Постанова від 26.03.2026 по справі 910/13325/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/13325/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Губенко Н. М.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Жегулін Ю. М., Ковалик В. В.

відповідача 1 - Гончаров Е. В.

відповідача 2 - Волкова М. Ю.

відповідача 3 - Гончаров Е. В.

відповідача 4 - не з'явився

відповідача 5 - Бебель О. О., Волкова М. Ю.

відповідача 6 - Волкова М. Ю.

відповідача 7 - Волкова М. Ю.

відповідача 8 - Гончаров Е. В.

відповідача 9 - Гончаров Е. В.

третьої особи 1 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 (головуючий - Філінюк І. Г., судді Аленін О. Ю., Савицький Я. Ф.)

у справі № 910/13325/21

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1) ОСОБА_2 ; 2) ОСОБА_3 ; 3) ОСОБА_4 ; 4) ОСОБА_5 ; 5) ОСОБА_1 ; 6) ОСОБА_6 ; 7) ОСОБА_7 ; 8) ОСОБА_8 ; 9) ОСОБА_9 ;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОКЕМА-ІНВЕСТ"

про стягнення 142 301 156,20 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про відшкодування шкоди в розмірі 142 301 156,20 грн, завданої Публічному акціонерному товариству "Фінбанк" рішеннями відповідачів, як пов'язаними посадовими особами та членами керівних органів.

2. Позовні вимоги обґрунтовані таким:

- під час здійснення процедури ліквідації Банку встановлено недостатність майна для покриття всіх вимог кредиторів у розмірі 142 301 156,20 грн;

- пов'язані особи Банку (члени наглядової ради, правління, кредитного комітету) не забезпечили здійснення Банком своєї діяльності у відповідності до нормативів Національного банку України (далі - НБУ), вимог законодавства, допускали здійснення банком ризикових кредитних операцій у вигляді виведення з-під забезпечення (іпотеки) нерухомого майна і заміни забезпечення зобов'язаннями (депозитними коштами) меншої вартості, що призвело до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов'язань перед вкладниками, визнання Банку неплатоспроможним та завдання шкоди Банку, вкладникам та іншим його кредиторам (понесення втрат);

- рішення щодо вивільнення з-під іпотеки майна прийнято відповідачами без урахування або обґрунтування будь-якої економічної доцільності. Кредитний комітет та наглядова рада проігнорували, що за кредитними договорами до дня прийняття рішення про розірвання іпотечних договорів позичальникам вже неодноразово продовжувались строки повернення кредитних коштів та надавалась відстрочка по сплаті відсотків;

- відмовляючись в односторонньому порядку від ліквідного забезпечення (іпотеки), Банк в подальшому був позбавлений можливості задовольнити повністю або частково свої кредиторські вимоги за кредитними договорами № 302/06/08 від 05.06.2008 та № 538/11/08 від 27.11.2008;

- розмір збитків, завданий відповідачами внаслідок розірвання іпотеки та оформлення нового забезпечення, що покриває лише частково розмір заборгованості, визначається як різниця між балансовою вартістю прав вимоги за кредитними договорами на дату продажу та вартістю продажу (347 897 372,82 грн), зменшений на вартість оформленого забезпечення на депозитні кошти ОСОБА_11 та TOB "ОШЕР" (в сукупному розмірі 26 518 867,20 грн з урахуванням еквіваленту іноземної валюти), і становить - 321 378 505,62 грн;

- підставою для покладення відповідальності на відповідачів, як пов'язаних осіб Банку, є норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 42, 43, частини п'ята та шоста статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 1166, 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Хід розгляду справи

3. Справа розглядалась судами неодноразово.

4. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 11.05.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, у задоволенні позову відмовлено.

5. Постановою Верховного Суду від 25.07.2023 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2022 у справі № 910/13325/21 скасовано; справу № 910/13325/21 передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. За наслідками нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

7. Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що із наявних в матеріалах справи доказів випливає, що відповідачами було вжито своєчасних і адекватних заходів щодо виведення ризикового об'єкту нерухомості з балансу банку, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами було оформлено співмірне забезпечення - застава майнових прав на грошові кошти та майнові права на нерухоме майно, загальна вартість яких складала 138 428 459,54 грн, тобто перевищувала оціночну вартість нерухомого майна станом на дату прийняття спірного рішення. При цьому, позивачем не доведено прийняття відповідачами рішень про виведення з-під забезпечення майнових прав на нерухоме майно та грошові кошти та/або списання з обліку.

8. Суд зауважив, що відповідачі під час виконання своїх обов'язків діяли в інтересах банку, їх рішення були незалежними та обґрунтованими, їх фідуціарні обов'язки були виконані належним чином, з урахуванням статті 92 ЦК України, статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення № 23, Інструкції № 368 і внутрішніх документів банку, які регулюють питання кредитних ризиків.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 скасовано та прийнято нове рішення у справі, яким позов задоволено.

10. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє в інтересах кредиторів Публічного акціонерного товариства "Фінбанк", шкоду в розмірі 142 301 156,20 грн.

11. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована наявністю у діях відповідачів складу цивільного правопорушення, у зв'язку з чим, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідачів відповідальності за завдану Банку та його кредиторам шкоду внаслідок прийнятого відповідачами рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів

12. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024.

13. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 27.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 01.08.2023 у справі № 910/9833/21.

14. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 79 ГПК України у подібних правовідносинах.

15. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

16. Окрім цього скаржник доводить, що в основу оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції покладено правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, яка в подальшому була скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у цій же справі.

Позиція інших учасників справи

17. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу, у якому заперечив проти доводів скаржника та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

18. Інші учасники не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19. Рішенням Правління Національного банку України № 217-рш/БТ від 07.04.2017 Публічне акціонерне товариство "Фінбанк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

20. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 09.04.2017 № 1452 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Фінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

21. Відповідно до рішення Правління НБУ від 27.04.2017 № 275-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фінбанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.04.2017 № 1810 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Фінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

22. Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Фінбанк" з 28.04.2017 до 27.04.2019 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Фінбанк" Ірклієнку Юрію Петровичу строком на два роки з 28.04.2017 до 27.04.2019 включно.

23. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.07.2017 № 2877 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ "Фінбанк" на суму 145 761 797,63 грн.

24. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.11.2018 № 2961 до Переліку (реєстру) вимог кредиторів затверджено зміни № 6, за наслідком яких загальна сума вимог становила 145 960 884,78 грн.

25. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3111 від 20.07.2017 був затверджений акт про формування ліквідаційної маси, відповідно до якого сформовано ліквідаційну масу станом на 01.06.2017: балансова вартість (без врахування резервів) - 907 717 323,86 грн; ринкова вартість - 111 157 571,85 грн.

26. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2436 від 03.09.2018 внесені зміни та затверджено ліквідаційну масу станом на 01.06.2017, з урахуванням змін на 01.08.2018: балансова вартість з урахуванням позабалансового обліку (без врахування резервів) 907 805 269,84 грн; ринкова вартість 111 184 870,00 грн.

27. Позивач зазначає, що основна різниця між балансовою та оціночною вартістю майна складається по кредитам, наданим юридичним особам (900 472 282,41 грн та 107 414 914,00 грн відповідно).

28. 03.01.2019 внесено запис № 15561110041002033 про проведення державної реєстрації припинення ПАТ "Фінбанк" як юридичної особи.

29. В процедурі ліквідації ПАТ "Фінбанк" за рахунок майна банку частково задоволено вимоги кредиторів на суму 3 659 728,58 грн. Залишились не задоволеними вимоги кредиторів у зв'язку із недостатністю майна для їх задоволення на суму 142 301 156,20 грн.

30. Позивач зазначає, що під час здійснення ліквідаційної процедури ПАТ "Фінбанк" Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виявлено факти прийняття пов'язаними особами банку необґрунтованих рішень з кредитування юридичних осіб, без додержання основних принципів кредитування, у тому числі перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, за результатом яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій, які прямо протирічили інтересам банку та його кредиторам, тим самим банку завдано збитків на суму 347 897 372,82 грн.

