухвалив рішення, яке фактично не підлягає виконанню та не призводить до відновлення порушених прав.
57. На переконання Одеської міської ради, за встановлених у справі обставин, ефективним способом захисту прав територіальної громади є як скасування державної реєстрації за відповідачами спірного самочинного будівництва, так
і визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оскільки збереження чинності оскаржуваної державної реєстрації відповідачів на об'єкт самочинного будівництва фактично легалізує його, що, на переконання заявника,
є неприпустимим.
58. Більше того, залишення чинними, зокрема, договорів купівлі-продажу як правовстановлюючих документів дозволить ОСОБА_2 у будь-який час безпідставно здійснити повторну державну реєстрацію права власності, зокрема,
у спосіб відкриття нового розділу, на підставі цих документів, що, на переконання заявника, також є неприпустимим.
59. Відтак, за встановлених у справі обставин, скасування рішень державних реєстраторів, визнання правочинів недійсними та знесення самочинно збудованого об'єкта є належним та ефективним способом захисту прав позивача
у спірних правовідносинах.
60. Також Одеська міська рада зауважує, що апеляційний суд хоча і визнав
в мотивувальній частині оскаржуваної постанови незаконну реєстрацію права власності на спірний об'єкт та факт необхідності закриття відповідного розділу, проте не задовільнив позовну вимогу, яка б стосувалась рішень державних реєстраторів із закриттям розділу.
61. Більше того, Одеський апеляційний суд помилково вважає, що формальна згадка про незаконність рішення державного реєстратора із закриттям розділу
в мотивувальній частині спроможна стати підставою закриття розділу навіть при зареєстрованому речовому праві останнього набувача.
62. Відтак, на переконання Одеської міської ради, апеляційний суд у змісті оскаржуваної постанови замість скасування рішення державного реєстратора, яким було відкрито розділ з одночасним його закриттям, виключно формально прописує про це у змісті мотивувальної частини оскаржуваної постанови.
63. Таким чином, за наслідками апеляційного перегляду справи виникла ситуація, коли при фактичному визнанні судом проведення незаконної реєстрації права власності із відкриттям розділу на спірний об'єкт, Одеська міська рада не
в змозі закрити розділ в Державному реєстрі, оскільки суд неправильно застосував у змісті оскаржуваної постанови положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не врахував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22.
64. Крім того, Одеська міська рада зауважує, що при вирішення позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м., апеляційний суд фактично вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м., що, своєю чергою, свідчить про наявність підстав для скасування постанови у частині вирішення вищезазначеної вимоги із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
65. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 листопада 2015 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ОСОБА_1 укладено договір ТС-1795/15 на право тимчасового користування місцями для розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, предметом якого стало місце під розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, загальною площею 42,0 кв. м. за адресою:
АДРЕСА_1 , на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси (далі - Договір) (Т.1, а.с.160-162).
66. Відповідно до пункту 8.1 Договору останній набирає чинності з моменту його укладання.
67. Пунктом 8.2 Договору передбачено, що договір, укладений з 27 листопада 2015 року по 19 листопада 2016 року, продовжено з 20 листопада 2016 року по
19 листопада 2017 року та з 20 листопада 2017 року по 19 листопада 2018 року.
68. Пунктом 8.4 Договору передбачено, що заява про продовження Договору подається до Уповноваженого органу за місяць до моменту закінчення терміну його дії та Уповноваженим органом не розглядаються, якщо подані з порушенням цього строку.
69. Судами передніх інстанцій встановлено та не оспорюється заявниками касаційних скарг, що після закінчення терміну дії вищевказаного договору ОСОБА_1 або інші особи стосовно продовження договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності не звертались.
70. Тимчасова споруда після закінчення строку дії договору відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 лютого 2018 року № 88 «Про демонтаж тимчасових споруд» підлягає демонтажу.
71. Під час виконання вищевказаного рішення було виявлено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на тимчасову споруду як на об'єкт нерухомого майна із присвоєнням іншої адреси, а саме: АДРЕСА_1 .
72. Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 130535462 від 11 липня 2018 року, у 2018 році ОСОБА_1 оформила право власності на об'єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1571182551101, номер запису про право власності: 26513741. Підставою виникнення права власності зазначено технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 01 червня 2018 року ФОП ОСОБА_3 ; акт готовності закінченого будівництва до експлуатації, серія та номер: б/н, виданий 13 березня 1998 року Державною технічною комісією. Підставою внесення запису зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 41492350 від 07 червня 2018 року (Т.2, а.с.171, 203).
73. 06 липня 2018 року відповідачка ОСОБА_1 та ТОВ «Парус плюс нерухомості» склали акт прийому-передачі майна до статутного капіталу
ТОВ «Парус плюс нерухомості» на підставі Протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Парус плюс нерухомості» № 1 від 04 липня 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передає, а ТОВ «Парус плюс нерухомості» приймає в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «Парус плюс нерухомості» майно, яке належить ОСОБА_1 на праві власності: нежитлове будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 42 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1571182551101, вартістю 13 334,00 грн (Т.2, а.с.147-148).
74. 11 липня 2018 року державним реєстратором центру державної реєстрації Хлібодарської селищної ради Антоненко Оксаною Сергіївною на підставі наведеного акту приймання-передачі нерухомого майна від 06 липня 2018 року, серія та номер: б/н та протоколу від 04 липня 2018 року, серія та номер: б/н, зареєстровано право власності за TOB «Парус Плюс Нерухомості» на нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м., за адресою:
АДРЕСА_1 ) (Т.2,
а.с.172).
75. У подальшому ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» здійснило відчуження спірного самочинно збудованого об'єкта на користь ОСОБА_2 .
76. Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 березня 2021 року № 247348608 та
№ 247351368 державним реєстратором на підставі договорів купівлі-продажу
від 09 березня 2021 року № 501 та № 502 прийнято рішення від 09 березня
2021 року № 56942513 та № 56942215, якими зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 по 1/2 частині права власності на об'єкт загальною площею
42,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (Т.2, а.с.211-212).
77. Як встановлено судами зі змісту листа Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 16 січня 2019 року № 01-18/2149-09-04, спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотримання вимог земельного законодавства Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було вручено користувачу земельної ділянки вимогу про надання документів з питань використання та охорони земель від 05 грудня 2018 року № 001539. Також зазначено, що у департаменті відсутня інформація щодо прийняття рішень Одеською міською радою стосовно передачі в оренду або власність земельної ділянки за вищевказаною адресою, внаслідок чого має місце використання вказаної земельної ділянки без правовстановлюючих документів на землекористування, що не відповідає положенням статей 125, 126, 211-б ЗК України (Т.1, а.с.178).
78. За наявними у відділі у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру
в Одеській області книг записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі станом на 31 грудня 2012 року на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 право власності (користування) не зареєстровано, що підтверджується листом від 18 грудня 2018 року № 3426/112-18 Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (Т.1, а.с.182).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
79. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
80. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
81. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
82. Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
83. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
84. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
85. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга
ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а касаційна скарга Одеської міської ради, своєю чергою, підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
86. Щодо позовних вимог Одеської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
87. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
88. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
89. Суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі
№ 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).
90. Згідно із частинами першою, другою статті 155 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
91. У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09 лютого 2022 року у справі
№ 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16 листопада 2022 року
у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб,
і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
92. Як вбачається зі змісту порушених перед судом позовних вимог, Одеська міська рада оскаржує, зокрема, договори купівлі-продажу 1/2частини спірного об'єкта нерухомого майна, укладені між ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» та ОСОБА_2 від 09 березня 2021 року № 501та від 09 березня 2021 року № 502 за якими спірне нежитлове приміщення (тимчасоваспоруда) загальною площею 42,0 кв. м. була відчужена на користь ОСОБА_2 .
93. При цьому з матеріалів справи вбачається, що фактично позивач звернувся до суду з метою захисту прав територіальної громади м. Одеси як власника земельної ділянки, на якій розташована вищезазначена тимчасова споруда.
94. Водночас міська рада не є стороною спірних договорів купівлі-продажу та не заявляє своїх прав або інтересів на нежитлове приміщення (тимчасову споруду) загальною площею 42,0 кв. м., яке є предметом вищезгаданих договорів. Внаслідок укладення відповідачами спірних договорів обсяг прав та обов'язків позивача ніяким чином не змінюється, про що обґрунтовано зауважено апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови.
95. З урахуванням вищезазначеного, на переконання колегії суддів, права та інтереси територіальної громади укладенням відповідачами спірних договорів не порушуються, що свідчить про відсутність підстав для визнання останніх недійсними.
96. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанов Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 та
від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22, які, своєю чергою, були враховані апеляційним судом при апеляційному перегляді справи.
97. При цьому апеляційний суд у змісті оскаржуваної постанови обґрунтовано зауважив, що неправильне зазначення в указаних договорах нежитлових приміщень загальною площею 42,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 як нерухомого майна може вплинути на права та інтереси сторін цих договорів, проте не впливає на права та інтереси територіальної громади як власника земельної ділянки, на якій знаходиться це майно.
98. З урахуванням вищезазначеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків, що позовні вимоги Одеської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень задоволенню не підлягають,
а доводи касаційної скарги міської ради у вищезазначеній частині не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді справи.
99. Щодо позовних вимог Одеської міської ради про скасування державної реєстрації прав власності колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
100. Одеською міською радою у змісті позову, окрім іншого, було порушено перед судом вимоги про: скасування рішення про державну реєстрацію права власності
(з відкриттям розділу) від 07 червня 2018 року № 41492350, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв. м. (реєстраційний номер: 1571182551101); скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 09 березня 2021 року № 56982215, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину вищевказаного об'єкта; скасування рішення про державну реєстрацію права власності
від 09 березня 2021року № 56982573, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину вищевказаного об'єкта.
101. Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід
і припинення підлягають державній реєстрації.
102. Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.
103. Відповідно до частини першої, четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що
є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
104. Відтак, судами попередніх інстанцій при вирішення спору було встановлено, що нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м. є тимчасовою спорудою, яка не може бути віднесена до нерухомого майна.
105. Більше того, як встановлено судами попередніх інстанцій, Одеська міська рада не надавала земельну ділянку ОСОБА_1 в оренду для будівництва об'єкта нерухомості.
106. ОСОБА_1 ,як особа, що провела первісну реєстрацію спірної будівлі як нерухомогомайна за собою, не спростувала той факт, що спірна будівля
є тимчасовою спорудою, та не подала доказів, що вищезазначена будівлявідноситься до нерухомого майна, не довела належними та допустимими доказами факту належного прийняття спірногоприміщення в експлуатацію, не надала дозволів на виконання будівельних робіт, а надані до суду докази, у своїй сукупності,свідчать про розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, право власності на яку, своєю чергою, не оформляєтьсята не підлягає державній реєстрації.
107. Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у змісті постанов від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі
№ 680/214/16-ц, зауважувалось, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
108. Як обґрунтовано зауважено апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови, у практиці Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно.
109. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 12 березня
2019 року у справі № 911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
110. З урахуванням вищевказаного обґрунтованими є висновки апеляційного суду, що державна реєстрація права приватної власності на нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , як на нерухоме майно, за своєю суттю є офіційним визнаннямта підтвердженнямдержавою факту набуття права власності на таке майно.
111. Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для територіальної громади в особі Одеської міської ради перешкоди у реалізації прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування останньої іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
112. Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.
113. Вищевказаних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 127 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), які, своєю чергою, були враховані апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови.
114. Абзацами другим та четвертим частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
115. За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
116. Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками.
117. Вищевказаних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у змісті постанови від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18.
118. При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення. Вищевказані висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду
у змісті пунктів 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
119. У частині першій статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості; 2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; 3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво
у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
120. Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.
121. Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 06 серпня 2025 року
у справі № 904/2688/24: «Отже, у випадку доведення позивачем відсутності підстав для державної реєстрації прав, на підставі якої відкрито відповідний розділ, зокрема у разі фактичної відсутності майна або державної реєстрації об'єктів, що взагалі не підлягають реєстрації як нерухоме майно, а також за відсутності такого майна в натурі, вимога про скасування державної реєстрації є самостійним способом захисту, прямо передбаченим статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та може розглядатися як ефективний спосіб захисту порушених прав».