31. Так, 15.04.2014 відбулись засідання Кредитного комітету та засідання Наглядової ради на яких вирішено:

(1) оформити у строк до 01.05.2014 в заставу майнові права на наступні грошові депозити, розміщені в ПАТ "Фінбанк":

- ОСОБА_11 у сумі 17 545 500,00 грн;

-ТОВ "ОШЕР" у сумі 1 879 615,00 доларів США;

-ТОВ "ВЕРТЕКС ЮНАЙТЕД" у сумі 4 000 000,00 доларів США;

-ТОВ "АЕРОПОРТ ХЕНДЛІНГ" у сумі 14 400 000,00 грн;

- ОСОБА_13 у сумі 2 750 000,00 доларів США,

з метою забезпечення виконання зобов'язань за наступними кредитними договорами:

- № 302/06/08 від 05.06.2008 ТОВ "СИГНОН", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 538/11/08 від 27.11.2008 ТОВ "БК "ПАНТЕОН", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 62/06/10 від 10.06.2010 ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 61/06/10 від 10.06.2010 ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 65/07/10 від 08.07.2010 ТОВ "БОНУМ ІНІТІУМ", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 89/06/11 від 30.06.2011 ТОВ "АЕРОПОРТ ХЕНДЛІНГ", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 64/06/10 від 21.06.2010 ТОВ "ДОМ-ІНВЕСТ-Україна", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

(2) у випадку невиконання умови щодо оформлення у строк до 01.05.2014 в заставу майнових прав на грошові депозити, зазначені у пункті 1, зобов'язати боржників погасити заборгованість за кредитами, які також зазначені у пункті 1;

(3) дозволити розірвання іпотечного договору, посвідченого Бєлостоцькою М. Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 27.10.2011 за реєстровим № 2251, а також іпотечного договору, посвідченого Бєлостоцькою М. Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 29.12.2011 за реєстровим № 2886, які укладені з ТОВ "Санаторій-профілакторій "Молдова", що забезпечує виконання зобов'язань за наступними кредитними договорами:

- № 302/06/08 від 05.06.2008 ТОВ "СИГНОН", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 538/11/08 від 27.11.2008 ТОВ "БК "ПАНТЕОН", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 62/06/10 від 10.06.2010 ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 61/06/10 від 10.06.2010 ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 65/07/10 від 08.07.2010 ТОВ "БОНУМ ІНІТІУМ", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 89/06/11 від 30.06.2011 ТОВ "АЕРОПОРТ ХЕНДЛІНГ", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

- № 64/06/10 від 21.06.2010 ТОВ "ДОМ-ІНВЕСТ-Україна", укладеним з ПАТ "Фінбанк";

(4) дозволити звільнення з-під обтяження нерухомого майна, що визначене положеннями іпотечного договору, посвідченого Бєлостоцькою М. Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 27.10.2011 за реєстровим № 2251, а також іпотечного договору, посвідченого Бєлостоцькою М. Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 29.12.2011 за реєстровим № 2886;

(5) надати ОСОБА_14 повноваження на підписання угод про розірвання іпотечних договорів та вчиненням інших дій, що пов'язані з їх укладенням.

32. За вказані рішення члени Кредитного комітету та Наглядової ради одностайно проголосували "за", про що свідчать підписи на протоколах від 15.04.2014.

33. Як зазначає позивач, на момент прийняття (15.04.2014) Кредитним комітетом та Наглядовою радою вказаних рішень розмір заборгованості вищенаведених позичальників за 7 кредитами становив 474 552 931,81грн.

34. Також позивач посилається на звіт Національного банку України про інспектування ПАТ "Фінбанк" за період з 01.10.2012 по 01.12.2015, в якому зазначено, що загальний фінансовий стан банку є незадовільним.

35. Таким чином, позивач вважає, що порушуючи вимоги чинного законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, внутрішніх положень банку, відповідачі, будучи пов'язаними особами ПАТ "Фінбанк", приймали та реалізовували необґрунтовані та протиправні рішення (рішення Кредитного комітету та Наглядової ради від 15.04.2014) про виведення з-під забезпечення нерухомого майна: нежитлових будівель санаторію "Молдова", що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного, буд. 2, та складаються в цілому з будівель літ. літ. A4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М, заг. площею - 2 421,3 кв. м та будівлі газової котельні санаторію "Молдова", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного. буд. 2-Г, та складається в цілому з будівель літ. літ. Ж- Ж1, заг. площею - 1037,9 кв. м, які розташовані на земельній ділянці площею 4,68 га кадастровий № 5110136900:00:003:0004, загальною балансовою вартістю 465 500 000,00 грн (364 585 542,00 грн (вартість предмету іпотеки за іпотечним договором від 27.10.2011 за реєстровим № 2251) + 100 914 458,00 грн (вартість предмету іпотеки за іпотечним договором від 29.12.2011 за реєстровим № 2886)), без оформлення іншого співмірного забезпечення.

36. Також позивач вказує на те, що балансова вартість виведеної іпотеки підтверджується виписками з ОДБ "Б2" ПАТ "Фінбанк", та, крім того, наведена вище загальна вартість предметів іпотеки зазначалась в додатку до клопотання банку на адресу Національного банку України про надання стабілізаційного кредиту від 22.10.2012 вих.№ 01-24/4196.

37. При цьому, як зазначає позивач, сума заборгованості за двома кредитними угодами № 538/11/08 (первісний позичальник ТОВ БК "ПАНТЕОН") та № 302/06/08 (первісний позичальник ТОВ "СІГНОН") станом на день прийняття вказаних рішень становила 191 020 344,13 грн.

38. Отже, позивач вказує на те, що згідно рішень Кредитного комітету та Наглядової ради від 15.04.2014 з-під іпотеки було виведено нерухоме майно балансовою вартістю 465 500 000,00 грн, що забезпечувало виконання зобов'язань за 7 кредитами із сумою боргу станом на 15.04.2014 в розмірі 474 552 931,81 грн (заборгованість в іноземній валюті враховано в еквіваленті по курсу НБУ - 12,3856 грн за 1 долар США).

39. В той же час, як стверджує позивач, вартість оформленого поточного забезпечення складалась із застави майнових прав на депозитні кошти (заставодавці ОСОБА_11 та ТОВ "ОШЕР") на суму 26 518 867,20 грн (з урахуванням еквіваленту іноземної валюти по курсу НБУ - 12,3856 грн за 1 долар США).

40. З матеріалів справи слідує, що права вимоги за кредитними договорами: № 61/06/10 від 10.06.2010, укладеним з ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС"; № 62/06/10 від 10.06.2010, укладеним з ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС"; № 65/07/10 від 08.07.2010, укладеним з ТОВ "БОНУМ ІНІТІУМ"; № 64/06/10 від 21.06.2010, укладеним з ТОВ "ДОМ-ІНВЕСТ-Україна", були відступлені ПАТ "Фінбанк" на користь ПАТ "Платинум Банк".

41. Так, на підставі договору відступлення права вимоги № 20141204 від 04.12.2014 ПАТ "Фінбанк" (первісним кредитором) було відступлено ПАТ "Платинум Банк" (новому кредитору) права вимоги за кредитним договором № 61/06/10 від 10.06.2010 (позичальник ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС") та за кредитним договором № 65/07/10 від 08.07.2010 (позичальник ТОВ "БОНУМ ІНІТІУМ").

42. На підставі договору відступлення права вимоги № 20150401 від 01.04.2015 ПАТ "Фінбанк" (первісним кредитором) було відступлено ПАТ "Платинум Банк" (новому кредитору) права вимоги за кредитним договором № 64/06/10 від 21.06.2010 (позичальник ТОВ "ДОМ-ІНВЕСТ-Україна") та за кредитним договором № 62/06/10 від 10.06.2010 (позичальник ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС").

43. Кредитний договір № 89/06/11 від 30.06.2011, укладений з ТОВ "АЕРОПОРТ ХЕНДЛІНГ", як вказує позивач, був закритий.

44. Позивач зазначає, що на день запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Фінбанк" обліковувалась заборгованість за 2 кредитними договорами № 302/06/08 від 05.06.2008 та № 538/11/08 від 27.11.2008, які були укладені з 5 позичальниками (з урахуванням договорів про переведення боргу, а саме: борг ТОВ "СІГНОН" за кредитним договором № 302/06/08 від 05.06.2008 в подальшому було переведено на ТОВ "БРЕТОН ХОЛДІНГЗ", ТОВ "ДЕЛЬТА ФИНАНС", ТОВ "ТД "АЛЬФАТОРГСЕРВІС"; борг ТОВ "БК "ПАНТЕОН" за кредитним договором № 538/11/08 від 27.11.2008 в подальшому було переведено на ТОВ "БРЕНОР", ПП "ЛОГІСТИК ТРАНС", ТОВ "УКРМЕТПЛЮС").

45. 01.11.2018 відбувся електронний аукціон з продажу прав вимоги за кредитними договорами ПАТ "Фінбанк" (у тому числі за кредитними договорами № 302/06/08 від 05.06.2008 та № 538/11/08 від 27.11.2008), переможцем якого стало ТОВ "ЗОКЕМА-ІНВЕСТ", що вбачається з наявного в матеріалах справи протоколу електронного аукціону №EA-2018-10-10-000006-b від 01.11.2018.

46. За результатами проведеного аукціону, 15.11.2018 між ПАТ "Фінбанк", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фінбанк", та ТОВ "ЗОКЕМА-ІНВЕСТ" (новим кредитором) укладено договір про відступлення прав вимоги № 15112018/2, за умовами пункту 1 якого банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги до позичальників, зазначених у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), в тому числі несанкціонованими овердрафтами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно додатку № 1 до цього договору та розширеного електронного реєстру.

47. Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 2 553 768,96 грн (пункт 4 договору № 15112018/2 від 15.11.2018).

48. Як вбачається із додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги № 15112018/2 від 15.11.2018, до ТОВ "ЗОКЕМА-ІНВЕСТ" перейшли права вимоги, зокрема, до наступних позичальників:

- ПП "ЛОГІСТИК ТРАНС" за кредитним договором № 538/11/08 від 27.11.2008, загальна балансова сума заборгованості на день підписання договору 11 020 905,07 грн;

- ТОВ "БРЕНОР" за кредитним договором № 538/11/08 від 27.11.2008, загальна балансова сума заборгованості на день підписання договору 2 758 856,65 доларів США;

- ТОВ "БРЕНОР" за кредитним договором № 538/11/08 від 27.11.2008, загальна балансова сума заборгованості на день підписання договору 19 321 262,40 грн;

- ТОВ "БРЕТОН ХОЛДИНГЗ" за кредитним договором № 302/06/08 від 05.06.2008, загальна балансова сума заборгованості на день підписання договору 2 476 799,10 доларів США;

- ТОВ "БРЕТОН ХОЛДИНГЗ" за кредитним договором № 302/06/08 від 05.06.2008, загальна балансова сума заборгованості на день підписання договору 26 332 514,26 грн;

- ТОВ "ДЕЛТА ФИНАНС" за кредитним договором № 302/06/08 від 05.06.2008, загальна балансова сума заборгованості на день підписання договору 2 300 744,02 доларів США;

- ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС" за кредитним договором № 538/11/08 від 27.11.2008, загальна балансова сума заборгованості на день підписання договору 2 965 403,35 доларів США.

49. Позивач зазначає, що різниця між балансовою вартістю на дату продажу та вартістю продажу прав вимоги за кредитними договорами № 538/11/08 та № 302/06/08 склала 347 897 372,82 грн, яка списана у збиток за результатом продажу прав вимоги за кредитними договорами у процедурі ліквідації.

50. Отже, розмір шкоди (збитків), завданий відповідачами внаслідок розірвання договорів іпотеки та оформлення нового забезпечення, що покриває лише частково розмір заборгованості, за розрахунком позивача, визначається як різниця між балансовою вартістю прав вимоги за кредитними договорами на дату їх продажу та сумою, отриманою від продажу, зменшену на вартість оформлення нового забезпечення, і становить 321 378 505,62 грн (347 897 372,82 грн (різниця між балансовою вартістю на дату продажу та вартістю продажу прав вимоги за кредитними договорами № 538/11/08 та № 302/06/08) - 26 518 867,20 грн (вартість оформленого нового забезпечення згідно із рішенням Кредитного комітету та Наглядової ради від 15.04.2014) = 321 378 505,62 грн).

51. За твердженням позивача, вказаний розмір шкоди (321 378 505,62 грн) значно перевищує суму незадоволених вимог кредиторів, внесених до переліку (реєстру) вимог кредиторів, за наслідком завершення процедури ліквідації ПАТ "Фінбанк", яка становить 142 301 156,20 грн.

52. Таким чином, на переконання позивача, рішення Кредитного комітету та Наглядової ради від 15.04.2014 стосовно вивільнення з-під іпотеки нерухомого майна не містили будь-якого обґрунтування та аналізу даних фінансової звітності позичальників, зокрема, інформацію про наявні/відсутні збитки, власний капітал, наявність/відсутність грошових потоків, наявність/відсутність дебіторської заборгованості, за відсутності відомостей про операційний прибуток/збиток, доказів здійснення господарської діяльності, про наявність будь-яких засобів/джерел для погашення кредитної заборгованості, про відсутність/наявність основних фондів (офісних та виробничих приміщень, складів, транспорт тощо), відомостей про дотримання графіку/строків погашення кредитної заборгованості.

53. Рішення щодо вивільнення іпотеки прийнято відповідачами без урахування або обґрунтування будь-якої економічної доцільності. Кредитним комітетом та Наглядовою радою проігноровано, що за вказаними вище кредитами до дня прийняття рішення про розірвання іпотечних договорів позичальникам вже неодноразово продовжувались строки повернення кредитних коштів та надавалась відстрочка по сплаті відсотків.

54. Отже, відмовляючись в односторонньому порядку від ліквідного забезпечення (іпотеки), банк в подальшому був позбавлений можливості задовольнити повністю або частково свої кредиторські вимоги за кредитними договорами № 302/06/08 від 05.06.2008 та № 538/11/08 від 27.11.2008.

55. В свою чергу, кредитори ПАТ "Фінбанк" зазнали збитків у розмірі 142 301 156,20 грн, що дорівнює сукупному розміру вимог кредиторів, які залишились не задоволеними через відсутність активів в неплатоспроможному банку.

56. 25.03.2021 за вихідним № 46-4294/21 на адресу відповідачів була скерована вимога про відшкодування шкоди у розмірі 142 301 156,20 грн, яка залишена без належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Позиція Верховного Суду

57. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

58. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

59. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

60. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

61. Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зазначає про застосування судом апеляційної інстанції норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, наведених у пункті 17 цієї постанови.

62. Проаналізувавши доводи касаційної скарги у цій частині, Верховний Суд зазначає таке.

63. Стаття 11 ЦК України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

64. Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

65. Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

66. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

67. Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Тобто слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

68. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

69. За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).

70. Отже при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

71. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

72. Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі).

73. У частині першій статті 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

74. Таким чином, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди ("поведінкова концепція вини").

75. Умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Дії особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків).

76. Вина у формі необережності має місце за відсутності в особи наміру завдати шкоди. При необережності особа не передбачала можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно (безпідставно) сподівалася на їх відвернення.

77. Отже, спростування вини (у тому числі з підстав вини самого позивача у заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у спорі про відшкодування шкоди.

78. Спір у справі, яка розглядається, стосується наявності / відсутності правових підстав для покладення на відповідачів в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обов'язку з відшкодування завданої шкоди, за наслідками прийняття ними, як пов'язаними посадовими особами та членами керівних органів Банку, рішення щодо вивільнення з-під іпотеки майна, яке, за твердженнями Фонду, було прийнято відповідачами без урахування та / або обґрунтування будь-якої економічної доцільності, що в свою чергу призвело до завданню Банку та його кредиторам збитків.

79. Так, за змістом частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

80. Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

81. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

82. У відповідності до частини третьої статті 13, частини першої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

83. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України).

84. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 86 ГПК України).

85. Враховуючи зазначені правила доказування у господарському процесі, у правовідносинах з відшкодування шкоди позивач має довести неправомірність рішень, дій / бездіяльності відповідачів, у чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов'язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.

86. Відповідачі у межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов'язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також, у свою чергу, навести обставини й доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності.

87. Аналіз норм Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов'язку вживати своєчасні заходи для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.

88. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 25.07.2023 у справі № 910/13325/21, від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 предметом доказування у цій справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:

1) персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов'язаної з банком особи;

2) факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);

5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов'язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо);

6) збитки банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду (у разі звернення до суду) та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами.

89. Зважаючи на викладене, вирішуючи питання щодо належності відповідачів до кола осіб, які передбачені частиною п'ятою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", враховуючи доводи касаційної скарги стосовно порушення судом апеляційної інстанції положень вказаної статті Закону, Верховний Суд зазначає таке.

90. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач посилається на положення частини п'ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом до суду.

91. Так, приписи статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" за своєю правовою природою містять як норми матеріального, так і норми процесуального права. Висновки щодо застосування яких містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/2 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі), а також викладені у постанові палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21.

92. До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.

93. Порядок дій позивача як ліквідатора Банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов'язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою.

94. Відповідно, до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов'язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов'язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватись редакції ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.

95. Відповідно стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та стаття 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на час подання Фондом позову.

96. Водночас, норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (стаття 58 Конституції України).

97. Приписи статті 58 Конституції України передбачають, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цими законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп/1997).

98. Відтак, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

99. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в цій справі спірні правовідносини виникли у квітні 2014 року. Відповідно стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та стаття 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на 2014 рік.

100. Так, відповідно до частини п'ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції станом на час прийняття рішення у квітні 2014 року) Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.

101. Частиною п'ятою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції станом на час подання позову у серпні 2021 року) встановлено, що у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до: пов'язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку; та/або пов'язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

102. Особи, зазначені у частині п'ятій цієї статті, у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність.

103. У разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у частині п'ятій цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків). Вимоги Фонду про відшкодування шкоди (збитків) можуть забезпечуватися накладенням арешту на рухоме та нерухоме майно осіб, до яких вони заявлені, та/або шляхом застосування інших заходів забезпечення у порядку забезпечення позову (частина шоста статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

104. Частиною сьомою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату звернення Фонду з позовом) визначено, що право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених частиною першою цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків). Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).

105. Згідно абзаців 2-3 частини дев'ятої статті 52 названого Закону кошти, стягнуті та/або одержані Фондом з осіб, зазначених у частині п'ятій цієї статті, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку, зазначених у пунктах 1-8 частини першої цієї статті, які виникли у зв'язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв'язку із стягненням шкоди (збитків).

Припинення банку як юридичної особи не є підставою та не призводить до закінчення чи припинення процесів, позовів чи проваджень, що були ініційовані відповідно до цієї частини Фондом, та не є підставою для звільнення від відповідальності та/або припинення відповідальності осіб, проти яких такі процеси, позови чи провадження були ініційовані. Усі вимоги Фонду у зв'язку із такими процесами, позовами або провадженнями, у тому числі всі вимоги про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної кредиторам (колишнім кредиторам) банку, не припиняються з припиненням банку.

106. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.07.2017 № 2877 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ "Фінбанк" на суму 145 761 797,63 грн.

107. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.11.2018 № 2961 до Переліку (реєстру) вимог кредиторів затверджено зміни № 6, за наслідком яких загальна сума вимог становила 145 960 884,78 грн.

108. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3111 від 20.07.2017 був затверджений акт про формування ліквідаційної маси, відповідно до якого сформовано ліквідаційну масу станом на 01.06.2017: балансова вартість (без врахування резервів) - 907 717 323,86 грн; ринкова вартість - 111 157 571,85 грн.

109. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2436 від 03.09.2018 внесені зміни та затверджено ліквідаційну масу станом на 01.06.2017, з урахуванням змін на 01.08.2018: балансова вартість з урахуванням позабалансового обліку (без врахування резервів) 907 805 269,84 грн; ринкова вартість 111 184 870,00 грн.

110. 03.01.2019 внесено запис № 15561110041002033 про проведення державної реєстрації припинення ПАТ "Фінбанк" як юридичної особи.

111. В процедурі ліквідації ПАТ "Фінбанк" за рахунок майна банку частково задоволено вимоги кредиторів на суму 3 659 728,58 грн. Залишились не задоволеними вимоги кредиторів у зв'язку із недостатністю майна для їх задоволення на суму 142 301 156,20 грн.

112. Питання відповідальності банку за своїми зобов'язаннями урегульовані також статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

113. Відповідно до частин четвертої - шостої статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, що була чинна станом на квітень 2014 року, до внесення змін до цієї норми згідно із Законом України № 218-VIII від 02.03.2015, що набрав чинності 08.03.2015) власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність.

На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов'язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

114. Частина перша статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції чинній станом на час прийняття відповідачами рішення у квітні 2014 року) до керівників банку відносить голову, його заступників та членів ради банку, голову, його заступників та членів правління (ради директорів), головного бухгалтера, його заступника, керівників відокремлених підрозділів банку.

115. Згідно зі статтею 37 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції чинній станом на час прийняття відповідачами рішення у квітні 2014 року) органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку, органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

116. За змістом статті 40 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції чинній станом на час прийняття відповідачами рішення у квітні 2014 року) правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

117. Стаття 43 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на 2014 рік) передбачає, що при виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов'язані:

1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов'язків;

2) приймати рішення в межах наданих повноважень;

3) не використовувати службове становище у власних інтересах;

4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.

118. Так, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно пункту 4.3 Статуту ПАТ "Фінбанк", затвердженого загальними зборами акціонерів 16.09.2013, банк здійснює господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Банк здійснює свої права через відповідні органи управління банку, які діють в межах повноважень, визначених цим Статутом та положеннями про органи управління банку.

119. Відповідно до Положення про Наглядову раду ПАТ "Фінбанк", яке затверджене рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Фінбанк" (протокол № 53 від 16.09.2013), Наглядова рада є органом управління, що здійснює захист прав акціонерів банку і в межах компетенції, визначеної Статутом банку та чинним законодавством України, контролює та регулює діяльність Правління банку.

120. Згідно із протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ "Фінбанк" № 51 від 10.04.2013, призначено голову та членів Наглядової ради у складі: ОСОБА_3 (голова), ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

121. 01.10.2014 на позачергових загальних зборах акціонерів ПАТ "Фінбанк" прийнято рішення, оформлене протоколом № 56, про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади голови Наглядової ради ОСОБА_3 , а також з посад членів Наглядової ради ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

122. З наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з 10.04.2013 по 01.10.2014 вказані особи входили до складу Наглядової ради.

123. Разом з цим, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до Положення "Про Правління ПАТ "Фінбанк", яке затверджене рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Фінбанк" (протокол № 55 від 16.09.2013), Правління банку є колегіальним виконавчим органом управління банку. Основним завданням Правління є керівництво і управління поточною діяльністю банку на підставі виконання рішень Наглядової ради банку і загальних зборів акціонерів. Основною метою діяльності Правління є забезпечення прибутковості та конкурентоспроможності банку, забезпечення його фінансово-економічної стабільності та розвитку.

124. Формою роботи правління є засідання Правління. Рішення правління приймаються виключно на засіданнях. На засіданні Правління ведеться протокол. Протокол підписується головуючим і секретарем Правління (пункти 3.1, 3.11 Положення "Про Правління ПАТ "Фінбанк").

125. Голова Правління несе персональну відповідальність за виконання покладених на Правління функцій (пункт 4.5 Положення "Про Правління ПАТ "Фінбанк").

126. 19.04.2012 на засіданні Наглядової ради ПАТ "Фінбанк" прийнято рішення, оформлене протоколом № 19/04/12-НР, про призначення з 24.04.2012 на посаду голови Правління ПАТ "Фінбанк" ОСОБА_7 .

127. 19.11.2013 на засіданні Наглядової ради ПАТ "Фінбанк" прийнято рішення, оформлене протоколом № 19/11/13-НР, про призначення з 20.11.2013 членом Правління ПАТ "Фінбанк" ОСОБА_8 .

128. Як вбачається із копій витягів з відкритих джерел щодо відомостей про зміни в складі посадових осіб ПАТ "Фінбанк", 24.12.2014 прийнято рішення про погодження звільнення з 26.12.2014 ОСОБА_7 з посади голови Правління, а 23.12.2014 (протокол № 23/12/2014-НР) Наглядовою радою ПАТ "Фінбанк" прийнято рішення про припинення повноважень з 29.12.2014 члена Правління ОСОБА_8 , та, поряд з цим, міститься інформація про те, що 08.01.2015 (протокол № 08/01/2015-НР) Наглядовою радою ПАТ "Фінбанк" прийнято рішення про припинення повноважень з 12.01.2015 члена Правління ОСОБА_8 .

129. Разом з тим, 15.04.2014 відбулись засідання Кредитного комітету у складі голови Кредитного комітету - ОСОБА_7. та членів кредитного комітету - ОСОБА_2 , ОСОБА_9., ОСОБА_8 (протокол № 15-1/04/14 від 15.04.2014) та засідання Наглядової ради у складі голови Наглядової ради - ОСОБА_3. та членів Наглядової ради - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (протокол №б/н від 15.04.2014), на яких було прийнято спірні рішення.

130. Суд апеляційної інстанції встановив, що за вказані рішення члени Кредитного комітету та Наглядової ради одностайно проголосували "за", про що свідчать підписи на протоколах від 15.04.2014.

131. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у розумінні наведених норм законодавства, на момент прийняття рішення, оформленого протоколом № 15-1/04/14 від 15.04.2014, відповідачі діяли як пов'язані з банком особи. Верховний Суд погоджується із наведеним висновком з огляду на таке.

132. Відповідно до пункту 15 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, що діяла у 2014 році) посадовими особами органів акціонерного товариства є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства. Такі посадові особи можуть притягатися до відповідальності перед товариством на підставі статті 63 Закону України "Про акціонерні товариства".

133. Так, у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) Верховний Суд, враховуючи норми Закону України "Про акціонерні товариства" зазначив, що члени кредитного комітету, які не входили до складу зазначених вище органів, є посадовими особами акціонерного товариства, якщо утворення кредитного комітету передбачено статутом банку.

134. Стаття 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на 2014 рік) містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк створює постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

- кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

- комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

- тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

135. Згідно з п.1.3. Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368, (в редакції чинній станом на квітень 2014 року) до управлінського персоналу банку належать голова, його заступники та члени правління (ради директорів) банку; голова, його заступники та члени спостережної (наглядової) ради банку; головний бухгалтер банку, його заступники; керівники відокремлених підрозділів банку; керівники та члени комітетів правління банку (які створені з метою управління ризиками, зокрема кредитний комітет, комітет з питань управління активами та пасивами, тарифний комітет); керівник служби внутрішнього аудиту банку.

136. Слід зауважити, що у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 Верховний Суд зазначив, що навіть відсутність у відповідача статусу керівника банку чи посадової особи акціонерного товариства не виключає застосування статей 92, 1166 ЦК як правової підстави для відшкодування шкоди.

Зазначена правова позиція також підтримана Верховним Судом у постанові від 09.01.2024 у справі №910/7305/21.

137. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки Кредитний комітет Банку є колегіальним органом, створений (як визначено Статутом) для управління кредитною та інвестиційною діяльністю Банку та має право приймати самостійні рішення у межах своїх повноважень та компетенції, члени Кредитного комітету, відповідно до п.1.3. Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, належать до управлінського персоналу банку, твердження відповідачів, що відповідачі не належали до категорії керівників банку, не є підставою для відмови у позові про відшкодування ними шкоди. Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.

138. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

139. Відповідно до частини другої статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків;

- іншими винними діями посадової особи.

140. Стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства" визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

141. Цими положеннями законодавства закріплено обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов'язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

142. У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 Верховний Суд зазначив, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Аналогічні висновки наведені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, а також у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18.

143. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов'язки директорів підприємства, як обов'язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов'язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

144. Головною метою фідуціарних обов'язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов'язків може призвести до завдання збитків підприємству і зобов'язання їх відшкодувати.

145. Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

146. Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.

147. Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 29.05.2024 у справі № 910/15260/18 зазначив:

"123. У цьому контексті заслуговує на увагу правило ділового рішення (business judgment rule), що сформувалося у доктрині та світовій судовій практиці. За загальним правилом суди не визначають відповідальність директорів за ухвалення ділових рішень, якщо такі рішення не є повністю нерозумними. Ця доктрина судового невтручання відома як "правило ділового рішення": якщо інше не доведено, то директори діяли на підставі достатньої інформації, добросовісно та в інтересах товариства.

124. Отже, відповідно до правила ділового рішення посадові особи не зобов'язані доводити ефективність прийнятих ділових рішень, а суди зазвичай не входять у питання оцінки їх ефективності. Таке правило пояснюється тим, що судді переважно не володіють достатньою компетенцією та досвідом для оцінки ефективності ухвалених ділових (інвестиційних, підприємницьких) рішень. Крім того, будь-яке бізнес-рішення є ризиковим (це - невід'ємна риса підприємницької діяльності), а також таким, яке ухвалюється в умовах володіння певним обсягом інформації станом на момент ухвалення рішення. При ухваленні рішень інформація про майбутні події є невідомою і може бути лише спрогнозована. Оцінка судом ефективності ділового рішення вже постфактум, за наявності значно більшого обсягу інформації про події, які відбулися після ухвалення рішення, не завжди забезпечує справедливий підхід. Під час судового розгляду, який відбувається, як правило, зі спливом значного періоду часу, навіть розумне ділове рішення може prima facie здатися нерозумним.

125. Водночас "правило ділового рішення" не захищає очевидно нерозумні, абсурдні рішення, яким немає пояснень, які належним чином не обґрунтовані. Ця позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №911/266/22.

126. Метою правила ділового рішення, з одного боку, є забезпечення належного управління в товариствах та, з іншого боку, збереження свободи прийняття рішень посадовими особами. Правило слугує засобом захисту від можливості надмірного та неналежного перегляду рішень посадових осіб (менеджменту) товариства.

127. Варто зауважити, що правило ділового рішення включене у новий підпринцип V.A.1 Принципів корпоративного управління (Principles of Corporate Governance) G20/OECD від 11.09.2023 Організації економічного співробітництва та розвитку з формулюванням: "Члени правління та керівництво мають бути захищені від судового розгляду, якщо рішення було прийняте добросовісно та з належною процедурною обачністю".

128. Якщо посадові особи товариства зіштовхуються з ризиком особистої відповідальності за поганий результат ухваленого ними ділового рішення, вони відмовляться від прийняття на себе таких ризиків взагалі, що в цілому негативно вплине на результати діяльності товариства, адже при цьому зменшиться кількість не лише поганих, але й хороших ризикових рішень.

129. ОЄСР виокремлює принаймні чотири ризики перегляду судами ділових рішень (The business judgement rule: A comparative analysis. 2023 OECD-Latin America Roundtable on Corporate Governance. Background note):

- директори можуть не бажати брати на себе потенційну відповідальність за прийняття рішення про інвестування в проєкт, який, попри високу очікувану прибутковість, скориговану на ризик, має певні шанси на невдачу, що часто трапляється з інноваційними проектами. Якщо директори не матимуть стимулів для прийняття такого рішення, здатність компаній розвивати нові технології буде поставлена під загрозу, а отже розвиток економіки в цілому також може зазнати перешкод;

- створюватимуться перешкоди для залучення (та утримання) кваліфікованих фахівців на посадах у радах директорів через страх бути притягнутим до необмеженої та повторюваної персональної відповідальності;

- якщо управлінські рішення постійно переоцінюються та, відповідно, стають сумнівними, довіра до компаній з боку бізнес-партнерів, працівників, інших зацікавлених сторін та акціонерів буде підірвана;

- систематичне звернення до адміністративних та судових органів для перегляду господарських рішень призведе до перевантаження цих органів, що заважатиме їм вирішувати інші важливі корпоративні спори.

130. Отже, правило ділового рішення вимагає, щоб посадові особи діяли: 1) на користь корпоративних інтересів; 2) добросовісно (bona fides) та незацікавлено; 3) з належною обачністю та дбайливістю, приймаючи виважені, свідомі рішення. Правило ділового рішення захищає посадових осіб, які не мають матеріального, особистого інтересу у прийнятому рішенні (тобто за відсутності конфлікту інтересів).

131. Правило ділового рішення допускає перегляд ділових рішень судами, однак виключно в разі, якщо встановлені обставини доводять, що посадові особи порушили свої обов'язки, особливо якщо мала місце не лише недобросовісність, але й недбалість, порушення фідуціарних обов'язків, у тому числі й непоінформоване прийняття рішень.

132. У теорії виділяють три складових для того, щоб застосувати правило ділового рішення:

(1) посадова особа має зібрати та проаналізувати всю необхідну для ухвалення рішення інформацію;

(2) не має бути конфлікту інтересів;

(3) ділове рішення не має виглядати "дивним", абсурдним з погляду іншої розумної особи, яка б діяла у відповідних обставинах, володіючи відповідним обсягом інформації (тобто рішення має бути раціональним, мати сенс)".

148. Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов'язків. У цьому разі вже відповідач зобов'язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

149. Верховний Суд зазначає, що наведені вище положення законодавства, зокрема статті 92, 1166 Цивільного кодексу України, частина друга статті 89 Господарського кодексу України, стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 37, 39, 40, 42, 43, 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частина п'ята статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у відповідних редакціях цих законів, чинних протягом спірного періоду), презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за шкоду, заподіяну юридичній особі порушенням обов'язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.

150. Отже неплатоспроможність банку може бути наслідком як активних дій учасників, органів управління банку (ухвалення рішень, підписання договорів), так і пасивної їх бездіяльності.

151. Правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків врегульовано в Законі України "Про банки і банківську діяльність".

152. Відповідно до статті 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на момент віднесення банку до категорії неплатоспроможних) банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

153. У статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.

Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

154. Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368 (далі - Інструкція № 368, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Метою регулювання діяльності банків в Інструкції № 368 зазначено забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція встановлює нормативи ліквідності, кредитного ризику та інвестування, яких мають дотримуватися банки протягом всього періоду своєї діяльності (розд. І).

155. Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Розділу V Інструкції № 368 ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

156. Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

157. У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

158. Тобто протягом дії зобов'язання між боржником і банком останній здійснює моніторинг кредитоспроможності (на момент вирішення питання про надання кредиту) і платоспроможності (протягом всієї дії зобов'язання) боржника, у тому числі і під час зміни активу для ефективного управління ліквідністю банку.

159. Зміна певного активу на інший має бути обґрунтованою, зокрема для необхідності забезпечення швидкої конверсії фінансових активів, залучення високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику. У такому випадку дослідженню підлягає актив, який припинено і який визнано.

160. З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

161. Розділ VI Інструкції № 368 встановлює нормативи кредитного ризику. До активних операцій, що пов'язані з кредитним ризиком, належать операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

162. Так, кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

163. Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти (п.1.1. Розділу VІ Інструкції №368).

164. Згідно із положень Інструкції вбачається, що банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

165. Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.01.2012 № 23 (надалі - Постанова № 23, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов'язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов'язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків (п.1.7 гл.1 розд. І).

166. У відповідності до п.1.8 гл.1 розд.І Постанови № 23 Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях. Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п'яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо).

167. Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях.

168. Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п'яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення / здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо).

169. Відсутність чи неподання внутрішньобанківських положень або кредитної документації (справи) для ознайомлення уповноваженим працівникам НБУ є підставою для негативних висновків щодо ефективності та/або адекватності системи управління ризиками в банку, а також застосування до банку заходів впливу в порядку, установленому нормативно-правовими актами НБУ (п.1.9 гл.1. розд.І Постанови №23).

170. Кредитна історія - сукупність інформації про виконання юридичною або фізичною особою боргових зобов'язань, що включає наявну в банку інформацію щодо дисципліни виконання боржником своїх зобов'язань у минулому за раніше наданими та діючими кредитами, а також отриману банком інформацію з бюро кредитних історій; кредитна операція - вид активних банківських операцій, пов'язаних із розміщенням залучених банком коштів шляхом їх надання в тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, акредитивів, акцептів, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання щодо сплати процентів та інших зборів із такої суми (відстрочення платежу); кредитоспроможність - наявність у боржника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки; платоспроможність - здатність боржника (контрагента) банку своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань; показник ризику активу - кількісний показник ризику невиконання боржником (контрагентом) своїх зобов'язань перед банком (п.1.10 гл.1. розд.І Постанови №23).

171. Відповідно до пункту 1.3. глави 1 розділу І Постанови №23 банк із метою визначення можливих втрат (збитків) невиконання боржником/контрагентом зобов'язань здійснює оцінку ризику невиконання ним таких зобов'язань (тобто ризику того, що виконання боржником зобов'язання проводитиметься з перевищенням строків, передбачених умовами договору, або в обсягах, менших, ніж передбачено договором, або взагалі не проводитиметься) за всіма активними банківськими операціями та наданими банком фінансовими зобов'язаннями.

172. Згідно з пунктом 1.10. глави 1 розділу І Постанови №23:

- активна банківська операція - операція з розміщення ресурсів банку, яка обліковується за активними балансовими рахунками банку або за активними рахунками позабалансового обліку. До таких операцій належать усі види кредитних операцій, операції з розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках, операції з придбання цінних паперів, інші активні банківські операції, уключаючи нараховані за всіма цими операціями доходи (далі - актив)

- заміна активу - припинення визнання одного активу в результаті визнання іншого щодо одного й того самого контрагента.

173. У додатку 2 Постанови № 23 визначено вимоги до кредитної документації (справи) боржника та наведено перелік відомостей та документів, які має містити кредитна справа.

174. У відповідності до п.2.1, 2.2. гл.2 розділу ІІ Постанови № 23 банк здійснює оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи не рідше ніж один раз на три місяці. Банк здійснює оцінку фінансового стану юридичної особи (крім банку), якій надано кредит (далі - боржник - юридична особа), шляхом розрахунку інтегрального показника фінансового стану боржника - юридичної особи (далі - інтегральний показник).

175. У Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України зазначено, що обов'язок сумлінності вимагає від керівників приймати рішення на підставі всієї необхідної інформації, відповідальність за моніторинг дотримання банком законодавства України, а також за діяльністю банку як такою. Під час прийняття рішень керівники можуть покладатися на інформацію, що надається працівниками банку, однак ця можливість не звільняє їх від персональної відповідальності за прийняття незалежних рішень (п.2.4).

176. Отже, до обов'язків органів банку віднесено додержання основних принципів кредитування, оцінки ризиків, формування резервів та оптимальної структури активів. Основні (мінімальні) критерії щодо визначення вимог до кредитних операцій закріплюються у внутрішніх нормативних документах банку, а контроль за їх дотриманням покладається на кредитний комітет, правління банку та спостережну раду.

177. Як встановлено апеляційним господарським судом, заподіяння шкоди керівниками банку позивач мотивує тим, що порушуючи вимоги чинного законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, внутрішніх положень банку, відповідачі, будучи пов'язаними особами ПАТ "Фінбанк", приймали та реалізовували необґрунтовані та протиправні рішення (рішення Кредитного комітету та Наглядової ради від 15.04.2014) про виведення з-під забезпечення нерухомого майна: нежитлових будівель санаторію "Молдова", що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного, буд. 2, та складаються в цілому з будівель літ. літ. A4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М, заг. площею - 2421,3 кв. м, та будівлю газової котельні санаторію "Молдова", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного. буд. 2-Г, та складається в цілому з будівель літ. Ж- Ж1, заг. площею - 1037,9 кв. м, які розташовані на земельній ділянці площею 4,68 га кадастровий №5110136900:00:003:0004, загальною балансовою вартістю 465 500 000,00 грн (364 585 542,00 грн (вартість предмету іпотеки за іпотечним договором від 27.10.2011 за реєстровим № 2251) + 100 914 458,00 (вартість предмету іпотеки за іпотечним договором від 29.12.2011 за реєстровим № 2886)), без оформлення іншого співмірного забезпечення.

178. Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи міститься рішення Вищої судової палати Республіки Молдова від 16.10.2011 про розірвання договору під номером 17 від 07.08.2008 про купівлю-продаж Дочірнього підприємства "Санаторій Молдова", що розташований за адресою Україна, м. Одеса, вул. Посмітного, 2, 2-А, 2-Б, 2-Г, 2-Д, 2-Е, 2-Ж, 2-К, яким:

1) надано розпорядження про розірвання договору № 17 купівлі-продажу IACS "Санаторій Молдова", місто Одеса, Україна як єдиного майнового комплексу, укладеного 07.08.2008 між Агентством публічної власності при Міністерстві економіки Республіки Молдова і ПІК "SDI-Invest Grup" ТОВ м. Кишинів, з приведенням сторін у первісний стан.

2) зобов'язано ПІК "SDI-Invest Grup" ТОВ м. Кишинів повернути Республіці Молдова, яка представлена Урядом Республіки Молдова, IACS "Санаторій Молдова", місто Одеса, Україна, який є придбаним на підставі договору купівлі-продажу № 17 від 07.08.2008 року як єдиний майновий комплекс, відповідно Додатку № 1 до Договору та Акту прийому-передачі 07.08.2008.

3) зобов'язано Уряд Республіки Молдова відшкодувати ПІК "SDI-Invest Grup" ТОВ м. Кишинів суму 36 850 000 лей, переведену ПІК "SDI-Invest Grup" ТОВ на користь держави за рахунок оплати за майно, яке було придбане за Договором № 17 від 07.08.2008.

179. Відтак, за висновками суду апеляційної інстанції, на момент прийняття Кредитним комітетом, за погодженням з Наглядовою радою, рішення про вивільнення з іпотеки майна було наявне рішення про повернення Республіці Молдова предмету іпотеки, а саме: "Санаторій Молдова", що розташований за адресою Україна, м. Одеса, вул. Посмітного, 2, 2-А, 2-Б, 2-Г, 2-Д, 2-Е, 2-Ж, 2-К.

180. Також суд апеляційної інстанції встановив, що із наданих позивачем, зокрема, Інформаційних довідок вбачається, що в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитними договорами було оформлено заставу майнових прав на грошові кошти:

- ОСОБА_11 - 17 545 500 грн.

- ТОВ "ОШЕР" у розмірі 2 433 750,00 доларів США (Договір застави майнових прав на грошові кошти № 27/06/14 від 27.06.2014), в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС" за кредитними договорами № 61/06/10 від 10.06.2010 та № 62/06/10 від 10.06.2010.

- ТОВ "ОШЕР" у розмірі 879 115,00 доларів США (Договір застави майнових прав на грошові кошти № 30-2/04/14 від 30.04.2014), в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "БОНУМ ІНІТІУМ" за кредитним договором № 65/07/10 від 08.07.2010.

- ТОВ "ВЕРТЕКС ЮНАЙТЕД" у розмірі 700 000,00 доларів США (договір застави майнових прав на грошові кошти № 30-1/05/14 від 30.05.2014), в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "БОНУМ ІНІТІУМ" за кредитним договором № 65/07/10 від 08.07.2010.

- ТОВ "АЕРОПОРТ ХЕНДЛІНГ" - 14 400 000,00 грн (договір застави майнових прав на грошові кошти № 28-1/04/14 від 28.04.2014) в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "АЕРОПОРТ ХЕНДЛІНГ" за кредитним договором № 89/06/11 від 30.06.2011.

- ОСОБА_13 - 2 750 000,00 доларів США (договір застави майнових прав на грошові кошти № 30-1/4/14 від 30.04.2014), в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС" за кредитними договорами № 61/06/10 від 10.06.2010 та № 62/06/10 від 10.06.2010.

- ТОВ "БРЕНОР" - 4 000 000,00 грн (договір застави № 27-1/06/14 від 27.06.2014) в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "БРЕНОР" за кредитним договором № 538/11/08 від 27.11.2008.

- ФЕРТЕНОС КОММЕРШЛ ЛТД у розмірі 4 000 000,00 доларів США в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "ДОМ-ІНВЕСТ-Україна" за кредитним договором № 64/06/10 від 21.06.2010.

- Депозит № 195/10/14 від 24.10.2014 у розмірі 10 000 000,00 грн в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "ДОМ-ІНВЕСТ-Україна" за кредитним договором № 64/06/10 від 21.06.2010.

- 24.10.2014 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, зокрема, ТОВ "УКР МЕТ ПЛЮС" № 61/06/10 від 10.06.2010 та ТОВ "БОНУМ ІНІТІУМ" № 65/07/10 від 08.07.2010 було передано майнові права на нерухоме майно незавершений будівництвом об'єкт у вигляді берегової бази постачання і ремонту суден і другому ковші Сухого лиману (49% готовності), яке належить ТОВ "Карго Інвест".

181. Як встановлено судом апеляційної інстанції, загальна балансова вартість нерухомого майна на час укладення договору іпотеки складала 465 500 000,00 грн (364 585 542,00 грн (вартість предмету іпотеки за іпотечним договором від 27.10.2011 за реєстровим № 2251) + 100 914 458,00 (вартість предмету іпотеки за іпотечним договором від 29.12.2011 за реєстровим № 2886)).

182. З метою встановлення вартості майна станом на 15.04.2014 судом було витребувано від позивача та ПАТ "Платинум Банк" копію звіту про оцінку нерухомого майна, що був чинний на дату прийняття спірних рішень, виконану ТОВ "КАНЗАС РІАЛ ЕСТЕЙТ", сертифікат № 131/16 від 15.02.2016.

183. Як зазначено судом апеляційної інстанції, 24.11.2024 до суду надійшов лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "Платинум Банк", в якому повідомлено про неможливість виконання вимог ухвали суду від 25.10.2023 про витребування копії звіту про оцінку нерухомого майна, що був чинний на дату прийняття спірних рішень (15.04.2014), виконану ТОВ "КАНЗАС РІАЛ ЕСТЕЙТ", у зв'язку із передачею всіх документів банку до архіву Національного банку України на зберігання.

184. Разом з тим, 16.01.2024 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на виконання вимог ухвали суду було надано копію звіту № 04/82 від 04.04.2014 про оцінку приміщень та будівель, що належать ТОВ "Санаторій-профілакторій "Молдова", проведену ПП "Дельта-Консалтинг".

185. Суд апеляційної інстанції встановив, що з зазначеного звіту вбачається, що ПП "Дельта-Консалтинг" була проведена оцінка приміщень та будівель, що належать ТОВ "Санаторій-профілакторій "Молдова", та розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Посмітного, 2, м. Одеса, вул. Посмітного, 2-А, м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Б, м. Одеса, вул. Посмітного, 2-В, м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Г, вул. Посмітного, 2-Д, вул. Посмітного, 2-Ж, вул. Посмітного, 2-Е, вул. Посмітного, 2-К, та складаються з літер: Ж-Ж1, загальною площею 1037,9 кв. м, В загальною площею 191,6 кв. м, Г загальною площею 253,4 кв. м, А1 загальною площею 2338,3 кв. м, А2, А3 загальною площею 2301,7 кв. м, И загальною площею 731,7 кв. м, Д загальною площею 4438,8 кв. м, А загальною площею 3977,2 кв. м, А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М загальною площею 2421,3 кв. м.

186. За результатами оцінки визначено оціночну вартість об'єкта без ПДВ - 486 251 675 грн станом на 04.04.2014.

187. Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням від 15.04.2014 було виведено з-під забезпечення нерухоме майно: нежитлові будівлі санаторію "Молдова", що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного, буд. 2, та складаються в цілому з будівель літ. літ. A4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М, заг. площею - 2421,3 кв. м, та будівля газової котельні санаторію "Молдова", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Посмітного. буд. 2-Г, та складається в цілому з будівель літ. літ. Ж- Ж1, заг. площею - 1037,9 кв. м.

188. 16.05.2014, майже через місяць після розірвання іпотечних договорів, укладених між ПАТ "ФІНБАНК" та ТОВ "Санаторій-профілакторій "Молдова", між Національним банком України (Іпотекодержатель) та ТОВ "Санаторій-профілакторій "Молдова" (Іпотекодавець) було укладено іпотечний договір за реєстровим № 512 який забезпечував вимоги НБУ за Генеральним кредитним договором про надання стабілізаційного кредиту від 16.05.2024 № 40, укладеного між НБУ та ПАТ "Платинум Банк".

189. Колегія суддів суду апеляційної інстанції також врахувала, що бенефіціарним власником ПАТ "Платинум Банк" був ОСОБА_3 , якій є також відповідачем у даній справі.

190. Крім того, як встановив апеляційний господарський суд, в подальшому відбулось списання частини прийнятих в заставу активів (грошових коштів), що на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, як раз і є доказом неспівмірності забезпечення з нерухомого майна на грошові кошти, які в подальшому списанні з обліку, отже відповідачі при прийнятті спірного рішення не врахували приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність щодо оцінки кредитних ризиків, а також інтересів Банку.

191. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як посадові особи банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню нерухомого майна "Санаторій Молдова", шляхом заміни предмету забезпечення на "Грошові кошти", що відповідно впливало на ліквідність банку та призвели до знецінення активів Банку. Рішення кредитного комітету та Наглядової ради від 15.04.2014 стосовно вивільнення іпотеки не містили будь-якого обґрунтування та аналізу даних фінансової звітності позичальників, зокрема, інформацію про наявні/відсутні збитки, власний капітал, наявність/відсутність грошових потоків, наявність/відсутність дебіторської заборгованості, відсутні відомості про операційний прибуток/збиток, докази здійснення господарської діяльності, наявність будь-яких засобів/джерел для погашення кредитної заборгованості, відсутність/наявність основних фондів (офісні та виробничі приміщення, склади, транспорт тощо), відомостей про дотримання графіку/строків погашення кредитної заборгованості.

192. З огляду на наведене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як посадові особи банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню нерухомого майна з під іпотеки без відповідного належного забезпечення, що відповідно впливало на ліквідність банку.

193. Також, враховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що прийняття відповідачами спірного рішення від 15.04.2014 про надання дозволу на розірвання іпотечного договору від 27.10.2011 за реєстровим № 2251, а також іпотечного договору, від 29.12.2011 за реєстровим № 2886, які укладені з ТОВ "Санаторій-профілакторій "Молдова", що забезпечувало виконання зобов'язань за кредитними договорами, прямо суперечило Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положенню про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.01.2012 № 23, Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368 та свідчить, що надання такого дозволу є необачними та марнотратними, та призвели до знецінення активів Банку.

194. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що такі дії відповідачів здійснено всупереч обов'язку адекватного управління ризиками без дотримання норм статті 92 ЦК України, статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення № 23, інструкції № 368 та внутрішніх положень банку, що призвело до недотримання посадовими особами їх фідуціарних обов'язків і свідчить про їх протиправну поведінку.

195. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що встановлені обставини беззаперечно свідчать, що відповідачі не виконали свій фідуціарний обов'язок щодо сумлінності, а навпаки, прийняли ризикове рішення, внаслідок якого банком було втрачено грошові кошти в значному розмірі. Такі дії відповідачів були необґрунтованими та безпідставними, а прийняте ними неправомірне рішення, оформлене протоколом від 15.04.2014 є надмірно ризиковим та таким, що суперечило інтересам банку та його кредиторам. Водночас, збитковість здійсненої банком операції дозволяє дійти висновку про порушення відповідачами фідуціарних обов'язків, ризикованість дій щодо даної операції та те, що такі дії відповідачів, вчинені всупереч інтересам банку, тобто має місце протиправна поведінка відповідачів та свідомий характер заподіяної відповідачами шкоди банку та його кредиторам.

196. Звідси, апеляційний господарський суд дійшов заснованих на законі висновків про те, що фактичними обставинами справи підтверджується прямий причинно-наслідковий зв'язок між рішенням відповідачів та збитками, нанесеними як самому банку, так і його кредиторам. При цьому, відповідачами не доведено відсутність своєї вини та не підтверджено жодними належними доказами обґрунтованої необхідності та доцільності прийняття ними спірного рішення.

197. Так Верховний Суд зазначає, що встановлені обставини справи переконливо свідчать, що відповідачі не виконали свій фідуціарний обов'язок щодо сумлінності, а навпаки, прийняли ризикове рішення, внаслідок якого банком було втрачено грошові кошти в значному розмірі.

198. Разом з цим, в контексті доводів касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду викладених у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, Суд вважає, що ухвалені у справі, яка розглядається судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду на які посилається скаржник, оскільки неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Натомість у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову дійшов відповідних висновків, виходячи із конкретних встановлених обставин справи, та доказів наданих сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.

199. Верховний Суд звертає увагу, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

200. Суд зазначає, що з огляду на сукупність встановлених судами обставин у цій справі та зміст правових висновків викладених у постановах Верховного Суду на неврахування яких посилається скаржник, в контексті цієї справи, доводи скаржника фактично зводяться до намагання останнього здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

201. Разом з цим, Суд відхиляє доводи скаржника стосовно неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.08.2023 у справі № 910/9833/21, оскільки Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, постановою від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21, відступив від висновків, викладених у наведеній постанові, про те, що у спорі, де Фонд звертається з позовом в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції після внесення змін до цієї норми за Законом №629-VIII від 16.07.2015, що набрав чинності 12.08.2015) у разі, коли відповідач вказує, що на момент виведення банку з ринку майна (активів) банку було достатньо для задоволення вимог всіх кредиторів, а недостача виникла внаслідок неналежного виконання Фондом та уповноваженою особою, яка була призначена в банку Фондом і протягом часу виведення банку з ринку відчужувала активи, своїх обов'язків в рамках такої процедури, до предмета доказування у такому спорі входять, зокрема, обставини правомірної/протиправної поведінки Фонду та уповноважених осіб Фонду (належного виконання вимог Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", порушення ними фідуціарних обов'язків, їх дії, вчинені всупереч інтересам кредиторів банку, тощо).

202. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

203. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судового рішення у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

204. Як уже зазначалось Судом вище, касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

205. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

206. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

207. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

208. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

209. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

210. Разом з цим, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанови Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19, від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21).

211. Однак, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 18 цієї постанови), скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для задоволення позову.

212. Колегія суддів також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

213. Стаття 2 ГПК України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

214. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

215. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

216. Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.

217. Так, обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

218. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

219. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

220. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

221. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

222. Саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з'ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.

223. При цьому Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

224. Звідси, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

225. Стосовно іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме щодо встановлення судом обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) Верховний Суд зазначає таке.

226. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

227. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

228. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.

229. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.

230. Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судом апеляційної інстанції положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.

231. Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

232. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).

233. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення судом рішення про задоволення позову.

234. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

235. Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що в основу оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції покладено правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, яка в подальшому була скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у цій же справі з огляду на таке.

236. Питання про те, чи підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в скасованій постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, вже вирішене Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.11.2022 у справі № 904/315/19, від 24.04.2023 у справі № 916/1522/22, від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20, від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 тощо.

237. Верховний Суд зазначає, що висновки щодо застосування норм права у цій категорії спорів неодноразово були наведені Верховним Судом у своїх інших постановах, зокрема і після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, та наразі є чіткими і усталеними, від яких Верховний Суд не відступав.

238. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

239. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

240. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується також принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

241. За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

242. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

243. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

244. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

245. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

246. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.

247. За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

248. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у справі № 910/13325/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

Н. М. Губенко