122. Відтак, урахувавши, що державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 як на об'єкт нерухомого майна була здійснена помилково, оскільки зазначене майно не є нерухомим, апеляційний суд
у мотивувальній частині оскаржуваної постанови дійшов обґрунтованого висновку, що така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру, проте помилково не зазначив про це у резолютивній частині постанови за результатами апеляційного перегляду справи, а відтак доводи касаційної скарги у вищезазначеній частині знайшли своє підтвердження при касаційному перегляді справи.
123. Таким чином оскаржувана постанова Київського апеляційного суду
від 03 червня 2025 року в частині вирішення позовних вимог Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 07 червня 2018 року № 41492350, що
є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв. м. (реєстраційний номер: 1571182551101) підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року
у вищевказаній частині.
124. Водночас колегія суддів зауважує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що у зв'язку зі скасуванням державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на зазначене нежитлове приміщення із закриттям відповідного розділу Державного реєстру відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності
ОСОБА_2 на це приміщення, оскільки останній є особою, за якою на момент вирішення спору було зареєстроване право власності на спірне приміщення, розташоване на земельній ділянці, яка, своєю чергою, перебуває у власності територіальної громади.
125. Відтак, ураховуючи, що право власності на нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке не
є нерухомим майном, зареєстроване за ОСОБА_2 , колегія суддів доходить висновку, що постанова Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року
в частині вирішення позовної вимоги Одеської міської ради про скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 09 березня 2021 року № 56982215 та № 56982573 також підлягає скасуванню, із залишенням у силі рішення районного суду в частині вирішення вищевказаних вимог.
126. На переконання колегії суддів задоволення вищевказаних вимог у своїй сукупності має призвести до закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а відтак, до ефективного захисту порушеного права територіальної громади на земельну ділянку.
127. Щодо позовної вимоги Одеської міської ради про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу нежитлового приміщення колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
128. У змісті позову Одеською міською радою було порушено перед судом вимогу про зобов'язання ОСОБА_4 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м.
129. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 використовувала спірну земельну ділянку, належну територіальній громаді, без установлених законом підстав, оскільки договір оренди земельної ділянки
від 30 листопада 2015року, укладений між ОСОБА_1 та Одеською міською радою в особі Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів після закінчення його дії не поновлено, і відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28лютого 2018 року № 88 «Про демонтаж тимчасових споруд» дана тимчасова споруда після закінчення договору підлягала демонтажу.
130. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
131. Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
132. Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
133. Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня
2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
134. Відтак, установивши, що на спірній земельній ділянці розташоване приміщення, яке помилково зареєстроване як об'єкт нерухомого майна та
є самочинним будівництвом, унаслідок чого власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Одеси створено перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право територіальної громади підлягає захисту шляхом зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди. Такий спосіб захисту є належним та ефективним і відповідає сталій практиці Верховного Суду.
135. Однак вищезгадана вимога має бути порушена перед судом щодо належного суб'єкта, що має відповідати за позовом, а відтак колегія суддів зауважує наступне.
136. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем
і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава
(стаття 48 ЦПК України).
137. Сторонами справи є суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.
138. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем, своєю чергою, особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).
139. Відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
140. Частиною четвертою статті 376 ЦК України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
141. Однак згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
142. У змісті постанови Верховного Суду від 19 березня 2024 року у справі
№ 915/1439/21, на яку, зокрема, посилається ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі, сформульовано правовий висновок про те, що спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини другої статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель
і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.
143. Адже на відміну від положень частини четвертої статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини другої статті 212 ЗК України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт.
144. Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин положень частини другої статті 212 ЗК України як спеціальної норми права викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 915/1416/21.
145. Колегія суддів зауважує, що наразі усталеною є правова позиція щодо питання визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об'єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (постанови Верховного Суду від 02 червня 2021 року
в справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року в справі № 201/2471/20,
від 15 березня 2023 року в справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року в справі
№ 199/6251/18, від 31 травня 2023 року в справі № 201/4483/20).
146. Вищезгадана правова позиція щодо належного відповідача була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 17 грудня 2025 року за наслідками касаційного перегляду справи № 908/2388/21 (провадження
№ 12-73гс24).
147. Колегія суддів зауважує, що хоча положення статті 376 ЦК України
є незастосовними до спірних правовідносин, водночас правова позиція щодо належних відповідачів у справах про зобов'язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу приміщень, які помилково були зареєстровані як нерухоме майно, отримала свій прояв у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 рокуу справі № 914/1785/22 (провадження № 12-31гс24), у якій Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок судів попередніх інстанцій щодо зобов'язання саме останнього набувача звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення.
148. Відтак, з урахуванням установлених у справі обставин щодо належності спірного об'єкта на праві власності ОСОБА_2 , висновок апеляційного суду про наявність підстав для зобов'язання ОСОБА_1 за власний рахунок привести земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м. є помилковим.
149. Як неодноразово зауважувалось Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21, пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
150. У справі, яка є предметом касаційного перегляду ОСОБА_1 не
є особою, на яку судом може бути покладено обов'язок знести нежитлове приміщення (тимчасовуспоруду), оскільки у останньої на момент розгляду справи відсутнє право власності на останнє, а тому в задоволенні позовних вимог, порушених Одеською міською радою до ОСОБА_4 необхідно було відмовити, що, своєю чергою не було враховано судом апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи.
151. Вищезазначене у своїй сукупності свідчить про те, що Одеською міською радою загалом правильно обрано спосіб захисту прав територіальної громади шляхом порушення перед судом негаторного позову, однак помилково визначено суб'єктний склад відповідачів за вищезгаданою вимогою.
152. Також колегія суддів зауважує, що з урахуванням вищевказаного, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неналежно визначеного відповідача за вимогою про зобов'язання за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв.м. також знайшли своє підтвердження при касаційному перегляді справи.
153. Водночас доводи касаційної скарги Одеської міської радипро вихід за межі позовних вимог, є безпідставними, оскільки предметом позову було саме усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою територіальної громадишляхом знесення самочинно розміщеної та зареєстрованої тимчасової споруди,
а відтак, застосованийапеляційним судом спосіб захисту повністю відповідає заявленим позовним вимогам і не змінює їх правової природи.
154. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанов
від 27 листопада 2024 року у справі № 753/10684/23 (провадження
№ 61-12770св24), від 16 січня 2026 року у справі № 489/6029/17 (провадження
№ 61-953св25).
155. Колегія суддів зауважує, що вищевказана позовна вимога пред'явлена до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові, про що вже зазначалося у цій постанові.
156. Щодо доводів касаційної скарги Одеської міської ради про помилкове закриття апеляційним судом провадження у справі колегія суддів зауважує наступне.
157. Статтею 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
158. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні
і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
159. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не
є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи
з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що
є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
160. Спір у цій справі у частині позовних вимог, звернутих до ТОВ «Парус Плюс Нерухомості», є спором про порушення прав та законних інтересів позивача - територіальної громади в особі Одеської міської ради, з боку юридичної особи - ТОВ «Парус Плюс Нерухомості».
161. Відтак, з огляду на суб'єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
162. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 188 ЦПК України).
163. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
164. Порушення правил юрисдикції (неналежний склад суду) не є ефективним способом судового захисту (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21), постанову від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18 (провадження
№ 14-443цс19).
165. Доводи касаційної скарги з посилання на те, що позовні вимоги були заявлені до кількох відповідачів, у тому числі двох фізичних осіб, а тому провадження у справі в зазначеній частині не підлягало закриттю,
є безпідставними, оскільки відповідно до статті 20 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
166. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанов від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 (провадження
№ 12-12гс19) та в ухвалі від 27 березня 2024 року у справі № 185/9701/21 (провадження № 14-17цс24).
167. Відтак, враховуючи вищенаведене апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у частині позовних вимог до
ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» через віднесення таких вимог до юрисдикції господарського суду, а доводи касаційної скарги Одеської міської ради
у вищенаведеній частині не знайшли свого підтвердження.
168. Таким чином, оскільки доводи касаційних скарг Одеської міської ради та ОСОБА_1 дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду не в повному обсязі ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Одеської міської ради слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог Одеської міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 07червня 2018 року
№ 41492350 та про скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 09 березня 2021 року № 56982215 та № 56982573 скасувати із залишенням у силі рішення районного суду в частині вирішення вищевказаних вимог.
169. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , своєю чергою, слід задовольнити, постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м. слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги
у зв'язку з пред'явленням її до неналежного відповідача.
170. Водночас, оскільки інші доводи касаційної скарги Одеської міської ради не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року в іншій частині підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
171. Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,
а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково
і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
172. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
173. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених
статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
174. Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
175. Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції було скасовано судове рішення, яке відповідає, закону, оскаржувана постанова Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року в частині вирішення позовних вимог Одеської міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію права власності
(з відкриттям розділу) від 07 червня 2018 року № 41492350 та скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 09 березня 2021 року № 56982215 та № 56982573 підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення районного суду
в частині вирішення вищевказаних вимог.
176. Більше того, з урахуванням того, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржувана постанова Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, за наслідками касаційного перегляду справи, підлягає скасуваннюв часині зобов'язання ОСОБА_4 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м.із ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вищевказаної вимоги у зв'язку із обранням Одеською міською радою неналежного відповідача за останньою.
177. Водночас, оскільки інші доводи касаційної скарги Одеської міської ради не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року - без змін.
Щодо судових витрат
178. Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.
У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
179. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
180. Оскільки касаційна скарга Одеської міської ради підлягає частковому задоволенню зі скасуванням оскаржуваної постанови Одеського апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог Одеської міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу)
від 07 червня 2018 року № 41492350, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м. (реєстраційний номер: 1571182551101) із залишенням у силі рішення районного суду в частині вирішення вищевказаних вимог, судові витрати, понесені міською радою у вигляді судового збору, сплаченого за подачу касаційної скарги у розмірі 4 540,00 грн слід стягнути
з ОСОБА_1 .
181. Також, оскільки касаційна скарга Одеської міської ради підлягає частковому задоволенню зі скасуванням оскаржуваної постанови Одеського апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог Одеської міської ради про скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 09 березня 2021 року
№ 56982215 та № 56982573 із залишенням у силі рішення районного суду в частині вирішення вищевказаних вимог, судові витрати понесені останньою зі сплати судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 9 080,00 грн слід стягнути з ОСОБА_2 .
182. Водночас, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, судові витрати понесені останньою зі сплати судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 4 540,00 грн слід стягнути з Одеської міської ради.
183. Таким чином, на підставі взаємозаліку понесених судових витрат, передбаченого частиною десятою статті 141 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку про звільнення ОСОБА_1 від обов'язку сплати на користь Одеської міської ради судових витрат у вигляді судового збору за касаційне оскарження постанови апеляційного суду в розмірі 4 540,00 грн, а також про звільнення Одеської міської ради від обов'язку сплати на користь ОСОБА_1 судового збору, сплаченого останньою за подання касаційної скарги в такому самому розмірі.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 413, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
3. Постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року в частині вирішення позовних вимог Одеської міської ради проскасування рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 07червня
2018 року № 41492350, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м. (реєстраційний номер: 1571182551101)та скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 09 березня 2021 року № 56982215, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаного об'єкта та скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 09 березня 2021 року № 56982573, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину спірного об'єкта скасувати із залишенням в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року в частині вирішення вищезазначених позовних вимог.
4. Постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року в частині зобов'язання ОСОБА_6 оїВікторії Вікторівни за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв. м.скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вищевказаної вимоги.
5. В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня
2025 року залишити без змін.
6. Стягнути з ОСОБА_2 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) на користь Одеської міської ради (ЄДРПОУ: 26597691) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 9 080,00 (дев'ять тисяч вісімдесят гривень нуль копійок).
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович